Розробка системи менеджменту в організації

Система стимулів і стягнень — поєднані способи прямого і непря­мого морального та матеріального впливу на людину (групу людей) з метою управління їх поведінкою. Ця система застосовується в гармонійному поєднанні моральних та матеріальних стимулів і стягнень, оскільки тривале надання переваги, наприклад, моральному стимулю­ванню на шкоду матеріальному породжує незадоволення у працівників і навіть нехіть до ефективної праці; нехту­вання моральним стимулюванням призводить до тракту­вання матеріальних стимулів як обов'язкової надбавки до основної заробітної плати; регулярні стягнення пригнічу­ють людей, але для декого стягнення виявляється дієвішим, ніж стимулювання.

Саме тому менеджери даного підприємства володіють і вміло використовувати широкий арсенал мотиваційних засобів, основними з яких можна визначити:

1. Інформування про результати праці. Відсутність інформації про результати власної праці часто породжує фрустрацію — дезорганізацію особистості. Така Інформація потрібна рядовим працівни­кам, корисна менеджерам, яким доводиться всебічно аналі­зувати досягнення і прорахунки своїх підлеглих. Пробле­ма інформування про результати роботи тісно пов'язана з проблемою оцінних показників, оскільки їх наявність є невід'ємною умовою інформування про результати праці.

2.  Мотивування у процесі обміну досвідом та знання­ми між менеджером і підлеглими. Застосування цього за­собу передбачає:

—  глибокий інтерес керівника до кожної ініціативи, спрямованої на поліпшення справи;

—  доброзичливе сприйняття керівником навіть тих ініціатив, що стосуються вдосконалення незначних пи­тань;

— недопустимість відхилення навіть недосконало опра­цьованих, нереалістичних пропозицій. Потрібно викорис­тати всі можливості для їх доопрацювання;

—  доброзичливе обґрунтування неможливості викорис­тання запропо-нованого працівником удосконалення;

— якщо не зовсім вдала ідея підлеглого наштовхне на іншу вдалу думку, необхідно згадати її;

— обов'язковість стимулювання кожної пропозиції що­до вдосконалення роботи.

3. Мотив першого дня роботи. На працівника протя­гом тривалого періоду відчутно впливає враження від озна­йомлення з майбутньою роботою. Тому необхідно дбати про доброзичливу атмосферу в перші години, дні, тижні роботи нового співробітника колективу.

4. Розкриття перспектив службового зростання. Лю­дина, що тільки починає працювати, володіє великим запасом сил та енергії. Якщо вона бачить перед собою перспективу службового просування, то схильна ці сили спрямувати на підвищення кваліфікації. За відсутності такої перспективи енергія може бути використана на ін­ші цілі.

5. Справедлива оплата праці. Для дотримання прин­ципу справедливого розподілу фонду оплати праці необ­хідно застосовувати однакові показники оцінки роботи для всього персоналу. Ці показники повинні бути зрозумілими, забезпечувати порівняння внеску окремих осіб у ре­зультати діяльності організації.

6. Професійна гордість. У людей, які пересвідчилися, що їх успіх помічений і належно оцінений, зростає віра у свої сили, готовність до нових досягнень.

7.  Участь у прийнятті рішень. У процесах розроблен­ня і прийняття рішень бажана участь рядових виконав­ців. Вона стимулює їх ініціативу як на цьому етапі, так і на етапі виконання рішення.

8. Еластичність робочого часу, час, протягом якого пра­цівник повинен перебувати на робочому місці, орієнтую­чись на потреби колективу (колег, начальника) чи на об­слуговування відвідувачів, не збігається з часом, протягом якого він виконує свої завдання без контакту з людьми. Тривалість другої частини робочого дня (у певних межах) працівник може встановлювати самостійно. Все це стиму­лює економію робочого часу в найрізноманітніших формах.

9. Недирективна консультація. Вона постає як добро­зичливе вислуховування підлеглого, який перебуває у стані емоційного напруження, що відновлює душевну рівновагу і поліпшує його стан. Відверто розповідаючи керівнику про труднощі, працівник поступово заспокоюється, починає ра­ціональніше оцінювати ситуацію, знаходити адекватні за­соби вирішення проблем.

                                                                                                                Таблиця 3.4.

Розрахунок заробітної плати працівникам

адміністративно-управлінського персоналу

Отже, важливою особливістю ефективного менеджменту на товаристві є підвищення ролі функції «мотивування» в діяльності менеджера, застосування найрізноманітніших форм сти­мулювання високопродуктивної праці.

3.4. Система контролю виробничих процесів

Для забезпечення ефективної діяльності працівників не­достатньо лише визначити завдання, організувати робоче місце, забезпечити оплату праці тощо. Всі ці процеси не результативні, якщо не реалізовується такий управлінсь­кий процес, як контролювання, який дає змогу виявити існуючі в організації проблеми та причини їх виникнення.

Після планування, організування і мотивування діяль­ності в організації виникає потреба в забезпеченні постій­них спостережень за ходом виробничо-господарських про­цесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її ус­пішному здійсненню.

Контролювання — вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагро­мадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання склад­них організаційних проблем тощо.

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічно­го суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів еко­номіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.

Контролювання як вид управлінської діяльності (про­цес) реалізується на засадах виконання контрольних опе­рацій (контролю).

Контроль — елемент і чинник управління економічними суб'єкта­ми, процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, визначеним стратегі­ям, цілям, програмам розвитку тощо.

Мета контролю полягає в максимальному забезпечен­ні фактичних результатів очікуваним.

Процес контролю на даному підприємстві відповідає своєму призначен­ню і реалізовує свої функції, оскільки він:

—  базується на чітко визначених нормативах, гнуч­ких, динамічних технологіях;

—  відображає пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності;

—    орієнтується на досягнення конкретних резуль­татів;

—    відповідає основному для організації виду діяль­ності;

— забезпечує своєчасність, мобільність, надій­ність, гнучкість контрольних операцій;

—  є простим і зрозумілим;

— є економічним (ґрунтується на співставленні витрат на його здійснення з досягнутими результатами).

Процес здійснення контролю стосується інтересів кон­кретних працівників, що може спричинити зміну їх ви­робничої та соціальної поведінки. В кожному окремому випадку вона виявлятиметься по-різному. Тому контроль потребує ви­віреного, делікатного використання з урахуванням усьо­го спектра чинників, що впливають на його реалізацію.

За змістом контроль на даному підприємстві можна поділити на фінансовий, виробничий, маркетинго­вий.

Фінансовий контроль постає як система спостере­жень, перевірок, досліджень ефективності функціону­вання та розвитку фінансових ресурсів. Він зорієнтова­ний на фінансову сферу підприємств, фінансові системи інших суб'єктів управлінських рішень, правильність і своєчасність виявлення відхилень, визначення необхід­ності у корективах тощо.

Виробничий контроль полягає в порівнянні показ­ників виробничого планування із фактичними даними, а також в аналізуванні відхилень. Основними критерія­ми при цьому є строки виготовлення, якість продукції, ефективність використання виробничих потужностей, ана­ліз витрат виробництва. За періодичністю виробничий контроль буває регулярним та разовим, зосередженим на внутрішніх і зовнішніх операціях підприємств.

Контроль маркетинговий — це комплекс дій та за­ходів, пов'язаних із перевіркою рівня реалізації марке­тингової концепції підприємства. Основними критерія­ми при цьому є ефективність рекламної кампанії, рі­вень конкурентоспроможності продукції, якість після­продажного обслуговування споживачів, рівень витрат на збут і просування товару тощо.

За етапами виробничо-господарської діяльності на КП Клевань „Комунсервіс” здійснюють по­передній, поточний та завершальний контроль.

Попередній контроль здійснюють на вході в систему організації на основі встановлених правил, процедур, норм поведінки тощо. Цей вид контролю використову­ють щодо трудових, матеріальних, фінансо­вих, інформаційних, енергетичних та інших ресурсів.

Поточний контроль реалізується в процесі виробни­чо-господарської діяльності. Його характеризують такі особливості:

—  управлінська необхідність;

—  наявність мети, спрямованість на конкретні робо­чі місця;

— використання зовнішніх ресурсів для внутрішнього споживання     організації;

—  націленість на всі види діяльності організації.

Завершальний контроль здійснюють на виході із сис­теми організації. Він необхідний для виявлення рівня досягнутих результатів в організації, забезпечення моти­вації (наприклад, при оплаті праці, преміюванні тощо).

         Особливості створення, налагодження та функціону­вання системи контролювання в організації можна про­аналізувати на прикладі контролю виробничих процесів.

Система контролювання виробничих процесів — механізм контро­лю за такими елементами виробничо-господарської діяльності, як науковий пошук, проектування, розроблення технологій, підготов­ка виробництва, основне виробництво, реалізація продукції і мар­кетинговий пошук.

Вона покликана оцінювати ефективність робіт на всіх етапах циклу створення та реалізації продукції з метою забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньо­му і зовнішньому ринках. Тобто така система контролю повинна забезпечити певний рівень якості продукції, який задовольняв би споживача, гарантував виконання замов­лень у встановлені терміни й на належному рівні. Тому вона є одним із найдійовіших об'єктивних методів підви­щення ефективності виробництва. Оскільки ця система пов­ною мірою задіяна в процесі управління виробництвом, цілком виправдано її відносять до керуючої системи.

Робота щодо забезпечення ефективності системи кон­тролю виробничих процесів на підприємстві охоплює та­кі етапи:

—  визначення рівня якості відповідно до вимог спо­живачів;

— створення умов для досягнення відповідного рів­ня якості: розроблення технології, підготовка обладнан­ня, придбання матеріалів, підбір і навчання працівни­ків, організація технічного контролю;

—  налагодження виробничого процесу з метою якіс­ного виготовлення виробів;

— ліквідація виявлених недоліків у якості продукції і виробничого процесу;

—  стабілізація досягнутого рівня якості продукції.

Система контролю виробничих процесів охоплює су­купність функцій і методів управління, управлінський апарат, а також відповідне нормативне та матеріальне забезпечення. Контроль виробничих процесів здійснює самостійний структурний підрозділ підпри­ємства, очолюваний заступником директора з якості. Управління системою контролю виробничих процесів починається на етапі науково-дослідницьких, проектно-конс­трукторських і технологічних розробок, а завершується на етапі маркетингового пошуку.

До функцій системи контролю виробничих процесів належать: аналіз конструктивних, технологічних, вироб­ничих і експлуатаційних дефектів; виявлення поми­лок у кресленнях, схемах, технічних умовах, технологіч­них картах та іншій технічній документації; контроль якості матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих ви­робів, що надходять на підприємство, перевірка їх від­повідності вимогам документації; стеження, щоб надхо­дили на виробництво тільки потрібні матеріали і деталі, які пройшли контроль і випробування; контроль якості інструментів і оснащення власного виробництва, що над­ходять в експлуатацію, а також інспектування стану осна­щення та інструментів, які перебувають в експлуатації.