Економічні аспекти управління виробничим потенціалом

Міністерство  аграрної політики України 

Луганський  національний аграрний університет 
 
 
 

Кафедра економіки підприємства

 та  соціально трудових відносин  
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

за дисципліною  «Управління потенціалом підприємства»

на тему: «Економічні аспекти управління виробничим потенціалом» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                 Виконала:

                                                                                 Студент  1151 групи

                                                                                  Ю.І. Тімощук

                                                                                        

                                                                                 Керівник:

                                                                                 О.Ю. Родіонова 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ 2011 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ  І  Теоретико – методологічні  аспекти управління виробничим потенціалом  підприємства

1.1. Сутність  виробничого потенціалу підприємства. Основні підходи до оцінки  виробничого потенціалу підприємства………………………………….6

1.2. Характеристика  основних підходів до управління  виробничим потенціалом………………………………………………………………………10

1.3. Сутність  діагностики виробничого потенціалу підприємства…………...13

РОЗДІЛ  ІІ Управління потенціалом підприємства

2.1. Характеристика  ТОВ «Укр – Вереск»……………………………………..27

2.2. SWOT – аналіз ТОВ «Укр – Вереск»………………………………………30

2.3. Характеристика  зовнішнього середовища………………………………...31

2.4. Оцінка  виробничого потенціалу та бізнесу……………………………….33

РОЗДІЛ  ІІІ Стратегічна мета як інструмент управління виробничим потенціалом………………………………………………………………………46

РОЗДІЛ  IV Творче завдання…………………………………………………….53

Висновки  і пропозиції …………………………………………………………..56

Список  літератури ………………………………………………………………58 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Прагнення отримувати максимально можливий прибуток в умовах жорсткої обмеженості ресурсів спонукає підприємства до перегляду  наявного виробничо-економічного потенціалу, переоцінки власних можливостей, пошуку додаткових резервів підвищення доходності своєї діяльності. Тому проблема кількісного вимірювання, якісної оцінки та оптимізації управління передусім виробничим потенціалом привертає до себе підвищену увагу як з боку представників усіх без винятку підприємницьких структур, так і з боку вчених-економістів.

     Актуальність  теми дослідження. Ефективність використання виробничого потенціалу підприємств  значною мірою впливає на стан економічного і соціального розвитку держави в цілому. Феномен стрімкого економічного зростання окремих макро- чи мікросистем остаточно не вивчено й досі, не зважаючи на численні пошуки науковців. Динамічність і нестабільність оточення є основною ознакою сучасного функціонування вітчизняних переробних підприємств, змушуючи їх не тільки вести постійний пошук прихованих власних резервів, й докладати значних зусиль до збереження придатності своєї ресурсної бази. У постіндустріальному суспільстві, для якого характерне перевищення цінності нематеріальних активів над матеріальними, загострюється проблема нарощування інноваційного потенціалу, пов’язаного передусім із застосуванням інноваційних технологій. Проте тотальне фізичне та моральне зношування виробничого устаткування переважної більшості українських підприємств вражаюче суперечить невблаганним вимогам сьогодення.

     Виправити такий стан можна за рахунок кардинального  техніко-технологічного переозброєння  промисловості, яке не можливе без  додаткових інвестицій. Однак проблема розподілу капіталовкладень між  основними компонентами виробничої бази також викликає значні ускладнення, особливо на великих підприємствах, через відсутність ефективних, зручних у використанні методик оптимального управління фінансовим і матеріальним потенціалом підприємств. Розробка таких методик потребує попереднього ретельного науково-теоретичного обґрунтування концепцій ефективного управління нагромадженням, споживанням і відтворенням виробничого потенціалу.

     Доволі  успішні спроби вирішення цієї проблеми зроблені у працях таких вчених-економістів, як О.Ареф’єва, О.Божко, В.Гавва, З.Герасимчук, В.М.Гончаров, І.Ігнатьєва, С.Іщук, Ю.Карпенко, Л.Ковальська, В.Микитенко, О.Олексюк, Л.Ревуцький, І.Рєпіна, Л.Скоробогата, М.Старовойтов, О.Федонін, П.Фомін, В.Чевганова, І.Чичкало-Кондрацька. Зокрема визначено основний набір ресурсних складових потенціалу, сформульовані методологічні підходи до їхньої точної оцінки, розроблені окремі управлінські стратегії щодо збільшення рентабельності виробничої діяльності та ефективного відтворення окремих компонентів виробничого потенціалу. Потребують також уточнення критерії ефективності формування і відтворення виробничого потенціалу, а також економічний механізм інноваційного зростання виробничих можливостей як передумови підвищення конкурентоспроможності продукції, що і визначає актуальність курсової роботи.

     Метою дослідження є розробка і науково-теоретичне обґрунтування організаційно-економічного механізму підвищення ефективності формування і використання виробничого  потенціалу підприємства за критерієм підвищення прибутковості кожної ресурсної складової, синхронізації у часі виробничих операцій, фінансових і матеріальних потоків, оптимізації обсягів і структури матеріальних запасів та основних засобів.

Поставлену  мету передбачається досягти в результаті:

— аналізу  і узагальнення наукових підходів до визначення змісту та істотних ознак  категорії „виробничий потенціал  підприємства”, сутнісних його особливостей в аспекті стратегій інноваційного  розвитку;

— дослідження  особливостей структури виробничого  потенціалу відповідно до цілей підприємства та стратегій їхнього досягнення;

— визначення чинників та результативних показників, на основі аналізу яких можна встановити рівень ефективності управління нагромадженням та споживанням виробничого потенціалу;

— обґрунтування приоритетних напрямів оптимізації процесів цілеспрямованого регулювання споживаної та резервної частини виробничого потенціалу підприємства;

— розробки та наукового обґрунтування моделі визначення оптимальної структури  потенціалу підприємства для різних диверсифікацій підвищення його інноваційності;

— розробки практичних рекомендацій щодо прогнозування  результатів адаптивних змін структури  та розміру виробничого потенціалу.

     Об’єктом  дослідження є процес формування складу і структури виробничого  потенціалу підприємства та його використання.

     Предметом дослідження є теоретичні та прикладні  засади підвищення ефективності управління виробничим потенціалом.

     Методи  дослідження. Науково-теоретичну і  методологічну основу виконання  дослідження становлять методи: узагальнення та системного аналізу — для систематизації теоретичних концепцій щодо сутності, складу, структури та методів кількісної оцінки виробничого потенціалу; порівняння та класифікації — для зіставлення кількісних показників формування і використання виробничого потенціалу вітчизняними машинобудівними підприємствами й виділення класифікаційних груп підприємств за типом організаційно-економічного механізму; фінансово-економічного аналізу — для визначення динаміки змін показників офіційної звітності підприємств, розрахунку оцінювальних коефіцієнтів та встановлення основних тенденцій їхніх змін у часі, економіко-математичних моделей підвищення якості управління виробничим потенціалом, обґрунтування вибору варіантів диверсифікації обсягів ресурсів та інвестицій за основними інноваційними напрямами;  

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО  – МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ.

1.1 Сутність  виробничого потенціалу підприємства. Основні підходи до оцінки  виробничого потенціалу підприємства.

     Виробничий  потенціал підприємства – це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства. [8]

     В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають  застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

     Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

     У процесі виробництва основні  засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу  основних засобів визначається в  процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах[12]:

     По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

     По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію  одноразових витрат на основні засоби.

     По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.

     Для оцінки виробничого потенціалу підприємства використовують такі основні підходи: ресурсний, процесно-орієнтовний, витратний. При цьому розраховують систему показників стану і ефективності використання основних засобів[12].

     Відповідно  до класифікації основних підходів до оцінки показники стану й ефективності використання основних засобів можна  об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів.

     До  показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами і  використовуються при застосуванні ресурсного підходу, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства[11].

     Фондомісткість  є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити  вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

     Процесно-орієнтовний  підхід розрахований на визначення та підтримання умов нормального перебігу виробничого процесу. Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.[11]

     Коефіцієнт  реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

     Якщо  коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.