Курс лекцій по "Філософіі"

Тема №9. Філософське розуміння світу

1. Філософське розуміння буття.
2. Матерія: сутність, генезис, основні властивості.
3. Спосіб та форми існування матерії.

Філософське розуміння буття

Категорія буття є найбільш фундаментальною світоглядною і методологічною проблемою в філософії протягом всього часу її існування. Разом з тим ця категорія філософії надто абстрактна і пов'язана з такими категоріями, як існування, дійсність, матерія, світ. Питання буття відноситься до онтології — розділу сучасної філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії існуючого. При цьому під існуючим розуміється сукупність різноманітних проявів буття, тобто будь-якої речі або явища, процесу. Поняття «існування», звичайно, вживається для визначення всього того, ідо осягається чуттєвим досвідом.

Категорія «дійсність»  означає об'єктивну реальність, вона включає в себе не тільки наявність усього сущого, але й цілісність, системність і виступає як єдність сутності та існування. При цьому сутність розуміється як сукупність основних властивостей речей, об'єктів, процесів, їх внутрішній зміст, який виражається у єдності всіх багатоманітних і суперечливих форм буття.

Поняття світу  охоплює природу, суспільство, духовний світ людини, способи і продукти духовної творчості. Інколи поняття «світ» вживається як синонім Всесвіту. У всякому разі це поняття є конкретно-історичним.

Безперечно  буття це реальність. Виникає питання, що таке реальність? Реальність взагалі це синонім буття. Але існують різні види реальності: об'єктивна реальність, суб'єктивна реальність, соціальна реальність. Наш досвід має справу з конкретними типами реальності, а саме буття: механічною, фізичною, хімічною, геологічною, біологічною, духовною, соціальною. В межах цих типів є безліч більш конкретних форм реальностей аж до одиничних форм буття, наприклад, даного кристалу, даної рослини, даної людини і т.п.

Але далеко не все існуюче є матеріальною реальністю чи елементарними психічними процесами. Духовна реальність — не менша реальність ніж: природна. Людська думка реальна, але її реальність духовна. Всі феномени свідомості (індивідуальної та суспільної) мають статус реальності. Тут можливі її різні рівні і ступені. Наприклад, таблиця множення — це реальність чи ні? Звичайно реальність, але яка? Не фізична, а духовно-символічна, знакова. А сам принцип множення в цій таблиці — теж реальність, теж ідеальна, але вже не символічна, а, чисто духовна.

Зазначимо, що об'єктивний зміст таблиці множення відображає кількісні відношення які є об'єктивними: міфи, казки, всі продукти художньої літератури (і не тільки художньої) теж мають статус реальності, але особливої реальності, яка виражена в образно-символічній формі, має свою смислову організацію, соціально-психологічну необхідність.

До речі, можливий також історичний підхід до питання реальності. Тоді вона включає в себе актуальне суще, численні можливості, сліди минулого. Вихідним пунктом розгляду реальності як історичної, як результату практичної і духовної діяльності людей є культура. Сказане цілком відноситься і до категорії буття.

В історії  філософії вона трактувалася по-різному, починаючи від Парменіда, який розглядав буття як щось безмежне,, нерухоме, вічне, і закінчуючи екзистенціалізмом Ж.П.Сартра, який тлумачив його як чисту, логічну тотожність з самим собою. У сучасний філософії Існує багато підходів до вирішення проблем буття. Отже, проблема буття є вічним питанням філософії.

Незважаючи  на різні тлумачення проблеми буття, можна виокремити спільне у вирішенні цієї проблеми. Перш за все слід розглядати буття як категорію, яка охоплює все існуюче, — як матеріальні, так і соціальні та духовні феномени. Буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Можна виділити основні форми буття, які взаємопов'язані між собою і водночас є відносно самостійними (розвиваються згідно своїх внутрішніх закономірностей і суперечностей):

1. буття природи, речей, властивостей, відносин, процесів 
   природного і штучного походження;
2. буття людини;  
3. буття соціального, в якому розрізняють соціальне життя 
   окремої людини і буття суспільства як цілого;
4. буття ідеального(духовного).

В основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування  інших форм буття.

Буття природи  є об'єктивне, первинне і не залежить від свідомості людини. Воно безкінечне у часі і просторі, було завжди, є і буде. Однак така особливість притаманна лише природі в цілому. Буття ж окремих речей, властивостей, відносин характеризується чергуванням буття і небуття.

На основі буття природи як цілого виникає олюднена природа («друга природа») — це буття речей, вироблених людиною відповідно до своїх потреб та інтересів.

Серед форм буття  людини виділяють предметно-практичну діяльність, соціальні перетворення та процес «само створення» людини.

Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об'єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі, житлі, одежі.

Людина є  суспільною істотою, вона не може стати  людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

Людина також  постійно «самостворює» себе. По-перше, вона формує свій духовний світ пошуками ідеалів. По-друге, вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому живе. По-третє, людина постійно конструює проекти перетворення світу. Буття людської свідомості є таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, пізнавальними, конструктивно проектуючи ми чинниками.

Буття суспільства (соціального) ґрунтується на бутті  олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціального буття безпосередньо не витікають із природних закономірностей, а лише детермінується ними.   

Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є не чим іншим як освоєнням індивідом суспільних цінностей.

Буття ідеального існує  в двох формах: а) індивідуальне ідеальне, (духовний світ окремої людини, ЇЇ почуття, переживання, думки, ідеї); б) суспільне (об'єктивоване) ідеальне — суспільна свідомість, духовна культура суспільства. В процесі спільного життя люди формують такі форми колективної свідомості як мораль, релігія, право. Ці форми ідеального є продуктом діяльності груп людей і існують лише в суспільстві.

Поняття «матерія»  має більш конкретний зміст і  охоплює собою вужчий клас об'єктів у порівнянні з категорією «буття».

Матерія: генезис, сутність, основні властивості

Уявлення про матерію, її будову, основні особливості історично змінювалися. Першу концепцію матерії можна назвати субстратною. Виникла вона ще в античні часи. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з неповторними, незнижуваними, природними першоелементами (субстратом) тобто водою, землею, вогнем, повітрям, атомами тощо. Матерія розглядалась як та цеглина, та першооснова, яка є підґрунтям окремих речей, всього розмаїття світу. З розвитком пізнання і практики під матерією розуміли все те, що має просторові характеристики, масу, непроникність. Ще пізніше матерію ототожнювали з речовиною і найменшою ЇЇ частинкою вважали атоми.

Наприкінці XIX ст. природознавство відкриває нові явища, і це завдає відчутного удару по традиційних уявленнях про матерію і матеріальне (передусім як про масу). Фундаментальні відкриття (відкриття електрона, рентгенівських променів, виникнення теорії відносності) вимагали відмовитися від традиційних уявлень про матерію та її властивості (неподільність і непроникність атомів, незмінність маси тіл тощо) і стимулювали потребу у філософській переоцінці: поглядів на природу матеріального,

Сучасний  матеріалізм розглядає матерію  як безкінечно різноманітну єдність конкретних об'єктів, через них, а не поруч з ними. Матерія -— це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка відображається органами відчуттів людини, але існує незалежно від них.

Це визначення виходить з нескінченного розмаїття  структурних особливостей і властивостей матерії. У ньому матерія не ототожнюється з уже пізнаними і загальними її станами (видами) — речовиною, полем (енергією), а залишається відкритою для нового знання про неї. Вона невичерпна у структурному плані, її неможливо звести до одного певного стану, рівня чи основних властивостей.

Матерії у  чистому вигляді, у формі якоїсь «праматерії» не існує. У світі існують лише конкретні матеріальні утворення. Матерію можна розглядати як загальну субстанцію, субстрат будь-яких речей і властивостей, відносин і форм руху. Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. Субстанціальність матерії виражається у взаємозв'язку сутності і явища, єдиного і різноманітного, сутності та існування, єдності. Отже, матерія як субстанція є єдністю багатоманітності. Невід'ємними властивостями матерії є об'єктивність, системність, рух, простір і час.

Під системою розуміють сукупність елементів, які  знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним і утворюють єдність, цілісність. Існують такі системні рівні матерії:

1. системи неживої природи (це елементарні частинки, поля, атоми, молекули, макротіла, планети, зорі, галактики, системи галактик;
2. системи живої природи — білки, нуклеїнові кислоти ДНК і РНК, клітини, багатоклітинні організми (рослини і тварини), популяції, види і біоценози, біосфера;
3. соціально-організовані системи — людина, сім'я, різні колективи, класи, нації, суспільство в цілому. Проте та чи інша система взаємопов'язана (прямо чи опосередковано) з іншими системами, водночас є елементом більш загальної системи.

Матерія як субстанція є  основою єдності світу. Принцип  матеріальної єдності світу означає не емпіричну схожість або тотожність конкретних систем, елементів і конкретних властивостей, а як матерію, що є носієм багатогранних властивостей і відносин. Безмежний світ як у великому, так і в малому «підпорядковується» універсальним законам, які діють скрізь і всюди, пов'язують все в світі в єдине ціле. Єдність світу — в його матеріальності. Такий висновок сучасної науки та філософії.

Категорія матерії має вагоме методологічне і світоглядне значення. Світоглядна роль цієї категорії полягає в тому, що вона охоплює не лише ті об'єкти, які вже пізнані наукою, а й ті, які будуть відкриті в майбутньому, І хоча ті потенційні об'єкти, можливо, будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальними, оскільки існуватимуть об'єктивно, поза людською свідомістю і відчуттями. Методологічна функція поняття матерії виявляється в тому, що воно застерігає проти пошуків першоматеріі як останньої і незмінної суті об'єктивного світу. Матерія нескінченна у своїх просторових і вічна у часових вимірах, нескінченна у якісних характеристиках (кожне явище, предмет є лише формою матерії, а не якимсь субстратом світу).

Спосіб та форми існування матерії

Третє питання теми стосується вияснення способу та форм існування матерії. Як свідчить практика, оточуючий людину світ знаходиться у постійній зміні, в русі. Ми ніколи не спостерігали матеріальної системи, яка б не знаходилась хоча б у якомусь русі, а була б у стані абсолютного спокою. Така нерухома система не взаємодіяла б з оточуючими речами і явищами і не могла б виявити жодних своїх властивостей тобто вона мала бути абсолютно непоміченою. На цій підставі цілком слушним є висновок про те, що рух є невід'ємною, атрибутивною характеристикою матерії, її всезагальною і необхідною властивістю. Матерія існує не інакше ніж в русі, тому рух є способом існування матерії. Рух — це зміна взагалі.

Оскільки  матерія є абсолютною, рух як атрибут  матерії також є абсолютним. Разом з тим матерія завжди" існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. Рух взагалі -— це абстракція, яка в дійсності реально не існує; реальне існування мають конкретні форми руху. При виділенні різних форм руху варто пам'ятати, що вони безпосередньо пов'язані з ієрархією структурних рівнів матерії.

Б основу виділення  форм руху покладені такі основні принципи: а) субстратний, що пов'язує певну форму руху із специфічною матеріальною основою; б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху.

У сучасній науковій картині світу виділяється чимало форм руху. Серед них найпоширенішими є такі: механічний, фізичний (тепловий, електромагнітний, гравітаційний), хімічний, біологічний, соціальний. Деякі дослідники виділяють також геологічний рух. Хоча кожна форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов'язані між собою. їх взаємозв'язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу; окрім того, вищі форми руху виникають на освоєні нижчих і включають їх у себе в «знятому» вигляді.