Виробничий потенціал економічної системи

8-й рік  — 13 тис. грн. 

Разом — 360 тис. грн.

Тут розрахунки проведені без врахування дисконтування в часі. Якщо враховувати дисконтування, то результати будуть істотно відрізнятися.

Однак на цьому прикладі бачимо, що за методом  прискореної амортизації в перші роки списується більша частина вартості об'єкта, ніж та, що фактично фізично зношена, це дає можливість швидше акумулювати кошти для забезпечення повного відновлення основних засобів.

4. Показники використання ОФ поділяються на:

загальні:

фондовіддача, яка показує, скільки продукції  припадає на 1 грн ОФ:

Фв=Q/S

S –  середньорічна вартість ОФ; S=(1/2Sп+S2+S3+…+S12+1/2Sк.р.)/12

Sп –  вартість ОФ на 1.01

S2 –  вартість на 1.02

S12 –  вартість на 1.12

Sк.р.  – вартість на 31.12

фондоємність:

Фє=1/Фв

фондоозброєність:

Фоз=S/Ч

Ч –  чисельність працівників

часткові: це показники екстенсивного, інтенсивного та інтегрального використання і коефіцієнт змінності роботи.

Коефіцієнт  екстенсивного використання розраховується для групи обладнання і для  робочого місця.

Для обладнання:

Кекс=Фд/Фн

Кекс=tф/tн

tф –  фактично витрачений час для  виготовлення одиниці продукції

tн –  нормативний час

Фн=(Фк-ВС)*S*tзм

Фн –  номінальний фонд роботи

Фк –  календарний фонд роботи

ВС –  вихідні і святкові дні

tзм  – тривалість зміни 

Фд=Фн(1-(%вт/100%))

%вт  – відсоток втрат часу

Коефіцієнт  екстенсивного використання на робочому місці:

n

Кекс=(Σ tшт*Ni)/Фд

i=1

tшт  – витрати часу за нормами  (норма часу)

Коефіцієнт  інтенсивного використання:

Кінт=(Σtмаш*Ni)/(Σtшт*Ni)

tмаш  – машинний час

Коефіцієнт  інтегрального використання:

Кінтегр= Кекс * Кінт

Коефіцієнт  змінності роботи (показує, скільки змін працює обладнання на певному п-ві):

Кзм=Фд/Фд1

Фд1 –  дійсний фонд при однозмінній  роботі

     Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції в розрізі номенклатури і асортименту за певний період часу при повному завантаженні обладнання та із врахуванням прогресивної технології, передової організації праці і в-ва. Вона характеризує максимально можливий випуск продукції при заданих певних технічних умовах. Виробнича програма характеризує міру освоєння виробничої потужності. Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях вимірювання. У вартісних одиницях вона визначається тоді, коли є широкий асортимент продукції.

     На  виробничу потужність впливають:

наявна  кількість обладнання

його  продуктивність

режим роботи п-ва

технологія  в-ва

структура ОФ

освітній  і культурний рівень людей

     Виробнича потужність п-ва визначається виробничою потужністю ведучого цеху (де зосереджена  найбільша питома вага обладнання, ОФ, і який має найбільшу долю трудомісткості виготовлення продукції); виробнича потужність цеху визначається виробничою потужністю ведучої дільниці, а виробнича потужність дільниці – виробничою потужністю ведучої групи обладнання.

     Виробнича потужність верстата або обладнання розраховується:

ВП=Фд/Тшт

ВП=((365*24)/tпл)*q

tпл – час плавки

q –  кількість, яка виплавляється  за 1 плавку

     Виробнича потужність є величиною динамічною: виробнича потужність вхідна, виробнича  потужність вихідна, виробнича потужність середня:

ВПвих=ВПвх+ВПвв-ВПвив

ВПвв  – виробнича потужність введена

ВПвив – виробнича потужність виведена

ВПср= ВПвх+ВПвв*(К/12)-ВПвив*((12-К)/12)

К –  кількість місяців використання потужності

     Основними шляхами покращення використання виробничої потужності є:

повне використання у в-ві машин, верстатів, обладнання;

ріст  коефіцієнту змінності роботи;

ліквідація  простоїв обладнання;

скорочення  термінів освоєння нових виробничих потужностей;

скорочення  термінів перебування обладнання в  ремонті;

економічне  стимулювання кращого використання обладнання

Прогресивнішою  є така структура ОФ, в якої більш ефективна виробнича потужність.

1.3. Поняття і сутність факторів продуктивності

 

     Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

     Природні  умови – це те середовище, в якому  здійснюється суспільний процес виробництва : природні ресурси, грант, кліматичні особливості тощо.

     Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

     В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва , його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

     Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов'язані з працею, ресурсами, середовищем.

     Зарубіжні економісти розрізняють дві основні  групи факторів продуктивності: зовнішні(які  не контролюються), внутрішні(які контролюються).

     Зовнішні  фактори включають політичні, соціальні  й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

     Внутрішні фактори – це ті, які перебувають  у зоні контролю окремого підприємства і поділяються на "тверді" та "м'які".

"Тверді"(стійкі, сталі) включають в себе:

· виріб  – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;

· технологію та устаткування і підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

     "М'які"  фактори включають:

· якість робочої сили, підвищення ефективності її використання шляхом подальшого удосконалення  мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;

· організаційні  системи і методи – динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва  і праці, трудових методів;

· стилі і методи управління – вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

     Зовнішні  фактори впливають на стратегію  діяльності підприємства і продуктивність . Так, поліпшення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційного технологічного його функціонування.

     Фактори продуктивності праці.

     З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів  виробництва всі фактори, які  визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

· матеріально-технічні;

· організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

· соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в  суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

     Серед матеріально-технічних факторів важливу  роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

     Науково-технічний  прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

     Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

· впровадження комплексної механізації та автоматизації;

· удосконалення  технології виробництва;

· хімізація  виробництва;

· зростання  рівня електроозброєності.

     Підвищення  рівня механізації виробництва  здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої  механізації, комплексної механізації  робіт на дільницях та в цехах.

     Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням  верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

     На  підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

     Про низький рівень механізації та автоматизації  цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих  процесах у загальній кількості  робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

     Важливим  засобом здійснення механізації  виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення  функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна  досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

     Модернізація  тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.

     Для зростання продуктивності праці  велике значення має удосконалення  технології виробництва, яка включає  технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.