Формування капіталу торговельного підприємства

Показники використання основного капіталу підприємства поділяють  на три групи:

1) Екстенсивного використання, що відображають рівень використання основного капіталу у часі;

2) Інтенсивного використання, що відображають рівень використання  основного виробничого капіталу  за потужністю (за продуктивністю);

3) Інтегрального використання, що  враховують сукупний вплив обох факторів - екстенсивних та інтенсивних.

До першої групи показників відносяться: коефіцієнт екстенсивного використання обладнання, коефіцієнт змінності праці  обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання, коефіцієнт змінного режиму часу роботи обладнання [9, с. 67]. Всі вони розраховуються на підставі загальної кількісної характеристики ефективності виробництва.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (Ке) розраховується за наступною  формулою (3.2.), яка має вигляд:

                                            ,                         (3.2.)

де  Тф  -  фактичний  час роботи обладнання, годин;

      Тн  -   нормативний час роботи обладнання, що установлюється з

                урахуванням режиму роботи підприємства та мінімально

                необхідного часу для проведення  планово-попереджувально- 

                го ремонту, годин. [8, с. 82].

Екстенсивне використання обладнання визначається коефіцієнтом змінності його праці, який розраховується відношенням загальної кількості відпрацьованих обладнанням даного виду на протязі року верстато-змін до кількості верстатів, що працювали у найбільшу зміну. Обчислений таким чином коефіцієнт змінності  показує, у скільки змін в середньому щороку працює кожна одиниця обладнання.

Цей недолік можна  подолати, застосовуючи показники інтенсивного використання устаткування, які відображають рівень його використання за потужністю (за продуктивністю). Найважливішим  з них є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Кі) визначається на основі паспортних даних обладнання за формулою (3.3.):

                                                  ,                             (3.3.)

де Вф - відношення фактичної  продуктивності основного  технологічного обладнання;

     Вн - нормативної  продуктивності.

У більшості випадків частинні (натуральні) показники, до яких відносяться показники екстенсивного  і інтенсивного використання обладнання, не можуть бути застосовані, оскільки вони показують лише ступінь використання окремих елементів основного капіталу (машин, устаткування тощо). Тому для визначення ефективності використання всієї маси основного капіталу на підприємстві застосовуються узагальнюючі показники (показники інтегрального використання основного виробничого капіталу).

Найбільш важливим з  показників, що характеризують ступінь  використання основного виробничого  капіталу, є капіталовіддачі (КВ), яка визначається відношенням вартості виробленої продукції (валової, товарної,  реалізованої) до середньорічної вартості основного капіталу і розраховується за формулою (3.4.) :

                                                   ,                        (3.4.)

де  П  -  об'єм виробленої продукції, грн.;

      Кср  -  середньорічна вартість основного  капіталу, грн. [17, с. 79].

Капіталовіддача (3.4.) показує  загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основний виробничий капітал підприємства, тобто  ефективність використання даних засобів  виробництва. Аналіз даного показника  підтверджує відому точку зору про неможливість розробки будь-якого єдиного вимірювача економічної ефективності використання основного виробничого капіталу, котрий би в повній мірі відображав критерій економічної ефективності їх застосування на підприємстві – ріст суспільної продуктивності праці.

Управління структурою капіталу є однією з найбільш складних і важливих завдань фінансового  менеджменту, яке полягає в знаходженні  оптимального  співвідношення між власним та залученим капіталом за різними оціночними критеріями. Управління акціонерним капіталом передбачає реалізацію головної мети – зростання ринкової вартості підприємства та доходів його власників-акціонерів.

Теорії структури капіталу почали формуватися у 50-60-х роках  ХХ століття паралельно з теоріями ринкової вартості підприємства та середньозваженої вартості капіталу, між якими існує тісний взаємозв’язок – саме оптимальна структура капіталу забезпечує максимальну ринкову вартість підприємства за умови мінімальної середньозваженої вартості капіталу та мінімального фінансового ризику [19, с. 76].

Отже, максимізація ринкової ціни акцій та доходів їх власників  виступає критерієм прийняття управлінських  рішень в фінансово-інвестиційній  діяльності акціонерних товариств.

Аналіз різних наукових підходів дає підставу стверджувати, що декілька критеріїв оптимізації ускладнюють прийняття ефективного управлінського рішення для конкретного підприємства щодо доцільності залучення позик.

Метою проведеного дослідження  є оцінка ефективності управління структурою капіталу акціонерних молокопереробних підприємств та пропозиції щодо її удосконалення, зокрема, в частині обґрунтування  алгоритму досягнення цільової структури капіталу  та визначення доцільної межі залучення позик.

Один з наукових підходів, за яким пропонується визначати ринкову  вартість підприємства   (W),    можна сформулювали у формалізованому виді:

, або           (3.5)

де    ЧП  - чистий прибуток ;

ФВ- фінансові витрати на обслуговування кредиту;

WACCk - середньозважена вартість капіталу;

ROЕ – рентабельність власного капіталу;

ВК – власний капітал [10 с. 67].

Як видно з формули, до факторів, які визначають ринкову вартість,  можна віднести рентабельність власного капіталу, на яку впливає структура капіталу та ефективність використання позик, ї середньозважена вартість капіталу підприємства.

Підприємства, які фінансують свою діяльність тільки за рахунок власного капіталу, уповільнюють оборот своїх фінансових ресурсів. Підприємства, які використовують поряд з власним позиковий капітал, мають вищий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості збільшення рентабельності власного капіталу за умов позитивного ефекту фінансового важеля (ЕФВ). Проте ці можливості не безмежні, вони обмежені необхідністю підтримувати фінансову стійкість та залишатися платоспроможними. Приріст рентабельності власного капіталу за рахунок використання позиченого  визначається за формулою:

                                         ,                                 (3.6.)

де ROA – рентабельність всього капіталу акціонерного підприємства.

Якщо зробити підстановку в  формулу 1, алгоритм ринкової вартості підприємства буде мати вигляд:

                                                                                (3.7.)

У підприємства, яке не залучає позик, ефект фінансового  важеля дорівнює нулю, а яке неефективно  використовує позики він буде негативний, що призведе до зменшення його ринкової вартості.

Таким чином, максимальне значення ринкової вартості досягатиметься за умов, що (ROА + ЕФВ)  → max   та  WACCk  → min, тому ринкову вартість підприємства можна вважати цільовою функцією  структури капіталу, оптимальне значення якої досягається за максимальної прибутковості власного капіталу та мінімальної середньозваженої вартості капіталу:

                             → max.                        (3.8.)

Детальніше розглянемо фактори, що впливають на ринкову  вартість підприємства.

Середньозважена вартість капіталу  (WACCk) переважною більшістю науковців з фінансового менеджменту визначається за формулою:

                                        ,                                                   (3.9.)

де ПВі – питома вага і-тої складової капіталу;   

 Ві – вартість і-тої складової капіталу [15, с. 163].

ЇЇ рівень буде визначати вартість окремих складових капіталу та його структура. Найбільш складною проблемою  в вітчизняних умовах вважається оцінка власного капіталу в зв’язку  з практичною відсутністю або  нерегулярністю дивідендних виплат та високим рівнем збиткових підприємств. Гіпотеза деяких науковців про нульову ставку власного капіталу на нашу думку є необґрунтованою.

Пропонуємо інший методичний підхід  до оцінки власного капіталу акціонерного підприємства, який полягає  в тому, що його ціна не може бути нижчою середньозваженої ставки за депозитними вкладами в національній валюті, а для підприємств, рентабельність власного капіталу яких перевищує вказаний показник,  її рівень і буде визначати вартість власного капіталу.

В зв’язку з цим для високорентабельних молокопереробних підприємств вартість власного капіталу буде вищою, ніж залученого. Зменшити їх середньозважену вартість капіталу можна за рахунок збільшення в структурі частки залученого капіталу, що дозволить досягти підприємству вищого ефекту фінансового важеля та  відповідно ринкової вартості.  

Рівень фінансового ризику враховується через ефект фінансового важеля, що визначається за формулою [1]:

                                                ,                                         (3.10.)

де ЗК – залучений  капітал;

Wзк   – вартість залученого капіталу;

 - коефіцієнт фінансового ризику або плече фінансового важеля;

- диференціал фінансового важеля;  

(1 – Сп) = 0,75 (при ставці  податку на прибуток 21%) -  податковий коректор.

Ефективне використання капіталу забезпечується за умови позитивного диференціалу фінансового важеля:

ROA – Wзk > 0, або ROA > Wзk.

В зв’язку з тим, що в різних наукових виданнях для розрахунку ефекту фінансового важеля використовуються  неоднакові показники, які здебільшого відсутні в вітчизняній фінансовій звітності, вважаємо за доцільне внести деякі уточнення в формулу його розрахунку. Зокрема, коефіцієнт фінансового ризику слід розраховувати як відношення всього залученого (кредити, позики та кредиторська заборгованість), а не тільки позиченого капіталу, як пропонує більшість авторів, до власного капіталу. З приводу ціни кредиторської заборгованості в науковій літературі зустрічаються неоднозначні думки – одні вважають, що її ціна  дорівнює нулю, тоді як інші обґрунтовують платність цього джерела у випадку придбання товарів за умов комерційного кредиту.

 

 

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРИ І ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1. Аналіз динаміки  і структури капіталу ТзОВ  ТВФ „Стиль”

 

Товариство з обмеженою  відповідальністю ТВФ „Стиль” засновано  відповідно до протоколу зборів засновників і установленого договору засновників від 13 грудня 2002 року.

Товариство є юридичною  особою з дати його державної реєстрації. Майно товариства складається з  основних засобів та оборотних коштів, а також  цінностей, вартість яких відображена в балансі товариства.

Товариство має самостійний  баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку зі своєю  назвою, фірмову марку і товарний знак.

Фінансово – економічні показники діяльності підприємства  ТзОВ ТВФ „Стиль” представлені в табл. 2.1.

Як видно з даних  таблиці 2.1 в цілому за останні роки підприємство має непогані показники  діяльності. Але в порівнянні з  попередніми роками в звітному періоді  відбулося зростання вартості основних засобів на 5,2% в 2012 році, що свідчить про їх оновлення та покращення  виробничого процесу. В той же час відбулося зменшення вартості оборотних активів на 11,2% в порівнянні з 2010 роком. Позитивним явищем було збільшення вартості реалізованої продукції  на 75,5%, що свідчить про підвищення  його фінансової стійкості. Також це говорить про нарощення темпів реалізації на підприємстві, що може позитивно відобразитися на фінансовому стані підприємства.

Також позитивною тенденцією звітного року було збільшення  продуктивності праці в порівнянні з попередніми роками на 47,6% в 2011 році та 74,5% в 2012 році, що свідчить про підвищення ефективності діяльності підприємства та ефективність збутової політики.

 

Таблиця 2.1

Динаміка фінансово-економічних  показників діяльності

ТзОВ ТВФ  „Стиль” за 2010 – 2012 рр.

Показники		2010 р.	2011 р.	2012 р.
Обсяг основних засобів	Тис. грн.	4114,1	4431,8		4325,5
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	107,8		105,2
Обсяг оборотних коштів	Тис. грн.	5071,6	5065,9		4503,0
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	99,8		88,8
Чисельність працюючих	Чоловік	458	450		469
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	98,3		102,5
Обсяг реалізованої продукції	Тис. грн.	18086,8	26260,8		31735,5
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	145,2		175,5
Продуктивність праці	Тис. грн./ чол.	39,5	58,3		67,6
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	147,6		174,5
Собівартість реалізованої продукції	Тис. грн.	13155,1	23252,7		29955,7
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	176,8		227,1
Прибуток	Тис. грн.	1405,6	93,4		-178,1
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	6,6		-
Витрати на 1 грн. реалізованої  продукції	Грн.	0,73	0,88		0,94
Фондовіддача	Грн.	4,4	5,9		7,3
Рентабельність продукції	%	10,6	0,4		-