Теоретичні основи прибутковості комерційного банку

     Рисунок 3.5 – Частка активів та прибутку окремих груп банків у загальній сумі 

     У першому кварталі 2002 року порівняно  з відповідним періодом минулого року доходи банків збільшилися на 22.0% (сягнувши 2 270.7 млн. грн.), у тому числі за січень — на 753.9 млн. грн., за лютий — на 715.2млн. грн., за березень — на 801.6 млн. грн. Зросли майже всі види доходів, за винятком процентних доходів за цінними паперами і коштами розміщеними в інших банках та в НБУ.

      У цілому по системі прибутковості активів становила 17.5%, для банків І групи зазначений показник дорівнював 17.6%, П- 168% III- 18.4%, IV-17.6%.

      Доходи  банків мають таку структуру: процентні  доходи становлять 1552.7 млн. грн. (68.4% від  загальної суми); комісійні — 545.4 млн. грн. (24.0%); результат від торговельних операцій — 111.3 млн. грн. (4 9%); інші банківські операційні доходи — 44.5 млн. грн. (2.0%); інші небанківські операційні доходи — 8.6 млн. грн. (0.4%); повернення списаних активів — 8.1 млн. грн. (0.3%); непередбачені доходи — 0.1 млн. грн.(0.0%).

     Основна частина доходів банків — це процентні доходи. Зазначимо, що в першому кварталі 2002 року порівняно з відповідним періодом минулого року їх частка в загальних доходах банків збільшилася з 66.3% до 68.4%, тобто на 2.1 відсоткового пункту (в.п). Такі зміни відбулися в основному за рахунок збільшення частки процентних доходів за кредитами, наданими суб'єктам господарювання та фізичним особам.

      Структура процентних доходів банків така: процентні доходи за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, дорівнюють 1 314.2 млн. грн. (84.6% від загальної суми процентних доходів); за коштами, розміщеними в інших банках, — 104.2 млн. гри. (6.7%); процентні доходи за цінними паперами — 59.7 млн. грн. (З.8%); за кредитами фізичним особам — 59.0 млн. грн. (З;8%), інші процентні доходи — 15.6 млн. грн.(11%).

     Рисунок 3.6 – Структура доходів банків 2002 р. 

      Порівняно з відповідним періодом минулого року витрати банків збільшилися в основному за рахунок значною зростання інших небанківських операційних витрат (на 163.7 млн. грн., або на 23.2%) та процентних витрат (на 177.5 млн. грн., або на 28.5%), інших банківських операційних витрат (на 35.9 млн. грн. або на 41.4%), відрахувань у резерви (на 31.5 млн. грн. або на 14.0%).

      Водночас  у банків зменшилися комісійні витрати (на 9.1 млн. грн. або на 12.0%).

     Висновок.

     Оскільки  прибуткова діяльність є необхідною передумовою фінансової надійності та динамічного розвитку банківської установи, основними напрямами забезпечення стабільної прибуткової діяльності банків мають бути: подальше зростання їх доходів завдяки збільшенню обсягів активних операцій у поєднанні з дотриманням допустимого рівня ризику та скороченням банківських витрат (передусім за рахунок витрат на утримання персоналу, процентних витрат за коштами, отриманими від інших банків, а також за рахунок зменшення відрахувань у резерви в результаті поліпшення якості активів).

 
     3.1. Аспекти прибутковості  та фінансової стійкості комерційного банку

     Банківська  діяльність — це комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, які залежать від численних факторів. Відтак рівень прибутковості визначається як внутрішніми (ендогенними, так і зовнішніми (екзогенними) факторами. Перші прямо залежать від організації роботи банку, другі — від зовнішніх умов. Цим поділом, на наш погляд, доцільно керуватися, моделюючи фінансово-господарську діяльність, здійснюючи комплексний пошук резервів для підвищення ефективності роботи банку та максимізації його прибутку.

     Вирішальне  значення для прибутковості банку  має забезпечення взаємозв'язку між управлінням активами та управлінням пасивними операціями. При цьому важливо зважати не тільки на загальний обсяг прибутку, а й на структуру його розподілу, особливо на ту частку, яка спрямовується на розширення і вдосконалення операцій та банківських технологій, сучасне комп'ютерне, інформаційно-програмне забезпечення, рекламну та маркетингову діяльність, зниження затрат і підвищення якості обслуговування. Крім того, слід враховувати, що прагнення збільшити прибуток та необхідність вести конкурентну боротьбу в галузі фінансових послуг в умовах перехідної економіки веде до зростання ризику. Їх подоланню сприяє дотримання банком нормативів ліквідності, його спроможність формувати відповідні обов'язкові резерви на випадок можливого дефіциту платіжних ресурсів та резерви власного капіталу для відшкодування невиправданого ризику активних операцій, зокрема для покриття збитків за кредитами.

     Внутрішні фактори поділяються на дві підгрупи: соціальні й економічні. До соціальних належать соціальна компетенція  менеджерів банку, підвищення кваліфікаційного рівня його працівників, поліпшення умов їхньої праці та життя. Все це забезпечує ефективнішу роботу персоналу, а відтак — якісніше обслуговування клієнтів.

     Успішна робота комерційного банку суттєво  залежить від політики, якою він  керується при виборі концепції  власного розвитку, від характеру  його діяльності, продукту, який він  пропонує ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо). Це так звані внутрібанківські економічні фактори, серед яких важливим є оптимальне розміщення банківських коштів у різні види активів. При цьому корисним засобом для одержання максимального прибутку є ретельне зіставлення граничних витрат на залучення коштів із гранично можливими доходами від активних операцій. Останнє означає, що банківські ресурси використовуватимуться ефективніше: зменшуватимуться видатки на формування грошових ресурсів і збільшуватиметься дохідність активів.

     Щодо  впливу на фінансову стійкість і  результативність роботи банку визначальними внутрішніми факторами є концепція його розвитку та внутрішня економічна політика. Вони мають обумовлювати такий розподіл активів та формування пасивів, який би забезпечував:

• достатній ступінь надійності, що проявляється в розумному розподілі активів за функціональними групами на умовах  строковості;
• достатній ступінь ліквідності, що виражається в управлінні портфелем активів на  умовах строковості;
• достатній рівень рентабельності, що проявляється у максимізації прибутків від активних операцій та одночасній мінімізації витрат на залучення банківських ресурсів.

      На  нашу думку, забезпечити фінансову  стабільність та ефективність діяльності банку можна за виконання таких принципів структуризації активів і пасивів:

• конвертування фінансових коштів і цінних паперів, що не приносять доходів, у грошові кошти й високоліквідні прибуткові активи;
• скорочення витрат, не пов'язаних із забезпеченням відтворення обігових коштів, розширення кількості операцій та банківських послуг;
• негайний продаж тих активів, які в даній кон'юнктурній ситуації фінансового ринку виявляються непотрібними чи нерентабельними;
• професіоналізм у проведенні операцій із купівлі-продажу валютних коштів з урахуванням кон'юнктури всіх світових відкритих валютних ринків, а не лише місцевого, як це робиться в Україні;
• блокування переходу частини активів у дебіторську заборгованість та її скорочення шляхом продажу банкам, які здійснюють факторингові операції;
• участь у перерозподілі високоліквідних високообігових активів як у самому банку, так і між банками.

      Однак прибутковість діяльності комерційного банку залежить не лише від внутрішніх (ендогенних) факторів, а й від зовнішніх (екзогенних) факторів, які включають такі аспекти:

      а) ринкові: економічні умови господарювання, рівень техніки й технології, реальні доходи населення, довіра суб'єктів господарювання та приватних осіб до банківської системи, демографічні чинники (зростання кількості населення), структура ринку (скажімо, кількість банків, які обслуговують один і той же ринок), конкуренція та пропозиція і попит на кредит, потенційна кредитоспроможніть позичальників, ціна кредитних ресурсів;

      б) адміністративні: важелі державного регулювання, фінансова, грошово-кредитна та податкова системи, механізм розподілу прибутку тощо.

      Серед зовнішніх факторів можна виділити ті, які справляють найістотніший  вплив на фінансову стійкість  банку та його дохідність.

     Так, особливе значення для успішної діяльності банку має фаза економічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи в цілому знижуються доходи суб'єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, у тому числі й комерційних банків (унаслідок погіршення структури розміщення активів). Усе це призводить до зниження ліквідності та надійності. Відтак у період кризи зростає кількість неплатежів, а отже, й кількість банкрутств банківських установ.

      Суттєво впливає на фінансову стійкість  і прибутковість також рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Від цього, зокрема, залежить стійкість депозитної бази банку. У свою чергу рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу. Крім того, у банківській сфері зростає як міжбанківська конкуренція, так і конкуренція комерційних банків із різноманітними фінансово-промисловими групами, корпораціями, інвестиційними фондами та компаніями, страховими й пенсійними фондами, кредитними спілками тощо. Гострота конкурентної боротьби — важливий фактор впливу на прибутковість банківської діяльності. Серйозними макроекономічними чинниками фінансової стабільності є грошово-кредитна і податкова політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи та зовнішніх економічних зв'язків; істотно впливає на неї і курс валют.

     Фінансова стійкість і рівень прибутковості  комерційних банків залежать також від загальноекономічної стабільності, що особливо відчутно впливає на діяльність вітчизняних банків. Розглядаючи фінансову стабільність і дохідність банку, не можна не враховувати ставлення держави до банківської справи, принципи державного регулювання банківської сфери, відносини власності, заходи захисту підприємницької діяльності. На жаль, одним із найнесприятливіших факторів, які дестабілізують фінансове становище в Україні, є інфляція.

      Порівнюючи  вплив внутрішніх і зовнішніх  факторів на можливості максимізації банківського прибутку, доходимо висновку, що недостатній ступінь конкуренції на ринку та неминуче у перехідний період підвищення ризику неповернення коштів за багатьма активними операціями вносять корективи у схему формування і розподілу фінансових ресурсів банку. Так, за даних умов необхідно приділити підвищену увагу механізму управління комерційним банком: прогнозуванню (кон'юнктури кредитного ринку, цін на кредитні ресурси, попиту на кредит), плануванню (заходів щодо зменшення витрат, підвищення якості банківських послуг і конкурентоспроможності банку) та вибору розумної банківської стратегії (оптимізації структури балансу, формуванню кредитної, інвестиційної політики, моніторинг позичок тощо), (рис. 3.7).

     Рисунок 3.7 – Взаємозв’язки між факторами  максимізації банківського прибутку та механізмом управління

     Досконале управління комерційним банком дасть  змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності.

     Банківська  діяльність — надто складний і  комплексний економічний процес, щоб дати однозначну відповідь на багато питань, що виникають при  аудиті.

     Перше і найскладніше з них — чи  оптимально використовувалися соціальні й економічні фактори для досягнення максимального прибутку при максимальній стабільності та мінімальному ризику банківських операцій.

     Друге — чи адекватно враховано банківськими менеджерами зовнішні та внутрішні  фактори, щоб забезпечити максимально  ефективний режим роботи комерційного банку. В результаті виникає наступне запитання — чи були реалізовані прогнози, плани та банківська стратегія при управлінні діяльністю банку, тобто чи відповідають реальні ціни на кредитні ресурси прогнозованим, чи досягнуто оптимальної структури банківського балансу та обсягів банківських послуг тощо.

 
     3.2. Розробка заходів по підвищенню показників прибутковості комерційного банку

     Прибуток  банків IV групи (14.1% активів) становив 57.0 млн. грн. (12.8%). Ці банки залучають найдорожчі ресурси; витратність їх зобов'язань становить 9.4%; витратність діяльності вища, ніж у цілому по системі, — 10.4%, дохідність активів — нижча (17.3%), що обумовлює й низьку рентабельність.

     Незважаючи  на певне поліпшення (порівняно з  результатами півріччя) рентабельності діяльності банків, вона поки що залишається недостатньою. Серед основних причин — нераціональна структура активів і пасивів. У перших значною є частка недохідних активів (основних засобів, дебіторської заборгованості тощо), проблемних активів, що призводить до зменшення обсягу отриманого доходу. Крім того, зменшення частки капіталу в пасивах і зростання високими темпами таких досить дорогих ресурсів, як залучені кошти фізичних осіб, обумовили зростання витрат банків, що призвело до збільшення витратності зобов'язань та негативно вплинуло на рівень рентабельності.