Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

В той же час напряму інвестування роблять вплив на подальше формування інвестиційних ресурсів. У зв’язку з цим необхідно направляти амортизаційні відрахування насамперед на впровадження інновацій, оскільки в умовах ринкових стосунків різко зростає конкуренція, і в результаті освоєння технологічних інновацій можна значно підвищити продуктивність праці і якість продукції без істотних витрат на основні фонди.

2. Розробка економічно доцільних термінів корисного використання майна, що амортизується. Термін корисної служби – очікуваний (розрахунковий) період використання активів компанії, або кількість виробів, яку компанія припускає провести з використанням активу. Разом з тим діє цілий ряд чинників, протидіючих максимізації ефекту, що отримується від експлуатації активів. Тому, при визначенні терміну корисної служби активу відповідно до вищеназваного стандарту враховуються наступні чинники:
• очікуваний об’єм використання активу компанією, який оцінюється по передбачуваній потужності або фізичній продуктивності активу;
• передбачуваний фізичний знос, залежний від виробничих чинників, таких, як кількість змін, що використовують даний актив, і програма ремонту і обслуговування, прийнята в компанії, а також умови зберігання і обслуговування активу в період простою;
• моральний знос в результаті змін або удосконалення виробничого процесу, або в результаті змін об’єму попиту на ринку на дану продукцію або послугу, що вироблювану або надаються з використанням активу;
• юридичні або аналогічні обмеження на використання активу, такі, як терміни оренди.

Відповідно до міжнародних підходів термін корисної служби об’єкту основних засобів визначається оцінним шляхом на основі досвіду роботи компанії з аналогічними активами [24].

По аналогії з міжнародними стандартами фінансової звітності, українське законодавство дозволяє організаціям самостійно встановлювати терміни корисного використання основних засобів.

Проте, такий важливий чинник, що визначає термін корисного  використання активу, як моральний знос, передбачений міжнародним стандартом №16, не врахований, не дивлячись на те, що і в даний час прискорення науково-технічного прогресу грає вирішальну роль в розвитку економіки.

3. Реалізація найбільш ефективних механізмів нарахування амортизаційних відрахувань. Чинними в даний час нормативними актами державу передбачає декілька механізмів нарахування амортизаційних відрахувань. До них відносяться:
• лінійний метод;
• прискорений (нелінійний) метод (із застосуванням знижуючих коефіцієнтів, з використанням коефіцієнтів, що підвищують, з пільговим режимом нарахування амортизаційних відрахувань (для малих підприємств), із заходами обмежувального характеру на застосування прискореної амортизації (наприклад, застосування лінійного методу нарахування амортизації до будівель, споруд, передавальних пристроїв, що входять у восьмую-десятую амортизаційні групи, незалежно від термінів введення в експлуатацію цих об’єктів).

На основі дозволених до застосування механізмів кожен господарюючий суб’єкт вибирає найбільш оптимальний і прийнятний варіант, виходячи з конкретних цілей і завдань розвитку підприємства і умов господарювання, що склалися.

4. Створення умов, що забезпечують використання амортизаційних відрахувань відповідно до функціонального призначення. Впродовж ряду останніх років пропозиція інвестицій на російському ринку не задовольняє потреб в них, і для створення конкурентоздатної вітчизняної технічної бази виробництва необхідне залучення додаткових ресурсів. У зв’язку з цим в даний час унеможливлюється масового оновлення основного капіталу, і тим більше за рахунок власних інвестиційних ресурсів. Необхідне залучення зовнішніх джерел. У умовах, що склалися, єдине постійне джерело фінансування відтворення необоротних активів – амортизаційні відрахування – повинен використовуватися з найвищою віддачею. Для цього державі необхідно створювати умови, що забезпечують використання амортизаційних відрахувань відповідно до їх функціонального призначення.
5. Податкове стимулювання прискорення оновлення майна, що амортизується. Введення нового порядку нарахування амортизаційних відрахувань безпосередньо зв’язується із стимулюванням оновлення майна у виробничому секторі економіки, оскільки при формуванні амортизаційної політики з’явилася можливість вибору методу нарахування амортизації, а отже, регулювання величини прибутку, податку на прибуток і податку на майно. Таким чином, механізм прискореної амортизації можна розглядати як своєрідну форму податкових знижок, переслідуючи мету стимулювання інвестицій і впровадження нової техніки.
6. Методичне керівництво процесами розробки і реалізації амортизаційної політики. Методичне керівництво амортизаційною політикою включає підготовку пакету нормативних актів; проведення заходів щодо навчання персоналу, обміну досвідом роботи у відповідному напрямі; керівництво процесами впровадження нових правил, методів, способів нарахування амортизаційних відрахувань, їх обліку, складання звітності; своєчасне доведення розпорядливих документів до виконавців і інші заходи. Методичне керівництво амортизаційною політикою повинне здійснюватися на всіх рівнях управління: державному, регіональному і місцевому, оскільки ефективність амортизаційної політики багато в чому залежить від якості управлінських рішень, що приймаються всіма учасниками цього процесу.
7. Моніторинг і контроль за реалізацією амортизаційної політики. Моніторинг – це спостереження за станом справ в області амортизаційної політики з метою контролю за її реалізацією і прогнозу. Моніторинг повинен включати отримання відомостей по встановленій формі (оцінка наслідків зміни фінансового положення, умов накопичення і витрачання амортизаційних нарахувань), узагальнення і підготовку звідних матеріалів, а також відповідних пропозицій по вдосконаленню механізму нарахування амортизаційних відрахувань, забезпеченню цільового характеру їх використання, контролю за раціональним їх витрачанням. Інформація, що отримується за допомогою моніторингу дозволяє оцінювати розміри інвестицій, поточні умови господарської діяльності і стратегію підприємств, якість механізмів амортизаційної політики і перспективи її розвитку.
8. Оцінка результативності амортизаційної політики держави. На основі отриманої в процесі моніторингу інформації здійснюється оцінка результативності амортизаційної політики з погляду її ефективності. Як показники ефективності амортизаційної політики можуть виступати такі, як:

• співвідношення темпів введення основних фондів і темпів їх вибуття;

• ступінь зносу основних фондів;
• використання амортизаційних відрахувань відповідно до функціонального призначення;
• середній вік основних фондів;
• частка нематеріальних активів в структурі необоротних активів;
• ступінь використання виробничих потужностей по випуску окремих видів продукції;
• частка активної частини основних виробничих фондів в їх видовій структурі;
• приріст доходу за рахунок поліпшення використання майна, що амортизується.

Оцінка ефективності амортизаційної політики, механізмів і перспектив її розвитку важлива як для підприємств, що здійснюють інвестиції в основний капітал, так і органів управління, регулюючих економічні процеси на федеральному, регіональному і місцевому рівнях.

1.2. Значення  і завдання вибору амортизаційної  політики

Амортизаційну політику організації можна розглядати як складову частину загальної політики управління операційним основним капіталом, як частину загальної політики формування власних інвестиційних ресурсів, як складову частину загальної політики управління операційними оборотними активами.

Зокрема, амортизаційна  політика як частина загальної політики управління операційними оборотними активами полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності їх оновлення відповідно до специфіки їх експлуатації.

Амортизаційна політика як складова частина загальної політики формування власних інвестиційних ресурсів полягає в управлінні амортизаційними відрахуваннями від використовуваних власних основних засобів і нематеріальних активів з метою їх реінвестування у виробничу діяльність [20].

Таким чином, кожного  разу вміст амортизаційної політики в цих варіантах розкривається або через інтенсивність оновлення необоротних активів, або управління амортизаційними відрахуваннями.

На наш погляд, в  поняття амортизаційної політики повинна  входити кожна з цих сторін і їх необхідно розглядати в сукупності. Якщо виходити із змісту амортизаційної політики як комплексного поняття, то, воно повинне включати: питання оновлення необоротних активів, залежно від інтенсивності їх використання, питання формування необхідних амортизаційних ресурсів, а також їх використання відповідно до функціонального призначення.

Завданнями амортизаційної політики організації є:

1. Оцінка і переоцінка майна, що амортизується. Для правильного нарахування амортизаційних відрахувань визначальне значення має оцінка і переоцінка майна, що амортизується.

Згідно українському законодавству основні засоби приймаються  до бухгалтерського обліку за первинною вартістю, що відповідає основним вимогам зарубіжних стандартів. Порядок формування первинної вартості об’єктів основних засобів згідно російським нормативним актам залежить від способу їх надходження на підприємство. Тому підприємство, набуваючи тих або інших об’єктів необоротних активів, повинне враховувати особливості формування їх вартості виходячи з умов їх отримання.

Облік основних засобів  за первинною вартістю, яка може досить значно відрізнятися від відновної (особливо в умовах високих темпів інфляції), приводить до того, що суми нарахованих амортизаційних відрахувань не покривають витрат на відтворення основних фондів. У цих умовах виникає необхідність їх переоцінки.

В умовах планової економіки  переоцінка основних фондів здійснювалася приблизно один раз в десять років. З переходом на ринкові стосунки і відповідно зміною умов господарювання, а також інфляції частота переоцінок підвищилася. Так, були проведені переоцінки основних фондів за станом на 1 липня 1992 р., на 1 січня 1994 р., на 1 січня 1995 р., на 1 січня 1996 р., на 1 січня 1997 р. Починаючи з 1998 р. право встановлювати необхідність переоцінки надане підприємствам. Раніше це було винятковою прерогативою Уряду України [40].

Переоцінка може здійснюватися  двома способами:

• індексним методом, при якому відновна вартість об’єктів основних засобів, по якій вони відбиті в бухгалтерському обліку, умножається на коефіцієнт;
• методом прямого перерахунку, при якому переоцінка основних засобів проводиться на основі експертних висновків, що базуються на стані рівня цін на аналогічні об’єкти.

Після того, як стало очевидним, що застосування індексів перерахунку, запропонованих Управлінням статистики України не дозволяє отримати реальну вартість основних фондів, їх переоцінку почали проводити щороку у поєднанні з ринковим підходом. Вже в 1994 р. переоцінку основних фондів ринковим підходом провели декілька тисяч російських підприємств, а в 1995 р. ця цифра виросла до одного мільйона.

Ринковий підхід до переоцінки основних фондів означає використання методів оцінки, передбачених Міжнародними стандартами, що дозволяють розрахувати реальну вартість основних фондів.

В даний час у багатьох підприємств відчувається дефіцит  власних засобів, тому вони зацікавлені у визначенні реальної ринкової вартості основних фондів. В цьому випадку амортизаційні відрахування нараховуються в розмірах, достатніх для простого відтворення основних фондів. Крім того, амортизаційні відрахування, які відносяться на витрати виробництва і реалізації продукції, зменшують базу оподаткування по податку на прибуток. В результаті амортизаційні відрахування, як правило, багато разів перевищують податок на майно, залишаються на підприємстві і можуть використовуватися для відтворення основних фондів.

Якщо розглядати проблему оцінки основних фондів з погляду державних інтересів, то органи державного управління також зацікавлені в інформації про реальну вартість основних фондів, що беруть участь у формуванні бази оподаткування. А цю інформацію можна отримати лише з використанням ринкового підходу до їх оцінки.

При переоцінці (зниженню ціни) вартість об’єктів основних засобів за ринковою вартістю позитивна або негативна, в рамках податкового обліку, сума такої переоцінки не визнається доходом (витратою), що враховується для цілей оподаткування, і не приймається при визначенні відновної вартості майна, що амортизується, і при нарахуванні амортизації, що враховується для цілей оподаткування.

2. Визначення термінів корисного використання основних засобів і нематеріальних активів. У українській економіці до застосування Класифікатора основних засобів, що включаються в амортизаційні групи, терміни корисного використання об’єктів основних засобів були вельми значними, вони приблизно в 3-4 рази перевищували зарубіжні стандарти. Наприклад, термін корисного використання будівель висотних складав 250 років; будівель багатоповерхових – 100 років; мостів залізобетонних – 100 років; металоріжучих верстатів з ручним управлінням – 20 років; печей тих, що обертаються виробництв цементу – 20 років; автомобілів середнього класу – 9 років.

Нова амортизаційна  політика, що проводиться з 1 січня 2002 р., зорієнтована на міжнародні норми експлуатації, дозволяє у декілька разів скоротити термін корисного використання об’єктів і застосувати міжнародну практику розрахунку амортизації.

Відповідно до п.1 ухвали Уряду України 1.01.02 №1 «Про Класифікацію основних засобів, що включаються в амортизаційні групи» дана класифікація, введена для цілей оподаткування, може бути використовуватися і для цілей бухгалтерського обліку. По суті, застосування класифікатора для цілей бухгалтерського обліку означає появу можливості встановлювати терміни корисного використання основних засобів в бухгалтерському обліку без їх економічного обґрунтування шляхом посилання на відповідну групу класифікатора, вживану для розрахунку податкової бази по податку на прибуток організацій.