Теоретичні основи прибутковості комерційного банку

 

 
Зміст

 

Вступ

      Завдання  аналізу фінансових результатів  діяльності комерційних банків визначаються роллю і значенням прибутку банків як джерела формування їх капіталу, а отже, і фактором, що забезпечує стабільність їх фінансового стану, який, в свою чергу, є однією з умов нормального функціонування банків. Завданням аналізу фінансових результатів діяльності банку є:

• оцінка виконання фінансового плану за показниками доходів, видатків, прибутків та їх динаміки;
• виявлення факторів і визначення їх впливу на зміну фінансових результатів;
• визначення резервів збільшення доходів, економії видатків і збільшення прибутку;
• розробка заходів щодо мобілізації резервів підвищення прибутковості діяльності банку.

      Значення  аналізу фінансових результатів  діяльності банку полягає в тому, що його результати дозволяють керівництву  банку сформувати відповідну ди-версифікаційну політику надання послуг, виявити "вузькі місця", розробити рекомендації щодо їх усунення. Однак необхідність цього аналізу викликається значенням прибутку не тільки для банку, а і для всіх учасників економічного процесу. Акціонери зацікавлені в прибутку, бо він являє собою доход на інвестиційний капітал. Прибуток приносить вигоди вкладникам, бо завдяки збільшенню резервів і підвищенню якості послуг складається більш стабільна, надійна й ефективна банківська система. Позичальники опосередковано зацікавлені в достатньому банківському прибутку в зв'язку з тим, що спроможність банку надавати позички залежить від розміру і структури його капіталу. Навіть інші фінансово-кредитні установи, які безпосередньо не вдаються до послуг комерційних банків, мають непряму вигоду від банківського прибутку, бо надійна банківська система означає безпеку вкладів і наявність джерел кредиту, від яких залежать фірми і споживачі.

 

1.  Теоретичні основи прибутковості  комерційного банку

     Для підвищення фінансової стійкості банку важливе значення має зростання його доходів, а як наслідок — і прибутковості банку, що є одним із основних джерел поповнення власного капіталу банку.

     У світовій практиці спостерігається  як постійне зростання банківських  активів, так і рівня дохідності за ними. І хоча збільшується частка доходів, отриманих у вигляді комісійної винагороди від надання банківських послуг, проценти, отримані від кредитних операцій банку, становлять основну частку банківських доходів. Ця тенденція спостерігається  в Україні. При цьому внаслідок слабкого розвитку ринку банківських послуг основна маса банківських доходів одержується у вигляді процентів за користування кредитними коштами, що були надані банком платоспроможним клієнтам.

     Структура банківських доходів має такий вигляд:

     Доходи  від проведення активних операцій:

• доходи від кредитування;
• доходи від інвестиційних операцій;

     Доходи  від кредитування складаються з  процентів за банківськими позиками, а також з облікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70% доходів банки отримують саме від надання позик.

     Основну масу доходу від комісійних операцій банки отримують у вигляді  комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів через нерозвиненість ринку таких послуг, як трастові, факторингові, лізингові та ін.

     До  інших видів доходу від комісійних операцій належать:

• комісія за надання гарантій та порук;
• плата за акцептні операції банку;
• плата за фінансування капітальних вкладень та інші інвестиційні послуги;
• комісійні за здійснення валютних операцій;
• комісійна винагорода за консалтинговими послугами.

     Прибуток  банку — це різниця між валовими доходами та валовими витратами банку, розглянемо структуру його витрат.

     Банки заінтересовані в збільшенні чистого  доходу, і для цього в їхньому  розпорядженні є такі можливості:

• підвищення рівня дохідності від використання кожної складової активів;
• здійснення перерозподілу активів на користь тих, що дають найбільший дохід;
• зменшення процентних та непроцентних витрат.

     У світовій практиці існує багато показників, які характеризують прибутковість банківських установ. Найважливішими показниками прибутковості банку, що використовуються в Україні, є такі:

• ROA — прибутковість банківських активів;
• ROE — прибутковість акціонерного капіталу банку;
• SPRED — процентна маржа.

     ROA — це показник, що характеризує відношення чистого прибутку банку після сплати податків до активів банку і показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. Цей показник можна виразити такою формулою: 

     ROA=ЧП/А,     (1.1) 

     де  ЧП — чистий прибуток банку;

         А — активи банку.

     ROA — показник ефективності роботи  менеджерів банку, він показує,  як вони справляються з завданням  отримання чистого прибутку з активів банківської установи.

     ROE — показник, що характеризує відношення  чистого прибутку банку після сплати податків до акціонерного капіталу банку і виражається формулою: 

     ROE=ЧП/Ка,      (1.2) 

     де  ЧП— чистий прибуток банку;

         Ка—акціонерний  капітал банку.

     ROE — показник, що характеризує дохідність  акціонерного капіталу банку.  Його значення особливо цікавить  акціонерів банку, оскільки воно  приблизно дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу.

     SPRED — показник, що відображає, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гострою є конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банків. Посилення конкуренції приводить до скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показник визначається за формулою: 

                         Процентні доходи                      Процентні витрати

     SPRED = ————————— — ——————————————— .     (1.3)

                          Дохідні активи                 Пасиви, за якими сплачуються

                                                                                       проценти 

     Для аналізу прибутковості банків використовують також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПа) та чиста процентна маржа (ЧПМ). 

                        Чистий прибуток після сплати  податків 

     ЧПа = ————————————————————,        (1.4)

                           Кількість акцій, що перебуває  в обігу 
 

                        Процентні доходи - Процентні витрати

     ЧПМ = ————————————————————.        (1.5)

                                           Активи банку 

     Визначення  прибутковості банківської установи неможливе без аналізу процентної маржі, тому розглянемо останній коефіцієнт докладніше.

     Аналіз  процентної маржі відбувається за такими напрямами.

1. Порівняння фактичної процентної маржі з базовою (розрахунковою). Це дає змогу своєчасно визначити тенденцію зниження або збільшення процентного доходу.
2. Аналіз змін у складових процентної маржі.
3. Визначення параметрів, у межах яких зміни значення процентної маржі не потребують від керівництва банку прийняття конкретних заходів.

     На  розмір процентної маржі впливають  такі чинники, як склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних та інших вкладень. Крім того, розмір процентної маржі залежить від співвідношення кредитних вкладень та джерел їх утворення за строками платежів, а також за ступенем терміновості перегляду процентних ставок.

     Фіксовані процентні ставки за депозитами, як правило, нижчі ринкових, але гарантують вкладнику фіксований дохід. А, наприклад, за комерційними середньостроковими кредитами, як правило, установлюється плаваюча процентна ставка. Така процентна ставка складається із двох частин. Перша частина — ставка пропозиції кредитних ресурсів на відомих міжбанківських ринках, наприклад процентна ставка на Лондонському міжбанківському грошовому ринку (LIBOR). Друга складова — це фіксована протягом дії кредитної угоди процентна ставка, яка залежить від категорії позичальника та встановлюється за домовленістю з останнім. У кредитних угодах, у яких передбачається використання плаваючих ставок, зі зміною ставки LIBOR змінюється відповідно і плата за користування кредитними коштами.

     З погляду оцінки прибутковості банку  аналіз його процентних ставок відіграє значну роль. Головним у цьому аналізі  є розподіл активів та пасивів на такі групи:

     1) активи і пасиви, за якими відбувається  повний перегляд процентних ставок  при змінах ринкових умов;

     2) активи і пасиви, процентні ставки  за якими можуть переглядатися  протягом трьох місяців;

     3) активи і пасиви, процентні ставки за якими можуть змінюватися понад три місяці;

     4) активи і пасиви з повністю  фіксованими ставками. Перші дві  групи активів і пасивів чутливі  до зміни процентних ставок, останні  дві — нечутливі. За стабільної  фінансової ситуації в країні  банки прагнуть витримувати баланс між вартістю активів і пасивів з фіксованими та плаваючими процентними ставками. Але така рівновага спостерігається досить рідко. Як правило, при зростанні процентних ставок банки заінтересовані у перевищенні обсягів чутливих до змін процентних ставок активів над відповідного ґатунку пасивами. У цьому разі виникає розрив, або дисбаланс, між групами активів і пасивів.

     В економічних умовах України комерційні банки проводять політику плаваючих процентних ставок як за кредитами, так і за депозитами, що сприймається як апріорі. Це означає, що протягом дії, наприклад, депозитної угоди, банк може змінювати процентну ставку вкладнику в односторонньому порядку за умови попередження останнього. Однак така практика має бути тимчасовою, оскільки розмір процентної ставки є суттєвою і важливою умовою договору і зміна його має узгоджуватися з власником коштів — вкладником. Тому в практиці іноземних банків використовуються два види процентних ставок: фіксовані і плаваючі.

 
     1.1. Сутність і необхідність прибутковості комерційного банку

     Визначення  сутності прибутку як економічної категорії  має важливе значення для управління процесами його формування, виявлення  факторів, що впливають на його величину, дає знання, необхідні для розробки заходів щодо збільшення прибутку, його максимізації і перспективного планування. Існують різні (так звані "суб'єктивні" й "об'єктивні") теорії визначення прибутку, але вони стосуються до прибутку, що утворюється в процесі виробництва продукції в галузях матеріального виробництва. Щодо походження прибутку комерційних банків, то це питання недостатньо досліджене.

     Джерелом  банківського прибутку є доходи, отримані в результаті створення і реалізації банком свого продукту. Сутність "технології" банківської діяльності відображена формулами (1.1) і (1.2) і полягає в тому, що комерційний банк частину власного капіталу і тимчасово вільних фінансових ресурсів, що акумулював у виді грошових коштів, передає суб'єктам господарювання, які відчувають потребу в додаткових коштах. Він робить це за певну плату. Таким чином, передані банком грошові кошти є специфічним товаром, що має, як будь-який товар, споживну вартість і ціну. Споживна вартість цього товару полягає в його спроможності задовольняти потреби позичальників у грошових коштах і приносити банку процентний доход. Створюється враження, що позичені банком грошові засоби самі по собі народжують нові гроші (доход). Однак, ще К. Маркс доводив, що всі види доходів мають одне джерело - додаткову вартість. Таким чином, згідно з його теорією, процентний доход банку - перетворена форма частини додаткової вартості. Це пояснюється тим, що тимчасово вільні кошти банку, передані в користування суб'єктові господарювання (підприємству), саме в процесі його виробництва виконують функцію самозростання капіталу. Доход, отриманий функціонуючим підприємством, розпадається на підприємницький доход, який воно отримує, і позичковий процентний доход, який отримує банк. Крім того, банк отримує ще і непроцентні доходи як оплату інших послуг (крім послуг за розміщення коштів), наданих ним юридичним і фізичним особам. Ці доходи є часткою перерозподілених доходів отримувачів цих послуг. Отже сукупний доход банку складається з процентних і непроцентних доходів. Він і є джерелом прибутку банку, що утворюється як різниця між його доходами і видатками.