Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

Кредитори, які надають  підприємству тимчасову позику і  зацікавлені у фінансовій звітності для обґрунтування доцільності надання або подовження кредиту, визначення схеми його повернення, встановлення розміру процентів в залежності від кредитного ризику.

Засновники та інвестори, що вкладають в підприємство капітал з певним ризиком з метою отримання прибутку в майбутньому. Інвесторам потрібна фінансова звітність для обґрунтування управлінських рішень про доцільність вкладення грошей в цінні папери підприємства. Крім того, інформація про фінансовий стан цікавить власників засобів підприємства, яким необхідно визначити, збільшилася чи зменшилася частка їхнього власного капіталу.

Постачальники зацікавлені  у фінансовій звітності, щоб визначити, наскільки вчасно буде погашена заборгованість підприємства перед ними. Чим більше постачальник залежить від підприємства як клієнта, тим уважніше він буде слідкувати за його фінансовими результатами для того, щоб оцінити ступінь надійності збуту своєї продукції.

Покупці, що залежать від  підприємства як постачальника необхідних їм товарів та послуг, І зацікавлені  в стабільності поставок. Чим сильніше клієнти залежать від постачальника, тим більше вони зацікавлені в його фінансовій звітності для прогнозування динаміки цін та фінансової стабільності.

Податкові органи потребують фінансову звітність для контролю за правильністю нарахування податків та інших обов'язкових платежів, своєчасністю їх справляння.

Працівники підприємства та їх профспілки зацікавлені в отриманні  вичерпної фінансової інформації про  стабільність І прибутковість діяльності підприємства-роботодавця та його здатність своєчасно виплачувати заробітну плату і забезпечувати працевлаштування у майбутньому.

Преса та населення регіону, де діє підприємство, зацікавлені  в отриманні достовірної інформації про його фінансовий стан і тенденції його зміни, так як від цього залежить [15, c. 115]:

- зайнятість в регіоні;

- орієнтація на місцевих  постачальників;

- користування послугами  місцевих банків;

- вкладення коштів  у соціально-економічний розвиток  регіону.

Крім того, опосередковано зацікавлені у результатах фінансової діяльності підприємств біржі цінних паперів, консультанти, експерти, юристи і т.і.

Незалежно від складу користувачів фінансової інформації, всі вони зацікавленні в її повноті, правдивості і неупередженості  та своєчасності надання. Для того щоб  відповідати цим вимогам користувачів, наведена у фінансовій звітності інформація повинна:

- бути дохідливою і  однозначно тлумачитися користувачами  за умови, що вони мають достатні  знання та зацікавлені у сприйнятті  цієї інформації;

- містити лише доречну  інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скорегувати їхні оцінки, зроблені у минулому;

- бути достовірною.  Інформація, наведена у фінансовій  звітності, є достовірною, якщо  вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів даної звітності.

 

 

1.3. Якісні характеристики  та принципи підготовки фінансової  звітності згідно Положень (стандартів) бухгалтерського обліку України

 

Уся фінансова звітність  повинна надавати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачами (наприклад, про фінансові інструменти), не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів [29, c. 368].

Для того, щоб фінансова  звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявність у ній  даних про:

- підприємство;

- дату звітності та  звітний період;

- валюту звітності  та одиницю її виміру;

- відповідні показники  (статті) за звітний та попередній  періоди;

- облікову політику  підприємства та її зміни;

- аналітичну інформацію  щодо статей фінансових звітів;

- консолідацію фінансових  звітів;

- припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

- обмеження щодо володіння  активами;

- участь у спільних  підприємствах;

- виявлені помилки  та пов’язані з ними коригування;

- переоцінку статей  фінансових звітів;

- іншу інформацію, розкриття  якої передбачено відповідними  П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає лише суттєва  інформація. Суттєвість — це точка  відсікання інформації, яка потрапляє  до фінансової звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Найпростішим прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є складання фінансової звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній відображені не будуть. Суттєвість також розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об’єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функції. Тут перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність  повинна бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які  визначаються чинним законодавством. Достовірність досягається за відсутності  суттєвих помилок та необ’єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається так надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

П(С)БО 1 виділяє також  забезпечення зі ставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством  за різні звітні періоди, так і  різними підприємствами. Зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.

Вищезазначені якісні характеристики, їх визначення та пояснення до них згруповані в таблицю 1.1.

 

Таблиця 1.1

Якісні характеристики фінансової звітності підприємств

Назва характеристики	Визначення	Пояснення
1	2	3
Дохідливість	Однозначне тлумачення її користувачами  за умови, що смороду мають достатні знання і зацікавлені в сприйнятті цієї інформації	На наш погляд, саме наявність  необхідних реквізитів, що дозволяють ідентифікувати підприємство, звітний  період, одиницю виміру і т.п., і  приміток до фінансових звітів роблять  фінансову звітність більш зрозумілої користувачам
Достовірність	Відсутність помилок і перекручувань, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності	Тут маються на увазі не помилки, пов’язані з порушенням податкового  законодавства, а саме ті, котрі виникають  у процесі ухвалення рішення  про оцінку і відображення статей у фінансових звітах на підставі вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Уникнути таких помилок і перекручувань допомагає аудитор. Правила їхні виправлення приведені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку
Зіставність	Забезпечення можливості користувачам порівнювати: - фінансові звіти підприємства  за різні періоди;  - фінансові звіти різних підприємств	Передумовою зіставлення є наведення  відповідної інформації попереднього періоду і розкриття інформації про облікову політику і її зміни в примітках до фінансової звітності
Доречність	Наявність інформації впливає на прийняття  рішень користувачами, надає можливість вчасно оцінити минулі, дійсні і  майбутні події, підтвердити і скоректувати їхні оцінки, зроблені в минулому	Структура фінансових звітів і приміток враховує використання інформації для  ретроспективного аналізу діяльності підприємства. Наприклад, поділ статей балансу на оборотні (поточні) і необоротні (довгострокові) передбачає їхнє використання для розрахунку показників ліквідності і платоспроможності. Додаткова інформація для таких розрахунків, надається в примітках до відповідного статтям балансу

 

Для досягнення якісних  характеристик інформації, яка міститься  в фінансовій звітності, під час  її формування дотримуються ряду принципів.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається  як юридична особа, що відокремлена від  власників — фізичних осіб. Таким  чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автономності підприємства(до речі, він враховувався і на момент складання бухгалтерської звітності згідно Інструкції про порядок заповнення форм річної звітності підприємства, що була затверджена наказом Міністерства фінансів України від 18.08.95, №139, зі змінами та доповненнями).

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти  у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, що здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються  також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов’язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинне у процесі ліквідації покрити усі свої зобов’язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов’язання — короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх принципів формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства [28, c. 193].

Принцип періодичності  припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

Цей принцип також  використовувався в Україні раніше під час складання бухгалтерських звітів. П(С)БО 1 визначає звітний період фінансової звітності і потребує розкриття в примітках причин і наслідків відхилень від них.

За П(С)БО1 звітний період складає календарний рік. Проте  для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою.

Передбачається також  складання проміжної звітності (квартальної  та місячної) наростаючим підсумком  з початку року.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет  надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Цей принцип складання фінансової звітності так і називається принципом історичної (фактичної) собівартості активів. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Будь-які активи, виготовлені  на підприємстві (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи тощо), повинні оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних  активів включаються:

ціна придбання;

податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);

інші витрати, безпосередньо  пов’язані з придбанням цих активів.

Будь-які торгівельні  та інші знижки вираховуються при  визначенні витрат на придбання.

Принцип нарахування  полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип  нарахування має застосовуватися  одночасно з принципом відповідності доходів та витрат, за яким витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.