Формування капіталу торговельного підприємства

- ринок є досконалим;

- на ринку діє єдина  для всіх без ризикова ставка відсотка;

- усі підприємства  можливо класифікувати за рівнем  ризику діяльності на підставі  показників розміру очікуваного доходу та ступеня вірогідності його отримання;

- вартість залученого  капіталу не пов’язана з діючою  системою оподаткування прибутку;

- до розрахунку вартості  окремих елементів капіталу не  включено витрати, пов’язані  з його купівлею-продажем.

Автори теорії шляхом математичних розрахунків довели, що ринкова вартість підприємства залежить від сумарної вартості його активів. З урахуванням положень і базових умов дана концепція передбачає, що ринкова вартість підприємства, а відповідно й середньозважена вартість його капіталу не залежить від структури капіталу (рис.1.2.).

У подальших своїх  дослідженнях, усунувши низку обмежень, автори даної концепції змушені були визнати, що механізм формування ринкової вартості підприємства знаходиться в певному зв’язку зі структурою його капіталу.

Основними формами цих  зобов'язань є короткострокові  кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (по товарах, роботам і послугам; по виданих векселях; по отриманих авансах; по розрахунках з бюджетом і позабюджетними фондами; по оплаті праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) і інші короткострокові фінансові зобов'язання.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в  залученні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні.

Рис.1.2. Формування середньозваженої вартості капіталу відповідно до концепції її незалежності від структури капіталу (концепція Ф.Моділ’яні та М.Міллера) [31, с. 58]

 

Оптимізація структури  капіталу є однієї з найбільш важливих і складних задач, розв'язуваних у  процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації  структури капіталу підприємства здійснюється в декілька етапів (рис. 1.3):

Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу  є виявлення тенденції динаміки обсягу і складу капіталу в плановому  періоді і їхнього впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу  розглядається динаміка загального обсягу й основних складених елементів  капіталу в зіставленні з динамікою  обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу і його тенденції; у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго - і короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3 Зміст  основних етапів процесу оптимізації  структури

капіталу підприємства [14, с. 142]

 

На другій стадії аналізу  розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, обумовлена структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміку наступні коефіцієнти:

а) коефіцієнт автономії. Він дозволяє визначити в якому  ступені використовувані підприємством  активи сформовані за рахунок власного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в загальній їхній сумі;

б) коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт фінансування). Він дозволяє встановити яка сума позикових засобів залучена підприємством на одиницю власного капіталу;

в) коефіцієнт довгострокового  залучення позикових коштів. Він характеризує відношення суми довгострокового позикового капіталу до загальної суми власного капіталу і довгострокового залученого капіталу;

г) коефіцієнт фінансової залежності. Цей коефіцієнт є оберненим  до коефіцієнта автономії. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів по фінансуванню підприємства;

д) коефіцієнт маневреності власного капіталу. Він показує, яка  частка власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності;

е) коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власним оборотним капіталом. Збільшення величини показника свідчить про зміцнення фінансового стану підприємства;

ж) коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів. Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами.

Аналіз фінансової стійкості  підприємства дозволяє оцінити ступінь  стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що генерують  загрозу його банкрутства.

На третій стадії аналізу  оцінюється ефективність використання капіталу в цілому й окремих його елементах. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміку наступні основні показники:

а) період обороту капіталу. Він характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових засобів, а також капіталу в цілому. Чим менше період обороту капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, тому що кожен оборот капіталу генерує визначену додаткову суму прибутку;

б) коефіцієнт рентабельності усього використовуваного капіталу. По своєму чисельному значенню він відповідає коефіцієнту рентабельності сукупних активів, тобто характеризує рівень економічної рентабельності;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Цей показник, що характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства, є одним з найбільш важливих, тому що він служить одним із критеріїв формування оптимальної структури капіталу;

г) капіталовіддачі. Цей показник характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу, тобто у визначеній мірі служить показником ефективності операційної діяльності підприємства;

З урахування зазначеного, зміст компромісної концепції капіталу зводиться до того, що за умов реально  функціонуючого ринку капіталу цей показник складається під впливом багатьох факторів, які мають протилежну спрямованість впливу на ринкову вартість підприємства. Зазначені фактори за своїм сумарним впливом формують певне співвідношення рівня доходності та ризику використання капіталу підприємства за умов різної структури. Рівень доходності капіталу визначає показник середньозваженої його вартості, а рівень ризику формує показник питомої ваги залученого капіталу в загальній сумі і генерує загрозу банкрутства підприємства

Точка компромісу, запропонована на рис.1.4., визначає оптимальну структуру капіталу підприємства за умов мінімального значення показника середньозваженої вартості капіталу. Разом з тим, рівень доходності та ризику в процесі формування структури капіталу кожне підприємство обирає самостійно.

З урахуванням зазначених теорій основними критеріями оптимізації  структури капіталу виступають:

- оптимальний рівень  доходності та ризику;

- мінімізація середньозваженої  вартості капіталу підприємства;

- максимізація ринкової вартості підприємства  [7, с. 140].

 

Рис.1.4. Формування оптимальної структури капіталу та його середньозваженої вартості відповідно до компромісної концепції 

[8, с. 19].

 

Пріоритетність критеріїв оптимізації структури торгівельного капіталу підприємство визначає самостійно, що передбачає врахування цільової структури капіталу.

Основним джерелом фінансування підприємства є власний капітал. Під власним капіталом розуміють  сукупність економічних відносин, що дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які належать або власникам, або самому господарюючому суб'єкту. До його складу входять статутний капітал, накопичений капітал (резервний і додатковий капітали, нерозподілений прибуток) та інші надходження (цільове фінансування, благодійні пожертвування тощо).

Якщо підприємство збиткове, то власний капітал зменшується  на суму збитків. Значну частку в складі внутрішніх джерел становлять амортизаційні  відрахування від використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів. Вони не збільшують суму власного капіталу, а є засобом його реінвестування. До інших форм торгового капіталу належать прибутки від здавання в оренду майна, розрахунки із засновниками тощо. Вони не відіграють помітної ролі у формуванні торгового капіталу підприємства.

Прибуток повинен створювати умови для самофінансування діяльності, інвестування розширеного відновлення  підприємств. Одержання прибутку окремими суб’єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до збільшення валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету. Основним джерелом поповнення торгового капіталу підприємства є прибуток підприємства (рис.1.5.) [13, с. 30].

Рис.1.5. Фактори  структури капіталу підприємства

Через недостачу внутрішнього фінансування для скорочення потреби  в капіталі у виробничій діяльності звертаються до зовнішнього фінансування. Основну частку у складі зовнішніх  джерел формування власного капіталу утворює додаткова емісія акцій. Державним підприємства може надати безоплатну фінансову допомогу держава. До числа інших зовнішніх джерел належать матеріальні і нематеріальні активи, які передають підприємству безоплатно фізичні і юридичні особи в порядку добродійності.

На реальну величину власного капіталу впливає також  заборгованість засновників із внесками у статутний капітал і вартість акцій, викуплених в акціонерів, з  метою їх наступного перепродажу  або анулювання. Тому ці статті віднімаються з його суми.

Модель управління прибутком  суб'єкта господарювання нерозривно пов'язана  із іншими функціональне організаційними  блоками фінансового менеджменту  на підприємстві, забезпечуючи методологічну  основу прийняття управлінських  фінансових рішень, при цьому, основу таких рішень складають проблеми фінансування потреби підприємства у капіталі, що безпосередньо пов'язано із необхідністю ідентифікації джерела фінансових ресурсів для її покриття та забезпечення їх мобілізації. Зважаючи, що ефективно функціонуючий суб'єкт господарювання орієнтується на покриття потреби у капіталі на операційну діяльність за рахунок грошових потоків, які генеруються в результаті її здійснення, виникає об'єктивна необхідність узгодження абсолютної величини потреби підприємства у капіталі із параметрами та фінансовими показниками цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання.

 

 

1.3. Методика оцінки вартості капіталу торговельного підприємства

 

 Економічна ефективність  викриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона відображає не сам результат, а то, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, які розраховуються на основі двох груп характеристик - результатів та витрат. Це не виключає розглядання в системі показників ефективності і самих абсолютних значень вказаних параметрів.

Кількісна характеристика ефективності виробництва (ЕВ) знаходить  відображення в загальній формулі (3.1) , яка має вигляд:

                                          ЕВ = Е / В,                         (3.1)

де Е  -  величина економічного ефекту (результату);

    В  -  витрати  ресурсів, що забезпечують економічний ефект [23, с. 95].

При цьому слід мати на увазі, що, зазвичай, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть істотно впливати ті чи інші фактори.

 У зарубіжній практиці  для характеристики результативності  господарювання широко застосовується термін “продуктивність системи виробництва і обслуговування”, коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це, по суті,  терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. До цього лише можна додати, що загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

До показників порівняної економічної ефективності В.С. Кулішов відносить суму приведених витрат, суму ефекту за звітний рік, індекс початкових інвестицій, величину ефекту від додаткового вкладення коштів.

Цанко Ю.С. ґрунтується  на системі показників, яка, на його думку, повинна виконувати чітко визначені функції щодо практичної реалізації вимог критерію ефективності. Він виділяє декілька груп показників ефективності виробництва. Наприклад, до другої групи він відносить натуральні показники ефективності використання землі, робочої сили, основного капіталу і оборотних засобів, тобто ресурсного потенціалу. Їх сукупність дає змогу аналізувати вплив факторів виробництва на його результативність, фінансові результати тощо [25, с. 62].

У рамках даної роботи нами будуть розглянуті проблеми оцінки і виміру економічної ефективності управління конкретної частини виробничих ресурсів, а саме  – основного виробничого капіталу.