Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

 Визначення ринкової вартості об’єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу грунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного актива, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку активів зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об’єкта оцінки.

За відсутності достовірної  інформації про ціни продажу подібного актива ринкова вартість об’єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного актива з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного актива порівняно з ціною їх пропонування.

За наявності істотного  впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок  подібного актива, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку активів даються додаткові роз’яснення та застереження. При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об’єкта оцінки, що грунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного актива або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.

 У звіті про оцінку активів та у висновку про вартість об’єкта оцінки оцінювач відображає факт про включення або невключення до ринкової вартості суми податку на додану вартість. Оціночні процедури, пов’язані з визначенням ринкової вартості, здійснюються з урахуванням включення або невключення до неї суми податку на додану вартість.

Умова щодо визначення ринкової вартості з включенням суми податку  на додану вартість зазначається у  договорі на проведення оцінки активів.

 Застосування неринкових видів вартості під час укладання договору на проведення оцінки активів можливе у разі невідповідності умов угоди, у зв’язку з якою проводиться оцінка, хоча б одній з умов, яка висувається для визначення ринкової вартості.

Вибір неринкового виду вартості обгрунтовується у звіті  про оцінку активів. До неринкових видів належать вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтворення), вартість у використанні, споживча вартість, вартість ліквідації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, ліквідаційна вартість, чиста вартість реалізації, оціночна вартість та інші види, порядок визначення яких встановлюється окремими національними стандартами.

 Неринкові види вартості як база оцінки визначаються за допомогою методів та оціночних процедур, які грунтуються на результатах аналізу корисності або призначення об’єкта оцінки, а також вивченні впливу умов використання або способу відчуження об’єкта оцінки.

 Для визначення неринкових видів вартості як бази оцінки використовується інформація про подібне майно в частині, в якій вона відповідає вимогам, що висуваються до певного неринкового виду вартості. Неринкові види вартості переважно визначаються на основі інформації щодо угод, які укладалися з умовами та обмеженнями, подібними до мети, з якою проводиться оцінка.

 Залишкова вартість заміщення (відтворення) як база оцінки визначається із застосуванням витратного підходу і використовується для проведення оцінки спеціалізованого актива, у тому числі для ведення бухгалтерського обліку з метою визначення його справедливої вартості згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Якщо умови угод щодо спеціалізованого актива, для укладання яких проводиться оцінка, відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості, залишкова вартість заміщення (відтворення) може дорівнювати їх ринковій вартості.

 Визначення вартості у використанні полягає у проведенні оцінки об’єкта оцінки без урахування принципу найбільш ефективного використання. Вартість у використанні визначається для об’єктів оцінки, щодо яких планується подальше використання специфічним запланованим або існуючим способом.

 Вартість ліквідації розраховується як сума валових доходів, які очікується отримати від реалізації об’єкта оцінки як єдиного цілого або його складових частин виходячи з принципу найбільш ефективного використання за вирахуванням очікуваних витрат, пов’язаних з такою ліквідацією. У разі коли за результатами розрахунків вартість ліквідації становить від’ємну величину, її значення встановлюється у розмірі 1 гривні.

 Інвестиційна вартість об’єкта оцінки використовується з метою врахування умов угоди, у зв’язку з укладанням якої проводиться оцінка, в частині необхідності додаткового інвестування або виконання інших вимог, що потребує додаткових матеріальних витрат.

Інвестиційна вартість об’єкта оцінки у формі цілісного  майнового комплексу, фінансових інтересів  визначається переважно за допомогою  дохідного підходу із застосуванням  методу дисконтування грошових потоків, а об’єкта оцінки у матеріальній формі — шляхом комбінування кількох методичних підходів.

 Під час визначення інвестиційної вартості у звіті про оцінку активів аналізуються умови продажу (інвестування) та їх відмінність від типових умов продажу подібного актива на ринку, вплив зазначених умов на формування його вартості, у тому числі виходячи з принципу найбільш ефективного використання.

Інформаційними джерелами, що дають змогу врахувати зазначені  умови, можуть бути бізнес-план, проектно-кошторисна документація та документи, які підтверджують виконання певних робіт, результати аналізу впливу додаткових умов інвестування у процесі продажу об’єкта оцінки тощо.

 Спеціальна вартість об’єкта оцінки визначається на основі розрахунку його ринкової вартості з подальшим збільшенням її на суму надбавки, яка встановлюється з урахуванням особливого інтересу потенційного покупця або користувача. Сума надбавки повинна бути обгрунтована у звіті про оцінку активів окремо від ринкової вартості.

Спеціальна вартість не може застосовуватися під час оцінки об’єкта застави, визначення розміру відшкодування збитків та розміру прямих збитків.

 У разі продажу активів у строк, який є значно коротшим від строку експозиції подібного актива, переважно визначається його ліквідаційна вартість, якщо інше не передбачено законодавством. Для використання ліквідаційної вартості як бази оцінки необхідно проводити додаткове дослідження відповідності умов продажу об’єкта оцінки, для якого проводиться оцінка, типовим для ринку умовам продажу подібного актива. Визначення ліквідаційної вартості здійснюється на основі інформації щодо подібних угод з подібним майном.

Одним із способів визначення ліквідаційної вартості є застосування до визначеної ринкової вартості об’єкта  оцінки знижувальних коефіцієнтів у порядку, встановленому законодавством, з метою стимулювання попиту потенційних покупців до придбання об’єкта оцінки.

 Під час встановлення ліквідаційної вартості оцінювач повинен додатково визначити ринкову вартість об’єкта оцінки та зазначити у звіті про оцінку активів свої застереження щодо використання результатів такої оцінки.

 Ринкова вартість та неринкові види вартості, які визначено для цілей продажу об’єктів оцінки, за вирахуванням витрат, що супроводжують продаж, у тому числі пов’язаних із сплатою податку на додану вартість, визнаються чистою вартістю реалізації.

 Імовірний розмір страхової суми визначається на основі результатів аналізу умов договору страхування в цілому, для окремого страхового випадку, групи страхових випадків, а також врахування особливостей фізичного стану активів, його поточного використання, впливу зовнішніх факторів на формування ринкової вартості активів тощо.

Для визначення ймовірної  страхової суми можуть використовуватися  ринкова вартість або неринкові  види вартості.

 У разі виникнення необхідності у визначенні розміру ймовірного страхового відшкодування оцінка застрахованого актива проводиться з урахуванням умов страхування та дотриманням принципів корисності і заміщення.

Для застрахованого актива, подібного до актива, що продається (купується) на ринку, оцінка розміру ймовірного страхового відшкодування проводиться виходячи з характеристики активів на дату заподіяння збитків до настання страхового випадку шляхом розрахунку прямих збитків.

У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об’єкта, ймовірний розмір страхового відшкодування оцінюється як відповідна частка оцінених прямих збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

 Оцінка активів з метою відображення її результатів у бухгалтерському обліку в порядку, встановленому законодавством про бухгалтерський облік, проводиться з урахуванням того, що:

справедлива вартість активу дорівнює його ринковій вартості у  разі можливості її визначення у порядку, встановленому цим та іншими національними стандартами;

справедлива вартість активу, який може бути віднесено до спеціалізованого актива, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції, дорівнює його залишковій вартості заміщення (відтворення);

ліквідаційна вартість активу;

надлишкові активи оцінюються з урахуванням принципу їх найбільш ефективного використання із застосуванням  такої бази оцінки, як ринкова вартість або вартість ліквідації, з дотриманням  відповідних умов, що висуваються  до їх визначення.

Одним з найважливішиш показників оцвнки активів є амортизація (знос).

На дату річного балансу  підприємство має оцінювати, чи існують  ознаки можливого зменшення корисності активу.

Про зменшення корисності активів можуть свідчити, зокрема, такі ознаки:

Зменшення ринкової вартості активу протягом звітного періоду на суттєво більшу величину, ніж очікувалось.

Застаріння або фізичне  пошкодження активу.

Суттєві негативні зміни  в технологічному, ринковому, економічному або правовому середовищі, у якому  діє підприємство, що відбулися протягом звітного періоду або очікувані найближчим часом.

Збільшення протягом звітного періоду ринкових ставок відсотка або інших ринкових ставок доходу від інвестицій, яке може вплинути на ставку дисконту і суттєво зменшити суму очікуваного відшкодування активу.

Перевищення балансової вартості чистих активів підприємства над їх ринковою вартістю.

Суттєві зміни способу  використання активу протягом звітного періоду або такі очікувані зміни  в наступному періоді, які негативно  впливають на діяльність підприємства.

Інші свідчення того, що ефективність активу є або буде гіршою, ніж очікувалось.

За наявності ознак  про зменшення корисності активу підприємство визначає суму очікуваного  відшкодування активу. Незалежно  від наявності ознак про зменшення  корисності активів підприємство на дату річного балансу визначає суму очікуваного відшкодування гудвілу, а також нематеріальних активів з невизначеним строком корисного використання і не використовуваних на дату річного балансу нематеріальних активів.

Суму очікуваного відшкодування визначають окремо для кожного активу.

Чиста вартість реалізації активу базується на цінах активного  ринку за вирахуванням очікуваних витрат на реалізацію. До витрат на реалізацію належать витрати, які можна прямо  пов’язати з продажем активу, за винятком фінансових витрат і витрат з податку на прибуток.

За відсутності активного  ринку для конкретного активу його чиста вартість реалізації базується  на наявній інформації про суму, яку підприємство може отримати за актив на дату річного балансу  в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами після вирахування витрат на його реалізацію.

Теперішня вартість майбутніх  чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної  ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації). Майбутні грошові потоки від активу визначаються, виходячи з фінансових планів підприємства на період не більше п’яти років. Якщо в підприємства є досвід визначення суми очікуваного відшкодування активу і наявні розрахунки, що свідчать про достовірність оцінки майбутніх грошових потоків, то така оцінка може визначатися на підставі фінансових планів підприємства, які охоплюють період більше п’яти років.

При цьому грошові  потоки в році, що настає за останнім роком, на який складено фінансовий план, та за кожний подальший рік використання активу приймаються в сумі, яка (без  урахування впливу інфляції) не перевищує  величину грошових потоків останнього року, на який складено фінансовий план.

Майбутні грошові потоки слід попередньо оцінювати для активу в його теперішньому стані. При визначенні майбутніх грошових потоків від  активу не враховують очікувані надходження  або вибуття грошових коштів унаслідок:

Майбутньої реструктуризації, щодо якої підприємством не визнано  зобов’язання.

Майбутніх капітальних  інвестицій для збільшення первісного рівня корисності активу.

Майбутніх грошових потоків  від фінансової діяльності.

Сплати (відшкодування) податку на прибуток.

Майбутні грошові потоки від продажу (списання) активу наприкінці строку його корисного використання оцінюються за чистою вартістю його реалізації.

Ставка дисконту базується  на ринковій ставці відсотка (до вирахування  податку), що використовується в операціях з аналогічними активами. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства.

При визначенні ставки дисконту враховуються ризики, крім ризиків, що були враховані при визначенні майбутніх грошових потоків.