Основи системи контролю

4)     наукову обґрунтованість тесту. Наукова обґрунтованість тесту і, передусім, його валідність і надійність можуть бути вирішені на основі широкого використання статистичних даних і ЕОМ. Це дозволяє розробляти і використовувати багатоваріантні тести, що значно знижує можливість угадування студентами відповідей, зроблять тестовий контроль оперативним, всеохоплюючим і об’єктивним. У вимогах перевірки тесту на надійність і валідність реалізується важлива ідея методологічного характеру, яка полягає в тому, що якість педагогічної інформації залежить від якості використання для цього інструментарію;

5)     розробку чітких інструкцій щодо проведення тестування і оцінки його результатів;

6)     обмеження часу тестування 1 - 2 годинами, оскільки перевищення цього часу призводить до перекручення результатів контролю знань студентів у зв’язку із наростанням їх втомленості.

Найвідповідальнішим етапом розробки тесту є складання і формулювання завдань. Цю роботу повинен виконувати висококваліфікований викладач, який добре володіє навчальною дисципліною і проводить з неї заліки та іспити.

При формулюванні завдань необхідно враховувати:

а) відповідність завдань програмі курсу;

б) відповідність змісту завдань передбаченому результату засвоєння, тобто встановлення відповідності дій студентів, зумовлених завданням, тим діям, які повинні привести до бажаного результату;

в) достовірність завдань;

г) чіткість формулювання, яка визначає однозначність розуміння питання;

д) включення до тесту завдань різних форм ( відкриту, які передбачають довільну відповідь на поставлене запитання, і закритих, зумовлюючи необхідність вибору відповіді з кількох запропонованих), що дозволяє активізувати розумову діяльність студента і виключає механічне їх виконання;

є) перевищення в 2 – 3 рази запланованої кількості завдань для їх апробації, оцінки і наступного відбору для включення до тесту при його доробці.

Під час формулювання завдань тесту необхідно передбачати вказівку на спосіб вводу відповіді. Відповіді можуть вводитися безпосередньо до тексту завдання, наприклад, підкреслити правильну відповідь, встановити символ, доповнити твердження і т.і.

Найтиповіші у вузівській практиці завдання:

1. Відповісти "так", "ні" або "П" (правильно), "Н" (неправильно) на поставлене запитання. Завдання, які припускають подібні відповіді, часто трапляються в тестах з історичних, математичних, технологічних та інших навчальних дисциплін. Вони дозволяють контролювати знання студентом історичних дат, формул, різноманітного роду норм, нормативів тощо.

Перевага таких завдань – швидкість тестування і простота підрахунку балів (з питомої ваги правильних відповідей). До недоліків їх слід віднести можливість відповідей навздогад, запам’ятовування студентами неправильної інформації, а також складність добору тверджень, на які можна відповісти певно.

2. Доповнити завдання елементами відповіді. Наприклад "Україна стала незалежною державою в … році (доповніть)".

При включенні до тесту такого виду завдань необхідно керуватися такими правилами:

▪    в кожному завданні повинно бути тільки одне доповнення;

▪    доповнювати треба найважливіший елемент завдання;

▪    доповнення краще ставити в кінці речення;

▪    питання не повинно припускати двоякого тлумачення.

3. Дати визначення.

Такі завдання називаються відкритими. Вони припускають чіткість і лаконічність відповідей на запитання.

4. Значну питому вагу в тесті повинні становити завдання, які дозволяють виявити не тільки знання окремих питань дисципліни, а й розкривають інтелектуальний потенціал студентів.

Ці завдання, як правило, полягають в обґрунтуванні тенденції розвитку будь-якої події чи явища. Включення їх до тестів сприяє розвитку в студентів логічного та аналітичного мислення. Наприклад: "Обґрунтуйте соціально-економічне значення неухильного росту продуктивності праці в умовах переходу країни до ринкових відносин".

5. Виберіть правильну відповідь.

Наприклад: "Яка точність спостережень необхідна для встановлення норм виробки в умовах дрібносерійного і масового виробництва".

Відповіді:              1. Від 3 до 5%;

                                          2. Від 5 до 8%;

                                          3. Від 8 до 10%;

                                          4. Від 10 до 20%.

Приклад 5 являє собою поширену форму завдань. Правильна відповідь міститься тільки в одному з чотирьох варіантів. Вибір неправильної відповіді розцінюється як незнання питання.

Найбільша складність у розробці тестів із вибірковими відповідями полягає в доборі правдоподібних відповідей. Завідомо неправильну відповідь студенти можуть відрізнити зразу, навіть недостатньо знаючи дисципліну.

Як питання тесту можуть бути використані комплексні завдання та виробничі ситуації із спеціальності, які відіграють важливу роль у формуванні фахівців. До кожного тесту розробляються та додаються окремі методичні вказівки, в яких описані: мета тестування, розділи тесту, види завдань у кожному розділі, контролюючий навчальний матеріал і час тестування. Для студентів дуже важливо уважно вивчати вказівки до тесту, щоб не витрачати час на їх розбір протягом відведеного на тестування часу. Вказівки до тесту слід ілюструвати прикладами, що дозволить студентам швидко оволодіти методикою тестування.

2.2. Деякі аспекти методології та організації рейтинг-контролю

2.2.1. Рейтинг – принципово нова система контролю якості навчання.

Вивчення процесів засвоєння студентами матеріалу (ПЗСМ, поданого їм викладачами протягом певного відрізку часу в період навчання у вищому навчальному закладі, становить галузь знань яка належить до наукознавства, основи якого були закладені ще Дж. Берналом в його монографії "Соціальна структура наук"  (Лондон, 1939). Ця галузь знань, що спирається як на якісні, так і на кількісні методи, може бути дослідженою в межах широкого спектру моделей кібернетичного характеру:

1.      Інформаційна модель.

2.      Логічна модель.

3.      Гносеологічна модель.

4.      Економічна модель.

Інформаційна модель – розглядається як система яка організовується за допомогою інформаційних потоків і методів контролю результативності процесів, що вивчаються, як в індивідуальних так і в загальних планах. Така система підпадає під управління, наприклад, методами дослідження операцій з метою оптимальної організації ПЗСМ.

Логічна модель – тут ПЗСМ розглядається з точки зору спадкоємності знань які акумулюються студентами в процесі їх навчання, і логічного розвитку ідей в процесі переходу від вивчення загальних дисциплін до вивчення спеціальних дисциплін.

Гносеологічна модель – у цій центральним стає питання методології організації та контролю ПЗСМ за допомогою статистичних методів аналізу, математичних методів планування і корегування ПЗСМ.

Економічна модель – у цій моделі вивчається кінцевий результат ПЗСМ, тобто підготовка фахівців народного господарства з точки зору потреб економіки держави, на ґрунті оцінок якості підготовки фахівців (результативність ПЗСМ).

Багатогранність питань, пов’язаних з ПЗСМ, не дозволяє створити універсальну математичну модель цієї галузі знань, але наведені окремі моделі досить коректно можуть описувати тенденції розвитку ПЗСМ, нехай навіть у дещо ідеалізованих умовах. Висновки, одержані під час вивчення ПЗСМ на ґрунті окремих моделей, не претендують на суворо адекватний опис всіх процесів системи: вони можуть лише підвищити якоюсь мірою рівень розуміння тенденції розвитку ПЗСМ, наблизивши наш опис до поведінки реальної системи.

У рамках всіх описаних підходів до вивчення ПЗСМ найважливішу роль відіграє вибір системи оцінок знань студентів. Світова практика показала, що порівняно з традиційною системою "навчання – екзаменаційна оцінка" значну перевагу має "безперервна рейтингова система засвоєння матеріалу закумульованою підсумковою оцінкою". Головна перевага рейтингової оцінки полягає в якості підготовки спеціаліста.

Кожна з розглянутих моделей має діагностичний характер, в зв’язку з чим очевидно, що рейтингова система повинна узгоджуватись з відповідною динамікою оцінок. При цьому зазначена динаміка оцінок знань повинна як мінімум враховувати два фактори: рівень знань і швидкість їх засвоєння.

З метою розробки відповідної моделі організації контролю і оцінки знань студентів корисно проаналізувати застосування різних рейтингових систем в зарубіжних закладах і закладах СНД. В американських університетах і коледжах можна виділити декілька моделей застосованих систем рейтингової оцінки навчальної роботи.

1. Всі результати на етапах поточного, проміжного та підсумкового контролю знань оцінюються в балах і підсумовуються у навчальний рейтинг студента.

2. Для обчислення рейтингу використовується система щотижневих заліків. Результати підсумовуються у навчальний рейтинг студента.

3. Для оцінки успішності студентів застосовується система залікових годин. Рейтинг студента визначається помноженням оцінок за кожний пройдений навчальний курс на кількість залікових годин.

Дві останні моделі використовуються при багаторівневій підготовці фахівців. Для переведення з одного ступеня на інший встановлюються визначені рівні середньої успішності.

У багатьох вищих навчальних закладах СНД (в тому числі й України) проводяться експерименти щодо впровадження рейтингової системи у навчальний процес, модифікованої відносно наших умов.

Майже у всіх вищих навчальних закладах вважають, що головною метою впровадження рейтингу студента є підвищення якості навчання шляхом активізації навчальної діяльності і стимулювання ритмічності роботи студентів, створення умов для змагання і прояву особливостей. У деяких випадках рейтингову систему розглядають як нову технологію навчання, оскільки рейтинг студента, як його інтервальний індекс, може стати найбільш об’єктивним критерієм на різних ступенях освіти. Іноді рейтинг використовують як показник інтегрального розвитку студента.

Що ж дозволяє визначити рейтингова система? У рейтинговому показнику можна:

1.      Врахувати будь-яку форму діяльності студента, зокрема навчальну, методичну, науково-дослідну і т.д.

2.      Оцінити рівень базису навчальної підготовки, який формується,  набути знання, уміння, навички.

3.      Оцінити якість самостійної й аудиторної роботи.

4.      Оцінити характер роботи студента – систематичний, неритмічний, штурмовий.

5.      Врахувати особистісні гуманітарні характеристики – культуру викладання матеріалу, який вивчається, культуру спілкування.

6.      Урахувати характер поведінки на навчальних заняттях (активний чи пасивний).

При всіх відмінах підходів до загальної методології рейтингової системи, можна зробити головний висновок про її дієвість. Дані досліджень свідчать: визначається зростання загальної активності студентів; успішність навчання і її якість зростають на 10 - 25%; майже в 4-5 разів збільшується кількість студентів, які своєчасно здають лабораторні роботи. Студенти вважають рейтинг більш дієвим методом контролю знань порівняно з екзаменом, оскільки він сприяє підвищенню точності оцінки успішності навчання в 10 разів, об’єктивності – в 15-20 разів, стимулювання – в 3-5 разів, активізує СРС в 5-7 разів. Збільшується також кількість студентів, для яких рейтинг підвищує навантаження в 3-5 разів, вимагає більше часу на підготовку до занять в 2-4 рази.

Водночас рейтингова система як будь-яка інша, має окремі недоліки, які впливають на її дієвість, тобто практичне застосування.

Значним недоліком рейтингової системи є її величезна трудомісткість для викладачів: підготовка завдань для домашніх робіт і захист, численні перевірки, постійні бесіди, аналізи, консультації тощо. Система вимагає узгодженої й інтенсивної роботи колективу викладачів. Все це повинно враховуватись на кафедрах і факультетах при плануванні та розподілі навантаження.

Ускладнення в користуванні системи рейтинг контролю у вищому навчальному закладі пояснюється ще й такими факторами:

1. не відпрацьована повністю загальна методологія рейтингової системи контролю;

2. не відпрацьована методика вибору об’єктів контролю в рейтинговій системі;

3. не відпрацьована методика нормування оцінки.

Використовуються і бали, і оцінки за семантичним рядом із системи традиційного контролю. Наприклад, встановлюють: єдину для всіх дисциплін кількість балів, загальну кількість балів за семестр, кількість балів за окремі види робіт, дії, об’єкти контролю. В деяких випадках вводять коефіцієнти значущості дисциплін за кількістю годин або за значущістю її в змісті навчання, що визначають експерти. Нормування проводять як за сумою балів, так і за процентом набраної кількості балів до максимально можливої.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що яка б модель рейтингової системи не була прийнята в тому чи іншому вузі, закладені в ній принципи, методи практичної реалізації не можуть бути раз і назавжди заданими. Навпаки, вони повинні творчо вдосконалюватись кафедрами за активною участю викладачів та студентів.

2.2.2. Загальні принципи побудови і функціонування рейтингової системи