Розробки вправ для розвитку фізичних якостей дошкільників

Незважаючи на розбіжність  цих понять серед науковців, у  них є єдина думка про те, що фізичні якості позначають окремі сторони рухових особливостей дитини як особистості.

Однак більш вживаним буде поняття «фізичні якості». Через  те, що це поняття пов'язується нами з таким поняття, як «фізична культура особистості дитини старшого дошкільного  віку», яка визначається Б.Шияном як сукупність властивостей дитини, що набуваються  в процесі фізичного виховання  і виражаються в її активній діяльності, спрямованій на всебічне вдосконалення  своєї фізичної природи та ведення  здорового способу життя. Отже, до «властивостей» дітей ми відносимо  «фізичні якості», які представляють  «результативну» частину фізичної культури особистості, яка є позитивними  результатами розвитку фізичних якостей  завдяки «функціонально-забезпечуючій» стороні фізичної культури (використання засобів, методів і умов).

Фізичні якості прийнято поділяти на відносно самостійні групи: силові, швидкісні тощо. Науковець Б.Шиян розвиток тлумачить як зміни в  показниках фізичної якості, що викликані  запрограмованим природою шляхом. Термін «виховання фізичних якостей» вчений розуміє як зміни в процесі  спеціального втручання, цілеспрямованої  роботи з прогнозом результатів, тобто виховання є процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її вдосконалення [52].

Учені Б. Ашмарін, М. Віленський та К. Грантін надають переваги терміну «озвиток рухових якостей». Це пов’язано з тим, що рухові якості в процесі фізичного виховання розвиваються. Якісні властивості рухових дій у своїй елементарній формі мають навіть новонароджені діти і проявляються вони в безумовних рефлексах. У зв’язку з цим руховим якостям найбільш підходить термін «розвиток», який визначає в самому широкому сенсі зміни, що відбуваються в організмі; а в більш вузькому – покращення, розвиток того, чим володіє людина. Якщо ж здійснюється процес виховання дитини або під час формування нових рис особистості, не заданих від народження, тоді діє термін «виховання».

Поділяючи думки вчених Б. Ашмаріна, М. Віленського, К. Грантина та Б. Шияна щодо понять «розвиток» і «виховання» фізичних якостей, нами буде вживатися термін «розвиток фізичних якостей». Це пов’язано з тим, що рухові якості є складовою фізичного розвитку старших дошкільників та результативною стороною фізичної культури, яка інтенсивно формується в процесі організації ігор спортивного характеру. Отже, фізичні якості також розвиваються в спортивних іграх [7].

Аналіз численних наукових досліджень (Е. Вільчковського, М. Віленського, Л. Волкова, О. Безкопильного, М. Борисової, В. Іващенка, Н. Кожухової, Л. Рижкова та ін.) засвідчив, що розвиток рухових якостей відбувається за фазами. Фізичні якості дитини в процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. У сенситивні періоди та чи інша якість має найбільш високі темпи приросту. Такі вікові періоди (високого розвитку) можуть чергуватися з роками дуже малих змін (приросту) у якості або навіть спаду її показників. У контексті цього робиться висновок про сенситивні періоди розвитку фізичних якостей. Найбільш сенситивним вчені вважають старший дошкільний вік. Сензитивний період для дошкільників має спритність та прудкість (швидкість). Однак серед науковців існує думка про гетерохронність розвитку фізичних якостей. Це означає, що різні рухові якості досягають свого уродженого максимального розвитку в різному віці (швидкісні якості – в 13-15 років; силові – у 25-30 років тощо). У старшому дошкільному віці найбільш інтенсивно починають розвиватися гнучкість, спритність, витривалість. Однією з закономірностей розвитку рухових якостей є їх зв'язок з навчанням дітей рухів у різних видах фізичних вправ (основних, загально-розвивальних і стройових). Б. Шиян доводить, що навчання вправ та розвиток фізичних якостей – це взаємопов’язані складові фізичного виховання. Виконання вправ неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей [11, 20, 31].

Серед українських і зарубіжних вчених існує думка про те, що в процесі розвитку фізичних якостей  відбувається тісний зв'язок між ними. У теорії фізичного виховання  це називають «переносом». Він може бути як «позитивним», так і «негативним». Позитивний сприяє розвитку однієї якості та позитивно впливає на прояв  іншої, а негативний – це коли розвиток однієї якості негативно впливає  на прояв іншої. Так, на першому та другому етапах навчання дітей ходьби та бігу (циклічні рухи) зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві спритності. Збільшення ж максимальної м’язової сили на заключному (третьому) етапі може призвести до зниження загальної витривалості. Це пояснюється  тим, що максимальна м’язова сила підвищує фізичні навантаження, які  не завжди бувають під силу дітям  старшого дошкільного віку. Окрім  того, зростання сили може негативно  вплинути на техніку бігу або ходьби. Прогнозуючи розвиток фізичних якостей  у процесі ігор спортивного характеру, позитивний перенос гнучкості має  вплинути на спритність дітей під  час стрибків, підстрибувань, бігу в  різні сторони та ін. У науковій літературі простежується думка  про те, що головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне  навантаження, яке одержує дитина у процесі виконання фізичних вправ. Фізичне навантаження – це певна міра впливу рухової активності людини на організм, що супроводжується  підвищенням (відносно стану спокою) його функціонування.

У зв’язку з цим, фізичні  якості будуть розвиватися інтенсивно, якщо фізичне навантаження буде не максимальним, а оптимальним не за віком, а за індивідуальними особливостями  дітей, їх фізіологічними показниками (частотою пульсу, дихання, кров’яного тиску), тобто воно буде сприяти ефективному  розвитку фізичних якостей дітей  старшого дошкільного віку. Отже, фізичне  навантаження зумовлюється роботою  внутрішніх органів і має назву  «внутрішнє навантаження». До зовнішнього  навантаження належить його обсяг та інтенсивність. Інтенсивність навантаження є кількістю виконаних рухів  за певну одиницю часу. Інтенсивність  обумовлює силу впливу конкретної вправи на організм дитини. Обсяг навантаження вчені визначають тривалістю та загальною  кількістю вправ, що виконувалися дошкільниками  на занятті [31].

1.2. Методика розвитку рухових якостей дошкільників

У процесі фізичного дітей  дошкільного віку потрібно вирішувати освітні завдання: формування рухових  навичок і умінь, розвиток рухових  і фізичних якостей, прищеплювання  навичок правильної постави, навичок  гігієни, освоєння спеціальних знань.

Завдяки пластичності нервової системи рухові навички та вміння формуються в дітей віком порівняно  легко. Більшість рухів (повзання, ходьба, біг, ходьба на лижах, катання велосипедом та ін.) використовуються дітьми у звичайного життя для пересування, що полегшує зв'язок з довкіллям і сприяє її пізнанню. Дитина, навчившись повзати, сама наближається до тих предметів, які цікавлять, і знайомиться із ними. Діти, вміють пересуватися на лижах, кататися велосипедом, краще дізнаються властивості снігу, вітру. При плаванні діти знайомляться зі властивостями води [22].

Правильне виконання фізичних вправ позитивно впливає на розвиток м'язів, зв'язок, суглобів, кісткового апарату, тобто відбувається розвиток фізичних якостей. Наприклад, дитина, навчившись правильно метати на дальність способом «поза спиною через плече», виконує замах і кидок з більшою амплітудою руху тулуба, ніг, рук, що сприяє кращому розвитку відповідних м'язів, зв'язок і суглобів [7].

Сформовані рухові навички  та вміння дозволяють заощаджувати фізичні  сили. Коли дитина робить вправу легко, без напруження, вона витрачає менше нервово-м'язової енергії з його виконання. Завдяки цьому з'являється можливість повторювати вправу більше разів, і ефективніше тренувати серцево-судинну і дихальну системи, і навіть розвивати рухові якості.

Використання міцно сформованих  навичок і умінь дозволяє осмислювати  завдання, що у непередбачених ситуаціях  у процесі рухової, особливо ігрової, діяльності. Так, дитина, навчившись правильно стрибати завдовжки з розбігу, вже думає, як треба стрибати через рів у грі «вовк у рові».

У процесі формування навичок  і умінь в дітей з віком виробляється здатність легко опановувати складнішими рухами і різними видами діяльності, куди входять трудові операції.

Рухові навички та вміння, сформовані в дітей віком до 7 років, є фундаментом задля її подальшого вдосконаленням їхніх у школі, полегшують оволодіння складнішими рухами й дозволяють надалі досягати результатів. Дітям дошкільного віку слід формувати навички виконання вправ основ гімнастики, стройові і загально-розвиваючі вправи, основні рухи, і навіть спортивні вправи. З іншого боку, слід навчити дітей витрачати час на спортивні ігри (теніс, бадмінтон, городки), виконувати елементи спортивних ігор (волейбол, баскетбол, хокей, футбол та інших) [9. 10].

Обсяг рухових навичок  і умінь, які потрібно сформувати в дітей дошкільного віку, дано в «Програмі виховання дитячого садка», але вона може розширитися за наявності відповідних умов у дошкільних установах, підготовленості дітей, кваліфікації вихователів.

Діти раннього віку слід розвивати  рухові якості (спритність, швидкість, рівновагу, окомір, гнучкість, силу, витривалість тощо.). Щоб плазувати, ходити, бігати, стрибати, метати, потрібно володіти відповідними руховими якостями. З розвитком сили, швидкості, спритності збільшуються довжина, висота стрибка, дальність метання. Витривалість дозволяє дітям, не втомлюючись, виконувати фізичні вправи, проходити великі відстані.

Точність влучення у ціль при метанні, точність приземлення  під час стрибків, дотримання напрями  у ходьбі, бігу засвідчують наявність  хорошого окоміру. Дитина не могла би виконувати навіть елементарні вправи,  якби в неї не були розвинені основні рухові якості.

Дітям дошкільного віку слід формувати вміння зберігати правильну постанову тіла, якщо вони сидять, стоять, ходять. Правильна постава має значення для нормальної діяльності всіх внутрішніх органів та систем організму дитини. Вона великою мірою залежить від розвитку кістково-м’язового апарату, але ці навики дуже важливо своєчасно формувати.

Відомо, що рухові акти дітей  характеризуються цілу низку якісних  проявів, у тому числі досить повно  вивчалися сила, швидкість і витривалість. Ці сторони рухових актів на тій чи іншій ступені взаємопов'язані один з одним. Так, кожне м'язовий рух характеризується проявом як силових, так і швидкісних параметрів. Якщо ж він триває певний час, треба враховувати ще й третій параметр - витривалість.

Фізіологічні чинники розвитку якісних сторін рухової активності дітей виявляється у вдосконаленні регуляції діяльності м'язів і вегетативних органів. При короткочасних, швидкісних і силових рухах переважне значення належить поліпшенню регуляції діяльності нервово-м'язової системи. За більш тривалої роботі, поруч із удосконаленням рухових функцій, важливе значення набирає також поліпшення координації вегетативних функцій. Але найважливіша роль в поліпшенні фізіологічної регуляції функцій організму дітей, що обумовлюють поліпшення показників сили, швидкості і витривалості, належить нервовій системі, і особливо формуванню умовно-рефлекторних зв'язків, які забезпечують поліпшення функцій організму при м'язових напругах.

Об'єктивність оцінки фізичної підготовленості багато чому визначається знанням вікових особливостей і  закономірностей розвитку в дошкільнят моторної сфери. Найважливішими з цих особливостей є їхня обумовленість незавершеністю формування фізіологічних структур організму. Характерними для дошкільнят вважаються також велика мінливість пропорцій тіла, і нерівномірність розвитку функціональних систем організму. Усе це диктує необхідність реалізації суворо відповідних можливостям дітей методів навчання дітей і діагностики розвитку рухових навичок і фізичних якостей.

Основними руховими рисами людини прийнято вважати спритність, швидкість, гнучкість, рівновагу, окомір, силу, витривалість. За виконання будь-якої вправи в тій чи іншій мірі виявляються всі рухові якості, але переважне значення набуває якась одна. Наприклад, при бігу на короткі дистанції – швидкість, при бігу на довгу дистанцію – витривалість, а під час стрибків у довжину та заввишки з розбігу – сила разом із швидкістю.

У дошкільному віці переважна увага має приділятися розвитку спритності, швидкості, окоміру, гнучкості, рівноваги, але не забувати і про розмірний розвиток сили та витривалості.

Спритність – це здатність  людини швидко освоювати нові рухи, і навіть перебудовувати в відповідності до вимог раптово мінливої обстановки. До розвитку спритності приводить систематичне розучування з дітьми нових вправ. Навчання підвищує пластичність нервової системи, покращує координацію рухів і розвиває здатність опановувати нові, складніші вправи.

Розвитку спритності сприяє виконання вправ в умовах. Так було в рухливих іграх, дітям доводиться безупинно переключатися від самих рухів, швидко, це без будь-якого зволікання вирішувати складні рухові завдання, відповідаючи діям своїх ровесників.

Спритність розвивається і під час вправ, які у ускладнених  умовах, потребують раптової зміни техніки руху (біг між предметами, підйоми на лижах на гірку і спуски з нього і ін.), з різних предметів, фізкультурного інвентарю, устаткування; з додатковими завданнями, при колективному виконанні вправ з одним предметом (обруч, шнур) [7].

Швидкість – здатність  людини виконувати рухи за найкоротший час. Висока пластичність нервових процесів, порівняно легке утворення і перебудови умовно-рефлекторних зв'язків в дітей створюють сприятливі умови при розвитку швидкості.

Швидкість розвивається у  вправах, виконуваних з прискоренням (ходьба, біг з поступово наростаючою  швидкістю), на швидкість (добігти до фінішу якнайшвидше), зі зміною темпу (повільний, середній, швидке й дуже швидкий), соціальній та рухливих іграх, коли змушені виконувати вправи з найвищою швидкістю (тікати від ведучого).

Розвитку швидкості сприяють швидкісно-силові вправи: стрибки, метання (поштовх при стрибку у довжину та заввишки з розбігу, кидок при метанні відбувається із швидкістю). Для розвитку швидкості доцільно використовувати добре освоєні вправи,  враховувати фізичну підготовленість дітей, і навіть їхній стан здоров'я.

Окомір – здатність  людини визначати відстань з допомогою  зору м'язових відчуттів. Розвинути  окомір можна за виконанні будь-яких вправ: при ходьбі діти повинні вміти  правильно ставити ногу, дотримуватися  напрям; в стрибках – точно потрапляти ногою на дошку, щоб відштовхнувшись, зробити політ у потрібному напрямі, та приземлитися у певному місці; при побудовах в колону за одним  потрібно на око виміряти відстань до попередньої дитини; в метанні  на дальність  – відстань до цілі й т.д. Важливо і під час вправ  навчати дітей вимірювати відстань на око, перевіряючи потім її кроками.

Гнучкість – здатність  досягати найбільшої величини розмаху (амплітуди) рухів окремих частин тіла у напрямі. Гнучкість залежить від стану хребта, суглобів, зв'язок, і навіть еластичності м'язів. Гнучкість  розвивається і під час фізичних вправ з великою амплітудою, зокрема  загально розвиваючих.