Курс лекцій по "Філософіі"

Об'єктивність істини означає, що наші знання суб'єктивні лише за формою (приналежністю суб'єктові), а за змістом вони не залежать ні від людини, ні від людства в цілому.

Оскільки  об'єктивна істина не статична, а  є процесом, то в ній співіснують два діалектично пов'язаних моменти — абсолютність та відносність. Відносна істина — це таке знання, яке в принципі правильно, але неповно відображає дійсність, ^г;ому воно постійно повинно поглиблюватись та уточнюватись (адже пізнання світу ніколи не може бути абсолютно завершеним) в напрямку абсолютної істини, Абсолютна істина — це такий зміст людських знань, який повністю тотожний своєму предмету і ніколи не може бути спростованим. Безумовно, людське пізнання ніколи не може дати вичерпну адекватну характеристику сутності безкінечного за своєю природою матеріального та духовного світу. Проте це зовсім не означає, що абсолютна істина є недосяжним ідеалом. В кожній відносній істині є момент абсолютної. Це те об'єктивно істинне, перевірене практикою знання, що не спростовується, а зберігається, включаючись у зміст нового знання.

Одним із основних принципів гносеології є принцип  конкретності істини, який передбачає максимально повне і точне виявлення тих меж, у яких знання характеризуються об'єктивною істиною. Незнання умов, місця і часу, зв'язків, відношень об'єкта пізнання або ігнорування їх перетворює наші знання з істини в помилку, оману.

Омана — це такий зміст людського знання, в якому дійсність відтворюється неадекватно; це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб'єкта. Вона має певні закономірності свого існування, будучи необхідним моментом і результатом пізнання та практики. На кожному конкретно-історичному етапі практика потребує негайного застосування усіх наявних знань як цілком досконалих, нібито вони є об'єктивно істинними. Проте багато з цих знань з часом демонструють свою обмеженість і елементи омани. Елементи омани є в кожному знанні.

В цілому практика як чутгєво-матеріальна діяльність людей має для пізнання ключове значення. Вона є основою, кінцевою метою, рушійною силою пізнання та критерієм істинності знання. Саме практика обґрунтовує об'єктивність змісту знання. Тільки ті результати знання, які пройшли перевірку. Практикою, можуть претендувати на об'єктивність. Практика є критерієм істинності знання тому, що вона має статус безпосередньої дійсності. Вона поєднує і співвідносить об'єкт і дію, яка продукується у відповідності з думкою про нього. Саме в такій дії і проявляється Істинність думки.

Наукові знання мають смисл тільки в тому випадку, якщо вони втілюються в практику, в життя. Кінцевою метою пізнання є не знання самі по собі, а практичне перетворення дійсності для задоволення матеріальних і духовних потреб людини і суспільства.

Питання до теми.

1. Що вивчає гносеологія?
2. Назвіть основні принципи пізнання.

3. Як у сучасній гносеології визначаються суб'єкт і об'єкт 
   пізнання?

4. Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні.

5. Які характерні риси наукового пізнання? 
6. Проблема рівнів наукового пізнання в сучасній методології науки.
7. Дайте визначення істини. ,..-.'

8. У чому полягає діалектика абсолютного та відносного в 
   об'єктивній істині?

9. Чим обумовлена вимога конкретності істини, і в чому поля 
гає її суть?

10. Дайте визначення і обґрунтуйте значення практики б 
пізнанні.

Література

1. Алексеев А.В., Панин А.В. Теорйя познания и диалектика. — 
   М., 1991. - с.5-99,132-167,185-198,263-279.
2. Андрвс Е.И. Истина как проблема познания и мировоззре- 
   ния. — К., 1984. - с.3-58, 83-136.
3. ГорскішД.П. О критерии истиньї (В диалектике теоретическо- 
   го знання и общественной практики). Вопр. филос. — 1998. — №2. — 
   с.28-39.
4. Категориальньїе структури познания и практики. —;К., 1986. — 
   с. 25-82. 
5. КопшнП.В. Гносеологические и логические основи науки. — 
   М., 1974.— ;:б8с. 
6. Кримсшй С. Б._у Парахонский Б. А., Мейзерский В.М. Зписте- 
   мология культури (Введение в обобщенную теорию познания). —К., 1993. — с.3-83.
7. Аекторский В. А. Обьект, субіект, познание, — М., 1980. — 323с.

8. Шевченко В. І. Концепція пізнання в українській філософії.—К., 1993. — 168 с.У.Ярошевец» В. І. Людина в системі пізнання. — К., 1996. — 208с.