Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

 

2.3. Оцінка операційного  прибутку та витрат

 

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт.

Управління операційним прибутком  охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від  реалізації продукції, послуг, робіт, і  забезпечують отримання чистого  прибутку. У зв'язку з цим основною метою управління прибутком є оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів та їх мобілізація.[5, c. 310]

Прибуток (збиток) від операційної  діяльності розраховується у декілька етапів.

- На першому етапі визначається чистий дохід від реалізації продукції шляхом коригування доходів від реалізації на суму непрямих податків та інших вирахувань з доходу.

- На другому етапі отриманий результат коригується на собівартість реалізованої продукції. В результаті розраховується валовий прибуток або збиток від реалізації продукції.

- На третьому етапі валовий прибуток збільшується (зменшується) на суму іншого операційного прибутку (збитку), який дотримується від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційної оренди активів, операційної курсової різниці, отримання штрафів, пені тощо.

- На четвертому етапі визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності як різниця між результатом, отриманим на третьому етапі, та величиною адміністративних витрат і витрат на збут.

Таким чином, на кожному  етапі відповідна сума прибутку коригується  на суму витрат згідно з табл. 2.7.

Таблиця 2.7 Розрахунок прибутку від операційної діяльності

№	Доходи	Витрати і відрахування
1.	Дохід від реалізації	Непрямі податки та інші вирахування з доходу
2.	Чистий дохід від  реалізації:	Собівартість реалізації:
2.1	готової продукції	продукції
2.2	товарів	товарів
2.3	Робіт і  послуг	робіт і  послуг
3	Валовий прибуток(збиток) як різниця між чистим доходом  і собівартістю продукції
4	Інший операційний дохід:	Інші операційні витрати:
4.1	-	витрати на  дослідження і розробки
4.2	реалізація  іноземної валюти	собівартість  реалізованої іноземної валюти
4.3	реалізація  оборотних активів (крім фінансових  інвестицій)	собівартість  реалізованих оборотних активів
4.4	операційна  оренда активів	витрати від  операційної оренди
4.5	операційна  курсова різниця	втрати від  операційної курсової різниці
4.6	одержані пені, штрафи, неустойки	заплачені пені, штрафи, неустойки
4.7	відшкодування  раніше списаних активів	витрати від  знецінення запасів
4.8	-	нестачі, витрати  від псування цінностей
4.9	списання кредиторської  заборгованості	сумнівні та  безнадійні борги
4.10	Одержання субсидій	інші витрати  від операційної діяльності
5	Прибуток (збиток) від  іншої операційної діяльності як різниця між іншим операційним  доходом і витратами на його отримання
6	-	Адміністративні витрати
7	-	Витрати на збут
8	Прибуток (збиток) від операційної діяльності: ряд.3+ ряд. 5-ряд.6-ряд 7

Формування прибутку від основної діяльності перебуває під впливом  як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Основними шляхами збільшення операційного прибутку є нарощування обсягів  виробництва, зниження собівартості реалізованої продукції, розумна асортиментна політика, підвищення якості продукції.[4, c.37]

Серед факторів впливу на операційний  прибуток чільне місце належить витратам на виробництво і реалізацію продукції. До складу операційних витрат входять:

- собівартість реалізованої продукції;

- адміністративні витрати;

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

Кожен вид операційних витрат розкладається  на економічні елементи: матеріальні  витрати, оплата праці, нарахування  на оплату праці, амортизація, інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції  включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та виробничі накладні витрати. Прямі витрати змінюються пропорційно або майже пропорційно  до обсягів виробництва. Накладні виробничі витрати включають витрати допоміжних матеріалів, на оплату праці управлінського та обслуговуючого виробничого персоналу, на виконання робіт, пов'язаних із ремонтом обладнання тощо. Таким чином, до складу собівартості готової продукції не відносять управлінські витрати загальногосподарського характеру.

Накладні виробничі витрати  за складом та методом розподілу  відображені на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Порядок розподілу накладних витрат

 

У статті "Адміністративні  витрати" відображаються загальногосподарські витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням підприємства:

1)  витрати на утримання адміністративного, господарського персоналу;

2)  витрати на утримання основних  засобів адміністративного призначення  (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, охорона, комунальні послуги);

3)  гонорари за професійні  послуги (юридичні, аудиторські,  медичні);

4)  витрати на дослідження  і розробки;

5)  витрати на зв'язок;

6)  амортизація нематеріальних  активів;

7)  витрати на створення резерву сумнівних боргів, організаційні витрати;

8)  витрати на реєстрацію акцій;

9)  винагорода директорам;

10) представницькі;

11)  непродуктивні витрати (простої,  прострочені відсотки за кредит, витрати матеріалів, штрафи, пені);

12) інші адміністративні витрати.

Стаття "Витрати на збут":

1)  на пакувальні матеріали,  ремонт тари;

2)  оплата праці й комісійні  продавцям, агентам, водіям, робітникам  складу, ВМТЗ;

3)  на рекламу і маркетинг;

4)  відрядження;

5)  оплата послуг збутових, посередницьких  зовнішньоторгових організацій;

6)  оренда, податки, страхування,  амортизація, ремонт основних  засобів відділу збуту, складів;

7)  фрахт та інші виплати  за транспортування;

8)  надання знижок покупцям;

9)  гарантійне обслуговування.

Стаття "Інші операційні витрати":

1)  собівартість реалізованих  виробничих запасів;

2)  сумнівні (безнадійні) борги;

3)  витрати від знецінення  запасів;

4)  втрати від операційних  курсових різниць;

5)  визнані екологічні санкції;

6)  відрахування для забезпечення  наступних операційних витрат;

7)  інші.

Собівартість реалізованої продукції визначається за формулою

   (2.3)

де С_рп — собівартість реалізованої продукції;

С_тп — собівартість товарної продукції;

З_п, З_к — собівартість залишків готової продукції на складі на початок і кінець звітного періоду.

У свою чергу собівартість товарної продукції визначається за формулою

С_тп=Знв_п+ВВ-Знв_к   (2.4)

де Знв_п, Знв_к — залишки незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду;

ВВ — витрати на виробництво у звітному періоді.

Виручка від реалізації продукції  розкладається на витрати і прибуток, тобто вона є об'єктом розподілу. В процесі цього розподілу можна маніпулювати пропорціями між прибутком і витратами в певних межах. Впливати на прибуток через зміну витрат дає змогу діюча система обліку витрат. Так, витрати обліковуються в момент, коли вони нараховуються на виготовлену продукцію, що реалізована. Витрати на оплату запасів сировини, матеріалів капіталізуються в балансі у складі оборотного капіталу. Таким чином, запаси готової продукції, незавершеного виробництва не впливають на прибуток, бо вони відображаються у складі оборотного капіталу, і тільки після реалізації продукції відбувається процес списання витрат на собівартість реалізованої продукції. В результаті існує розрив у часі між оплатою придбання запасів і їх списанням на собівартість продукції. [6, c.228]

Ці вихідні положення зумовлюють існування двох груп методів впливу на величину витрат — реальних і формальних.

Якщо реальні методи пов'язані  з безпосереднім впливом на зменшення  матеріальних витрат, трудомісткості, а значить і витрат на заробітну  плату, то формальні методи не зачіпають натуральних величин витрат, а оперують виключно їх вартісними значеннями.

Вони є прерогативою фінансових служб підприємства. Тобто через  механізм оцінювання вартості запасів, що списуються на собівартість продажу, фінансовий менеджер формує операційний прибуток, управляючи витратами. Розглянемо модифікацію формули (2.3) для визначення собівартості реалізованої продукції:

С_рп=З_п+З_м+ЗП+НВ-З_к ,                                                     (2.5)

де З_п — запаси на початок звітного періоду;

З_м — вартість закуплених запасів сировини, матеріалів протягом звітного періоду;

ЗП — пряма заробітна плата з нарахуваннями;

НВ — накладні витрати;

З_к — запаси на кінець періоду.

Управління витратами охоплює  аналіз та оцінку операційних витрат за їх елементами. Вони поділяються на контрольовані й неконтрольовані. До контрольованих витрат відносять премії, виплати залежно від участі у прибутках, витрати на відрядження, представницькі тощо. В їх скороченні зацікавлені далеко не всі, тому скорочувати такі витрати складно, але можливо.

Переваги ефективного  управління витратами є наступними:

1) виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;

2) наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;

3) можливість застосування гнучкого ціноутворення;

4) надання об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;

5) можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

6) прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Неконтрольовані витрати охоплюють оплату комунальних послуг, зобов'язання за лізингом, заробітну плату службовців та ін. Ці витрати керівництво не може змінити в короткостроковій перспективі.

Управління операційним прибутком  підприємства включає такі складові:

1)  визначення обсягу продажу,  «який забезпечує беззбиткову  операційну діяльність;

2) використання операційного лівериджу  в обґрунтуванні шляхів збільшення  прибутку;

3)  проведення операційного аналізу  для оцінки впливу різних факторів  на обсяг прибутку.[12, c.306]

Під час планування прибутку від  операційної діяльності необхідно  визначити точку беззбитковості, яка відповідає такому обсягу продажу, за якого надходження від реалізації продукції дорівнюють витратам на виробництво і реалізацію цієї продукції.

Точку беззбитковості можна  знайти з допомогою:

• графічного методу (рис. 2.2);
• методу рівняння;
• маржинального методу.

Рис. 2.2. Графік формування точки беззбитковості

 

ПВ — постійні витрати; ЗВ — змінні витрати; РП — обсяги реалізованої продукції; V — обсяг продажу в натуральних одиницях; V_тб — обсяг продажу в точці беззбитковості; П — прибуток.

Якщо рівень обсягу продажу  нижчий від точки беззбитковості, виробляти такий товар невигідно, збитково. Кожна одиниця товару. продана в зоні, що знаходиться вище за точку беззбитковості, збільшує прибуток.

Для визначення точки  беззбитковості з допомогою метода маржинального доходу виконаємо  ряд підстановок і введемо  нові параметри:

С — собівартість виробництва  і реалізації продукції;

Ц_і — ціна за одиницю виробу;

ЗВі — змінні витрати на одиницю виробу.

У точці беззбитковості виконується рівняння:

РП=С, або V_іЦ_і=ПВ+ЗВ;

ЗВ=ЗВ_іV_і;

V_іЦ_і= ЗВ_іV_і+ПВ;

V_іЦ_і- ЗВ_іV_і=ПВ

Таким чином, точку беззбитковості в натуральних одиницях можна знайти за формулою

.                                                                         (2.6)

З формули (2.6) видно, що на обсяг продажу в точці беззбитковості впливають обсяги постійних витрат і їх співвідношення зі змінними витратами та ціною. Чим менший рівень точки беззбитковості, тим її легше подолати.

Але підвищення цін може зменшити обсяги продажу та призвести  до збитків і, навпаки, за зниження цін  прибутковість може бути досягнуто за рахунок нарощування обсягів продажу.

Скорочення постійних і змінних  витрат знизить обсяг виробництва, необхідний для досягнення беззбитковості. Але вплив кожного з цих  елементів буде визначатись співвідношенням  між постійними і змінними витратами у собівартості продукції.

Розрахунки беззбиткового обсягу продажу за допомогою формули (2.6) можливі для кожного конкретного виробу окремо. Якщо ж необхідно здійснити розрахунки в цілому для підприємства, то беззбитковий обсяг продажу визначається за допомогою валової маржі.

Валова маржа, або маржинальний прибуток, розраховується як різниця  між обсягами реалізованої продукції  і обсягами змінних витрат за формулою:

ВМ=РП-ЗВ,                                                                         (2.7)

де ВМ — валова маржа.

Послідовність розрахунків така:

1. Визначається відсоток валової  маржі в обсязі реалізованої  продукції (або коефіцієнт валової  маржі) за формулою

,                                                                         (2.8)

2. Розраховується поріг рентабельності, тобто такий обсяг реалізованої продукції, за якого всі витрати покриваються, збитків немає, але немає й прибутків.

,                                                                         (2.9)