Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Сентября 2013 в 15:55, курс лекций
Світогляд — це система узагальнених поглядів, устано¬вок, переконань, які визначають розуміння світу в цілому, місця в ньому людини, систему ціннісних орієнтацій людей, стратегію їх поведінки та діяльності. Суб'єктом (носієм) світогляду може бути окремий індивід, соціальна група, суспільство на даному етапі свого розвитку і навіть цивілізація. Світоглядні координати вибудовуються на основі трьох вихідних елементів: знань, цінностей та стратегії діяльності
Умови для життєдіяльності індивідів, груп, інститутів громадянського суспільства створює правова держава. Формуються і громадянське суспільство, і правова держава одночасно. У правовій державі виключається диктатура якогось класу, політичної партії, бюрократії, відбувається вільне змагання суспільно-політичних організацій в конституційних рамках. У правовій державі вищим авторитетом є закон. Його дотримання святе, а покарання за зневажання ним — невідворотне. Інакше неминучим є правовий нігілізм, свавілля влади або невладних суспільних структур. В умовах правової держави громадянські права держави реалізуються на рівні міжнародно-визнаних норм.
Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість
Свідомість, пізнання, мислення, почуття й відчуття, переживання, емоції, тощо є компонентами цілісного, притаманного тільки людині способу буття у світі — духовного життя. Духовність робить людське життя єдиним і «зовнішнім» до природи. Це надзвичайно широке поняття, яке охоплює весь світ ідеального в його цілісності (включаючи сферу несвідомого) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами, людством. Духовне життя проходить на індивідуальному, суспільному та загальнолюдському рівнях, зберігаючи, однак, на всіх рівнях цілісність своїх пізнавально-регулятивних компонентів (знань, цінностей та норм).
Основу духовного життя становить духовний світ окремої людини — її духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим духовний світ людини є неможливим поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального та суспільного, яка функціонує як Індивідуально-суспільне.
Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, духовну культуру і суспільну свідомість.
Духовне виробництво як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва означає виробництво ідей, знань, інформації. Специфіка духовного виробництва полягає не в тому, що в ньому менше матеріального і більше ідеального, а в тому, що його результатом є продукт, створений для задоволення духовних потреб людини.
Духовна культура в широкому розумінні — це загальний універсальний досвід народів щодо створення суспільного буття, багатогранних духовних цінностей. У вузькому розумінні духовна культура являє собою систему соціально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення багатогранних духовних зв'язків між людьми з метою збагачення духовного життя, суспільства. Нарешті, духовна культура — це свідома спрямованість особистості на всебічну духовну самореалізацію. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття. Вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Реально, правда, вони виробляються свідомістю окремого індивіда, проте індивідуальна свідомість, хоч і містить неповторні, самобутні риси, відображає світ через призму певного соціуму суспільства, нації, класу, епохи., Суспільна свідомість як духовне надбання суспільства не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її , набуває об'єктивної, незалежної від свідомості індивідів структури та форм існування (за приклад об'єктивного ідеального можна взяти загальнозначущі моральні цінності).
Суспільна свідомість має складну структуру. За пізнавальними можливостями і особливостями відображення суспільного буття виділяють емпіричний (буденна, повсякденна свідомість) і теоретичний рівні суспільної свідомості. Сфера ціннісно-регулятивного відношення до дійсності, соціальне бачення буття з позицій окремих соціальних груп і суспільства в цілому представлені такими рівнями суспільної свідомості як соціальна психологія і ідеологія. Крім рівнів, виділяють також форми суспільної свідомості, які є духовно-практичними способами усвідомлення світу.
Емпіричний рівень суспільної свідомості є відображенням дійсності в межах повсякденного життя. Часто його називають здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно, на базі накопиченого за віки емпіричного досвіду, знань, норм та зразків поведінки, звичок, традицій. Це розрізнена, несистематизована сукупність уявлень та знань про явища, що лежать на поверхні життя, а тому потребують тільки деякого доведення. Соціальна психологія за рівнем відображення є часткою буденної свідомості. Але пізнання не є ЇЇ основною функцією. Соціальна психологія здійснює регулятивну функцію безпосереднього життя людей. В ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп. Можна говорити яро особливості національної, класової психології. Проявами соціальної психології є такі явища як громадська думка, традиції, чутки, мода тощо.
Теоретична (раціональна) свідомість виходить за межі повсякденності. Це є системна, сутнісна, теоретично оформлена сукупність ідей, принципів, теорій. Вони узагальнюють досвід практичного життя і буденної свідомості, відрізняються послідовністю та логічністю, пов'язані з філософсько-світоглядними принципами.
Ідеологія так само, як і соціальна психологія, спрямована на регзглювання суспільних відносин. Вона є певним виразом суспільних цінностей, орієнтацій, інтересів та норм поведінки. Але на відміну від соціальної психології ідеологія є впорядкованою і теоретично-оформленою системою, тобто в пізнавальному плані вона виступає на рівні теоретичної свідомості.
Традиційно ідеологію вважали теоретичною формою вираження і захисту соціально-класових інтересів. Дійсно, вона прагне в систематизованій і обґрунтованій формі представити часткові інтереси певного класу чи соціальної групи як спільні, загальнолюдські, намагається їх виправдати.
Ідеологія служить і суспільству в цілому, оскільки консолідує, організовує соціальні сили, стимулює і спрямовує активність членів суспільства. В будь-якому суспільстві існують і позаідеологічні культурні зразки: і цінності, які регулюють соціальні стосунки. Але в разі слабкості соціуму ці засоби не спрацьовують, і виникає необхідність у певного роду штучному способі орієнтації суспільства. Саме в таких державах коріниться можливість гіпертрофії, абсолютизації ідеології, яка перетворюється в своєрідний аварійний механізм захисту цілісності держави (а інколи і правлячої верхівки) — в державну ідеологію. Держава з достатньо сформованою правовою системою не потребує класової ідеології, бо тут править вже не клас, а масовий суб'єкт. Саме в правовій державі виникає явище масової ідеології. Вона спрямована на продукування ідей, значень та символів, що надають життю індивідів певний сенс існування саме в цьому суспільстві.
Форми суспільної свідомості виникають внаслідок різних форм діяльності (моральної, правової, релігійної тощо) і є їх ідеальними відтвореннями. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення.
Першою нерозчленованою формою суспільної свідомості була міфологія. Вона була єдиною формою духовності на початкових стадіях розвитку суспільства. Немає жодного народу в світі, який не мав своєї міфологічної системи. З розподілом праці на матеріальну і духовну виникає система моралі, релігія, мистецтво, філософія, політична і правова свідомість, наука.
Політична свідомість є сукупністю ідей, що відображають економічні та класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості. Воля державної влади «трансформується в право і виступає як юридичний закон. Правова свідомість регулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, які санкціоновані державою, і дотримання яких є примусовим.
Право регулює лише найважливіші з точки зору держави стосунки, а решту суспільних відносин регулює мораль. Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вимоги моралі не мають підтвердження в офіційних установах, підтримуються вони громадською думкою, звичаями, оцінками суспільства, совістю.
Естетична свідомість відображає дійсність у формі художніх образів. Основною цінністю художнього відношення до дійсності є краса як символічно-чуттєве відображення реальності. Краса є виразом досконалості та доцільності, вона створює пропорційність і гармонійність. Тому світ упорядковується людиною за законом краси, приводиться у відповідність з уявленням людини про досконале і доцільне. Професійною формою естетичної свідомості і певним соціальним інструментом є мистецтво.
Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об'єктивних закономірностей і зв'язків природного і соціального світу. Вона систематизує об'єктивні знання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною цінністю науки є істина.
Дві інші форми суспільної свідомості — філософія та релігія — мають дещо спільне, тому ми їх розглянемо в порівнянні. І релігія, і філософія спрямовані на усвідомлення граничних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності людини з універсамом. Але досягаються ці цілі різними засобами. Так, філософія є теоретичним міркуванням над проблемами світу та сенсу людського існування. Це наближає ЇЇ до науки. Але, на відміну від науки, філософія слугує насамперед суб'єктивним цілям людського самовизначення в світі, а вже потім цілям теоретичного знання. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість як переживання і усвідомлення істини, як особистісне осягнення смислів і значень існуючого. Релігія, спираючись не на знання, а на сліпу віру, вказує свої духовно-практичні шляхи для освоєння світу та осягнення сенсу життя, дає духовні орієнтири для подолання людиною своєї скінченності. Релігійна свідомість відповідає об'єктивним потребам людського духу, і тому до тих пір, поки ці проблеми не будуть задоволені з боку інших форм суспільної свідомості, релігія буде залишатись для значних верств суспільства джерелом етичних цінностей, психологічною втіхою та підтримкою, гарантом справедливості в потойбічному світі.
Форми суспільної свідомості взаємно доповнюють одна одну, оскільки в кожному акті людської діяльності інтегровані всі їх компоненти: пізнавальний, емоційний, регулятивний, світоглядний. Найповніше це проявляється при співвіднесенні таких форм як мораль і мистецтво, мистецтво і наука, політична свідомість і філософія тощо.
Можливим є і таке взаємопроникнення форм, за яким функції однієї форми починають реалізовуватись через іншу. Так, для поширення релігійних ідей досить широко використовується мистецтво. Філософські ідеї часто знаходять своє вираження в літературних творах тощо. Але тут важливо не розглядати допоміжну функцію як основну. Такі прорахунки мають місце, коли, наприклад, абсолютизується пізнавальна функція мистецтва, коли набутком виключно релігії вважаються всі естетичні та моральні досягнення людства, коли наука чи філософія починають виконувати функції політичної ідеології тощо.
Питання до теми
Література
2.Духовне оновлення суспільства. — К., 1990.
5. Материальное и духовное в социальном развитии. — К„1986.
6. Пойченко А.М. Політика: теорії і технології. — К., 1996.