Курс лекцій по "Філософіі"

Тема  №1.  Філософія, її походження, проблематика та функції

1.   Світогляд   як   духовно   практичний   феномен.   Історичні   типи

СВІТОГЛЯДУ. 

Сутність  філософії та коло її проблем. Основне  питання філософії.

2. Структура філософії, її основні функції. Філософія та наука.
3. Значення філософії для людини та суспільства.

 

Світогляд, його структура та історичні  типи.

 

Світогляд — це система узагальнених поглядів, установок, переконань, які визначають розуміння світу в цілому, місця в ньому людини, систему ціннісних орієнтацій людей, стратегію їх поведінки та діяльності. Суб'єктом (носієм) світогляду може бути окремий індивід, соціальна група, суспільство на даному етапі свого розвитку і навіть цивілізація. Світоглядні координати вибудовуються на основі трьох вихідних елементів: знань, цінностей та стратегії діяльності. В формуванні світоглядних знань вирішальна роль належить розуму, для формування ж цінностей вимагається вже і робота душі, активність нашої емоційної сфери. При виробленні стратегії діяльності людина підключає ще і свою волю.

Взагалі у  функціонуванні світогляду тісно переплітаються інтелектуальний, емоційний та вольовий компоненти. В зв'язку з цим емоційно-психологічну характеристику світогляду часто називають світовідчуттям, а пізнавально-інтелектуальну — світорозумінням. Крім того, можна виділити два основних рівні функціонування світогляду — буденно-практичний та ментально-теоретичний. А по рівню загальності світогляд поділяється на особистісний, груповий та загальнолюдський.

Значення  світогляду важко переоцінити. Кожна доросла людина має відносно сталий світогляд. Він служить специфічною «духовною призмою», через яку людина тільки і сприймає навколишній світ, духовним орієнтиром поведінки людей. Світогляд впливає на норми поведінки, на відношення людини до праці, до інших людей, на характер життєвих прагнень, на побут людини, її смаки та інтереси.

Світогляд людей  завжди існував в певних історичних типах: міфології, релігії, філософії. Першим історичним типом світогляду була міфологія. Це цілісна, універсальна форма суспільної свідомості первісного суспільства, в якій злиті

воєдино фантазії та реальність. Міфологічна свідомість відрізняється трьома характерними рисами: символізмом, синкретизмом та прозорістю.

Наступним історичним типом світогляду є релігія. В релігійній свідомості, як і в міфології, духовно-практичне освоєння світу здійснюється через його подвоєння на священний (сакральний) та земний (профанний). Однак примітивний символізм міфу замінюється складною, часом витонченою системою образів та символів, в якій суттєву роль відіграють вже теоретичні, понятійні схеми. Крім цього, релігія вже не може спиратися і на принцип прозорості. Йому на зміну приходить принцип віри як психологічний механізм приведення у відповідність релігійного світогляду навколишній дійсності. Істини релігії не молена аналізувати розумом, вони або приймаються серцем людини або не приймаються.

Третім історичним типом світогляду є: філософія. Це теоретична частина або, точніше, теоретичне ядро світогляду, (на відміну від релігії, яка охоплює чуттєво-емоційний шар світогляду). Період становлення філософії приходиться найперше на давньогрецький світ. Торгівля з більш давніми цивілізаціями (наприклад, з Єгиптом) привела до взаємопроникнення культур, світоглядних систем, а значить, і до множинності світоглядів. Виникла нова ситуація — ситуація свобідного вибору та духовного самовизначення. Відправною точкою, основою такого типу світоглядного вибору стала раціональність, розумна аргументація. Ті, хто віддавав перевагу розуму в свободно-му пошуку світоглядних рішень, стали називатися філософами (вільними любителями мудрості).

Філософія, її предмет та основне  питання

_Ф

ілософія  як особлива форма духовного виробництва вперше виникла приблизно майже 5-3 тис. років тому в Єгипті. Вавілоні, Індії, Китаї. Більш систематизованого та науково подібного вигляду вона набуває в Греції 2,5 тис. років тому. Філософія має безліч визначень. Для Геракліта вона ототожнюється з безкорисливим пізнанням суті речей. За Аристотелем

вона вивчає вищі, всезагальні причини та принципи буття, сутнісного. За думкою Дамаскіна філософія — «це знання та повчання на основі знання». В період середньовіччя філософія ототожнювалась з мирською мудрістю, яка випромінює «природне світло розуму». Гегель називає філософію наукою про розум, який осягає сам себе. За марксизмом філософія — це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення.

Незважаючи  на деяку нечіткість визначення предмета філософії, все ж можна окреслити коло проблем, які досліджує тільки вона. По-перше, це пошуки «єдиного в різноманітному», тобто пошуки першооснови, субстанції світобудови, на якій базується вся поверхнева, чуттєва різноманітність світу. По-друге, пошук відповіді на так звані вічні питання, тобто ключові, світоглядні проблеми. По-третє, це синтез даних конкретних наук в єдину, універсальну наукову картину світу. По-четверте, відкриття та вивчення універсальних, всезагальних законів розвитку природи, суспільства та мислення.

За своїм  змістом філософія плюралістична та діалогічна, тому що допускає конфронтацію логічних аргументів в логічному пошуку істини. Це приводить до певної безсистемності її предмету. Тому здавна велися пошуки основ для її систематизації. Ще в античні часи філософи прийшли до висновку про біполярність світу, тобто його роздвоєності на дух та матерію. Логічним стало питання про співвідношення цих двох першоелементів — Духу та матерії або людини та світу. Боно називається основним питанням філософії і має дві сторони: онтологічну і гносеологічну. Онтологічна сторона визначається так: що є первинним: дух чи матерія? В залежності від відповіді філософи розділилися на' два табори — матеріалізм та ідеалізм.

Гносеологічна сторона основного питання філософії  формулюється так: чи пізнаванний світ? (або: чи відповідають думки людини про світ самому цьому світу?). В залежності від відповіді філософи знову розділилися на два табори — агностицизм, який заперечує принципову пізнаванність світу, та табір, який вважає світ принципово пізнаванним.

Існує також  концепція, яка пробує «примирити»  полярні позиції матеріалізму та ідеалізму. Вона вважає, що в основі

світу лежать дві рівноправні, паралельні субстанції — матерія та дух. Ця концепція називається дуалізмом.

Таким чином, філософія стає структурно більш чіткою та систематизованою.

Структура та функції філософії. Філософія та наука

_Ф

ілософський плюралізм, який передбачає внутрішню впорядкованість філософії, проявляється не тільки в поділі її на матеріалізм та ідеалізм. Вже антична філософія набувала свою композицію і включала три розділи — логіка як вчення про пізнання, фізика як вчення про природу, етика як вчення про людину. Ці три частини і сьогодні складають ядро філософії. Структура сучасної філософії має такий вигляд: онтологія як вчення про об'єктивні першооснови світу; гносеологія (теорія пізнання); соціальна філософія; філософська антропологія; праіссеологія (філософське осмислення практики); аксіологія (вчення про цінності); філософія релігії, етика, естетика і, нарешті, історія філософії (на відміну від інших сфер людської діяльності філософія є можливою лише в процесі само звертання, самозгадування).

Філософія має  також певні функції, які діють  в межах її цілісної структури. Вони є взаємопов'язаними та взаємообу-мовлюючими. Основні функції філософії такі: світоглядна, яка включає в себе онтологічну функцію, гносеологічна, методологічна та аксіологічна.

Світоглядна функція філософії полягає в  тому, що вона озброює людей всезагальними знаннями про світ, про місце людини в світі, обґрунтовуючи таким чином світоглядні ідеали. Осмислюючи та обґрунтовуючи стратегію реалізації цих ідеалів, філософія виконує методологічну функцію.

Суттєвою  функцією філософії є гносеологічна  або пізнавальна. Вона орієнтує людей на пізнання світу через призму відношення «людина-світ», а також визначає загальну логіку пізнавального відношення людини до дійсності.

Останнім  часом все частіше виділяють  ще одну функцію філософії — аксіологічну. Аксіологія — вчення про цінності,

філософська теорія загальнозначущих принципів, які  визначають вибір людьми напряму своєї діяльності. Філософія, узагальнюючи духовний досвід людства, як справжня мудрість поколінь, з одного боку, застерігає (не можна переступати загальнолюдських цінностей, бо це шлях в нікуди), з іншого боку— пропонує (тільки спираючись на накопичений людством позитивний досвід, можна вирішити нові проблеми).

В питанні  про співвідношення філософії та науки і досі зберігаються розбіжності. Проблема ця не надумана, бо філософія «займає нічийну землю між наукою та релігією» (Б.Рассел).

Філософія та наука мають багато спільного. Це і зовнішня схожість, яка проявляється в теоретичній формі вираження своїх положень. І наука, і філософія об'єктивно спрямовані проти релігії. І наукові, і філософські побудови минущі, оскільки вони осягають реальні відносини в об'єктивному світі, який розвивається. Тому багато дослідників вважають філософію наукою.

Тепер декілька слів про розбіжності між філософією та наукою. Наука має об'єкт пізнання в сфері конкретного, а філософія — в сфері всезагальвого. Наука дає знання об'єктивне, «байдуже», а філософія — об'єктивно-суб'єктивне, «зацікавлене» (тому що в будь-яке знання вона «вписує» людину з її потребами та інтересами). Наука монологічна, дає знання однозначне, а філософія — діалогічна, дає знання багатозначне. Наука в своїх висновках обов'язково спирається на експеримент, на практику, а філософія є суто теоретичною.

Особливе  значення має також факт існування  національної філософії. Це ще одна відмінність філософії від науки. Немає і не може бути німецької, російської, арабської математики, фізики, хімії, не може бути національної таблиці множення. Проте німецька, французька філософія, навпаки, є абсолютно необхідними для того, щоб вести мову про реальний процес народження філософських ідей в світі культури та цивілізації. В результаті вищесказаного можна зробити висновок, що постановка питання про те, чи є філософія наукою, є неправомірною. Правильніше було б сказати, що науковість може бути суттєвою характеристикою філософії, не перетворюючи її в один з різновидів наукового знання.

Роль філософії у житті людини і суспільства

_Я

итання про  позитивну чи негативну роль філософії  не має чіткої та вичерпної відповіді. Показником цього може бути сама цивілізація, яка періодично об'являє філософію нікому не потрібною «гімнастикою розуму». Але ось парадокс: скільки б не проголошували остаточну загибель філософії, скільки б не приводили доказів її повної непотрібності, інтерес до філософії не тільки не зберігається, а й зростає, особливо в переломні епохи.

Відтак, в  чому призначення філософії? Чому практично  кожна людина філософствує? — людина філософствує тому, що вона людина. Будучи свідомою істотою, людина теоретизує, філософствує, вона не може чинити по іншому, тому що це є самий універсальний і необхідний спосіб її духовного існування.

Думку про  те, що кожна людина постійно відчуває потребу в філософії, потрібно додатково  пояснити. Доти, доки у людини є можливість діяти у рамках здорового глузду, звичних, напрацьованих стереотипів діяльності, вона не відчуває потреби в філософії. Потреба в безпосередньому застосуванні філософії виникає тільки тоді, коли від готових «рецептів» доводиться переходити до створення нового бачення світу, нових висхідних принципів діяльності. Можна твердити, що людина вільно обходиться без філософії тією мірою, якою її діяльність є формалізованою, запрограмованою. Але без філософії не обійтись людині, яка розмірковує, творить і орієнтується на відповідальність перед світом, а не на владу над ним.

Але чи може пересічний громадянин піднятись до висот філософського  осмислення світу? Однозначно ні. Сокровенна ціль філософії (як і релігії) — вивести людину з сфери повсякденності, захопивши вищими ідеалами, відкрити шлях до самих досконалих цінностей. Але якщо релігія — це масова свідомість, то філософія — свідомість елітарна, яка вимагає не тільки таланту, а й професійної виучки.

Таким чином, призначення філософії для людини виражається в слідуючих моментах. Вона:

• руйнує звичні стереотипи мислення, виступаючи проти 
  обмеженості здорового глузду, за критичний перегляд всього 
  звичного, загальноприйнятого;
• формує свободне, нестандартне мислення, мислення по 
  аналогії;
• виховує увагу (та повагу) до інакомислення;
• служить теоретичною базою для розумної орієнтації людини у світі;

• формує методику пошуку відповідей на так звані вічні 
питання.

Для різних соціальних організацій і суспільства в  цілому філософія виступає іншою своєю стороною. Практично ні одна держава світу (за виключенням перехідних, «аморфних» етапів) не може обійтися без узагальненої філософської стратегії розвитку. Програма кожної партії також обов'язково вміщує в себе (як базисні) філософські положення. Справа тут в тому, що філософія виступає накопиченим і узагальненим духовним досвідом людства. Тим досвідом, з якого необхідно брати уроки.

Філософія також  підсумовує основні духовні результати кожної даної епохи і виступає як провісниця нової історичної перспективи. Це дозволяє їй судити про теперішнє, з одного боку, на основі відрефлексованого досвіду минулих поколінь, а з другого — з точки зору майбутнього. Це означає, що філософія бере на себе роль критичної «селекції», акумуляції світоглядного досвіду та його передачі майбутнім поколінням,

Філософія обернена не тільки в минуле та теперішнє, але  і в майбутнє. Як форма теоретичної думки вона володіє могутніми конструктивними можливостями творчого формування принципово нових ідей, світоглядних ідеалів. Філософія здатна мислено «програвати» різні варіанти світорозуміння («можливі світи»), начебто заготовлюючи пробні системи світогляду та майбутнього, яке ніколи не буває цілковито зрозумілим для теперішнього покоління.

Таким чином, призначення філософії для суспільства  виражається у слідуючих моментах. Вона:

• підсумовує основні духовні результати епохи;
• формує нову історичну перспективу, ідеально конструюючи можливі варіанти майбутнього;
• є теоретичною базою для стратегії розвитку кожної держави.