Методи оптимізації бюджетного дефіциту України

ВСТУП

Щоб здійснювати свої функції, державі необхідні фінансові  ресурси, при чому перелік функцій  держави в процесі історичного  розвитку збільшується. Якщо при зародженні та становленні держави їй були притаманні суто політичні функції (утримання  армії, державного апарату управління і влади), то на сучасному етапі  переважна частина державних  видатків, і видатків бюджету зокрема, пов'язана із здійсненням державою економічних і соціальних функцій - це видатки на державні інвестиції, на зовнішньоекономічну діяльність, на соціальні виплати населенню, на фінансування невиробничої сфери .

Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика.

Бюджетний дефіцит характеризується перевищенням видатків державного бюджету  над його доходами. Реальністю сьогодення є те, що більшість розвинутих країн не можуть збалансувати бюджети за доходами і видатками, а тому зводять його з дефіцитом. Зазначений факт зумовлює актуальність дослідження цих процесів в економіці, його впливу на та джерел його фінансування.

Основною метою дослідження  є комплексне теоретичне і практичне  вивчення економічної природи і  сутності дефіциту бюджету та його удосконалене управління. Відповідно до мети в роботі ставляться наступні завдання:

– визначити сутність бюджетного дефіциту, причини його виникнення та види;

– ознайомитись з причинами  виникнення дефіциту;

– ознайомитись з теоретичними аспектами управління бюджетного дефіциту;

– дослідити вплив дефіциту бюджету на економіку;

– проаналізувати динаміку дефіциту Державного бюджету України;

– визначити вплив бюджетного дефіциту на національну безпеку;

– охарактеризувати можливі  джерела фінансування бюджетного дефіциту;

– визначити можливості скорочення дефіциту державного бюджету;

Об'єктом дослідження  курсової роботи є бюджетний дефіцит.

Предметом дослідження є  методи оптимізації бюджетного дефіциту України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Теоретичні засади  управління бюджетним дефіцитом.

1.1. Бюджетний механізм  як форма реалізації бюджетної  політики.

Бюджетний механізм — це сукупність способів і форм організації бюджетних відносин, що застосовуються суспільством з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Він передбачає застосування спеціальних методів, форм, способів, важелів мобілізації, розподілу та використання бюджетних коштів — інструментів державного регулювання економіки в сфері бюджетних відносин. Отже, бюджетний механізм є активним елементом державного управління економікою. Істотний вплив на нього мають завдання, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі розвитку. Змінюються завдання — повинен змінитися і бюджетний механізм. Це означає, що на кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи державної влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який би забезпечив втілення поставлених завдань.

Бюджетний механізм, як уже  зазначалося, має низку важелів, за допомогою яких держава здійснює розподільчі та перерозподільчі функції, власне реалізує бюджетну політику. Ці важелі можуть бути умовно систематизовані як підсистеми бюджетного механізму. Кожній такій підсистемі притаманні свої функціональні особливості, але, незважаючи на відносну самостійність, вони функціонують як одне ціле і характеризуються взаємопов’язаним комплексним використанням.

Структура бюджетного механізму  є досить складною. До неї входять  різні елементи, що відповідають розмаїттю  бюджетних відносин. Саме множина  бюджетних взаємозв'язків передбачає застосування великої кількості  видів, форм, методів, важелів та інструментів їхньої організації як елементів  бюджетного механізму. До структури  бюджетного механізму входять різноманітні організаційні форми, форми бюджетного забезпечення, методи та інструменти  бюджетного регулювання, бюджетні стимули  та санкції, які можна об'єднати у  відповідні підсистеми.

До таких підсистем можна віднести (рис. 1.1):

— забезпечуючі (використовуються під час прогнозування та бюджетного планування);

— оперативні (використовуються у процесі виконання бюджетів);

— ретроспективні (використовуються на заключних стадіях бюджетного процесу).

У структурі бюджетного механізму  можна виділити такі складові: організаційні  форми, форми бюджетного забезпечення, методи та інструменти бюджетного регулювання, бюджетні стимули і санкції.

До організаційних форм бюджетного механізму належать бюджетне прогнозування, бюджетне програмування, бюджетне планування, оперативне управління і бюджетний  контроль.

До форм бюджетного забезпечення відносять кошторисне фінансування, бюджетне інвестування, бюджетне кредитування, бюджетне субсидіювання, бюджетне дотування, бюджетне резервування.

Методами (важелями) бюджетного регулювання вважають податки, обов'язкові збори, неподаткові платежі, міжбюджетні трансферти, бюджетні призначення, бюджетні зобов'язання, бюджетні асигнування. До інструментів належать ставки податків, зборів, норми амортизаційних відрахувань, проценти за кредит, бюджетні нормативи, бюджетні норми, норми витрат, тарифи тощо.

Під бюджетними стимулами  і санкціями розуміють бюджетне фінансування, пільги, штрафи, пеню, бюджетні відшкодування тощо.

Формуючи бюджетний механізм, держава повинна намагатися забезпечити  його найповнішу відповідність до вимог  бюджетної політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти  реалізації її мети й завдань. При  цьому має зберігатися постійне прагнення до найбільш повного об'єднання  бюджетного механізму, його окремих  елементів з особистими та суспільними  інтересами, що є запорукою ефективності.

 

Рис. 1.1. Підсистеми бюджетного механізму

Бюджетний механізм діє ефективно, якщо злагоджено функціонують усі його складові. Приводячи їх у дію, держава  може спрямувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають за допомогою створення і використання централізованого фонду грошових коштів.

Бюджетний механізм відіграє визначальну роль у функціонуванні бюджетної системи України. Від  належних якості та рівня організації законодавчого і нормативного забезпечення, бюджетного планування, бюджетного регулювання, бюджетного нормування, оподаткування, неподаткових методів мобілізації доходів, кошторисного фінансування, бюджетного інвестування, бюджетного резервування, міжбюджетних відносин, бюджетного контролю залежить рівень практичної реалізації бюджетних відносин у кожній ланці бюджетної системи і якість виконання державою своїх функцій.

Аналіз функціонування бюджетного механізму і бюджетної політики України за роки її незалежності свідчить, що вони не сприяли позитивним результатам соціально-економічного розвитку. Наприклад, за цей час жоден бюджет не був своєчасно затвердженим і виконаним у повному обсязі. Бюджетне законодавство приймалося без урахування реального стану економіки. Закони, пов'язані з формуванням дохідної бази бюджету, щорічно змінювалися, що не сприяло стабілізації економічного життя в державі. У багатьох випадках прийняті закони суперечили один одному. Не розроблена ефективна методика фінансування видатків за рахунок бюджету тощо. Тому головні завдання бюджетної політики України в умовах поглиблення ринкових реформ такі:

— стимулювання інвестиційної  активної, збільшення частки фонду  нагромадження в національному  доході;

— скорочення непродуктивних витрат бюджету та державних дотацій  окремим галузям матеріального  виробництва;

— зміцнення дохідної бази бюджету за рахунок удосконалення  системи оподаткування і зміцнення  контролю за повнотою сплати податків;

— створення системи дійового фінансового контролю за ефективним і цілеспрямованим використанням  державних видатків;

— посилення контролю за розміром державного боргу.

 

1.2. Сутність та причини виникнення бюджетного дефіциту.

Оскільки бюджет є системою всеохоплюваних перерозподільних відносин, то його формування і стан мають  особливе значення для держави, кожної юридичної та фізичної особи й  суспільства загалом.

Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання. Такий  підхід дозволяє вирішувати одне з  цих завдань, а не всі разом.

1) визначення реальних обсягів доходів;

2) оптимізація структури  видатків на основі критерію  забезпечення максимального рівня  зростання ВВП під час задоволення  мінімуму соціальних потреб;

3) збалансування бюджету.  Проблеми збалансування полягають  у тому, що, як правило, потреби  будь-якого суб'єкта, в тому числі  й держави, перевищують його  можливості.

Стан бюджету як фінансового  плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й характеризує фінансову ситуацію країни взагалі  тому й цікавить усіх громадян та кожну  підприємницьку структуру. Для нього властиві три показники:

— рівновага доходів і  видатків;

— перевищення доходів  над видатками;

— перевищення видатків над доходами.

Урівноваженість доходів  і видатків є найбільш природним  і доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи - видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава  має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого — вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. У зв'язку з цим відхилення від такої врівноваженості є порушенням засад фінансової діяльності держави, тому є недоцільним.

Перевищення доходів над  видатками — бюджетний профіцит — відображає стабільну фінансову  ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави; він може виявлятися в різних формах.

Розрізняють такі основні  форми бюджетного профіциту:

1) існування бюджетного  профіциту у вигляді своєрідних бюджетних резервів, що сформувалися внаслідок зміни економічної кон'юнктури на світовому рівні (наприклад, зміна цін на нафтопродукти) або в межах країни за рахунок її економічного зростання. Заплановане перевищення використовується на фінансування непередбачених видатків у поточному році, а фактично отримане за підсумками бюджетного року — переходить у доходи наступного року, за рахунок чого можуть або збільшуватися видатки, або зменшуватися доходи.

Однак на практиці бюджетні резерви, як правило, мають правові  засади формування, наприклад, в Україні  у складі Державного бюджету виокремлюється Резервний фонд Кабінету Міністрів, обсяг якого перевищувати 1 % обсягу всіх видатків бюджету відповідно до Б*15: {Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 37—38.}юджетного кодексу^*15;

2) перевищення доходів  над видатками, що виникає внаслідок  надмірної дохідної бази окремих  бюджетів порівняно з нормованими  органами влади й управлінням  вищого рівня видатками. В Україні таке перевищення має форму "бюджетного надлишку" і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня;

3) бюджетний профіцит  може бути результатом антициклічної  політики держави внаслідок збалансування  бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі  роки встановленого періоду формуються  бюджетні профіцити, а в окремі  — дефіцити. Обсяги бюджетних  дефіцитів і профіцитів при  цьому збалансовані;

4) перевищення доходів  над видатками може також сформуватися  у зв'язку із розробкою та  застосуванням податкової політики  за методологією А. Лаффера,  сутність якої полягає у збільшенні  надходжень до бюджету в результаті  уповільнення податкового тиску  і зменшення податкових ставок. Наприклад, у США після проведення  податкової реформи у 1981— 1986 pp. унаслідок якої податок на  прибуток корпорацій зменшився  на 20 процентних пунктів — з  55 до 35 %, а прибутковий податок  із громадян — на 22 процентних  пункти. У1987 р. профіцит бюджету, незважаючи на всі розрахунки й очікування, становив 11 млрд. дол. США.

Перевищення видатків над  доходами, тобто бюджетний дефіцит  — найскладніше явище. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості  бюджету, оскільки це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету слід оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи загалом. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Інші суб'єкти фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи можуть оцінювати це явище по-різному.