Особливості формування у дітей старшого дошкільного віку позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля в процесі екологічного в

4. Показати  дошкільнятам живі барометри  природи — пристосування рослин і тварин до змін у неживій природі.

5. Познайомити  дітей з перлинами народної  мудрості про любовне,

 турботливе  ставлення людей до природи.

6. Стимулювати  допитливість та інтерес до  пізнання природи описами її

 об’єктів  та явищ у народній творчості (народні прислів’я, загадки, приказки, вірші, прикмети, легенди, повір’я, пісні).

       Даючи дитині знання про природу,  обов’язково враховую принцип  доступності та послідовності.  Активність дитячого розуму, його  спостережливість та допитливість, прагнення до творчості – це те, що має враховувати педагог, виховуючи бережливе, турботливе ставлення малюка до природи, почуття співпереживання до своїх менших друзів. Звідси стає очевидним, що екологічне виховання неодмінно вимагає від вихователя систематичності та послідовності в роботі, вміння підібрати найефективніші форми пізнання природи та методи засвоєння дітьми інформації про неї, завдяки чому можна якнайповніше розв’язувати поставленні завдання. Виходячи із змісту, мети, завдань екологічного виховання, можна зробити слідуючі висновки:

- щоб  навчити дітей любити та берегти  природу, потрібно передусім дати  вихованцям знання про неї;  сформувати переконання у тому, що в природі немає жодного  об’єкта тільки корисного або  тільки шкідливого. Все в природі взаємопов’язане і має велике значення для існування людини і життя загалом; для удосконалення навчально-виховного процесу доцільно використовувати класичні та нетрадиційні форми, методи, прийом роботи; це допоможе дітям з’ясовувати, усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки у природі;

- щоб  сформувати вміння дітей бачити, відчувати, розуміти красу

 навколишнього  світу та мати естетичну насолоду  від спілкування з ним,

 важливо  щоденно використовувати як приклад,  ставлення до природи

 дорослих  людей ;

- завдання  екологічного виховання можна  вирішувати під час різних

 видів  дитячої діяльності, з ускладненням  діяльності, з набуттям

 індивідуального  досвіду активізуються пізнавальні,  естетичні,

 морально-ціннісні  мотиви, які й спрямовують поведінку дітей у

 природному  довкіллі.

     Таким чином, всі ці засоби навчання та виховання  дошкільників у своїй сукупності дають їм можливість не тільки одержати знання, закласти фундамент духовності, а й зрозуміти перші поняття  — „екологічна свідомість» , „екологічна культура» – зрозуміти їх сутність. А формуються ці поняття протягом всього життя.

     На  їхню думку, саме він забезпечує комплексне вивчення природи рідного краю, сприяє глибшому розумінню її внутрішніх взаємозв'язків, забезпечує глибоке враження дітей  від рідної природи. На сьогодні особливу увагу приділяють необхідності комплексного підходу до виховної роботи з дітьми, тобто завдання екологічного змісту слід вирішувати в єдності із вихованням у дітей естетичного почуття.

     Сучасний  ДНЗ є першою сходинкою збагачення дітей знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство з загальною, цілісною картиною світу та формування науково - обґрунтованого, морального й естетичного ставлення до нього.

     Зростає роль дошкільного навчального закладу  у формуванні відповідальності особистості за історичну долю країни та всебічний прогрес українського суспільства.

     Цілеспрямований процес формування відповідального  ставлення дошкільників до природи  в усіх видах навчальної суспільно  корисної діяльності та спілкування  з природою складають сутність екологічної освіти і виховання, які конкретизують і поглиблюють основну ціль - формування екологічного культури, екологічної відповідальності.

     В системі екологічного навчання і  виховання дошкільників педагоги враховують той факт, що ставлення до природи включають такі аспекти. Перший   виражає   ставлення   до природи   як   предмета   матеріального виробництва, об'єкта праці та життєдіяльності людини. Другий - як ставлення до особистих природних даних, до свого організму, який включений в систему екологічної взаємодії. Третій показує ставлення людей до діяльності, пов'язаної з вивченням і охороною навколишнього природного середовища [7, 52].

     Отже, визначимо ставлення до природи  як свідомого вибору зв'язків дошкільнят з різними природними об'єктами і явищами. Природними об’єктами в цьому випадку є сама природа, екосистеми і геосистеми, власне людина як природна істота. Крім того, в систему екологічних чинників включається відношення до діяльності, пов'язаної з використанням та охороною природи. Названі відношення проявляються у вигляді необхідності, а також емоцій, симпатії, прив’язаності, любові, байдужості, ворожнечі, антипатії тощо.

     Відповідальне ставлення до природи - це здатність  і можливість дитини

свідомо, а отже цілеспрямовано, добровільно, виконувати вимоги і вирішувати завдання морального вибору, досягаючи певного результату. Метою поведінки дошкільника повинні бути такі вчинки, які спрямовані на підтримку відтворюючих сил природи, нанесення найменшого збитку її естетичних і матеріальних цінностей, на збереження природи для майбутніх поколінь. Добровільне, вільне дотримання моральних вимог, пов'язаних з відношенням до природи, передбачає переконаність в необхідності такої поведінки, а не страх за можливе осудження з боку оточуючих. Саме переконаність дозволяє людині протидіяти будь - якому впливу, а також долати свої сумніви, які не відповідають екологічній необхідності.

     Система потреб складає ядро особистості. Покликання до спілкування з природою властиве людині органічно, адже усім своїм минулим, сучасним і майбутнім вона пов'язана з природою. Покликання до природи включає всі прояви активності: чисто біологічну активність темпераменту, і соціальну активність переконань. Необхідність спілкування з природою включена в структуру біологічних і пов'язаних з ними матеріальних потреб, та ідеальних (духовних, культурних) потреб пізнання природи, сенсу життя, існування. Зростає значення розвитку потреб нового типу - в цілісному відтворенні освоєного світу, у відповідальності за духовний розвиток людини в поєднанні з розвитком навколишнього середовища. Актуальність формування саме цієї потреби пояснюється загостренням суперечностей між відношенням до навколишнього середовища екологічної основи життя і ставленням людини до самої себе.

     Моральне формування особистості, а також її формування відповідального ставлення  до природи, базується не тільки на вимогах, а і на знанні взірців моральної поведінки, на порівнянні своїх дій і вчинків з такими зразками та їх оцінкою.  Цей внутрішній процес приводить до створення оцінних відносин, зумовлюючих моральні, естетичні, юридичні та  інші критерії вчинків і переживань людини. Отож формування у дошкільників відповідального ставлення до природи досягається за умови їх участі в різноманітних навчальних та життєвих ситуаціях, де необхідно приймати екологічно правильне рішення. [36, 29].

     Психологічна  природа екологічних поглядів і  переконань, які впливають на формування відповідальності, включає три основні  компоненти:

-    інтелектуальний    (екологічні    знання    та    інтелектуальні    вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинно – наслідкового мислення);

-  персональний (мотивація, відношення і оцінка, віра в необхідність охорони  природи і т.п.);                                                     

- внутрішню  готовність (бажання, намір, потреба  реалізації своєї позиції у  вчинках діяльності по охороні  природи [6, 15].

     Світогляд, ідеали, переконання дошкільників, які є одночасно мотивами його діяльності, в навчально - виховному  процесі наповнюються екологічним змістом. Розглядаючи зміст поняття відповідальність перед природою (екологічна відповідальність), ми приходимо до висновку, що воно вбирає в себе всі суттєві ознаки поняття відповідальності, як соціальної та психологічної категорії і є актом свідомості, так як свідомість - це спосіб відношення до об'єктів своєї діяльності з врахуванням їх властивостей та можливостей.

     Відповідно  педагогічний навчально – виховний процес повинен бути спрямований  на формування таких психологічних  властивостей особистості, як потреба в спілкуванні з природою, інтерес до пізнання її законів, мотиви поведінки і діяльності по охороні природи, переконання - в соціальній обумовленості відношення людини до природи, в необхідності управління природними явищами.

     Слід  комплексно реалізовувати завдання екологічного виховання, а саме:

• виховування  гуманного ставлення до природи;

• формування системи екологічних знань та уявлень про природу;

• розвиток уміння бачити і відчувати красу, привабливість кожного елемента довкілля; милуватися і захоплюватися ними;

• включення  у посильну еколого-зорієнтовану діяльність.

     Вирішення цих завдань забезпечить активне  спілкування дошкільнят з природним  довкіллям і сприятиме їх соціалізації.

     Отже, екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в дітей екологічної культури.

4.НОВІТНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ

     У зв’язку із актуальністю екологічного виховання у системі дошкільної освіти виникла потреба у створенні  спеціальних програм, спрямованих на ефективне засвоєння дітьми дошкільного віку основ екологічних знань. Таких програм останнім часом створено багато, і кожна пропонує вирішення певних завдань екологічного виховання дошкільників. Окрім державних загально – дидактичних програм, в яких представлені всі розділи освітньо – виховного процесу дошкільного навчального закладу („Я у світі”, „Дитина”), існує низка тематичних, присвячених одному напрямку роботи з дітьми, альтернативних авторських експериментальних програм з екологічного виховання.

     Основою для створення навчально –  виховних програм для дітей дошкільного  віку в Україні є Базовий компонент  дошкільної освіти. Цей документ окреслює оптимально необхідні, однак достатні для дітей дошкільного віку знання та вміння з різних сфер суспільного життя. У програмі сконцентровані державні вимоги до освіченості та вихованості дошкільників. Сфера „природа” за Базовим компонентом передбачає формування у дітей елементів цілісного природо відповідного світогляду, ціннісної змістовної спрямованості на екологічно доцільну поведінку та сприйняття дитиною себе як частки природи, формування почуття відповідальності за те, що відбувається внаслідок її взаємодії з оточуючим світом. Вона (сфера) має дві змістовні лінії. Перша – природа планети Земля, що окреслює обсяг знань, умінь та ставлення дитини до об’єктів і явищ природного довкілля. Інша лінія – природа Космосу. Вона окреслює знання дітей щодо розуміння окремих космічних об’єктів (зірки, серед яких Сонце, планети: Земля, Марс, Венера, супутник планети Земля – Місяць тощо), спрямованість на формування поняття єдності та взаємозалежності всіх елементів Космосу, одним із яких є людина. Сучасні програми навчання і виховання дітей в дошкільному закладі освіти спрямовані на реалізацію окреслених у Базовому компоненті завдань [2, 59].

      Так, програма „Я у світі” дозволяє вихователям  своєчасно ввести дитину у світ рідної природи, виховувати любов до неї, розвивати  пізнавальний інтерес до об’єктів та явищ природи, закласти фундамент  екологічного світосприйняття.

      Авторські програми, що спрямовані на розвиток екологічного світогляду та екологічної культури дошкільнят можна умовно поділити на три основні групи:

• Програми екологічної (біоекологічної) спрямованості.
• Програми естетико – екологічної спрямованості.
• Програми соціально – екологічної спрямованості.

     Програми  першої групи акцентують увагу на питаннях класичної екології (ознайомлюють дітей з окремими залежностями між  живими об’єктами і оточуючим  середовищем, екосистемами). До них  можна віднести програми Г. Бєлєнької, О. Богініч „Природа і рух”, С. Ніколаєвої „Юний еколог”, Н. Кондратьєвої „Ми”, Ж. Васякіної – Новикової „Павутинка”, А. Корольової „Екологічна Стежка” та ін.

         Програми другої групи звертають увагу на естетичному  та моральному вихованні дітей, а питання власне екології виступають базисною основою формування кращих естетичних та моральних почуттів. Об’єкти природи розглядаються з позицій „стихій”: землі, повітря, вогню, води. До цієї групи програм можна віднести наступні програми: В. Ашикова, С. Ашикової „Веселка”, І. Булавіної, М. Найденської „Планета – наш дім”, Т. Попової „Світ навколо нас”, Т. Копцевої „Природа і художник” та ін.