Основи системи контролю

Управляюча функція контролю є одним з факторів, що забезпечують розвиток навчального процесу згідно із зростаючими вимогами до спеціалістів у нових умовах господарювання.

В. І. Каган та І. А. Сиченіков вказують, що основні функції контролю пов’язані з визначенням ступеня відповідальності заданій меті:

-   вихідного рівня знань;

-   результатів проміжних етапів навчання;

-   кінцевого результату навчання.

Контроль дозволяє встановити ступінь підготовленості студента до подальшого навчання у кінці кожного його етапу.

У процесі навчання контроль є необхідним на трьох етапах.

На першому етапі проводиться вхідний контроль, який дозволяє визначити вихідний рівень знань студентів (абітурієнтів). Мета такого контролю – виявлення рівня знань на етапі, який йому передує. Таким етапом для студентів І курсу є шкільна освіта, у студентів старших курсів вхідний контроль виявляє рівень знань за темами попередніх та взаємопов’язаних дисциплін. Останнє досить актуально для з’ясування питання про спадкоємність окремих дисциплін, місце у навчальному плані, узгодження їх змісту і методики вивчення.

На другому етапі проводиться поточний і рубіжний контроль, який є органічною частиною управління процесом навчання студентів.

На третьому етапі здійснюється підсумковий контроль, необхідний для корекції знань студентів на заключному етапі їхнього перебування у вищому навчальному закладі.

Поточний контроль проводиться з метою виявлення якості навчального процесу і його результатів у міжсесійний період, здійснюється під час аудиторних навчальних занять, контрольних робіт і колоквіумів, перевірки самостійно виконуваних завдань.

Результати поточного контролю повинні використовуватись викладачами і кафедрами з метою забезпечення ритмічної навчальної діяльності викладачів і студентів, своєчасного визначення важких для засвоєння розділів курсу і відповідної корекції навчального процесу, виявлення відстаючих студентів і надання ефективної допомоги, організації індивідуальних робіт творчого характеру з найбільш підготовленими студентами.

Поточний контроль здійснюється під час опитувань на заняттях. Перевірки домашніх робіт. Слід зазначити, що поточний контроль є фрагментарним і, що стосується домашніх завдань досить об’єктивним.

Рубіжний контроль – оцінка знань і навичок за окремими межами чи розділами курсів – покликаний бути основою навчання у вищому навчальному закладі. Це можуть бути письмові контрольні роботи або співбесіди та їх поєднання. За сутністю рубіжний контроль – це модель іспиту. Який на відміну від останнього, не має каральних функцій. Підготовка студента до рубіжного контролю, вивчення і повторення окремого розділу закладає фундамент підготовки до екзамену. Аналіз підсумків рубіжного контролю дає викладачу більш докладну, ніж іспит, інформацію про процес засвоєння знань, дозволяючи, тим самим, внести корективи у виклад матеріалу.

Саме тому письмовий рубіжний контроль пропонують використовувати з метою проведення "прямих замірів" знань студентів.

Найефективнішою формою проведення "прямих замірів" на рівні інституту є ректорські заміри. Що, однак, не виключає проведення факультетських і кафедральних "прямих замірів". Цілі проведення замірів можуть збігатися чи ні. зокрема, кафедральний "прямий замір" може бути спрямований на висвітлення деяких локальних питань, наприклад, мати на меті з’ясування підготовки студентів різних академічних груп чи факультетів, якість викладання різних лекторів чи диференціацію знань, які одержують студенти у групах, де практичні заняття веде лектор чи асистент тощо.

Проведення ректорських "прямих замірів" знань студентів має дві основоположні для оцінки ефективності навчального процесу мети: перша – порівняння знань студентів з даної дисципліни на різних факультетах чи у групах, друга – оцінка динаміки знань з ряду суміжних дисциплін тої самої вибірки студентів протягом усього періоду їх навчання у вищому начальному закладі.

Якщо для досягнення першої мети достатньо одночасного проведення контрольних робіт за єдиними тестами в рамках довільної дисципліни на всіх факультетах, то у другому необхідно здійснити кілька "прямих замірів" знань на різних курсах, причому досить важливим є питання вибору комплексу взаємопов’язаних дисциплін, що читаються на всіх етапах навчання.

У більшості робіт, присвячених проведенню "прямих замірів", зроблено спробу оцінити динаміку знань студентів з використанням оцінки з даної дисципліни в школі, середнього балу атестату, оцінок звичайних контрольних робіт та результатів іспитів. При цьому, однак, не враховується непорівнянність шкільних і вузівських іспитів, деяка суб’єктивність в оцінці знань студентів на усному іспиті і т.і. Водночас результати "прямих замірів" знань цілком порівнянні за умови додержання об’єктивності їх оцінки і аналізу. Відомий інтерес являє також спільний аналіз результатів "прямих замірів" та іспитів. За умови нагромадження достатньої кількості даних з’явиться можливість прогнозування результатів іспитів, заснованого на проведенні "прямих замірів". Очевидно, що найбільший інтерес подібна робота становитиме у випадку коли комплекс суміжних дисциплін завершується спеціальними дисциплінами, тобто тоді, коли оцінюється якість спеціалістів, котрі випускаються і, відповідно, з’являється можливість виділити "слабкі ланки" їхньої підготовки.

Необхідно зазначити, що під час відповідного вибору дисциплін послідовне проведення "прямих замірів" дозволяє досягнути водночас і першої, і другої мети. В цьому випадку кожний із замірів забезпечує порівняльну оцінку знань студентів, а їх сукупність за всі роки навчання – динаміку засвоєння знань студентами. Якщо така робота проводитиметься постійно, з’явиться також можливість оцінки підготовленості студентів з року в рік.

"Прямі заміри" знань студентів є однією з найбільш ефективних форм контролю процесу навчання і самостійної роботи студентів у вищому навчальному закладі. Вони покликані доповнювати такі форми контролю, як перевірка домашніх завдань, усне опитування, контрольні роботи, колоквіуми, заліки та іспити. За умов відповідної організації та методичного забезпечення результати "прямих замірів" можуть служити основою для порівняльної оцінки знань студентів за тими чи іншими розділами дисциплін, які читаються у вищому навчальному закладі, якості самостійної роботи студентів, а також наукового і методичного рівня викладання.

Глибокий і всебічний аналіз результатів подібних робіт і традиційних форм контролю знань може сприяти удосконаленню навчального процесу, підвищенню його ефективності.

В останні роки все ширше застосовується контроль і самоконтроль знань студентів з використанням обчислювальної техніки. Методи активного навчання і контролю з більшою ефективністю використовують для організації самостійної роботи студентів. Одні методи застосовуються у колективній роботі, інші – в індивідуальній. Обидві форми роботи, як і методи контролю із застосуванням ЕОМ, виправдовують себе.

Наприклад, метод активного самоконтролю (АСК) включає в себе можливість студента самостійно якісно підвищувати рівень знань, формувати вміння і навички через активізацію розумової діяльності, самостійно контролювати і оцінювати власну діяльність безпосередньо на занятті. Застосування методу АСК на семінарських заняттях дозволяє вирішити питання співвідношення управляючої і контролюючої діяльності викладача і колективного контролю студентів. самоконтроль у даному випадку є складовою самоорганізації навчання.

Серед форм контролю знань студентів найбільший інтерес, активних методів навчання і контролю із застосуванням ЕОМ, має тестовий контроль. Він є найбільш оперативним з точки зору витрат аудиторного часу, легко автоматизується і переноситься на ЕОМ. Такі його недоліки, як низький навчальний ефект та ймовірність угадування відповідей легко усувається за умови правильної розробки тестів.

Методи контролю знань охоплюють усі види навчальної діяльності і являють собою способи впливу для регулювання процесу навчання. Найширше використовують такі методи: усне опитування, контрольні роботи, колоквіуми, іспити, співбесіди. Всі методи контролю знань ґрунтуються на критеріях оцінки знань. Вони мають певні переваги та недоліки і відрізняються фіксованою галуззю застосування. Так, усне опитування найвищою мірою сприяє навчанню, оскільки у викладача є можливість оперативного втручання у відповідь, уточнення ступеня засвоєння знань, творчих можливостей студента. Якщо відповідь помилкова, шляхом навідних питань можна вивести студента на правильну відповідь, тобто продовжити навчання. До недоліків цього способу належить передовсім, суб’єктивність оцінки. Як би добре і докладно не були розроблені критерії оцінки, вони завжди переломлюються через особу викладача і, якщо крайні оцінки, як правило, у різних викладачів збігаються, то "середні" відповіді можуть оцінюватися по різному.

Усне опитування може застосовуватись на іспитах, колоквіумах, семінарських заняттях. Воно вимагає досить значних витрат часу і тому поточна оцінка практично не може застосовуватися: неможливо опитати усіх студентів навіть однієї академічної групи за якою-небудь однією темою.

Письмова робота, як спосіб поточного контролю знань, є більш оперативною та об’єктивною. Написану студентом відповідь на запитання протягом 2 годин або вирішення ряду завдань викладач може перевірити протягом 5-10 хвилин. Наявність самої роботи дозволяє проводити перевірку, що, у випадку обговорення, зближає критерії оцінок різних викладачів, робить оцінку більш об’єктивною. Однак письмова відповідь може бути застосованою не до всіх дисциплін, які читаються у вищому навчальному закладі.

Як було зазначено раніше. Наявність достовірної інформації про рівень знань студентів дозволяє, з одного боку, коригувати зусилля студентів на підготовку до занять, а з іншого – вносити корективи в організацію викладання.

Такий подвійний характер контролю спричиняє різні вимоги до якості й термінів одержання інформації про рівень знань студентів. Якщо студента цікавить його особистий рейтинг (рівень власних знань у зіставленні з найближчим втіленням – студентами своєї групи), причому якомога оперативніше, то викладачу важливіша інформація про рівень знань як характеристики засвоєння матеріалу у максимально можливому ступені вільної від впливу випадкових факторів, що дозволяє зробити сталі й коректні висновки про процес викладання і врахувати у подальшій роботі.

Контроль знань має відігравати значну роль в управлінні навчальним процесом, але для досягнення цієї мети різні форми контролю повинні бути раціонально розподілені протягом усього періоду навчання. Будь-яка форма контролю, якщо про дату її проведення студент знає заздалегідь, стимулює його роботу впродовж короткого часу. Що безпосередньо передує контролю. Через те вкрай важливо, щоб контроль був не разовою акцією, а безперервною системою різноманітних форм, які супроводжують студента весь період навчання. В цьому випадку рейтинг – лист студентів повинен викликати у них дух суперництва, здорової конкуренції, особливо тоді, коли він вчинить вплив на подальше працевлаштування.

Вибір форми й періодичності проведення контролю цілковито визначається двома факторами: внутрішньою логікою кожної дисципліни, яка читається, та взаємозв’язком дисциплін.

На контроль можуть виноситися окремі розділи, найбільш значущі у даній дисципліні, а також ті, на які суттєво спираються наступні курси. Необхідно зазначити, що в добре збалансованих і взаємопов’язаних навчальних планах вказані розділи повинні збігатися. Тобто важливі для наступних курсів розділи є й найбільш значущими в поточних.

Є декілька ознак, за якими можна класифікувати форми контролю самостійної роботи студентів (СРС).

Першою ознакою служить контингент студентів, розрізняють контроль загальноінститутський, загально факультетський, за потоками, на рівні академічної групи та індивідуальний.

Другою ознакою є спосіб контролю: усне опитування, письмова робота і тестове опитування. У першому випадку оцінка знань студента здійснюється в процесі співбесіди (відповідь на занятті, колоквіумі, іспиті), у другому – студент викладає відповідь письмово, зокрема розв’язує задачі. І нарешті, третій варіант – студент одержує ряд питань, на кожне з яких пропонується кілька відповідей; необхідно вибрати правильні відповіді.

Третя ознака класифікації – мета, яку ставлять під час проведення контролю (вхідний, поточний, рубіжний, підсумковий та остаточний контроль знань студентів).

Остання ознака класифікації – організаційна; розділяють ректорський, факультетський і кафедральний контроль. Визначається це тим, хто, крім студентів, буде споживачем одержуваної інформації і, відповідно, організує проведення контролю, форми і методи перевірки студентських робіт. В свою чергу, теми, які виносяться на контроль, і способи обробки результатів виникають з мети, яку ставить організатор.

Описані ознаки не є, очевидно, єдино можливими. Крім того, вони деякою мірою залежні. Наприклад, не має сенсу ректорський контроль на рівні окремої академічної групи чи його проведення методом усного опитування. Залишковий і вхідний контроль становлять інтерес лише для кафедри і т.д.

Виходячи з викладеного можна зробити висновок про те, що багато питань оцінки і контролю знань вирішені на достатньо високому науково-методичному рівні. Однак складність проблеми контролю визначається складністю самої категорії "знань". Знання не є чимось статичним, незмінним, застиглим і т.д. Властивості знань та їх практична цінність залежать від рівня засвоєння, який, в свою чергу, визначається мірою повноти, узагальненості, динамічності цих знань.

Справді міцні знання – це не сума того, що тільки запам’ятовувалось і заучене. Найміцніші ті знання, вміння і навички, засвоєння яких супроводжувалося дією й розвитком усіх пізнавальних сил студента. При цьому дійсна міцність засвоєння знань зовсім не означає їх нерухомості й закостеніння. Отже, міцність знань повинна поєднувати в собі стійкість, подовження засвоєння і водночас їх динамічність та оперативність. Міцні знання повинні піддаватися внутрішній переробці. Вони не можуть бути застиглими, нерухомими. Міцність знань передбачає зміну їхньої структури у зв’язку із завданнями діяльності.