Формування капіталу торговельного підприємства

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………….…….3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ

ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА……………………………...…………......5

1.1. Капітал торговельного підприємства, принципи його формування…...….....5

1.2. Фактори, що впливають на  структуру капіталу торговельного

підприємства………………………………………………………………....…....…8

1.3. Методологія оцінки вартості  капіталу торговельного підприємства…...….17

РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ  СТРУКТУРИ  І ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ

ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА……………………………….………..... 25

2.1. Аналіз динаміки і структури  капіталу ТзОВ ТВФ „Стиль”……………...…25

2.2. Оцінка вартості капіталу  торговельного підприємства………………..……35

2.3. Аналіз чинників, що впливають  на структуру і вартість капіталу

 ТзОВ ТВФ „Стиль”…………………………………………..………………..…..42

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ  КАПІТАЛУ ТзОВ ТВФ

„СТИЛЬ”………………………………………………………………...………......49

3.1. Прогнозування вартості власного  капіталу ТзОВ ТВФ „Стиль”………...…49

3.2. Перспективи оцінки вартості  умов залучення і прогнозування  вартості позикового капіталу ТзОВ ТВФ „Стиль”………………………………….......….57

3.3. Обґрунтування оптимальної структури капіталу ТзОВ ТВФ „Стиль”...…..60

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..……...……..67

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛЫТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ .………….…..…...71

ДОДАТКИ……………………………………………………………….…….....…75

 

ВСТУП

 

Наявність торгівельного  капіталу є умовою створення та розвитку бізнесу. Підприємство, що відокремлено від інших здійснює господарську діяльність, повинно володіти капіталом. Пріоритетного розвитку набула методика аналізу використання торгівельного капіталу, що служила інструментом обґрунтування доцільності його використання підприємствами. Вимоги сьогодення викликали потребу застосування аналізу не тільки як інструменту контролю, але й засобу прогнозування. Значний вклад в удосконалення аналізу капіталу зробили вчені: Воробйов Ю., Пилипенко О., Питель С., Святодух В., Климко Г.Н. Незважаючи на їх значний науковий вклад у цій сфері, питання організації та методики аналізу формування торгівельного капіталу підприємств залишається найбільш дискусійним, вимагає подальших досліджень, започаткування пошуку нових підходів і напрямів та вдосконалення існуючих. При прийнятті перспективних управлінських рішень у сфері формування капіталу підприємства виникла необхідність врахування впливу всіх внутрішніх і зовнішніх чинників, що дозволить забезпечувати сумісність стратегії і тактики з можливостями підприємства, знизити вартість та визначити оптимальне співвідношення ресурсів, керувати рівнем фінансового ризику.

Проте результативність їх роботи значною мірою залежить від глибини застосування аналізу для пошуку оптимальних управлінських рішень. Трансформація економіки держави до сучасних ринкових вимог потребує створення пріоритетних умов для вітчизняних виробників і посилення їх фінансових позицій на вітчизняному та міжнародному ринках, що, у свою чергу, призводить до підвищення добробуту суспільства в цілому. Зростання потреби підприємств торгівлі в капіталі, розгортання конкурентної боротьби за обмежені ресурси фінансового ринку, необхідність їх здешевлення для підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання, зниження рівня ризиків актуалізували розширення сфер застосування аналітичного обґрунтування рішень в управлінні капіталом торгівельного підприємства, що й зумовило вибір даної теми.

Метою бакалаврської  роботи є дослідження капіталу торгівельного  підприємства та оцінка джерел його формування.

Реалізація мети дослідження  зумовила об’єктивну необхідність виявлення  і розв’язання наступних завдань:

- здійснити теоретичний  аналіз концептуальних підходів щодо визначення сутності та значення капіталу підприємства;

- уточнити економічний  зміст поняття “капітал торгівельного  підприємства” для адекватного  структурування і вдосконалення  методики аналізу структури капіталу;

- вдосконалити методику аналізу структури капіталу торгівельного  підприємства з метою об’єктивного вивчення стану та виявлення можливостей її оптимізації;

- вдосконалити методику  аналізу оптимальності структури  торгівельного капіталу підприємства  з метою пошуку резервів підвищення ефективності його діяльності;

Об’єктом дослідження  є теоретико-практичні підходи  до аналізу формування капіталу на прикладі ТзОВ ТВФ „Стиль”.

Предметом дослідження  виступають теоретичні, методологічні та практичні аспекти економічного аналізу капіталовіддачі, спрямованого на виявлення факторів і резервів підвищення ефективності управління капіталом на підприємствах торгівлі.

Робота складається:вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, висновків, списку використаних джерел. Також містить 12 рисунків та 15 таблиць.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ТОРГОВЕЛЬНОГО  ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1. Капітал  торговельного підприємства, принципи  його формування

 

Для здійснювання виробничої діяльності будь-якому підприємству необхідні певні ресурси –  матеріальні, фінансові, трудові. Згідно засадам класичної політичної економії матеріальні та фінансові ресурси розглядаються і визначаються як виробничі фонди, або “капітал”. Іноземна економічна думка щодо тлумачення сутності та ролі засобів праці, а також і засобів виробництва в цілому вживає термін “капітал”. У вітчизняній економічній науці з огляду на засоби праці частіше вживається термін “фонди”. Вживання різної термінології – явище не випадкове, не формальне і потребує, цілеспрямованого пояснення з точки зору категоріального апарату.

Зробимо визначення категорії “капітал”, що відображає відносини експлуатації (привласнення частки вартості, створеної іншими людьми), а саме, коли власник засобів виробництва, який авансує свої чи позичені гроші на придбання цих засобів виробництва, наймає робітників (купує їхню робочу силу), організовує процес виробництва певної продукції (послуг) і, здійснивши її реалізацію, привласнює додаткову вартість у вигляді прибутку, доходу, створену найманими робітниками [12, с. 77].

Щодо категорії “фонди” виникла і стала вживатись в умовах командно-адміністративної системи як антипод категорії “капітал”. Це було обумовлено тим, що відповідно до радянських догм панування державної та кооперативно-колгоспної форм власності, повністю виключається навіть можливість експлуатації, бо кожний робітник розглядався одночасно і як  співвласник засобів виробництва, і як учасник виробничого процесу. І тому йому належала вартість усього виробленого продукту, більша частина якого згодом поверталася йому у вигляді зарплати і виплат з суспільних фондів споживання, а менша – використовувалася на утримання державних органів (апарату управління, армії, правоохоронних органів тощо) [32, с. 72].

Ринкова економіка дозволяє перейти до вживання категорії “капітал”, проте у вітчизняній економічній літературі продовжується застосування термінів “фонди”, “основні фонди”. Тому, розглядаючи сутність основних фондів підприємства, ми маємо всі підстави вважати, що в умовах ринкової економіки вони набувають ознаки капіталу.

Капітал – одна з провідних  категорій економічної теорії. Це категорія історична, вона відображає конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносини між товаровиробниками: коли просте товарне виробництво  перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал.

Багато дослідників  вважали, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять  доход їхньому власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход [40, с. 96]. 

Науковець Д. Рікардо відносився до капіталу як до тієї частини багатства суспільства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці [37, с. 9].

Вчений Дж. С. Міль вважав, що капітал – це попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу [28, с. 35].

Дослідник А. Маршал трактував капітал як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи [26, с. 120].

Перелічені підходи до визначення капіталу відрізняються тим, що вони звертають увагу лише на речову форму капіталу, хоча навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, котрий ніяк не можна ототожнювати з засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу. Отже, капітал – це авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто сама зростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні відносини. Якщо розглядати капітал як певне інвестування, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладення коштів у робочу силу. Цей підхід, запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву “концепції людського капіталу”.

До фізичного капіталу західні  економісти відносять засоби виробництва, різні джерела енергії тощо, а  до людського капіталу – надбані  знання, навички, досвід, енергію людини – працівника тощо. Вкладання, спрямовані на здобуття працівниками освіти, кваліфікації, інформації, на підтримання здоров’я, виховання дітей отримали термін “інвестиції в людський капітал”.

Чим вище співвідношення між основним та оборотним капіталом на користь  останнього, чим скоріше відбуваються виробничі цикли, тим швидше може обертатися весь авансований капітал. Звідси стає зрозумілим, чому торгівельні капітали, незначні за розміром, починають своє функціонування в тих сферах, де ефективний розмір підприємства не потребує великого капіталу (особливо оборотного), а авансована сума досить швидко повертається назад. І, навпаки, чим триваліший період оберту капіталу, тим більший треба авансувати оборотний, а отже і весь капітал. Для здійснювання виробничої діяльності будь-якому підприємству необхідні певні ресурси – матеріальні, фінансові, трудові. Згідно засадам класичної політичної економії матеріальні та фінансові ресурси розглядаються і визначаються як виробничі фонди, або “капітал”.

Щодо визначення торгівельний капітал – одна з провідних категорій економічної теорії. Це категорія історична, вона відображає конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносини між товаровиробниками: коли просте товарне виробництво перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал [10, с. 142].

Тому нову вартість в цілому і додаткову зокрема, створює робоча сила, а засоби виробництва лише переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Безпосередньо не створюючи її, він є найважливішим фактором, що впливає на розміри додаткової вартості. Процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості та додаткової вартості без них неможливе, і навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.

Таким чином, слід відрізняти дві сторони  обговорюваного питання – економічну, де, доцільним є застосування відомого терміну “торгівельний капітал” підприємства, та бухгалтерську, якій більш притаманні терміни “основні засоби”, оскільки вітчизняні підприємства за своїм розвитком ще не отримали ознак дійсно капіталістичних. Рівень нематеріальних активів більшості підприємств мізерний, а інтелектуальна власність знаходиться на стадії зародження.

 

 

1.2. Фактори,  що впливають на структуру  капіталу торговельного підприємства

 

Економічний механізм зв’язку  зазначених концепцій дозволяє використовувати  в процесі управління підприємством  взаємозв’язану систему критеріїв і методів. Використання зазначеної системи дозволяє оптимізувати структуру капіталу з одночасною мінімізацією середньозваженої його вартості і максимізації ринкової вартості підприємства.

В теорії структури торгівельного  капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції:

- традиційна концепція;

- концепція індиферентності;

- компромісна концепція;

- концепція протиріччя інтересів  [11, с. 146].

В їх основу покладено різні підходи  до можливості оптимізації структури  капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм оптимізації. Традиційна концепція структури капіталу ґрунтується на положенні про можливість оптимізації структури торгівельного капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вище, ніж вартість позичкового капіталу.

Виходячи із більш низького рівня  вартості позичкового капіталу в  співставленні з власним, дана концепція  механізму оптимізації структури капіталу передбачає: за рахунок підвищення питомої ваги позичкового капіталу знижується показник середньозваженої вартості капіталу підприємства і відповідно - підвищується ринкова вартість підприємства (рис.1.1.) .

Рис.1.1. Формування структури і середньозваженої вартості капіталу відповідно з традиційною концепцією [16, с. 124]

 

Практичне використання цієї концепції передбачає максимізацію застосування позичкового капіталу в господарській діяльності підприємства (це може призвести до втрати фінансової стійкості та банкрутства). Тому така одно факторна модель формування структури капіталу зазнала критики. В основу концепції індиферентності покладено положення про неможливість оптимізації ні за критерієм мінімізації середньозваженої його вартості, ні за критерієм максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не впливає на ці показники. Ця концепція була вперше висунута американськими вченими, які розглядали механізм формування структури капіталу та ринкової вартості підприємства у зв’язку з функціонуванням ринку капіталу. В процесі розробки даної концепції функціонування ринку капіталу має певні обмеження: