Курс лекцій по "Філософіі"

Тема №10.     Свідомість як філософська проблема

1. Категорія свідомості, її закономірності та основні риси.
2. Генезис свідомості.
3. Структура суспільної свідомості. Форми суспільної свідомості та їх взаємозв'язок.

Свідомість як предмет історико-філософського дослідження

Свідомість має складну, багатогранну природу. Крім філософії, свідомістьвивчають психологія, медицина,

соціологія  тощо. Філософія прагне, спираючись а. дані конкретних наук, виробити цілісну теорію свідомості. На ранніх ступенях розвитку філософії відсутнє чітке розмежування ідеального та матеріального в трактуванні психічних явищ. Так, снову Свідомих дій Геракліт визначав поняттям логос (думка, закон, суть речей). Але вже у Платона об'єктивний зміст актів свідомості виокремлюється в особливий світ ідей, протилежний всьому матеріальному світу.

В подальшому у різних філософських тлумаченнях  на перший план виходить той чи інший бік цієї складної проблеми. Охарактеризуємо підходи щодо вирішення її в основних напрямках філософії.

Для суб'єктивного ідеалізму ідеальне є суб'єктивною реальністю даного суб'єкта, яка і є-творцем світу. Тут абсолютизується індивідуальна свідомість і існує загроза переходу до соліпсизму (існую тільки «я», а все інше є моїми відчуттями), а значить, і до неможливості визначення існування чогось іншого. Аби позбавитися абсурду соліпсизму, доводиться припустити виведення суб'єктивної реальності з реальності об'єктивної (матерії) або понад людської об'єктивної ідеальної реальності (Бога, світового розуму).

Тому об'єктивний ідеалізм виходить за межі індивідуальної свідомості. Свідомість виступає тут як вища, вічна, об'єктивна, самостійна суть, як активно діюче творче начало у вигляді Бога, світового розуму. Свідомість індивіда і вся матерія є похідними від об'єктивного духу. Ідеальне розуміють як «проект», прообраз світу, а матеріальне —- лише як засіб, матеріал для його втілення. Така свідомість не має ніякого відношення до мозку, дух не народжується і не зникає, тому вона може бути зрозумілою тільки з самої себе. Фактично об'єктивний ідеалізм стає на шлях обожнювання свідомості.

Згідно з  дуалізмом, у віті завжди існували дві самостійні і незалежні одна від одної субстанції — матерія і свідомість. Свідомість є спів вічною матерії, тому відпадає необхідність вирішення питання про її походження. Хоча в рамках дуалізму Р. Декарт вважає, що саме Бог створив одночасно дві взаємонезалежні, рівноправні, паралельні субстанції — фізичне та психічне.

Близькою  до дуалістичного трактування свідомості є концепція французького філософа, вченого і богослова П'єра Тейяра де Шардена. Він вважав, що в земній матерії була замкнута деяка маса елементарної свідомості, психічної енергії. Тому свідомість така ж «первісна як і матерія. І саме тому вона пробилася на світ до людини розумної із темряви підсвідомого непомітно.

Матеріалізм розглядає свідомість як щось залежне, визначене матеріальними процесами завдяки чому він виходить за межі суто феноменологічного підходу і вказує шлях до розкриття її причин. Проте матеріалістичні погляди На природу і суть свідомості також неоднорідні. Значний крок у розумінні природи свідомості здійснює матеріалізм ХУІІ-ХУИІ ст. Він відкидає ідеалістичні та дуалістичні уявлення про свідомість, розглядає її як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію особливим чином організованої матерії. Проте основою вчення про свідомість була механістична теорія Р.Декарта про рефлекси (коли функціонування свідомості пояснювалося законами механіки). А тому свідомість мислилась як результат пасивної механічної реакції організму (насамперед мозку) на зовнішні впливи навколишнього середовища, що і розглядалися як причини.

Подібний  однобічний підхід до проблеми свідомості відкрив широкі можливості для вульгарно-матеріалістичних концепцій. Власне вульгарний матеріалізм зводить ідеальне до матеріального, а думку - до нервово-фізіологічних структур мозку (мозок виділяє свідомість як печінка — жовч). У сучасній західній філософії вульгарно-матеріалістичний напрямок представлений школою наукового матеріалізму, яка вважає, що людський організм підкоряється усім основним принципам теорії Ч.Дарвіна. Свідомість сприймається як продукт діяльності мозку на зразок певної його еманації, а здатність до свідомого регулювання формується завдяки механізму природного відбору.

Позиція діалектичного  матеріалізму інша. Свідомість, по-перше, розглядається як функція головного мозку, по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Питання про походження і сутність свідомості пов'язується з розглядом матерії, яка здатна саморухатиь і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість зрозуміти природу свідомості як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властивості— відображення.

Духовність, дух, душа, ідеальне. Поняття свідомості та її структура

У звичайному слововжитку поняття «духовне»  набуло різних значень. По-перше, воно протиставляється поняттям «матеріальне», «природне». Духовне мислиться як таке, що не несе на собі ознак матеріального світу; виходить за межі природи.

Духовність є певним станом невпинної спрямованості, інтенції людського буття на природу, яка єднає людину з природою і тим самим наділяє людину існуванням. Але духовність виявляє себе і чинником екзистенційності людського буття, його принципової «замежовості» щодо природи. Тому тільки лишаючись духовним буттям, людина ніколи не може стати «частиною» природи, вона завжди ззовні природи (частиною природи людина стає, лише втрачаючи дух, тобто помираючи). Духовність є внутрішньою енергією переносу зовнішнього існування буття у внутрішній світ людини, у якому вибудовуються будь-які можливі (а нерідко і неможливі) «світопорядки».

Суб'єктом  духовності є те, що в історії  філософії називали душею. Душевне життя складається з настроїв, почуттів, прагнень, тобто з переживань окремої людини. Поняття «душа» дає можливість виокремити життя нашої волі й наших почуттів як певну цілісність, здатну знайти певне місце в структурі людської особистості. Душа в цьому розумінні опосередковує в людині тілесне й духовне й разом з тим є безпосереднім виявом пов'язаності людини зі світом в усій її безпосередності й суперечливості.

Поняття «дух»  означає те, що не є матеріальним, але існує об'єктивно. В історії філософії синонімами поняття «дух » виступають такі поняття: «нус» у Анаксагора, «єдине» у Платона, «світовий розум» Гегеля, «світова воля» Шопенгауера тощо.

Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення об'єкта і дії у вигляді суб'єктивного образу. Ідеальне охоплює всі структурні елементи суб'єктивної реальності. Це будь-яке знання, що існує в формі суб'єктивності, але пов'язане з матеріальними мозковими нейродинамічними процесами.

Більшість визначень  поняття ідеального фіксує, специфічний характер, спосіб існування свідомості. І це головне.

Ідеальне  за своєю сутністю характеризується конструктивністю, здатністю втілюватись у дійсність шляхом об'єктивації, опредметнення в формах культури.

Свідомість  — це вища, властива лише людині та пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в ідеальному, цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній мисленій побудові дій та передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні та самоконтролі поведінки людини. Свідомість — це суб'єктивне відображення об'єктивного світу, це вища форма психічного відображення дійсності.

Поняття «свідомість» не є однозначним. Б широкому смислі слова з ним ототожнюють дух, душу, ідеальне, суб'єктивне тощо. Проте свідомість —це не механічна сума елементів, а їх інтегральна складноструктурована цілісність.

Свідомість  не зводиться до психіки людини.Поняття свідомості є вужчим порівняно з поняттям «психіка». Психіка складається з таких духовних утворень як свідомість, несвідоме, понадсвідоме, які перебувають у постійній взаємодії.

Найперша  ознака свідомості — бути ідеальною  реальністю. Ідеальне — це загальна форма існування свідомості як суб'єктивної реальності. Ідея води ні мокра, ні прохолодна, від думки про халву не стане солодко в роті, усі вони ідеальні. З матерією свідомість споріднює реальність, факт буття. Але є багато відмінностей. Так, матерія є об'єктивною, а свідомість -— суб'єктивною реальністю; матерія первинна (історично та генетично), а свідомість вторинна; матерія має зміст в самій собі, а свідомість не має власного змісту — ЇЇ зміст похідний від матерії, його складають ідеальні копії, образи реальних матеріальних подій. І, нарешті, свідомість не підпадає під визначення матерії, тому що її неможливо виявити за допомогою органів чуття ні беспосередньо, ні через прилади. Мається на увазі безпосередня неспостережуваність свідомості. Наприклад, думку або якесь внутрішнє переживання не можна побачити на власні очі, виміряти, зафіксувати у вигляді об'єктивних даних.

До якісних  особливостей свідомості молена віднести і її суб'єктивно-об'єктивний характер. Як ідеальне буття свідомість за своєю природою суб'єктивна, бо, по-перше,

належить суб'єкту; по-друге, вона відображає дійсність неповно (тобто думка про предмет ніколи не охоплює його повністю). Суб'єктивність свідомості виявляється також і в тому, що в образи про об'єкти суб'єкт додає щось своє, суб'єктивне «бачення».

Проте, хоч  за формою свідомість є суб'єктивною, але за змістом вона є об'єктивною. По-перше, тому що змістом її є об'єктивна реальність, яку вона відображає. По-друге, свідомість усіх людей, окрім власної, знаходиться ззовні і існує незалежно. По-третє, свідомість,, виявляючись у мові, у діях людей, стає доступною для інших людей. Саме такий зв'язок об'єктивності та суб'єктивності і забезпечує можливість відтворення в ідеальних образах об'єктивної дійсності.

Свідомість  є сферою людської духовності, яка  включає в себе світ думок, світ почуттів і волю — тобто вона структурована.

Думки, мислення — це різновид духовного осягнення буття, яке фіксує глибинні, сутніст зв'язки і відношення пізнаванних об'єктів. Емоційно-почуттєва сфера свідомості — це складне, малодосліджене явище. Спроба виділити її структуру-і типо-логізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання,, душевного хвилювання та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів. Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами суб'єкта у єдності із здібностями у досягненні цілей.

Свідомість та несвідоме

_П

оряд із свідомістю у  «внутрішньому світі» людини існує   рівень   несвідомого.   Сьогодні   це   визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме — це сукупність психічних явищ, станів, які, хоча і існують, але ніколи не усвідомлюються.

До несвідомого  належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові відчуття. До структури несвідомого зараховуються також автоматизми та інтуїція, які можуть зароджуватися на рівні свідомості, а з часом поринати в сферу Несвідомого. Своєрідний ірраціональний, «залишок» завжди зберігається і в таких почуттях як віра, надія, любов. У глибинах несвідомого схований механізм протікання численних пара психологічних явищ (яснобачєння, телепатії тощо).

Концепція несвідомого  розвивається багатьма напрямками сучасної філософії та психології, відбивається у практиці різних сучасних художніх течій, особливо в кіно. А початок свій вона бере з концепцій несвідомого Г.Лейбніца, який тлумачив його як нижчу форму душевної діяльності людини, що лежить за межами свідомих уявлень. На початку XIX ст. розпочалося власне психологічне дослідження несвідомого. За концепцією Й.Ф.Гербарта несумісні ідеї можуть вступати між собою в боротьбу, в-результаті чого більш слабкі витісняються з свідомості, але продовжують на неї впливати; Дослідження в галузі психології дозволили зафіксувати психічну діяльність, що не усвідомлюється людиною. Ця лінія одержала розвиток в концепціях К.Маркса та З.Фрейда.

К.Маркс, діючи  як «соціальний психоаналітик» (Е.Фромм), відкрив неусвідомлену мотивацію, детермінацію свідомості. Під прихованою зовнішньою детермінацією свідомості він розумів соціальне несвідоме. Справа в тому, що свідомість «вплетена* в матеріальні відносини людей, а вони складаються способом, який не залежить від волі та свідомості окремих людей, і, більше того, навіть складають об'єктивну закономірність, від якої людина попадає в залежність. Така залежність людині незрозуміла, вона не бачить і не усвідомлює її. Незрозумілість для свідомості її залежності від зовнішніх детермінант виступає основою людського рабства. К.Маркс прагнув звільнити свідомість людини від диктату соціального несвідомого шляхом усунення тих соціальних та економічних сил, які формують невидимим і таємним для людей способом їх думки та переживання. Тобто несвідоме, за Марксом, має суспільний характер, а тому його подолання може відбутися тільки в ході суспільних змін. Люди не можуть стати свободними від рабства несвідомого поодинці: необхідним є звільнення всього суспільства.

З.Фрейд, як і  К.Маркс, також вважав, що несвідоме  є причиною і основою людського духовного рабства, але не соціальне, а індивідуальне несвідоме. Свідомість індивіда є рабом свого власного несвідомого, яке тисне на свідомість «тваринними інстинктами, викликаючи неусвідомлені переживання та душевні хвороби. На відміну від Маркса Фрейд жорстко не пов'язує свободу людини з суспільними змінами. Він виходить з того, що в будь-якому суспільстві людину можна перетворити в свободну, яка самостійно визначає свою долю, якщо зробити усвідомленим її індивідуальне несвідоме.