Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

Зобов’язання підприємства поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов’язання.

До довгострокових зобов’язань  належать:

• довгострокові кредити банків;
• інші довгострокові фінансові зобов’язання;
• відстрочені податкові зобов’язання;
• інші довгострокові зобов’язання.
• Поточні зобов'язання включають:
• короткострокові кредити банків;
• поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;
• короткострокові векселі видані;
• кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
• поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;
• інші поточні зобов’язання.

Непередбачене зобов'язання – це:

1) зобов’язання, що може  виникнути внаслідок минулих  подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або

2) теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих  подій, але не визнається, оскільки  малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

2. Методичне забезпечення оцінки активів

 

З переходом до ринкової економіки проблема оцінки об'єктів обліку набуває все більшого значення для всіх учасників ринку. Це пов'язано з тим, що оцінка дає можливість визначити те, чим володіє власник, а також співвідношення між окремими групами майна підприємства.

1. Принципи оцінки активів

 

Оцінка активів проводитися з дотриманням принципів корисності, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання.

Принцип корисності грунтується  на тому, що майно має вартість тільки за умови корисності його для потенційного власника або користувача. Під корисністю слід розуміти здатність майна задовольняти потреби власника або користувача протягом певного часу.

З метою визначення корисності під час оцінки:

• розглядається корисність окремого майна у складі об’єкта оцінки як складова частина корисності об’єкта оцінки в цілому та корисність майна як окремого об’єкта оцінки;
• враховується сучасний стан використання об’єкта оцінки, що може не відповідати його можливому найбільш ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об’єкти оцінки стають тимчасово зайвими, використовуються з іншою метою або не використовуються;
• прогнозується можливий вплив соціально-економічних та інших факторів на зміни в корисності об’єкта оцінки;
• оцінюються витрати на поліпшення об’єкта оцінки з урахуванням впливу цих витрат на збільшення його ринкової вартості.

Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.

Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання майна не сплачується сума, більша від мінімальної ціни майна такої ж корисності, яке продається на ринку.

Принцип очікування передбачає, що вартість об’єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним.

Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає врахування впливу на вартість об’єкта оцінки таких факторів, як праця, управління, капітал та земля, що є пропорційним їх внеску у загальний дохід. Вплив окремого фактора вимірюється як частка вартості об’єкта оцінки або як частка вартості, на яку загальна вартість об’єкта оцінки зменшиться у разі його відсутності.

Принцип найбільш ефективного використання полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об’єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміється використання майна, в результаті якого вартість об’єкта оцінки є максимальною. При цьому розглядаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.

2. Методичні підходи до оцінки активів

 

Оцінка активів проводиться із застосуванням методичних підходів, методів оцінки, які є складовими частинами методичних підходів або є результатом комбінування кількох методичних підходів, а також оціночних процедур.

 Оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення.

 З метою обгрунтування остаточного висновку про вартість об’єкта оцінки результати оцінки, отримані із застосуванням різних методичних підходів, зіставляються шляхом аналізу впливу принципів оцінки, які є визначальними для мети, з якою проводиться оцінка, а також інформаційних джерел на достовірність результатів оцінки.

Неможливість або недоцільність  застосування певного методичного  підходу, пов’язана з повною відсутністю  чи недостовірністю необхідних для цього вихідних даних про об’єкт оцінки та іншої інформації, окремо обгрунтовується у звіті про оцінку активів. Національними стандартами можуть передбачатися також інші випадки обмежень щодо застосування певних методичних підходів для визначення ринкової вартості та неринкових видів вартості об’єктів оцінки.

Застереження та обмеження  щодо використання результатів оцінки об’єкта оцінки зазначаються у звіті  про оцінку активів.

 Для проведення оцінки активів застосовуються такі основні методичні підходи:

• витратний (майновий — для оцінки об’єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);
• дохідний;
• порівняльний.

 Витратний підхід грунтується на врахуванні принципів корисності і заміщення.

Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об’єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Основними методами витратного підходу  є метод прямого відтворення  та метод заміщення.

Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим  вирахуванням суми зносу (знецінення).

За допомогою методів прямого  відтворення та заміщення визначається залишкова вартість заміщення (відтворення).

Особливості застосування майнового  підходу встановлюються відповідними національними стандартами щодо оцінки об’єктів у формі цілісних майнових комплексів та у формі фінансових інтересів.

 Під час застосування методу прямого відтворення або методу заміщення використовуються вихідні дані про об’єкт оцінки, інформація про відтворення або заміщення об’єкта оцінки чи подібного актива в сучасних цінах або середньостатистичні показники, які узагальнюють умови його відтворення або заміщення в сучасних цінах.

 Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість об’єкта оцінки визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об’єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу.

Основними методами дохідного  підходу є пряма капіталізація  доходу та непряма капіталізація  доходу (дисконтування грошового  потоку). Вибір методів оцінки при  цьому залежить від наявності  інформації щодо очікуваних (прогнозованих) доходів від використання об’єкта оцінки, стабільності їх отримання, мети оцінки, а також виду вартості, що підлягає визначенню.

За допомогою дохідного  підходу визначається ринкова вартість та інвестиційна вартість, а також  інші види вартості, які грунтуються на принципі корисності, зокрема ліквідаційна вартість, вартість ліквідації тощо.

 Інформаційними джерелами для застосування дохідного підходу є відомості про фактичні та (або) очікувані доходи та витрати об’єкта оцінки або подібного актива. Оцінювач прогнозує та обгрунтовує обсяги доходів та витрат від сучасного використання об’єкта оцінки, якщо воно є найбільш ефективним, або від можливого найбільш ефективного використання, якщо воно відрізняється від існуючого використання.

 Метод прямої капіталізації доходу застосовується у разі, коли прогнозується постійний за величиною та рівний у проміжках періоду прогнозування чистий операційний дохід, отримання якого не обмежується у часі. Капіталізація чистого операційного доходу здійснюється шляхом ділення його на ставку капіталізації.

Метод непрямої капіталізації  доходу (дисконтування грошових потоків) застосовується у разі, коли прогнозовані грошові потоки від використання об’єкта оцінки є неоднаковими за величиною, непостійними протягом визначеного періоду прогнозування або якщо отримання їх обмежується у часі. Прогнозовані грошові потоки, у тому числі вартість реверсії, підлягають дисконтуванню із застосуванням ставки дисконту для отримання їх поточної вартості.

 Ставка капіталізації та ставка дисконту визначаються шляхом аналізу інформації про доходи від використання подібного актива та його ринкові ціни або шляхом порівняльного аналізу дохідності інвестування в альтернативні об’єкти (депозити, цінні папери, майно тощо).

 Для оцінки об’єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок під забудовою, їх поліпшень, окремих складових цілісного майнового комплексу може застосовуватися метод залишку. Цей метод грунтується на врахуванні принципу внеску (граничної продуктивності) і є результатом комбінування витратного та дохідного підходів.

 Порівняльний підхід грунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного актива з відповідним коригуванням відмінностей між об’єктами порівняння та об’єктом оцінки.

 Для визначення ринкової вартості об’єкта оцінки у матеріальній формі із застосуванням порівняльного підходу інформація про подібне майно повинна відповідати таким критеріям:

умови угод купівлі-продажу  або умови пропонування щодо укладення таких угод не відрізняються від умов, які відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості;

продаж подібного актива відбувся з дотриманням типових умов оплати;

умови на ринку подібного актива, що визначали формування цін продажу або пропонування, на дату оцінки істотно не змінилися або зміни, які відбулися, можуть бути враховані.

 Основними елементами порівняння є характеристики подібного актива за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо. Коригування вартості подібного актива здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного актива або шляхом їх комбінування.

3. Оцінка активів

 

Оцінка проводиться  із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам  вартості.

Вибір бази оцінки залежить від мети, з якою проводиться оцінка активів, його особливостей, а також нормативних вимог.

У разі коли у нормативно-правових актах з оцінки активів, договорі на проведення оцінки активів або ухвалі суду не зазначається вид вартості, який повинен бути визначений у результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

 Використання ринкової вартості як бази оцінки під час укладання договору на проведення оцінки активів можливе за умови відповідності угоди, у зв’язку з якою проводиться оцінка, змісту поняття ринкової вартості. При цьому умови такої угоди не повинні передбачати будь-які додаткові обмеження або вимоги, що впливають на майбутню економічну вигоду від використання покупцем об’єкта оцінки.

 Для визначення ринкової вартості враховується найбільш ефективне використання об’єкта оцінки.

 Визначення ринкової вартості об’єкта оцінки можливе із застосуванням усіх методичних підходів у разі наявності необхідної інформації.

 Методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об’єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні грунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Витрати на відтворення (заміщення) повинні визначатися  на дату оцінки з урахуванням ринкових цін.

Під час прогнозування  грошового потоку та відповідної  норми доходу повинен бути врахований вплив ринкових умов на функціонування (використання) об’єкта оцінки виходячи з принципу його найбільш ефективного використання.