Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

Як неминучість  важкого перехідного часу варто  відзначити зрослу роль інших резервів в одержанні власних коштів. Субсидії на теперішній час одержують тільки підприємства виробляючи продукцію життєво необхідну державі й то, найчастіше в недостатній кількості. Тому основним структурним елементом інших резервів будуть доходи від зданого в оренду майна, а також доходи від продажу цього майна. Причому орендні відносини торкнулися навіть військових об'єктних підприємств, які для збільшення власних коштів залучають фінансування й із цього джерела.

Керування власним капіталом  пов'язано не тільки із забезпеченням  ефективного використання вже накопиченої його частини, але й з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. У процесі керування формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються по джерелах цього формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів наведений на малюнку 1.2.1.

Малюнок 1.2.1 - Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства [1, с. 181].

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно й ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел грають також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів; однак суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є коштами його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власного капіталу основне  місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії й реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надавана їм безоплатна фінансова допомога (як правило, така допомога виявляється лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел входять безкоштовно передані підприємству матеріальні й нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

Основу керування власним капіталом підприємства становить керування формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності керування цим процесом на підприємстві розробляється звичайно спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

1.2. Виділення  факторів, що впливають на формування  й використання власного капіталу  підприємств машинобудування.

Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин власного і позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і для кожного окремого підприємства. Але основними факторами є [7, с. 265]:

1. В залежності від  особливостей виробничого процесу:

1.1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції, а також з великою частиною позаоборотних активів, мають більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позичений капітал.

1.2. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати більшу частину позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

2. В залежності від  кон’юктури виділяють наступні фактори:

2.1. Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати позичений капітал. І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу використання позиченого капіталу.

2.2. Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу. При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал фінансового левериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до збиткової операційної діяльності.

Слід зазначити, що кон’юнктура  фінансового ринку впливає на вартість власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

3. В залежності від основних показників діяльності:

3.1. Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим знижує питому вагу використання позичених засобів.

3.2. Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно збільшити коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частину позичених засобів у загальній сумі капіталу.

3.3. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу за рахунок позичених засобів.

3.4. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу. У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

4. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори, формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

5. Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства, основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах.

 З урахуванням цих  факторів управління формуванням  структури капіталу зводиться до таких основних напрямів:

а) встановлення оптимальних  для даного підприємства пропорцій  використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечити залучення  на підприємство необхідних видів і  обсягів капіталу для формування розрахункових показників його структури.

Погіршення фінансового  стану підприємств машинобудування  в наш час супроводжується рядом негативних моментів і головний з них - скорочення джерел формування власного капіталу в нормалізації фінансового стану підприємств. Рішення проблеми збільшення власних оборотних коштів на підприємствах машинобудування полягає в необхідності подолання негативної тенденції щорічного скорочення капіталу й резервів.

На графіку 1.2.1. можна  побачити тенденцію до зменшення  власного капіталу окремих підприємств машинобудування в Україні.

Рисунок 1.2.1. – Динаміка власного капіталу підприємств машинобудування в  Україні у 2005-2008 рр.

Однієї з основних причин такого становища є істотне зниження прибутку від реалізації на гривню виторгу. Низька рентабельність продажів зберігається протягом всіх років. На зниження коефіцієнта рентабельності всього капіталу позначається зниження коефіцієнтів рентабельності продажів і перенагромадження активів.

У приватизованих і акціонерних  підприємствах прибуток не став основою  економічного розвитку й росту підприємств. Прибуток за останні роки практично втратив свою роль як основного джерела власних коштів.

Однієї з основних причин росту заборгованості підприємств машинобудування, у т.ч. і простроченої, перед державою, постачальниками, кредитними й страховими органами, перед робітниками та службовцями, є збитковість [28, c.569].

У національній економіці  тисячі підприємств, у тому числі і підприємства машинобудування - потенційні банкрути по чинному законодавству. Банкрутство пояснюється, головним чином, різкими несприятливими змінами зовнішніх умов їхньої діяльності (економічна криза).

Причини кризи підприємств машинобудівної галузі багато в чому схожі із причинами кризи підприємств інших галузей промисловості. Однак, ряд специфічних особливостей, властивим тільки машинобудівним підприємствам, зробили кризу машинобудування найбільш глибоким і хворобливим. Недосконалість чинного законодавства зробило реально неможливим проведення процедур досудових санацій і в значній мірі ускладнило проведення санації із застосуванням судових процедур. Сформована арбітражна практика показує, що в цей час справа про банкрутство збуджується тоді, коли діяльність боржника практично паралізована і санувати вже нема чого.

Машинобудівні підприємства на відміну від підприємств інших  галузей промисловості мають ряд специфічних особливостей, багато з яких дісталися в спадщину від соціалістичної економіки. Це й відносно низький рівень рентабельності, що, у цілому по галузі, рідко перевищує 25 %, і високий рівень накладних видатків, і високий рівень енергоємності й металоємності, і тривалий виробничий цикл і, як наслідок, тривалий період зворотності інвестицій. Також машинобудівне підприємство має відносно низький рівень фондовіддачі, високий рівень спеціалізації, потребу в дорогому високотехнологичному устаткуванні, потребу у висококваліфікованих інженерно-технічних кадрах і кадрах робочих спеціальностей, високий рівень мілітаризації з незначною питомою вагою виробництва товарів народного споживання. Крім того, машинобудівне підприємство впливає наявність об'ємної й розгалуженої соціальної інфраструктури й, нарешті, украй незадовільне співвідношення площ, безпосередньо використовуваних в основному виробництві, і загальної площі, займаної підприємством.

В умовах соціалістичної економіки машинобудівні підприємства будувалися дуже великими й, у чинність цього, негнучкими. Кожне підприємство спеціалізувалося на своїх виробничих функціях. Дублювання й потенційної конкуренції допускалося дуже мало. У результаті була створена система великих малогнучких підприємств із високим ступенем монополізму й значною залежністю від транспортної мережі. Все це у величезному ступені збільшувало вплив причин, які привели на початку пострадянського періоду до кризи вітчизняної промисловості й машинобудівних підприємств.

Криза машинобудівних підприємств  була викликана декількома причинами. По-перше, промисловість була побудована по галузевому принципу з високим рівнем спеціалізації й низьким рівнем міжгалузевого й внутрішньогалузевого обміну. По-друге, зруйнувався єдиний економічний простір СРСР і країн СЭВ. По-третє, якщо розглядати Росію й Україну, економіка багато в чому залежала від сировинних цін і імпорту капіталу. По-четверте, у нашій країні штучно стримувалася інфляція, яка привела, до речі, до кризи в серпні 1998р. Крім того, машинобудівна галузь країни була представлена більшою кількістю великих маломобільних підприємств, менталітет керівників яких, був сформований у період соціалістичної адміністративно-планової економіки. На жаль, наслідки кризи дотепер не ліквідовані й, видимо, будуть позначатися ще тривалий час.