Принципи формування і методи оптимізації загальної потреби в капіталі новостворюваного підприємства

       Таблиця 21 Розрахунки середньозваженої вартості власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003 – 2005 роках

       Ефективність  розробленої політики формування власних  фінансових ресурсів оцінюється за допомогою  коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинний відповідати поставленій мети.

       Коефіцієнт  самофінансування розвитку підприємства (Ксф) розраховується по наступній формулі 24:

       Ксф=СФР/?А (24),

       де  СФР – планований обсяг формування власних фінансових ресурсів;

        ?А – планований приріст активів компанії.

       У 2006 році компанія планує збільшити  обсяг своїх активів до 194909.5 тис. грн., тобто приріст активів 5000 тис. грн. Планований обсяг формування власних фінансових ресурсів був розрахований раніше і його значення дорівнює 2819 тис. грн. (за мінусом планованого споживання в 1000 тис.грн. у 2006 році). Виходячи з формули 24, я можу розрахувати коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства «Дельта-Лоцман» у 2006 році:

       Ксф=1819/5000=0.36

       Коефіцієнт  показав, що в 2006 році компанія планує профінансувати дану інвестицію в розмірі 36 коп. із власних фінансових ресурсів, при 20%-ой частки власного капіталу в структурі господарських засобів.

       Далі  я пропоную проаналізувати майбутню вартість власного капіталу, тобто  його вартість у 2006 році, виходячи з  раніше запланованих даних для збільшення активів компанії на 5000 тис.грн. і збереження співвідношення структури капіталу власні/позикові як 1:4. Т.к. власний капітал підприємства «Дельта-Лоцман» збільшується тільки за рахунок нерозподіленого прибутку (1819 тис.грн.), те функціонуючий власний капітал на кінець 2006 року буде мати значення 37162.3+1819=38981.3 тис.грн. Звідси середнє значення функціонуючого власного капіталу буде дорівнює (37162.3+ 38981.3)/2=38071.8 тис.грн. Планована сума дивідендів у 2006 році 500 тис грн. Звідси вартість функціонуючого капіталу дорівнює (500:38071.8)*100=1.31%. Вартість же самого нерозподіленого прибутку в 1819 тис.грн., при планованому в 2005 році темпі росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу в 1.05, буде дорівнювати 1.31*1.05=1.38%. При цьому частка нерозподіленого прибутку у власному капіталі буде дорівнювати 1819:38071.8=0.048, а частка функціонуючого власного капіталу складе 1-0.048=0.952. Виходячи з отриманих даних середньозважена вартість власного капіталу в 2006 році по формулі 23 дорівнює:

       Сскс=Скф*Уф+СНП*Унп =1.31*0.952+1.38*0.048 =1.32%.

       Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів зв'язана  з рішенням наступних основних задач:

       проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих  елементів власного капіталу;

       забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

       формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) компанії;

       формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової залучення додаткового  пайового капіталу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ПО ВДОСКОНАЛЕННЮ  та загальні рекомендації на основі отриманих результатів 

       3.1 Напрямки вдосконалення структури власного капіталу підприємства

       Як  зазначалося, капітал підприємства будь-якої форми власності і виду діяльності по джерелах формування розділяється на власний і позиковий.

       Під величинами власного і позикового капіталу найчастіше розуміють значення сальдо відповідних рахунків правої частини  балансу. Такий "бухгалтерський" підхід до структури капіталу є традиційним  серед більшості вітчизняних  економістів. Дані з пасиву балансу  використовуються в методиках теорії фінансового аналізу для визначення показників платоспроможності підприємства. Цей напрямок дослідження капіталу фірми досить глибоко теоретично пророблено у вітчизняній економічній  науці і знайшов широке практичне  використання в методах економічного аналізу.

       Однак поряд зі згаданим вище підходом існує  інший напрямок аналізу капіталу, що є складною і найважливішою  частиною сучасної теорії фінансів. Даний  напрямок пов'язаний з теоретичним  дослідженням структури капіталу ВАТ  і пошуком оптимального співвідношення власного і позикового капіталу.

       Практично рішення будь-якої задачі керування  капіталом фірми пов'язано з  методологією аналізу структури  капіталу.[42] Головними поняттями  сучасної теорії фінансів є ціна і  вартість капіталу. Необхідно відзначити, що наведені нижче визначення і теоретичні положення можуть застосуватися  до підприємств, організованим у  формі відкритих акціонерних  товариств.

         Ціною власного капіталу ВАТ  називають добуток ринкової ціни  акції на кількість акцій, що  знаходяться в обігу: 

       E = S * Ns , ( 25 )

       де E - ціна власного капіталу ВАТ;

        S - ринкова ціна однієї акції  ВАТ; 

        Ns - кількість акцій ВАТ в обігу. 

       D = B * Nb , (26)

       де D - ціна боргу ВАТ ;

       B - ціна 1-ої облігації, емітованої  ВАТ; 

       Nb - кількість облігацій у обігу. 

       Якщо  визначення ціни боргу застосовувати  до сучасної української дійсності, то виникають труднощі, пов'язані  з тим, що практика запозичення капіталу шляхом продажу облігацій на фінансовому  ринку поки дуже слабко поширена в  українській економіці. Основну  частину боргових зобов'язань відкритих  акціонерних товариств складають  банківські кредити. Тому ціною боргу  можна вважати балансову вартість зобов'язань перед банком по отриманих  позиках.

       Загальною ціною фірми називають суму цін  власного і позикового капіталу:

       T = E + D , ( 27 )

       де T - загальна ринкова ціна фірми.

         Коефіцієнтом структури капіталу  називається відношення:

       x = D / T (28)

       де x - коефіцієнт структури капіталу.

       Крім  ціни характеристикою кожного виду капіталу є вартість. Вартістю боргу  називається процентна ставка, по якій нараховуються відсотки, що підлягають сплаті банку за користування кредитом. У випадку облігацій вартість боргу являє собою ставку прибутковості  облігації (відмінну від купонної ставки). У загальному випадку ставка прибутковості  облігації знаходиться шляхом рішення  відповідного трансцендентного рівняння [42]. Припустимо, що борг корпорації складається  з безстрокових облігацій і банківських  позичок, тоді вартість боргу дорівнює:

       kd = l / D ,    (29)

       де kd - вартість боргу ВАТ ;

         І - величина щорічних відсотків  по обслуговуванню боргу. 

       Вартість  власного капіталу являє собою аналог процентної ставки, по якій нараховується  доход чи дивіденди власникам  акцій фірми. Вартість власного капіталу фірми, по визначенню, дорівнює:

       ke = DІ / E ,      (30)

       де ke - вартість власного капіталу ВАТ;

        DІ- величина виплачених акціонерам  дивідендів.

       Вартість  власного капіталу можна також визначити  як величину очікуваного доходу (дивідендів) на 1грн. ринкової ціни акції. Щоб визначити  середній доход на 1грн. ринкової ціни капіталу, що включає ціну акціонерного і позикового капіталів, необхідно  знайти середньозважену із вартостей  кожного виду капіталу, тобто:

       ka = kd * D/T + ke * E/T,   (31)

       Показник ka називають середньою вартістю капіталу фірми. Поняття середньої  вартості капіталу є одним з найголовніших  у сучасній теорії фінансів.

         Якщо передбачається, що весь  прибуток корпорації після сплати  податку на прибуток буде виплачений  акціонерам у формі дивідендів  на акції, то:

       DІ  = (1 - r) * P,     (32)

       де P - величина прибутку корпорації;

        r - ставка податку на прибуток.

       Сумарний  доход власників капіталу ВАТ  буде складатися з дивідендів по акціях і відсотків, виплачених власникам  боргових зобов'язань:

       X = DІ + l = (1 - r) * P + l, (33)

       де X - сумарний доход власників капіталу фірми.

       Крім  відсотків і дивідендів джерелом доходу власників капіталу фірми  є зміни цін акцій чи боргу  фірми , тобто DE і DD.

         Якщо і - величини негативні,  то в цьому випадку вони  являють собою збиток власників  капіталу.

         Головною метою керування капіталом  ВАТ в ринковій економіці є  максимізація добробуту (доходу) власників капіталу. Існують два  джерела збільшення добробуту  власників капіталу ВАТ: 

       1) максимізація щорічного доходу  Х; 

       2) максимізація ціни капіталу ВАТ  E і D.

         На перший погляд вимога максимізації  доходу еквівалентна умові максимізації  величини X. Однак проблема полягає  в тім, що X є величиною випадкової.

         Капітал фірми розглядається  як джерело випадкових різночасних  величин: 

       X(1), X(2), ... X(t), ... ,

       де X(t) - сумарний доход власників капіталу в році t.

       Випадкова величина X описується відповідним  законом розподілу F(X) і має характеристики: математичне чекання X і дисперсію Dx. Якщо символом X позначити математичне  чекання сукупного доходу після  сплати податку, то з огляду на співвідношення рівняння можна представити в  наступному виді:

             (34)

       Або:

              (35)

       Як  видно з формули (35), максимізація ринкової ціни капіталу еквівалентна мінімізації показника ka - середньої  вартості капіталу.

       Таким чином, мінімізація середньої вартості капіталу прямо випливає з критерію ефективного керування фірмою.