Особливості формування у дітей старшого дошкільного віку позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля в процесі екологічного в

     Третя змістова лінія тісно пов'язана  з попередніми й ґрунтується  на властивості живого організму  задовольняти життєво важливі потреби  завдяки іншим живим істотам. Головним при цьому є ланцюг живлення, а також розмноження (запилення квіток комахами, можливість влаштувати гніздо, сховатися від небезпеки тощо). В результаті усвідомлення дітьми взаємозв'язків між живими істотами формуються узагальнені уявлення про багатоманітність рослинного й тваринного світів, екосистеми лісу, водойми, луки та зорієнтованість на дбайливе ставлення до всіх живих істот та їхнього середовища.

     Четверта  змістова лінія орієнтує на те, що здатність  людини жити, задовольняти свої потреби  як живого організму можлива завдяки природі. Людина — частина природи, а відтак, дбаючи про себе, слід дбати і про природу, без якої неможливе життя. Оскільки діяльність людини впливає на стан повітря, води, ґрунту, рослин, тварин, діяти слід так, щоб не зашкодити природі, а отже, й собі.

     Таким чином, усі змістові лінії базуються  на центральній ланці залежностей  — потребах живого організму та можливості їх задоволення, поступово  ускладнюючись, актуалізують відповідний  мотив екологічно доцільної поведінки  дитини. У молодших дошкільнят переважає емоційний характер мотивації, що дає можливість передбачати наслідки своїх дій у природі. У старших дошкільнят емоції поступово інтелектуалізуються, що дає їм змогу передбачати віддалені наслідки своїх дій.

     Вагоміше  місце у змісті екологічних знань набувають знання із соціальної екології, які різнобічно висвітлюють проблеми системи "людина - суспільство - природа", допомагають усвідомити своє місце у природі. У сферу предметного поля екології останнім часом правомірно залучено людину як об'єкт дослідження. Здоров'я людини — складне міжгалузеве наукове поняття, що відображає стан і характер взаємодії особистості з її внутрішнім та зовнішнім середовищем, тобто має тісний зв'язок з екологією. Життєвий простір людини також включений у певну екосистему. її діяльність зумовлює антропогенне навантаження на природне довкілля, що має свої якісні й кількісні характеристики. Фізіологічні потреби організму людини визначають певні межі й певні вимоги до середовища існування. Таким чином, людина постає як біологічний вид і як екологічний чинник. Вивчати зв'язки людини з природою потрібно не тільки для того, щоб знати, які природні чинники необхідні для життя людини, суспільства, а й для того, щоб розуміти вплив людини на природу. Сучасна екологічна ситуація — яскраве свідчення того, що людина не може відмежуватися від природи і жити лише в соціокультурному середовищі.

     Відомий фахівець з екологічної освіти О.М. Захлібний виділяє чотири взаємопов'язані  компоненти екологічних знань: пізнавальний — головні ідеї про характер взаємодії природи і суспільства, про глобальні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання; ціннісний— ціннісні орієнтації щодо суспільної та особистісної значущості природи; нормативний — основи моральних та правових норм природокористування, правила поведінки у довкіллі; діяльнісний — види та способи діяльності, спрямовані на формування практичних екологічних умінь.

     Пізнавальні знання — це знання про факти, терміни, узагальнені уявлення, елементарні  поняття. Вони дають дітям змогу  орієнтуватися в природному довкіллі, розуміти єдність природи, взаємозалежність її об'єктів та явищ.

     Оцінні  знання характеризують норми ставлення  до об'єктів та явищ, значення їх для  природи і людини. Цей компонент  знань важливий для формування ціннісного ставлення до природи.

     Нормативні  знання характеризуються тим, що допомагають  усвідомити правила поведінки в  природі, діагностувати дійсність, передбачати можливі наслідки дій  людини у природі, розуміти, до чого призводить порушення екологічних  процесів.

     Прикладні (діяльнісні) знання використовуються у природоохоронній діяльності, дають можливість взаємодіяти з об'єктами природного довкілля.

Задля забезпечення неперервності освітнього процесу всі чотири компоненти екологічних  знань мають бути включені і в  дошкільну ланку освіти.

     Теоретичні  надбання педагогічної науки розвивалися  вченими у подальші періоди. Протягом ХІХ – початку ХХ століття Є. Водовозова, Є. Тихеєва, О. Симонович, С. Русова та інші, активно розробляючи теорію й  практику дошкільного виховання, систематично звертались до природи як засобу гармонізації внутрішнього світу дитини, її відносин із довкіллям [1]. Використання природи Є. І. Тихеєва не обмежує розумовим та естетичним розвитком дитини. Вона робить спробу обґрунтувати використання природи в естетичному розвитку дитини. «Спостерігаючи за життям рослин і тварин, - пише дослідниця, - існуючи з ними й обслуговуючи їх, дитина звертається до джерела, яке живить не тільки зовнішні відчуття і розум, але й робить добродійний вплив на розвиток високих почуттів». Є. І. Тихеєва підкреслює значення радості, яке викликає в дітей спілкування з природою - відчуття, «яке обумовлює розквіт усіх найкращих сторін дитячої душі». Слід відзначити, що вона права, вказуючи на враження дітей про природу як на джерело дитячої радості, значення якої незаперечне. Надзвичайно цікавою фігурою, яка проявила себе в період Української Республіки, була С. Ф. Русова. їй завдячуємо за створення національного дитячого садка, однією з провідних ідей якого є формування дитини засобами рідної природи. У своїх працях «Теорія і практика дошкільного виховання», «Нова школа», «Дошкільне виховання» С. Ф. Русова переконливо доводить, що природознавство можна назвати першою наукою для маленьких дітей. Це джерело необхідних наукових знань, яке дисциплінує розум, привчає дитину до спостережень, до послідовних висновків. Природознавство має найкращий моральний та естетичний вплив на виховання дитини. С. Ф. Русова обґрунтовує це впливом природних об'єктів на емоції дітей їхньою доступністю.

     Формування  духовного світу гармонійно розвиненої особистості неможливе без виховання у неї ціннісного ставлення до природного середовища. Теоретичний фундамент поняття «емоційно-ціннісне ставлення» складають, з одного боку, теорія цінностей, що розроблена у філософській літературі В. Василенко, О. Дробницьким, В. Тугаріновим, а з іншого – загальна теорія ставлень (Б. Ананьєв, О. Лазурський, В. М’ясищев та ін.), теорія емоцій (В. Вілюнас, Б. Додонов, К. Ізард, П. Симонов та ін.). 

3.ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

  Природа активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває її сприймання, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей психіки дитини приводить до штучного обмеження її можливостей, до виховання людини, яка не відчуває, не розуміє, а сліпо слідує засвоєним правилам поведінки.

Природа – це невичерпне джерело, з якого  діти можуть черпати предмети для  спостереження, ігор, роботи. Система екологічного виховання дошкільнят  включає кілька взаємозалежних блоків, які охоплюють всі сторони еколого-педагогічного процесу в дошкільному закладі: зміст екологічного виховання, способи його реалізації (методи і технології), організацію і керування процесом.

     Ставлення до природи – своєрідна проекція тих ціннісних підходів, що виробляються людством у процесі культурного розвитку. Процес становлення та розвитку людських потреб і ставлень обумовлений емоційними переживаннями, що базується на наявному фонді потреб, мотивів і ціннісного ставлення. Зміст екологічного виховання включає два аспекти: засвоєння екологічних знань та їх трансформацію у ставлення. Знання — обов'язковий компонент процесу формування екологічної компетентності, ставлення — його кінцевий продукт. Бо ж, коли людина нічого не знає про об'єкт, то й ставиться до нього байдуже. Екологічні знання сприяють формуванню усвідомленого ставлення й закладають початок екологічної свідомості. Якщо ж ставлення побудовано поза розумінням закономірних зв'язків у природі, соціоприродних зв'язків людини з природним довкіллям, воно не може бути стрижнем екологічної компетентності, оскільки при цьому Ігноруються об'єктивно існуючі процеси і враховується лише суб'єктивний фактор. Екологічні знання допомагають людині усвідомити причини можливих екологічних змін, підказують шляхи запобігання їм.

     Ознайомлення із законами природи має розпочинатися з дошкільного дитинства. Можливість та успішність цього процесу доведено численними психолого-педагогічними дослідженнями.

     Зміст навчально-виховної роботи з проблем  екологічного виховання полягає  в розкритті дітям багатогранної цінності природи:

     а) естетичної;   б) гігієнічної; в) рекреаційної;      г) практичної.

     Мета  екологічного виховання дошкільників - формування системи знань, поглядів, переконань, які є основою відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища. Тобто, формування екологічної культури дошкільника.

     Екологічна  культура дошкільника - засвоєння норм і правил поведінки стосовно об'єктів навколишнього середовища, вироблення умінь для включення в природоохоронну роботу.

     Це - рівень сформованості природоохоронної свідомості у дитини, ЇЇ ставлення до природи, що ґрунтується на бережному ставленні до неї.

       Основою екологічного виховання  є: 

     - емоційно-позитивне ставлення до  природи;

      - знання про природу; 

      - діяльність у природі;

      - природоохоронна робота, доступна  дітям. 

     Основні завдання:

     - зачарувати світом природи;

     - розкрити взаємозв'язки та взаємозалежності  у природі; 

     - розширювати коло уявлень про  природоохоронну роботу в природі; 

     - розвивати пізнавальні інтереси;

     - виховати допитливих натуралістів;

     - виховати бережливих господарів  землі; 

     - організувати посильну трудову  діяльність у природі.

     Завдання  вихователя з формування екологічного світогляду дошкільнят:

-навчити дітей бачити взаємозв’язок між рослинами і тваринами, розуміти, як людина впливає на їхнє життя.

- Формувати у дітей уміння бачити красу у всьому живому, незалежно від того, чи то людина, рослина, тварина. Розуміння істини, що в природі не буває корисних і шкідливих тварин, натомість усі вони пов’язані одне з одним, одне одному потрібні, а отже корисні.

 -Розвивати у дітей почуття: небайдужості, вміння відчувати себе на місці квітки, рослини тощо.

- Навчити любити і охороняти природу не на словах, а допомагаючи квітам, деревам, тваринам, птахам, усьому живому.

- Збудити у дітей емоційний відгук на різноманітні явища природи, зародити в них бажання милуватися і насолоджуватися нею і висловлювати свої почуття засобами художнього слова.

Основне завдання вихователя щодо екологічного виховання дітей полягає в тому, щоб навчити їх розуміти і любити природу; прищепити дітям відчуття різноманітності форм, фарб, звуків у природі, прищепити потребу не лише милуватися, а й пізнавати, спостерігати і, працюючи в її скарбницях, заглиблюватись у таємниці, розкривати доступні для них явища.

 В  екологічному вихованні особливе  місце посідають радісні емоції, відчуття волі на лоні природи,  задоволення властивої дитині  активності у взаємодії з навколишнім  середовищем, можливість самовираження  через конкретні дії дослідницького  змісту.

       Екологічне виховання дітей в  цьому віці детерміноване різноманітністю  властивостей об’єктів і явищ  природи, які є для них предметом  естетичної насолоди і систематичною  спонукою до активності і пізнання. Тому у своїй роботі використовую  такі прийоми, при яких спілкування дітей з природою залишало б у їх пам’яті глибокий слід, позитивно впливало на почуття і свідомість. Природа при цьому повинна відкритись перед дитиною не лише як нероздільне ціле, жива лабораторія, де можна спостерігати і вивчати життя її мешканців, а й як школа, в якій можна успішно оволодіти елементарними правилами поведінки, навичками розумного використання природи, примноження і охорони її багатств.

 Таким  чином, ставлячи за мету виховати  дошкільника екологічно грамотним,  ставлю перед собою чіткі завдання, які вирішую з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей – дошкільнят, зокрема:

1. Формувати  елементи наукових знань про  основні екологічні фактори у

 розвитку  живої природи (світло, температура,  волога, родючість

 ґрунту) та взаємозв’язки і залежності, які виступають в ній при їх

 наявності.

2. Розвивати  вміння класифікувати живу природу  (рослини – трави, кущі, дерева; тварини – за основними особливостями  зовнішнього вигляду) на основі  безпосереднього сприймання і  аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії з середовищем та живлення.

3. Активізувати  знання і практичний досвід  дітей у різних видах діяльності  в природі (гра, праця, науково-дослідницька  діяльність, навчання).