Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

1. строк життя бізнесу компанії нескінченний;

2. прогнозний період  обмежений періодом конкурентних  переваг;

3. величина амортизації  дорівнює величині поточних (нестратегічних) капітальних вкладень;

4. вартість, додана новими  інвестиціями,  ураховується в  тому ж році, у якому дана інвестиція була здійснена;

5. первісний інвестований  капітал при розрахунку вартості  бізнесу фіксується по ринковій оцінці [41, с.100].

Показник економічної  доданої вартості (SVA) використовується для оцінки правильності прийняття  стратегічних рішень. У загальному виді він розраховується як різниця між вартістю компанії після ухвалення рішення й вартістю компанії до ухвалення рішення.

З погляду  акціонерів компанії, додану вартість можна оцінити  як різниця між її економічною  вартістю, розрахований як дисконтування вартість всіх його грошових потоків, і балансовою вартістю. Для того щоб визначити додану акціонерну вартість, необхідно відняти зі значення ринкової капіталізації компанії її балансову вартість:

У нашім випадку показник SVA для ВАТ "ГЛОРІЯ ДЖИНС" становить:

SVA = 12787,5 - 3350 = 9437,5 тис.  грн.

Розглянемо основні  фінансові показники, які можуть бути використані в процесі стратегічного  керування.

Чистий прибуток. Чистий прибуток обчислюється відповідно до принципів бухгалтерського обліку.

Організації часто приділяють надзвичайно велику увагу цьому  показнику, але його одного недостатньо  для оцінки ефективності їхньої діяльності. Основний недолік даного параметра  полягає в тім, що він не враховує результат управління основними засобами й вплив інфляції. При високому рівні інфляції збільшення чистого прибутку може відбуватися за рахунок так званого інфляційного прибутку. До недоліків даного показника можна віднести також і те, що зміна чистого прибутку не відбиває багато операцій, що створюють вартість. Наприклад, удала розробка нового продукту або втрата ключових менеджерів не робить негайного впливу на чистий прибуток, але зате може серйозно вплинути на неї в майбутньому.

При оцінці власності головними показниками є ВЧА (вартість чистих активів) і ВЧП (вартість чистих пасивів). Чисті активи є основним показником власності й обчислюються на підставі інвентаризації, інвентарних рахунків головної книги, бухгалтерського балансу шляхом вирахування із сукупної вартості активів власних зобов'язань інституціональної одиниці.

Вартість чистих пасивів  характеризує величину активів, що залишилася в розпорядженні підприємства після  погашення всіх зобов'язань, тобто  величину власності (або зобов'язань  власників перед кредиторами), що доводиться на частку засновників (учасників) за умови ліквідації підприємства. Чисті пасиви визначаються за матеріалами нульових, органічних, актуарних, статичних, прогнозних, віртуальних, ліквідаційних балансових звітів.

У нашім прикладі чисті  активи рівняються:

ЧА = А - З.

На початок періоду                  ЧА = 19024,2 - 4918,7 = 14105,5 тис. грн.

На кінець періоду                      ЧА = 19431,6 - 6644,1 = 12787,5 тис. грн.

Прибуток на акцію. Показник відбиває величину чистого прибутку, що доводиться на одну звичайну акцію, і є показником вартості акціонерного (власного) капіталу. Даний показник визначається по формулі:

Прибуток      (Чистий прибуток - Диведенды

                  =                                                          / Середня кількість простих

на акцію         на привелигированные акції)                            акцій

 

На початок періоду          Па = 633,5/  22333344 = 0,00003       

На кінець періоду            Па = 1927,5/  22333344 = 0,00008

Достоїнство даного показника  є те, що він характеризує рентабельність компанії й положення її акцій на ринку. Цей показник відбиває зміна коштів  організації за кожний період.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Концепція віртуальності в стратегічному обліку власності на діючому підприємстві.

3.1. Аналіз процесу створення і збереження вартості підприємства і управління власністю на базі стратегічного обліку.

 

Будь-яке підприємство потребує інформації, що дозволяє ухвалювати як оперативні, так і стратегічні  рішення. На ухваленні стратегічних рішень в області власності направлений облік, що базується на концепції віртуальності, тобто віртуальний облік. Концепція віртуальності полягає формування в рамках стратегічного обліку власності інформації, про можливий стан підприємства, або про можливі його стани за заданих умов, визначених укладачами віртуальних балансових звітів. Складання віртуальних балансових звітів припускає необхідність обліку невизначеності. Концепція віртуальності використовується також при побудові на підприємстві управлінського обліку, орієнтованого на аналіз процесу створення і збереження вартості підприємства на базі ланцюжка цінностей.

В даний час обґрунтовані управлінські рішення – це основа збереження і нарощування вартості підприємства, примноження власності  і її ефективного використовування. Значення управління грошовим потоком і власністю підприємства в створенні нової вартості. Даний процес здійснюється в рамках корпоративної стратегії підприємства, яка може включати загальну стратегію (залежно від фази життєвого циклу), конкурентну стратегію, портфельну стратегію, стратегію диверсифікації. Створення нової вартості при здійсненні конкретної корпоративної стратегії припускає виявлення чинників, що визначають її зміну і розробку заходів щодо збільшення вартості [4, с.112].

До найважливіших внутрішніх чинників, що впливають на вартість підприємства, відносяться:

1. Тимчасовий чинник;
2. Об'єми реалізації;
3. Собівартість реалізованої продукції;
4. Співвідношення змінних і постійних витрат;
5. Маржа валового прибутку;
6. Власні оборотні кошти;
7. Основні засоби;
8. Вартість залучення капіталу [4, с.113].

Перші сім чинників безпосередньо  впливають на величину грошового  потоку, останній – на ставку дисконту. Для ефективного управління власністю  необхідний більш широкий  розгляд, що не обмежується внутрішніми чинниками. З цієї точки зору особливий інтерес представляє концепція ланцюжка цінностей, розроблена в 1985г. професором гарвардської школи бізнесу, найбільшим західним теоретиком в області конкуренції Майклом Портером. Оцінка вартості підприємства на певну дату статична, не відображає її положення зараз, не дозволяє прослідити створення вартості в процесі використовування і управління власністю. Бухгалтерський баланс складається з відставанням від поточних даних бухгалтерського обліку і таким чином, завжди надає інформацію про минуле. Для управління власністю необхідно, щоб облікова інформація формувалося так, щоб на базі неї можна б було визначити вартість створювану кожному сегментом підприємства в розрізі видів діяльності і видів вироблюваної продукції, виконуваних робіт, послуг, що надаються, і оцінити витрати по них. Така інформація може бути одержана в системі управлінського обліку, побудованої в рамках або моністичної, або автономної системи.

Концепція ланцюжка цінностей  Портеру знайшла вживання в стратегічному управлінні витратами, розробленому Дж. Шанком і В. Говиндараджаном [38]. Майкл Портер відзначає: «Згідно цієї концепції всю діяльність компанії можна розділити на технологічні і економічні відмінні види діяльності, за допомогою яких і виконується комерційна діяльність цінність компанії вимірюється тією вартістю, яку покупці готові заплатити за її товари або послуги. Бізнес буде прибутковим, якщо цінність, яку він створює, перевищує витрати, пов'язані із здійсненням всіх видів діяльності. Щоб досягти конкурентної переваги над своїми конкурентами, компанія повинна виконувати ці види діяльності з більш низькими витратами, або виконувати їх, таким чином, який приведе до диференціації і надбавки до ціни (тобто більшої цінності компанії)» [22, з. 86-87].

Таким чином, підприємство може зосередити увагу на зниження витрат, використовую для цього стратегічне управління витратами. Ця стратегія дозволить поліпшити результати використовування власності в рамках виробничої діяльності. Другий підхід полягає в здійсненні диференціації, тобто фірма повинна бути в змозі запропонувати унікальні у своєму роді продукцію, роботи, послуги і т.д. якщо перший тип стратегії можна реалізувати шляхом встановлення ефективної структури витрат, то другий тип може бути реалізований різними шляхами. Одним з шляхів реалізації даної стратегії є розгляд підприємства як портфельні інвестиції і вживання портфельного аналізу з урахуванням можливих ризиків. Майкл Портер виділяє також чотири основоположних концепцій на яких грунтується корпоративна стратегія: управління портфелем, реструктуризація, перенесення знань в іншу область, розподіл активів. Всі ці концепції пов'язані з господарськими операціями з власністю. Аналіз процесу створення і збереження вартості підприємства і управління власністю доцільно проводити на основі стратегічного обліку з використанням концепції ланцюжка цінностей Портеру [22, с.90].

В підході Портеру  можна виділити наступні ключові  моменти:

1. Підприємство можна розглядати як портфельні інвестиції.
2. Вартість підприємства вимірюється її майбутніми доходами.
3. Для успішного здійснення діяльності підприємство повинне використовувати позиціонування і портфельний аналіз.

При формуванні облікової  інформації для ухвалення управлінських  рішень підприємство повинне в процесі  позиціонування визначити для себе структуру портфеля в цілях управління їм. Перші розробки в області теорії портфельних інвестицій були проведені Гарі Марковіцем. В даний час поняття портфеля потрактують ширше і використають для позначення якої-небудь групи господарських підрозділів. Багато зарубіжних учених розглядають підприємства як інвестиції (Бернар Колас, Боб Райан, Стюарт Майерс). В цьому випадку  застосовний підхід Гарі Марковіца, основоположника теорії формування портфеля.

Управління портфелем  пов'язана з власністю може включати:

• придбання нових підприємств, бізнес-ліній, активів;
• продаж підрозділів, або бізнес-ліній, активів, якими можуть краще управляти інші;
• розподіл власності;
• процеси переділу власності (злиття, приєднання, розділення, виділення) і т.д. [4, с.115].

Власник як інвестор має  конкретну суму грошей для первинного інвестування в підприємство. Ці гроші  інвестуються їм на певний проміжок часу – період володіння. В перебігу періоду  володіння в результаті процесів по використовуванню і управлінню власністю може відбуватися збільшення власності, або зменшення, отримання прибутку або збитку. В процесі володіння власник в процесі використовування або управління власністю з одержаного прибутку  власнику можуть виплачуватися дивіденди, які він може або використовувати на власне споживання, або реінвестувати в дане підприємство. В кінці періоду володіння власник (власники) може продати підприємство, якщо є єдиним його власником, або може продати акції, частки, що належать йому на праві власності.

Портфель підприємства може бути набором різних бізнес-ліній. Перед власником (при збігу функцій володіння і управління), керівниками встає питання про вибір оптимального портфеля.

При виборі портфеля необхідно  мати зважаючи на прибутковість бізнес-ліній, яка в майбутній період володіння невідома. Проте інвестор може оцінити очікувану прибутковість різних бізнес-ліній, ґрунтуючись на деяких пропозиціях і інвестувати засоби в бізнес-лінії з найбільшою очікуваною прибутковістю [4, с.116].

Лауреат Нобелівської премії Гарі Марковіц вважає, що це буде загалом безрозсудним рішенням, оскільки типовий інвестор хоча і бажає, щоб прибутковість була високою, але одночасно хоче, щоб прибутковість була б настільки визначеною, наскільки це можливо. Таким чином, інвестор прагне одночасно максимізувати очікувану прибутковість і мінімізувати ризик. Ці дві цілі є тими, що суперечать один одному. Розробленої Гарі Марковіцем підхід дозволив адекватно врахувати обидві ці цілі.

Прибутковість підприємства в цілому за період може бути обчислена по формулі:

    (3.1)

де:

     r₀ – прибутковість підприємства;

    РСЧА₁ – ринкова вартість чистих активів у момент t=1;

    РСЧА₀ – ринкова вартість чистих активів у момент t=0.

Таким чином, початкова  РСЧА помножена на одиницю і рівня прибутковості підприємства, що розглядається як портфель, дорівнює кінцевої РСЧА.

    (3.2)

Інвестор ухвалює рішення  щодо придбання різних бізнес-ліній  у момент t=0. при цьому інвестор не знає, яким буде гадане значення величини для більшості альтернативних бізнес-ліній, оскільки він не знає рівня прибутковості цих бізнес-ліній. По Марковіцу, інвестор повинен рахувати рівень прибутковості, пов'язаний з будь-якою з цих бизне-ліній, випадкової змінної, які володіють двома основними характеристиками (очікуване середнє значення, стандартне відхилення). На думку Марковіца, інвестор повинен засновувати своє рішення про придбання бізнес-лінії виключно на очікуваній прибутковості і стандартному відхиленні, які інвестор повинен визначити.