Основи системи контролю

Знання характеризуються не тільки міцністю, а й низкою інших властивостей, і, зокрема, глибиною засвоєння. Ці якості знань залежать від пізнавальної і особливо розумової активності студентів. Реалізація цих якостей можлива за рахунок підсилення індивідуалізації навчального процесу, створення умов для самостійної роботи студентів, а також через спрямованість контролю на виявлення згаданих параметрів знань. Досить важлива роль контролю у визначенні стійкості, міцності одержуваних знань, здатності застосовувати їх в умовах виробництва, які змінюються.

1.3. Основні підходи до обґрунтування оцінки знань студентів

Контроль знань і підвищення їх якості стають однією з найважливіших проблем вищої школи. Для їх успішного вирішення потрібні науково обґрунтовані методи визначення і оцінки результативності праці студентів, їх умінь, знань і навичок. Теорія управління пізнавальною діяльністю при сучасному стані наукового знання повинна будуватись на міждисциплінарній основі. І тут виникає ряд проблем, найважливіші з них: формування уміння виділяти головне у матеріалі, який вивчається, з позиції узагальнення і конкретизації системи знань, що відбиває зміст предмета, який вивчається, і встановлення між предметних зв’язків. Не менш важлива і проблема критеріїв оцінки рівня сформованості умінь та навичок застосування засвоєних знань для вирішення відповідних завдань, організації індивідуального та диференційованого підходу до організації самостійної навчальної роботи й підготовки студента до самоосвіти та самовиховання.

Контроль знань як вимірювальний процес повинен забезпечувати високу точність, об’єктивність та швидку дію оцінки на організацію навчального процесу і праці студентів на всіх етапах набуття ними знань.

Щоб не виникла непевність у розумінні та застосуванні термінів "оцінювання" та "оцінка", будемо триматися наведеного далі їх тлумачення.

Оцінювання – це дія викладача, пов’язана з ранжируванням результатів навчальної роботи. Оцінка – символ, що виражає визначення знання педагогічної величини у прийнятій системі градації.

Основна функція оцінювання – управління процесом навчання. При цьому значення такого принципу, як науковість, можна пов’язати з бажанням зменшити об’єктивно властиву оцінкам помилковість. "Як би ретельно ми не робили вимірювання, які б точні прилади не застосовували, якими б методами й прийомами не користувались, ми ніколи не зможемо дізнатись істинного значення вимірюваної величини".

Незважаючи на уявну фатальність такої посилки, саме підвищення науковості контролю дозволяє зменшити похибку оцінювання.

У педагогіці немає точної одиниці вимірювання знань, й існують різні думки щодо можливостей педагогічних вимірювань. Так, одні готові вимірювати все, що можливо в принципі вимірювати, інші ставляться песимістично до можливості оцінки людини й вимірювання її знань. При цьому виходять з того, що знання або незнання – це, по суті, якісний перехід людини з одного стану в інший. У зв’язку з цим вигадка кількісно оцінити цей перехід деяким педагогам здається претензійною. І вони більше покладаються на власний досвід та інтуїцію. безумовно, вимірювання в педагогіці не можуть порівнюватися в точності з фізичними вимірюваннями, однак вони можуть багато пояснити в межах можливостей точності з урахуванням специфіки педагогічних вимог до вимірювань.

Більшість з проблем вимірювання повинні вирішуватись на ґрунті використання різноманітних шкал, тестів та інших методів з урахуванням різних рівнів вимірювання. При цьому можливу генетичну структуру майстерності студента з конкретного предмета можна уявити у вигляді таких рівнів засвоєння:

І – пізнавання об’єктів, властивостей, процесів(знання – знайомства);

ІІ – репродуктивна дія (знання – копії);

ІІІ – продуктивна дія (знання – вміння, навички);

IV – творча дія (знання – трансформація).

Як вказує чеський філософ К. Берка, "реалізація процесу вимірювання включає підготовку та проведення експериментів з вимірювання властивостей об’єктів; вибір відповідних вимірювальних операцій; конструювання та використання вимірювальних інструментів; обробку й оцінку результатів вимірювання". Однак це великою мірою стосується фізичних вимірювань. А позафізичне, в тому числі й педагогічне, концептуально й операціонально пов’язане з людиною, точніше кажучи, з такими її суб’єктивними властивостями, як, наприклад, емоції, настанови, бажання і т.д.

Як вихідну посилку позафізичне вимірювання передбачає наявність двох основних елементів: об’єкта, яким в педагогіці є учень, студент і результату вимірювання, під яким бачиться тільки цифрова символізація. При цьому вимірювальними інструментами вважаються не тільки шкали, а також і спостереження, анкета, бесіда, що, безумовно, привносить в педагогічне вимірювання суб’єктивний фактор.

Проте суб’єктивність в організації контролю пов’язана з фактором особистості, який не слід плутати з суб’єктивізмом. У цьому принципі міститься суперечність, яка виражається в тому, що безпосередню оцінку дає викладач, що, на перший погляд, передбачає елемент суб’єктивізму. Однак за відомих умов суб’єктивні моменти можуть бути покладені в основу початкового процесу формування об’єктивних оцінок. До таких умов належать проведення експертних опитувань, організація державних екзаменаційних комісій тощо.

У такому випадку забезпечується єдність об’єктивних і суб’єктивних моментів в контролі знань. Виставляючи оцінку, викладач повинен враховувати не тільки реальний рівень знань студента, але і його психологічні особливості, динаміку зміни рівня його знань і т.і., що досить важко реалізувати на практиці.

Для чіткого ранжирування результатів навчання за кожною дисципліною кафедрами повинні розроблятися критерії оцінювання знань студентів. Розробка критеріїв передбачає чітку орієнтацію у викладанні кожної дисципліни на кінцеві цілі підготовки фахівців, тобто на формування у них цілісної системи професійних знань, умінь і навичок.

Призначення критеріїв – бути еталоном для порівняння й оцінювання об’єктів, які вивчаються. Як критерії можуть виступати тільки такі ознаки, які утворюють функцію або ступеневу структуру для характеристики навчальної дисципліни, що нас цікавлять. Саме це дозволяє проводити процедуру порівняння, а за певних умов і математичні операції. Необхідно зазначити, що точність порівняння тим вище, чим більше градацій (значень) набирають критеріальну ознаку і чим чіткіші і між його значеннями. Бальний критерій знань – це словесний визначник, який вказує, які результати навчання відповідають певному рангу.

Оцінки, виставлені студенту при відсутності єдиних критеріїв, не завжди дозволяють об’єктивно судити про рівень його знань і ступінь підготовленості до професійної діяльності. З огляду на це обов’язковою умовою раціонально організованого навчального процесу є розробка єдиних критеріїв оцінювання знань студентів.

При визначенні критеріїв оцінювання знань вихідними є з’ясування, якими знаннями, уміннями й навичками повинен володіти випускник для успішного виконання покладених на нього професійних завдань. Опис професійно значущих якостей фахівців з вищою освітою регламентується кваліфікаційною характеристикою фахівця. Вона містить основні вимоги до знань і умінь випускника вищого навчального закладу конкретного фаху, нею визначаються основні види і об’єкти діяльності фахівця, галузі народного господарства й основні первинні посади, де доцільно використовувати фахівця даного профілю після закінчення ним вищого навчального закладу. Отже, кваліфікаційні характеристики визначають настанови, орієнтири, які спрямовують діяльність вищих навчальних закладів. У зв’язку з цим обґрунтованість і своєчасність коригування характеристик гарантують підготовку фахівців з необхідним обсягом знань.

Отже, критерії оцінювання знань повинні встановлюватися відповідно до вимог професійної підготовки виходячи з діючих навчальних планів і програм, з урахуванням характеру конкретної дисципліни, а також майбутньої професійної діяльності випускника. Критерії повинні забезпечувати об’єктивний підхід до встановлення оцінок згідно з прийнятими формами контролю.

Так, курсові іспити як одна з форм підсумкового контролю мають на меті оцінити роботу студента за курс (семестр), набуті теоретичні знання, їх міцність, розвиток творчого мислення, набуття навичок самостійної роботи, вміння синтезувати набуті знання і застосування їх у вирішенні практичних завдань.

Ця комплексна за своїм змістом мета включає такі компоненти: знання студентів, навички самостійної роботи, вміння застосовувати знання у вирішенні практичних завдань. Зважаючи на це типовими вимогами до відповідей студентів на іспитах повинні бути: глибина розуміння ними навчального матеріалу; засвоєння його теоретичних основ та загальнометодологічного підходу до вивчення даної дисципліни; вміння раціонально використовувати набуті знання на практиці; логіка і стиль відповіді тощо.

Введення типових вимог підвищує змістовність оцінок знань, умінь і навичок студентів, що ставляться різними екзаменаторами, робить такі оцінки науково обґрунтованими, придатними до комплексного визначення дійсного рівня підготовки студентів.

Передбачаються й дещо інші підходи до формування критеріїв оцінювання знань студентів. Так, Білоруський державний економічний університет пропонує 12 критеріїв: загальна успішність, старанність у роботі, участь у НДРС, активність самоосвіти, громадська активність, участь у суспільно-корисній праці, моральні якості, організаторські здібності, соціальний статус у групі, загальний культурний рівень, заняття фізичною культурою і спортом.

Шляхом експертних оцінок встановлюється коефіцієнт питомої значущості кожного з критеріїв для комплексної всебічної характеристики студентів конкретного курсу, спеціальності. При цьому студенту за кожним критерієм нараховують від 0 до 10 балів. Отже, можливі комплексні оцінки знань студентів перебуватимуть в інтервалі від 0 до 100 балів. Це дозволяє не тільки кількісно оцінити, а й ранжирувати студентів за ефективністю їх роботи.

Такий підхід до оцінки знань студентів під час рубіжного чи підсумкового контролю дозволяє не тільки активізувати їхню пізнавальну діяльність, а й   сприяє виробленню творчого ставлення до роботи, вмілого застосування своїх знань у нетрадиційних умовах виробництва, тобто виробляє активну життєву позицію майбутнього фахівця.

Слід зазначити, що застосування такої комплексної оцінки вимагає чітко розробленої системи виведення оцінок за кожним фактором з урахуванням його трудомісткості та ефективності роботи студентів. У противному разі результати застосування комплексного оцінювання можуть дати негативні наслідки. Не слід також забувати і про великі затрати праці викладачів, які оцінюють результати рубіжного чи підсумкового контролю. Через це таке високобальне оцінювання знань із застосуванням ряду факторів (критеріїв) більш доцільно використовувати в процесі розрахунку рейтингу студентів на завершальному етапі їх навчання.

Найчастіше при виведенні оцінок у вищих навчальних закладах керуються тільки глибиною знання програмного матеріалу і умінням його практичного застосування.

Наприклад, "оцінка" відмінно виставляється студенту, який міцно і глибоко засвоює програмний матеріал, вичерпно, послідовно, грамотно і логічно його викладає, у відповіді якого тісно пов’язані теорія і практика. Студент не зволікає з відповіддю, якщо завдання видозмінюється, виявляє здатність практичного застосування знань, демонструє знайомство з монографічною літературою, правильно обґрунтовує прийняті рішення, має навички і прийоми виконання практичних робіт.

Оцінка "добре" виставляється студенту, який добре знає програмний матеріал, грамотно і за суттю викладає його, не робить суттєвих помилок у відповіді на запитання, правильно застосовує теоретичні положення при вирішенні практичних питань і завдань, має необхідні навички і прийоми їх виконання.

Оцінка "задовільно" виставляється студенту, який знає тільки основний матеріал, але не засвоїв його деталей, припускається неточностей у формулюваннях, порушує послідовність у викладі програмного матеріалу і відчуває складність у виконанні практичних робіт.

Оцінка "незадовільно" виставляється студенту, який не знає значної частини програмного матеріалу, припускається суттєвих помилок, невпевнено, з великими труднощами виконує практичні роботи.

Найповніше охоплення програмного матеріалу, рівень його засвоєння і здатність використання у практичній діяльності відбивається у критеріях оцінки знань під час складання державних іспитів. Розробка таких критеріїв дозволяє, з одного боку, підвищити успішність, оскільки ознайомлення студентів з вимогами, які висуваються до знань на державному кваліфікаційному іспиті за спеціальністю, в процесі їх навчання дозволяє досягти творчого Оволодіння спеціальністю кожним студентом, а з іншого – ці критерії дозволяють реалізувати єдиний підхід до оцінювання знань усіма членами державної екзаменаційної комісії.

Результати державного іспиту оцінюються за прийнятою чотирибальною системою суворо індивідуально.

Застосування загальних критеріїв оцінювання знань покажемо на прикладі.

Оцінка "відмінно" виставляється, якщо студент продемонстрував повний запас знань за програмою екзамену, показав уміння застосовувати їх при вирішенні завдань, може знаходити нестандартні рішення і впевнено обґрунтовувати їх, правильно й у необхідному обсязі розв’язана задача.

Оцінка "добре" виставляється, якщо студент продемонстрував повний запас знань за програмою іспиту, показав уміння застосовувати їх при вирішенні завдань, може знаходити типові рішення і обґрунтовувати їх, однак при цьому мають місце неточності, які не є принциповими.