Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Сентября 2013 в 15:55, курс лекций
Світогляд — це система узагальнених поглядів, устано¬вок, переконань, які визначають розуміння світу в цілому, місця в ньому людини, систему ціннісних орієнтацій людей, стратегію їх поведінки та діяльності. Суб'єктом (носієм) світогляду може бути окремий індивід, соціальна група, суспільство на даному етапі свого розвитку і навіть цивілізація. Світоглядні координати вибудовуються на основі трьох вихідних елементів: знань, цінностей та стратегії діяльності
Основним поняттям, яке пронизує всі праці Юркевича, є поняття ідеї. Юркевич розглядає ідею, з одного боку, як одну з форм нашого пізнання, а з іншого — як основу, закон і норму явища. Юркевич виходить з того, що людина пізнає світ за допомогою уявлень, понять та ідей. На думку Юркевича, істинна сутність предмета пізнається не в спогляданні, не в понятті про нього, а в його ідеї. Вирішення питань про основу та цілі світу, про відношення світу й людини до Бога передбачає допущення ідей, адже, на його думку, божественне і розумне в космосі також є ідея. І без допущення ідеї, стверджував Юркевич, неможливо зрозуміти й сутність самої людини, осягнути сенс її буття.
На думку Юркевича, істина відкривається не тільки мисленням, а й «серцем». Серце в філософії Юркевича — це скарбник і носій усіх тілесних сил людини, центр душевного й духовного її життя, центр усіх пізнавальних дій душі, центр морального життя людини, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон. Юркевич робить два принципово важливих для розуміння суті його «філософії серця» висновки:
Отже, «філософію серця» Юркевича слід розглядати як подальший розвиток відповідних ідей Г.Сковороди.
Розвиток соціально-політичної та філософсько-соціологічної думки в Україні другої половини XIX ст. та початку XX ст. пов'язаний з діяльністю М.Драгоманова та ін. В основі світогляду М.Драгоманова (1841-1895) лежить ідея історичного та національного розвитку, прогресу. На його думку, всесвітня історія — це безмежний громадський поступ, у ході якого реалізуються великі ідеали лібералізму й демократії — від свободи й автономії особистості до автономії і свободи нації.
Ідеалом його поступу має бути громадянське суспільство, засноване на підвалинах федералізму, де панує гармонія особистостей, громад, тощо.
Під впливом ідей Прудона й Бакуніна Драгоманов віддавав перевагу не державності й національному суверенітету, а децентралізації з самоуправою громад і областей. Він вважав за головне поступ людини і громади, поступ політичний і культурний, а національність є лише форма, грунт, засіб. Проте Драгоманов застерігає, що нехтувати тією формою, ґрунтом шкідливо, інакше — всякий демократичний і політичний рух стає реакційним.
У своїх філософських поглядах Драгоманов виходив з того, що матеріальний світ не залежить від надприродних сил. Людина цілком спроможна пізнати явища природи і суспільства. Надзвичайно цінні думки М.Драгоманова з питань розвитку національної української культури й науки, їхнього значення для формування національної свідомості.
В основі його концепції щодо соціальної революції була ідея не кровопролитного повстання, а мирного розвитку через підняття освітнього, духовного тощо рівня народу.
У другій половині XIX ст. — на початку XX ст. велику роль у розвитку філософії в Україні відіграла плеяда представників української літератури, зокрема С.Подолинського, П.Грабовського, М.Павлика, І.Франка, Лесі Українки та ін.
В основі світогляду Франка (1856-1916 рр.) — філософський матеріалізм та ідея розвитку природи і суспільства. Основою усього сущого він визнавав «матір природу» в її багатогранності і вічності, постійних змінах, вершиною яких є людина. Суспільний розвиток: розглядав як марксистське положення про те, що економічний стан народу є основою його життя, розвитку і прогресу. Приймаючи активну участь в робітничому русі Галичини, Франко мав своє розуміння сутності марксизму, який критично переосмислював. Соціалізм Франка будувався не на класових, а на загальнолюдських цінностях, на найвищому самоуправлінні общин, повітів і країн.
І.Франко надавав великого значення ідеалу національної самостійності й пропонував шляхи боротьби за нього. Розквіт нації він бачив у єдності ідеалів економічної, соціально-політичної та духовної сфер. Утвердження української мови для І. Франка є невід'ємним питанням реалізації ідеалів. І. Франко пропагував гуманістичні принципи життя, виступав за ліквідацію всякого панування над людьми, всякої влади людини над людиною.
Не стояла осторонь боротьби рідного народу проти самодержавства й Леся Українка (1871-1913). Світогляд Л.Українки (Лариси Петрівни Косач) формувався під впливом ідей Т.Шевченка, І. Франка, М.Драгоманова, революційних демократів, марксизму. Характерною особливістю її світогляду був матеріалізм, поєднаний з ідеєю розвитку, глибока віра в пізнавальні можливості людей, інтерес длд нових досягнень природознавства, реалістична естетика, історичний оптимізм. Вона виступала проти вчення про «передбачену гармонію», фаталістичних уявлень. Захищаючи матеріалістичний світогляд, Л. Українка критикувала вульгарний матеріалізм, який не визнавав ролі і значення ідей, активності людського мислення, водночас критикувала і різні напрямки ідеалістичної філософії.
В своїх творах розглядала проблеми рушійних сил суспільного розвитку, ролі народних мас і особи, загальних закономірностей історичного процесу. Знищення експлуататорського ладу, збереження свободи і розвитку особистості — такі соціальні ідеї Лесі Українки, за утвердження яких вона боролася.
Українські революційні демократи та інші прогресивні діячі українського народу зробили вагомий внесок у творчий розвиток багатьох філософських та соціологічних проблем.
В українській літературі 20-х років слід зазначити виразну спрямованість до світоглядно-філософської тематики. Це створювало неповторну атмосферу творчого співробітництва української художньої та філософської інтелігенції, яка становила один з істотних моментів його культурного феномену, що його називають українським Відродженням. Однак жорстокі репресії, що набули свого апогею у другій половині 30-х років, завдали великої шкоди розвитку української філософської думки, У філософських працях переважали догматизм і консерватизм. І тільки в кінці 50~х — на початку 60-х років починається якісно новий етап розвитку філософської думки в Україні.
Позитивні зрушення в українській філософії значною мірою були ініційовані діяльністю визначного філософа П.Копнін (1922- 197І), завдяки якому головний акцент філософствування змістився на пізнавальні і світоглядні можливості суб'єкта, на пізнавальні і ціннісні регулятиви людської життєдіяльності. У ці роки в Україні здійснено розробку проблем логіки наукового дослідження теорії пізнання, закономірностей побудови і розвитку наукової теорії; логіко гносеологічні проблеми евристики, типології форм мислення. Починаючи з 70-х років, у центрі уваги українських філософів — дослідження методологічних функцій світогляду й світоглядних функцій діалектики. Розробку цього напрямку філософії очолював В.Шинкарук (1928-2001). Плідно працювали українські філософи в галузі світової філософії, аналізуючи, зокрема, західноєвропейську філософію XVII -XIX ст., а згодом і філософію XX ст.
Значний вклад в розробку цих та інших проблем розвитку української філософії внесли І.Бичко, В. Горський, Б.Лобовик, В.Нічик, Д.Острянін, М. Попович, В основі його концепції щодо соціальної революції була ідея не кровопролитного повстання, а мирного розвитку через підняття освітнього, духовного тощо рівня народу.
В сучасних умовах проблема духовного відродження, практичного формування національної культури виходить "на перший план. Сьогодні на ниві української філософії успішно працюють такі відомі філософи: В.Андрущенко, Б. Головко, М.Кисельов, А. Колодний, А.Конверський, В.Лубський, М.Михальченко, І.Надольний, В.Скуратівський, В.Табачковський, А.Черній, В.Шевченко, С.Шейко та ін.
Питання до теми
Література
9. Шевченко В. І. Концепція пізнання в українській філософії.
Курс лекцій.—К., 1993.