Виробничий потенціал економічної системи

     Виробничу потужність підприємства треба обчислювати  за технічними або проектними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20 — 25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

     Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально  можливий річний фонд часу (кількість  годин) роботи устаткування. На підприємствах  з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

     Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).

     У найзагальнішому вигляді виробничу  потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул

Ni=aiTpm

Ni=Tpm/ti

де Ni—  потужність /-го виробничого підрозділу підприємства;

ai—  продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру /-ої продукції за годину;

Tp—  річний фонд часу роботи устаткування;

m середньорічна  кількість фізичних одиниць устаткування;

ti—  трудомісткість виготовлення одиниці  продукції (переробки сировини, час  надання послуги в годинах).

     Розраховується  також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).

Такі  розрахунки необхідні для виявлення  невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

     Визначення  виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни  її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (Nвих). Для цього використовується формула

Nвих=Nвх+Nотз+Nр±Nна-Nв

Nвх—  вхідна потужність підприємства;

Nотз—  збільшення потужності протягом  розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

Nр —  нарощування виробничої потужності  завдяки реконструкції або розширенню  підприємства;

Nна—  збільшення (+) або зменшення (-) виробничої  потужності, спричинене змінами  в номенклатурі та асортименті  продукції, що виготовляється;

Nв—  зменшення виробничої потужності  внаслідок її вибуття,

тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого .устаткування.

     Визначення  й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обгрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10 — 15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3 — 5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне, для підприємств, що вже досягли рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції.

     Використання  виробничої потужності

     У практиці господарювання рівень використання | виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

коефіцієнтом  освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом  використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).

     Нині  в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило своєчасно (у нормативні строки) не освоюються.

     Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що для докорінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

Основні фонди і виробнича  потужність підприємства

Поняття, класифікація, облік  і оцінка основних фондів (ОФ).

Види  і показники зношення ОФ.

Амортизація необоротних активів підприємства.

Показники використання ОФ.

Поняття і розрахунок виробничої потужності і фактори, які на неї впливають.

1. Засоби виробництва, що знаходяться в розпорядженні п-ва і виражені у вартісній формі, складають його виробничі фонди. Виробничі фонди поділяються на основні і оборотні. Головною особливістю ОФ п-ва є специфічний характер перенесення своєї вартості на продукт. ОФ переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Другою особливістю ОФ є те, що вони використовуються у в-ві в незмінній натуральній формі.

ОФ –  це засоби праці, які приймають участь у виробничому процесі на протязі  багатьох періодів, зберігаючи при  цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. В промисловості ОФ складають приблизно 80%.

За участю у виробничому процесі ОФ поділяються  на основні виробничі і основні  невиробничі фонди. Основні виробничі  фонди – це ті, які приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Вони поділяються на активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки чому забезпечується належний обсяг і якість продукції – машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва – будівлі, споруди). Проте віднесення об’єктів до активної чи пасивної частини залежить від специфіки галузі. Так, для машинобудування машини і обладнання – активна частина. У нафтодобувній промисловості активною частиною є споруди (наприклад, свердловини).

Основні невиробничі фонди – це фонди, які знаходяться на балансі підприємства і призначені для обслуговування працівників.

Облік і оцінка необоротних активів  здійснюється в натуральній і  вартісній грошовій формі.

Оцінка  матеріальних необоротних активів  в натуральних показниках використовується для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів обладнання, для визначення рівня його використання і т. д.

Вихідним  документом при цьому є паспорти робочих місць, устаткування і підприємств в цілому.

Вартісна  оцінка необоротних засобів здійснюється за первісною вартістю або переоціненою вартістю.

Первісна  вартість — це фактична сума коштів, витрачених на придбання або створення необоротних активів.

До первісної  вартості необоротних активів включають такі витрати:

суми (без  непрямих податків), що сплачують постачальники  активів;

суми, що сплачують підрядникам за виконання  будівельно-монтажних робіт;

реєстраційні  збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв'язку з придбанням прав на об'єкт основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;

суми  ввізного мита;

суми  непрямих податків;

витрати із страхування ризиків, пов’язаних з доставкою основних засобів;

витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

інші  витрати.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості необоротних активів, придбаних або створених повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісною вартістю необоротних активів, що віднесені до статутного капіталу підприємства, є погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Справедливою  вартістю необоротних активів звичайно є їх ринкова вартість, визначена  експертами або фахівцями підприємства.

Наприклад: підприємство А отримало від підприємства Б патент на винахід в обмін  на акції підприємства А. Вартість патенту  — 10000 грн., номінальна вартість 1 акції  — 0,25 грн., ринкова 1 грн. за акцію. Виходячи з цього первісна вартість придбаного патенту — 40 000 грн.

Первісна  вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює справедливій вартості на дату отримання.

Наприклад, підприємство безоплатно отримало тару, залишкова вартість становить 32 000 грн.

Ринкова вартість тари з урахуванням зносу оцінюється в сумі 11300 грн. Витрати підприємства на перевезення цієї тари 600 грн. Справедлива вартість тари дорівнює:

11 300 грн. + 600 грн. = 11 900 грн.

Після надходження необоротних активів  підприємство може мати витрати, пов'язані  з їх експлуатацією або поліпшенням їх стану.

Витрати, пов'язані з поліпшенням стану  основних засобів, що приводить до збільшення очікуваних майбутніх економічних вигід, включають до балансової вартості основних засобів. Поліпшення стану основних засобів може відбуватися за рахунок:

модифікації з метою продовження терміну  експлуатації або збільшення виробничої потужності;

впровадження  більш ефективного технологічного процесу;

заміни  окремих частин машин або обладнання тощо.

Крім  первісної та справедливої вартості необоротних активів, визначають ліквідаційну та балансову (залишкову) вартість основних засобів. Ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об’єкта після закінчення терміну його експлуатації за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією). Балансова вартість – це вартість, за якою ОФ обліковуються на балансі підприємства. На даний час балансовою вважається залишкова вартість ОФ (визначається як різниця між первісною або відновною вартістю ОФ та сумою їх спрацювання за весь період експлуатації).

Початкова (первісна вартість) із врахуванням  зношення:

Sп із  врах. зношення=Sп-åАморт.відрах.*t (к-сть  років використання)

Відновна  вартість (вартість на відтворення  ОФ у сучасних умовах):

Sв= Sп  /(1+ΔП/100)t , ΔП – річний приріст  продуктивності праці в країні 

Sв із  врах. зношення= Sв-∑А* t

Як правило, Sв < Sп.

Розрізняють галузеву, вікову і технологічну структуру  ОФ. Галузева структура характеризується співвідношенням питомої ваги ОФ різних галузей до загальної вартості ОФ в промисловості. Вікова структура – це співвідношення різних вікових груп ОФ в їх загальній вартості. Технологічна структура показує співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів.