Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

На графіку [1.2.2.] можна побачити тенденцію основних компонентів власного капіталу підприємств машинобудування в Україні та Росії

За основу були взяті  середньо галузеві показники головних компонентів підприємств машинобудування України та Росії. На графіку бачимо, що підприємства машинобудування Росії відрізняються тим, що створення підприємства потребує менший обсяг грошей (на створення статутного капіталу, резервного, тощо), ніж українські підприємства.

 

Для відновлення й  розвитку вітчизняного машинобудування  потрібно здійснити комплекс мір, у т.ч., по поповненню їхніх оборотних коштів, зміні структури податкових платежів, удосконалюванню законодавства про банкрутство.

Темпи росту власного капіталу (відношення суми реінвестованого  прибутку звітного періоду до власного капіталу) залежать від наступних факторів[30, c.158]:

1. рентабельності обороту (Rо) — відношення чистого прибутку до виторгу;
2. оборотності капіталу (До) — відношення виторгу до середньорічної суми капіталу;
3. мультиплікатора капіталу (МК), що характеризує фінансову активність підприємства по залученню позикових коштів (відношення середньорічної суми активів балансу до середньорічної суми власного капіталу);
4. частки відрахувань чистого прибутку на розвиток виробництва (Д_отч) (відношення реінвестованого прибутку до суми чистого прибутку).

Для розрахунку впливу даних факторів на зміну темпів росту, власного капіталу можна використовувати модель, запропоновану А.Д. Шереметом і Р. С. Сайфулиним. [31, c.255]

:

  (1.2.1.)

де ТВК — темп приросту власного капіталу;

П_к — сума капіталізованого прибутку;

ВК — власний капітал;

НП — чистий прибуток;

У — виторг;

KL — загальна сума капіталу.

Два перших фактори відображають дію тактичної, а два останніх - стратегічної фінансової політики. На думку вищезгаданих авторів, правильно обрана цінова політика, розширення ринків збуту приводять до збільшення обсягу продажів і прибутку підприємства, підвищенню рівня рентабельності продажів і швидкості обороту капіталу. У той же час нераціональна інвестиційна політика може знизити позитивний результат перших двох факторів.

Необхідно відзначити, що стабільність функціонування підприємств  машинобудування залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів, основними з яких є:

1. рівень попиту на продукцію, що випускається;
2. конкурентоспроможність продукції;
3. цінові зміни;
4. рівень підготовки фахівців;
5. використання й відновлення машин і механізмів, що забезпечують додатковий випуск продукції й приплив грошового капіталу.

Одним з негативних факторів, що впливають на стабільне функціонування діяльності машинобудівних підприємств, є застосування фізично зношеного й моральне застарілого обладнання, уповільнення відновлення машин і механізмів. Застосування фізично й морально зношеного обладнання визначає пасивність діяльності господарюючих суб'єктів машинобудівної галузі.

Основною причиною нестабільного  функціонування підприємств машинобудівної галузі є низький рівень використання машин і механізмів, пов'язаний із частими поломками, незавантаженістю, використанням старих технологій виготовлення продукції.

Необхідність розгляду питань, що стосуються рівня використання обладнання, впровадження нової техніки, визначені впливом експлуатації й відновлення машин і механізмів на стабільність функціонування господарюючих суб'єктів, оцінкою перспективи подальшого розвитку підприємства.

Своєчасність проведення аналізу застосовуваного обладнання, якість використовуваних потужностей дозволить збільшити вибуття обладнання, що не забезпечує приріст грошового потоку й не беруть участь у створенні продукції, забезпечить впровадження нової техніки, що дозволяє поліпшити функціонування машинобудівних підприємств.

 

 

1.3. Політика  формування власного капіталу  підприємств галузі машинобудування

 

Рівень ефективності господарської діяльності підприємства багато в чому визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу. З позиції фінансового менеджменту основною метою формування капіталу є задоволення потреби в придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позиції забезпечення умов ефективного його використання. Виходячи з вищесказаного, можна запропонувати наступні принципи формування капіталу підприємства [34]:

1. Облік перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Процес формування обсягу й структури капіталу підлеглий завданням забезпечення його господарської діяльності не тільки на початковому етапі діяльності, але й на продовженні й розширенні цієї діяльності в майбутньому. Забезпечення перспективності досягається шляхом включення всіх розрахунків, пов'язаних з формуванням капіталу, у бізнес - план створення нового підприємства.
2. Забезпечення відповідності обсягу приваблюваного капіталу обсягу формованих активів підприємства. Загальна потреба в капіталі ґрунтується на потребі в оборотних й необоротних активах. Для нового підприємства потреба в капіталі при створенні включає дві складові:

2.1. Передстартові видатки являють собою відносно невеликі суми фінансових коштів, необхідних для розробки бізнес - плану й фінансування пов'язаних із цим досліджень. Ці видатки носять разовий характер і в складі загальної потреби займають незначну частину.

2.2. Стартовий капітал призначений для безпосереднього формування активів підприємства. Наступне нарощення капіталу розглядається як форма розширення діяльності підприємства й пов'язане з формуванням додаткових фінансових ресурсів.

3. Забезпечення оптимальності  структури капіталу з позиції  ефективного його функціонування. Структура капіталу являє собою  співвідношення власних і позикових фінансових коштів, використовуваних у фінансовій діяльності підприємства. Структура капіталу впливає на багато аспектів діяльності підприємства: фінансову, інвестиційну й операційну діяльність, впливає на кінцеві результати [3,c.528].

Підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стабільність (коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди благополучної кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал. [4, c.321]. 

Використання позикового капіталу піднімає фінансовий потенціал  розвитку підприємства й представляє  можливість приросту фінансової рентабельності діяльності. Однак, у більшій мірі генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства. [3, c. 528].

4. Забезпечення мінімізації витрат по формуванню капіталу з різних джерел. Така мінімізація здійснюється в процесі керування вартістю капіталу, під якою розуміється ціна, що підприємство платить за його залучення з різних джерел.

5. Забезпечення високоефективного  використання капіталу в процесі його господарської діяльності. Реалізація принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу при прийнятному для підприємства рівня фінансового ризику.

Як, вважає Ковальов В.В. [15, c.160], формування власного капіталу підприємства являє собою частину загальної фінансової стратегії корпорації, що полягає в забезпеченні її виробничо-комерційної діяльності грошовими ресурсами. Головні цілі формування власного капіталу [30, c.56]:

1. cтворення за рахунок власного капіталу необхідного обсягу необоротних активів (власного основного капіталу - ВОК);
2. утворення за рахунок власного капіталу певної частки оборотних активів (власного оборотного капіталу – ).

Величину власного основного  капіталу (ВОК) установлюють по формулі:

                   (1.3.1.)

де ВОА - необоротні активи по балансу на кінець періоду (кварталу, року);

ДО - довгострокові зобов'язання, використовувані при фінансуванні необоротних активів.

Обсяг власного оборотного капіталу ( ) визначають по формулі:

,          (1.3.2.)

Де ОА - оборотні активи;

- довгострокові зобов'язання, спрямовані  на фінансування оборотних активів;

КЗ - короткострокові  зобов'язання, спрямовані на фінансування оборотних активів.

Перевищення величини власного капіталу над величиною необоротних  активів (за винятком довгострокових зобов'язань) являє собою чистий оборотний капітал (ЧОК):

,        (1.3.3.)

де ВК - власний капітал.

Чистий оборотний капітал  характеризує суму вільних коштів, якими корпорація може маневрувати у звітному періоді.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу ( ) обчислюють по формулі:

,                  (1.3.4.)

Значення показника, що рекомендується, 0,2 - 0,3. Він визначає, яка частина власного капіталу перебуває в більш ліквідній (мобільній) формі.

Основу правління власним  капіталом підприємства становить керування формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності керування цим процесом на підприємстві розробляється звичайно спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Політика формування власних фінансових ресурсів являє  собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що укладається в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Бланк, при розробці політики формування власних фінансових ресурсів підприємства, виділяє наступні основні етапи [31, c.63]:

1. Аналіз формування  власних фінансових ресурсів  підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі  аналізу вивчаються загальний обсяг  формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпам приросту власного капіталу, темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.

На другому етапі  аналізу розглядаються джерела  формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

На третьому етапі  аналізу оцінюється достатність  власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві в передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник «коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства». Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної  потреби у власних фінансових  ресурсах. Ця потреба визначається по наступній формулі [31, c.63]:

,              (1.3.5.)

 

де П_офр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;

П_к – загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;

У_ск – планована питома вага власного капіталу в загальній його сумі;

ВКн - сума власного капіталу на початок планованого періоду;

П_р - сума прибутку, що направляється на споживання в плановому періоді.

Розрахована загальна потреба  охоплює необхідну суму власних  фінансових ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.

3. Оцінка вартості  залучення власного капіталу  з різних джерел. Така оцінка  проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, формованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел [31, c.65]:. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

4. Забезпечення максимального  обсягу залучення власних фінансових  ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їхнього формування за рахунок внутрішніх джерел. Тому що основними планованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань, то в першу чергу треба в процесі планування цих показників передбачити можливості їхнього росту за рахунок різних резервів.

Метод прискореної амортизації  активної частини основних фондів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела [3, c. 98]. Однак варто мати на увазі, що ріст суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних фондів приводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з необхідності максимізації сукупної їхньої суми, тобто з наступного критерію [20, с. 3-21]: