Курс лекцій по "Філософіі"

Тема №6. Марксистська філософія

1. Історичні,     теоретичні     та     природничонаукові     передумови 
виникнення марксистської філософії.

Марксизм  про відчуження людини та шляхи його подолання.

2. Марксистська концепція соціального буття.
3. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.

Історичні умови виникнення філософії марксизму

Філософія марксизму  створена К.Марксом (1818-1883) і Ф.Енгельсом (1820-1895). її виникнення — закономірний результат розвитку матеріального і духовного життя суспільства. Виникнення марксистської філософії було обумовлене певними історичними умовами, спиралось на свої теоретичні джерела і природничонаукові передумови.

Великий вплив  на формування філософських поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса справи.» я німецька класична філософія, особливо праці Гегеля і Фейєрбаха. Діалектичні ідеї» в переробленому вигляді сприяли формуванню матеріалістичної діалектики. В своїй критиці ідеалістичних поглядів Гегеля Маркс спирався на всю матеріалістичну традицію і, перш за все, на матеріалізм Фейєрбаха. Матеріалістична діалектика Маркса є результатом суттєвої переробки ідеалістичної діалектики Гегеля і метафізичного матеріалізму Фейєрбаха.

Крім німецької класичної  філософії теоретичною передумовою виникнення марксизму взагалі і марксистської філософії зокрема була теоретична спадщина представників англійської класичної буржуазної політичної економії та французького утопічного соціалізму.

Так, кращі  представники англійської політичної економії А.Сміт і Д.Рікардо відкрили ряд законів буржуазного виробництва, створили теорію трудової вартості, що сприяла створенню Марксом і Енгельсом соціальної філософії — історичного матеріалізму.

Суперечності між багатими і бідними, між експлуататорами  і експлуатованими давно викликали гнівний протест в серцях благородних людей, які мріяли про соціальну справедливість. Яскравим проявом цього протесту в історії соціальної думки став утопічний соціалізм. Найбільш видатні його представники — Ш.Фур'є, Ф.Сен-Сімон і Р.Оуен — піддали глибокій і гострій критиці суперечності капіталізму, висловили ряд геніальних здогадів про нове соціалістичне суспільство, зокрема про суспільну власність на засоби виробництва, ліквідацію експлуатації людини людиною, перетворення праці в джерела насолоди і ін. Одначе вони не вбачали реальної сили, яка б могла здійснити соціалістичні перетворення.

Велику роль у формуванні марксистського філософського вчення відіграв бурхливий розвиток природознавства. Особливе місце належить трьом великим науковим відкриттям першої половини XIX ст., які дали можливість зробити ряд нових, принципово важливих філософських висновків, сприяли утвердженню діалектичного способу мислення. Це, перш за все, відкриття німецьким природознавцем Ю.Майєром закону перетворення і збереження енергії. В цьому законі основоположники марксизму побачили підтвердження принципів матеріальної єдності світу, вічності і нестворюваності матерії та руху, єдності різноманітних форм руху, їх взаємодію і взаємоперехід.

У-1828-1831 р. німецькими біологами  Т.Шванномі Т.Шлейденом була створена клітинна теорія живої речовини, яка дозволила зробити філософський висновок про внутрішню єдність живих організмів і про те, що основою цієї єдності є клітина*

На початку 40-х р. XIX ст. англійський природодослідник Ч.Дарвін створив еволюційну теорію розвитку живої природи. Вчення Дарвіна нанесло руйнівний удар по релігійних уявленнях про походження життя на планеті і виникнення людини, що сприяло торжеству ідеї розвитку.

Таким чином, філософія марксизму виникла  не на порожньому місці, а була обумовлена закономірним суспільним розвитком, Здобутками теорії в галузі суспільствознавства та природознавства. Виникнення філософії марксизму свідчило про якісну зміну змісту соціальної ролі філософської думки у всій системі наукового знання і практичного перетворення дійсності.

Принципова  відмінність філософії марксизму  від найближчих його попередників полягає в тому, що К.Маркс і Ф.Енгельс зробили спробу:     

1) поєднати  матеріалізм і діалектику, критично  переробивши діалектику Гегеля  й антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха;

   2) застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства;

3) визначити  рушійну силу суспільного розвитку  і заявити про готовність служити їй.

Основні ідеї філософії марксизму

Будучи спершу гегельянцем-ідеалістом, Маркс на початку 40-х років переходить на матеріалістичні позиції і головною темою його філософських роздумів стає людина. Людина, на думку Маркса, це біосоціальна істота, її основою є предметно-чуттєва, матеріально-виробнича практична діяльність. Практика в філософській концепції Маркса є процесом життєдіяльності людини, процесом суспільного виробництва і відтворення людини. Вона зв'язує людину з об'єктивним світом, природою, яка в процесі праці «олюднюється». Разом з тим Маркс звернув увагу на те, що процес «олюднення» природи обертається «відчуженням»,, яке пов'язане з існуванням приватної власності, на основі якої здійснюється експлуатація людини людиною. Маркс стверджує, що засобом ліквідації відчуження є комунізм. Та комунізм» на думку Маркса, є метою вільних людей. Тоді людина стає найвищою цінністю суспільства. Знищення експлуатації людини людиною здійснюється пролетарською революцією. Маркс вказував, що пролетарська революція знаменує собою глобальні зміни у всіх сферах суспільства, є початком ліквідації відчуження. Процес подолання відчуження, за Марксом, включатиме ряд етапів.

Спочатку  скасовується приватна власність, але  при цьому відчуження праці не зникає. Це етап примітивного комунізму. Перетворюючи приватну власність на державну, він усіх робить робітниками. Заперечуючи особистість людини і світ культури, цей казармений, як називав його Маркс, комунізм як ідеал пропонує бідність, зрівнялівку, задоволення потреб за мінімумом.

Маркс вказував, що казармені методи скасування приватної власності лише дискредитують ідею справжнього комунізму.

Другий етап подолання відчуження здійснюється комунізмом політичного характеру. Він може бути демократичним або  деспотичним. Все залежить від конкретних умов розвитку суспільства., Цей етап орієнтований на подолання самовідчуження людини, проте побут ще не забезпечує задоволення потреб людини. На думку Маркса, тільки на етапі «комунізму, коли скасовується приватна власність винятково на засадах збереження і розвитку всього багатства людської культури», відчуження буде повністю подолане.

К.Маркс подолав  ряд недоліків, притаманних тодішній соціальній думці, і створив нову концепцію соціального буття. До Маркса мислителі розглядали історичні події виключно з так званих ідейних спонукальних мотивів діяльності людей. При цьому не ставилась мета вивчення причин, які визначають ці мотиви.

Другий суттєвий недолік домарксистської соціологічної  думки полягав у розриві між суспільством і навколишньою природою. Не було розуміння, що людина в певному відношенні є хоч і специфічною, але все ж таки частиною єдиного матеріального світу. І закономірність, закони суспільного життя, будучи особливими, специфічними, все ж є такими ж об'єктивними, як і закони природи.

Третім недоліком, який подолав Маркс, було нехтування вирішальної ролі народних мас в історії, розгляд останніх як об'єкта, а не суб'єкта, як знаряддя історії, як пасивний її матеріал.

Слід відмітити  і антиісторизм, метафізичність в  поглядах на суспільство, притаманні домарксистській  соціології.

З позиції філософського ідеалізму не можна було пояснити і зрозуміти дійсний хід світової історії і суспільного життя. З іншого боку, домарксистський філософський матеріалізм не зміг піднятися до наукового пояснення історії суспільства. Маркс і Енгельс, створивши вищу форму матеріалізму — діалектичний матеріалізм,   зуміли   послідовно   розповсюдити   діалектично матеріалістичний погляд на пізнання суспільства. Заслуга Маркса була в тому, що він серед різноманітних суспільних відносин виділив матеріальні, виробничі відносини як такі, що визначають всю структуру даного суспільства. Звідси виходить, що виробництво матеріальних благ складає основу всякого суспільства. Без щоденного задоволення матеріальних потреб люди жити не зможуть, вони загинули б або опустилися до рівня тварин. Отже, розвиток суспільства полягає, перш за все, в процесі виробництва, знаряддях праці, продуктивних сил в цілому, Саме в знаряддях праці, підкреслював Маркс, виявляється ступінь досягнення влади людей над силами природи.

Ці ж знаряддя є показником тих суспільних відносин, при яких здійснюється матеріальна діяльність.

В своїй праці  «До критики політичної економії»  Маркс сформулював основні положення матеріалістичного розуміння історії, вказуючи, що в суспільному виробництві свого життя люди вступають у відповідні, від їх волі незалежні відносини.— виробничі відносини, які відповідають певному етапові розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, завдяки якому складається правова та політична надбудова. Тому чи іншому базису відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб матеріального виробництва обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. На певному етапі свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність із існуючими виробничими відносинами. Із форми розвитку продуктивних сил виробничі відносини перетворюються в їх гальмо. Тоді наступає епоха соціальної революції. Маркс вказує в цій праці, що із зміною економічної основи змінюється вся надбудова. Важливим поняттям соціальної філософії Маркса є поняття суспільно-економічної формації як сукупності історично визначених виробничих відносин. Структура кожної суспільно-економічної формації визначається відповідним способом виробництва. Який спосіб виробництва домінує на даному етапі історичного розвитку, таким і буде характер даного суспільства, його структура.

Категорія суспільно-економічної  формації дозволила Марксу розглядати суспільний організм хоч і схематично, та все ж у взаємозв’язку всіх своїх елементів в їх самоцінності: економіки, політики, науки та мистецтва,

З одного боку, ця категорія дозволяла виділити об'єктивний критерій для відмежування одного етапу суспільного розвитку від іншого, вичленити конкретно-історичні типи і форми способу виробництва, а також життя суспільства в цілому. З іншого боку, допомагала у встановленні періодизації історії людства в рамках об'єктивної тенденції її історичного розвитку. В марксизмі категорія «суспільно-економічна формація» разом з іншими категоріями соціальної філософії, зокрема базису і надбудови, є пізнавально-світоглядним принципом, який конкретизує матеріалістичне розуміння історії.

Еволюція філософії марксизму

Марксизм  спочатку було створено в Німеччині. Але поступово він виходить за її межі, поширюється в інших країнах. Найближчі послідовники Маркса і Енгельса — А.Лабріола, Ф.Мерінг, К.Каутський, Г.Плеханов, П.Лафарг, А. Бебель в основному займалися проблемою систематизації, узагальнення і пропаганди марксизму. Погляди безпосередніх ідейних наступників марксизму формувалися в період відносного соціального затишшя. Становлення наступного покоління марксистів проходило в обстановці загострення суперечностей між капіталістичними державами, які сприяли, виникненню першої світової війни. Це покоління репрезентують В.Ленін, Р.Люксембург, Л.Троцький, М.Бухарін, О.Бауер та ін. Вони відіграли активну роль — на перше місце вийшли питання практичної діяльності, які зумовили необхідність розвитку марксизму в нових історичних умовах.

Серед послідовників  вчення К.Маркса і Ф.Енгельса особливе місце належить В. І. Леніну (1870—1924 рр.) В його працях філософські ідеї марксизму дістали подальший розвиток.

Основною  філософською працею Леніна є книга  «Матеріалізм та емпіріокритицизм» (1909 р.), у якій він розглядає теорію пізнання марксизму, робить ряд принципових висновків гносеологічного характеру. Суб'єктивізму та агностицизму Ленін протиставив ідею про пізнання як діалектичне відображення дійсності. Ленін довів, що відображення є атрибутом матерії, одна з найзагальніших і суттєвих її характеристик. Пізнання світу, за В.Леніним, це відображення, відтворення властивостей об'єкта пізнання у свідомості людини. З іншого боку, В.Ленін трактує пізнання як складний, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Звідси виходить, що і процес пізнання, і його результат — знання, є діалектичними,

Діалектика цікавить Леніна у двох аспектах: як філософський метод, і як метод, що повинен використовуватися в політичній діяльності, практиці революційної боротьби проти царизму, при здійсненні соціалістичної революції і вирішенні її завдань. Перетворивши діалектику на об'єкт соціального дослідження, Ленін у праці «Філософські зошити» висуває і обґрунтовує ідею про єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, що дало йому змогу поставити питання про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у пізнанні.

Чільне місце у філософських працях Леніна належить проблемі матерії. В кінці XIX — на початку XX ст. у фізиці було зроблено ряд наукових відкриттів, які не можна було пояснити з точки зору принципів класичної механіки. Це, перш за все, відкриття електрона і радіоактивності. Виникає так звана криза в фізиці, що спонукала до виникнення «фізичного ідеалізму». Суть останнього зводиться до обґрунтування «зникнення матерії».

Проаналізувавши з позиції матеріалістичної діалектики ситуацію, що склалася у фізиці, піддавши гострій критиці «фізичний ідеалізм , Ленін розглядає матерію як філософську категорію для позначення об'єктивної реальності, яка дана у наших відчуттях, відображається нашими відчуттями і існує незалежно від них. Тобто, на думку Леніна, головними характеристиками матерії є її об'єктивність і здатність відображатись.

Розвиток  Леніним матеріалістичної філософії  в роки першої світової війни був викликаний необхідністю теоретичного осмислення імперіалістичної стадії в розвитку капіталізму. Саме в цей період Ленін розробляє питання соціальної філософії: соціальних перспектив розвитку імперіалізму, проблем національних відносин, питань теорії і практики соціалістичної революції. Спираючись на відкриті ним закономірності розвитку імперіалізму, Ленін обґрунтував реальну можливість перемоги соціалізму спочатку в кількох або навіть в одній окремо взятій країні. Революція трактується Леніним як якісний стрибок, що забезпечує суспільству новий ступінь розвитку і передбачає суттєву зміну форм та характеристику власності на засоби виробництва, соціального, політичного і духовного життя суспільства, Розробляючи теорію соціалістичної революції, Ленін велику увагу приділяє проблемі свідомості, суб'єктивному фактору. Ця проблема в його працях виступає, насамперед, як проблема взаємозв'язку суспільної психології та ідеології. Увага акцентується на активному внесенні ідеології в стихійний революційний рух трудящих. Після смерті В.І.Леніна це положення було догматизоване. В ленінських працях знайшло подальший розвиток вчення марксизму про класи і класову боротьбу, нового трактування набуває; держава. Ленін постійно підкреслював класовий характер держави, зробив висновок про необхідність зміни після перемоги соціалістичної революції старої державної машини на принципово нову форму державного управління. При цьому Ленін вважав, що в майбутньому держава відімре.