Розробка системи менеджменту в організації

Застосування системи контролю виробничих процесів забезпечує надійний контроль за дотриманням техно­логічної дисципліни на робочих місцях; ретельне випро­бування та приймання готової продукції; перевірку пра­вильності оформлення документів на виготовлення і пе­редачу продукції на склад або замовнику; контроль комплектності та якості пакування готових виробів, які відвантажують замовнику; перевірку стану засобів кон­тролю, вимірювальної техніки; виявлення, аналіз та об­лік браку; вивчення рекламацій; розроблення разом з іншими підрозділами підприємства заходів щодо усунен­ня браку і поліпшення якості виробів.

Через систему контролю виробничих процесів до вироб­ничих підрозділів надходять пропозиції щодо впровадження прогресивних засобів контролю, обґрунтування доцільнос­ті контрольних операцій, підбору виконавців контролю з метою підвищення його ефективності й зниження трудо­місткості. Забезпечуючи інтереси підприємства на рин­ку, така система запобігає виникненню збитків, пов'яза­них з виправленнями і переробками, прихованим браком, усуненням дефектів у виробах. Усе це суттєво впливає на кінцеві результати діяльності підприємства.

Ефективність системи контролю виробничих проце­сів залежить від того, наскільки якісно реалізуються всі її функції та завдання. Для підвищення ефективності управління системою і посилення її впливу на кінцеві результати виробництва при проектуванні конструкції й технології виробів визначають методи та засоби кон­тролю, щоб їх технічні характеристики і показники максимально відповідали вимогам споживачів. На ста­дії організації контролю основну увагу зосереджують на вхідному контролі, від ефективності якого значною мірою залежить одержання конкурентоспроможної продук­ції. При цьому дбають про забезпечення тісного зв'язку з підприємствами-постачальниками, оптимізацію техно­логії та управління виробництвом тощо.

Нормативною основою функціонування системи кон­тролю виробничих процесів є положення, в якому ви­значають її структуру, враховуючи вид, масштаб, тип виробництва, особливість продукції, права, обов'язки та відповідальність усіх підрозділів системи, їх зв'язок з іншими функціональними службами підприємства. В ній створюють два підрозділи (групи), покликані забезпечити впроваджен­ня і застосування міжнародних стандартів, а також кон­курентоспроможність продукції на стадії науково-пошу­кових і конструкторсько-технологічних робіт. Обидві гру­пи на цій стадії отримують інформацію безпосередньо від начальника системи контролю виробничих процесів. Результати її використання надходять у зворотному напрямі безпосередньо начальнику системи контролю, обминаючи всі проміжні структури, а також заступників начальника системи. Інформацію про діяльність груп отримує і голов­ний інженер підприємства, оскільки вона потрібна йому для оперативного впливу на процес виробництва. Дирек­тор підприємства інформацію про результати діяльності груп отримує безпосередньо від начальника системи конт­ролю виробничих процесів, а про результати щодо її реалі­зації у виробництві — від головного інженера.

Управління системою контролю виробничих проце­сів очолює заступник директора з якості — начальник системи контролю виробничих процесів. Він здійснює стратегічне управління системою, безпосередньо керує роботою таких груп: застосування стандартів; атестації виробництва і виробничого персоналу; технологічною; за­безпечення конкуренто-спроможності продукції на стадії науково-пошукових і конструкторсько-технологічних робіт.

Узгоджені дії з підрозділами є запорукою стабільнос­ті й ефективності роботи системи контролю виробничих процесів. При цьому важливо налагодити дієвий меха­нізм взаємозв'язку системи контролю виробничих про­цесів зі службами і підрозділами підприємства. З одного боку, відділи і служби забезпечують систему контролю виробничих процесів інформацією, необхідною для ус­пішного управління системою, з іншого — система ставить перед підрозділами конкретні техніко-організаційні вимоги, залучає спеціалістів і керівників до вирішення конкретних питань, пов’язаних із поліпшенням якості продукції.

                                   Розділ 4

                  Використання методів управління

Будь-яка діяльність, у тому числі управлінська, повин­на бути спрямована на отримання конкретних резуль­татів. Основними завданнями управлінців усіх рівнів є розроблення дієвих способів та прийомів впливу на пра­цівників, вибір найоптимальніших управлінських важе­лів та створення механізмів впровадження їх у життя.

Результатом виконання будь-яких конкретних функ­цій менеджменту, що здійснюються на засадах загальних функцій, є отримані методи управління.

Методи управління — способи і прийоми впливу керуючої сис­теми на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємс­тво, підрозділ, служба тощо).

На даному підприємстві методи менеджменту є сукупністю спо­собів і прийомів впливу на колектив працівників та окре­мих виконавців з метою виконання місії організації та досягнення її цілей. Вони спрямовані на об'єкт управління, тобто на праців­ників різних видів діяльності, їх зміст виявляється через особливості прийомів і способів впливу, а голов­ною метою є забезпечення гармонії, органічного поєд­нання індивідуальних, колективних та суспільних ін­тересів.

Основним завданням керуючої системи є вироблен­ня методів менеджменту, завдяки яким вона впливає на працівників, забезпечуючи їхню мотивацію праці, керуючи та координуючи їхню діяльність.

Усі методи менеджменту діалектично пов'язані з функ­ціями менеджменту, оскільки основним завданням функ­цій менеджменту як видів управлінської діяльності є фор­мування методів менеджменту. При цьому процес фор­мування здійснюється через конкретні функції, які реалізуються з допомогою загальних. Усі методи менеджменту функціо­нують не як окремі, розрізнені та самостійні способи впливу, а як цілісна система, що складається із взаємо­діючих та взаємопов'язаних елементів.

Методи менеджменту класифікують за різними озна­ками:

— напрямком впливу на керований об'єкт;

— способом врахування інтересів працівників;

—  формою впливу;

—           характером впливу (рис.).

1.  За напрямком впливу на керований об'єкт:

— методи прямого впливу — безпосередньо вплива­ють на керовану систему (накази, розпорядження, вка­зівки, інструкції, положення, тарифи тощо);

— методи непрямого впливу — створюють умови для впливу на керовану систему менеджменту (методи під­бору колективу за різними ознаками, методи формування психологічного клімату в колективі тощо).

2.  За способом врахування інтересів працівників:

— методи матеріального впливу — враховують май­нові та фінансові інтереси працівників; включають різ­номанітні економічні стимули;

— методи владного впливу — націлені на впоряд­кування функцій, обов'язків і прав працівників, регла­ментацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, до­говори, накази, розпорядження, догани тощо);

—  методи морального впливу — спрямовані на під­вищення соціально-господарської активності; включа­ють етичні норми, моральні стимули, методи встанов­лення хороших взаємин між керівником і підлеглими.

3.  За формою впливу:

— кількісні методи (калькуляції, кошториси, ціни, бюджет, матеріальні стимули тощо);

— якісні методи (вказівки, інструкції, моральні сти­мули, методи добору колективу за психофізіологічними факторами тощо).

4.  За характером впливу:

1) Економічні методи менеджменту. Зумовлені різ­номанітними економічними чинниками, за допомогою яких досягається колективне та індивідуальне задово­лення потреб на всіх рівнях. Ефективне використання економічних методів потребує певних передумов: здат­ності підприємства адекватно реагувати на зміну еконо­мічних умов функціонування, розвинутого ринкового еко­номічного середовища, ефективних фінансово-кредитних інститутів тощо. Економічні методи менеджменту перед­бачають розроблення планово-економічних показників і механізмів їх досягнення. Вони шляхом матеріальної за­цікавленості стимулюють ініціативу та відповідальність працівників за результати прийнятих рішень. До економічних методів належать економічні пла­ни, економічні стимули та бюджет.

Економічний план — комплексна модель (характеристика) основ­них економічних показників, параметрів майбутнього стану окре­мих сфер підприємства, а також шляхів, способів і ресурсів, необхід­них для досягнення наміченого.                      

Економічні стимули — способи впливу, що спонукають економіч­ну поведінку індивідів, груп у сфері економічної діяльності до вирішення конкретних виробничо-господарських завдань згідно з ме­тою організації. Вони належать до найефективні­ших чинників, що зумовлюють поведінку індивідів, сприя­ють гармонізації колективних, групових, та індивідуаль­них інтересів.

Бюджет — документ, що відображає розпис надходжень і видат­ків економічного суб'єкта за певний період (найчастіше за рік). Будучи базовим економічним методом ме­неджменту, бюджет формує засади функціонування ор­ганізації щодо збалансованості надходжень та витрат. Його формування вказує напрями економії витрат і збіль­шення надходжень.

2) Технологічні методи менеджменту. Вплив на працівників через документи, які визначають технологію виробничо-господарських процесів. До них належать:

— технологічні документи. Це різноманітні інструк­ції, схеми, які визначають методи, прийоми, режим ро­боти, послідовність операцій та процедур щодо викорис­тання матеріалів, інструментів, обладнання, інших за­собів виробництва.

— конструкторські документи. До них належать різ­номанітні ескізи виробів, крес­лення, конструкторські карти машин та осна­щення тощо.

3) Соціально-психологічні методи менеджменту. Во­ни постають як сукупність специфічних способів впливу на міжособистісні стосунки і зв'язки, соціальні процеси, що виникають у трудових колективах. До соціально-психологічних методів належать:         

—  соціальні плани — передбачають створення умов  і праці, забезпечення відпочинку, організацію побуту, ме­дичного обслуговування, охорони праці тощо;                

— моральні стимули — впливають через нагородження орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо;

—  методи формування колективів та соціально-пси­хологічного клімату в них — забезпечують вплив на заса­дах добору членів колективів за особливостями характерів, стажем роботи, розташування їх на відповідних робо­чих місцях тощо.

4) Адміністративні методи менеджменту. Вони зде­більшого є однозначними, тобто виключають варіатив­ність завдань і способів їх розв'язання. Найсуттєвіший їх недолік полягає в орієнтації на досягнення заданої результативності, а не на її зростання, заохочуванні ви­конання, а не ініціативи.

Методи менеджменту є результатом реалізації функ­цій менеджменту, тобто апарат управління КП Клевань „Комунсервіс” у процесі своєї діяльності повинен створити усі необхідні способи впливу на керовану систему. Власне, завдання управлінців і полягає в тому, щоб сформувати необхідні методи менеджменту, здатні забезпечити ви­робничо-господарську діяльність, досягнення цілей та мі­сії організації.

Результатами управлінської діяльності є конкретні способи та прийоми впливу на керовану систему, які у просторовому, часовому та ресурсному аспектах визначають сфери та напрями діяльності працівників, створюють механізми зацікавленості у виконанні завдань та досягненні цілей. Але забезпечення узаконеного впливу методів менеджменту можливе лише при їх затвердженні відповідними управлінськими рішеннями.

                                 Розділ 5

           Основи операційного менеджменту

         Основне призначення операційної системи полягає у виробництві продукції для задоволення конкретних потреб.

Управління операціями включає питання етики стосунків як всередині організації, так із зовнішнім середовищем.

Основне призначення операційної системи полягає у виробництві продукції або наданні послуг для задоволення конкретних потреб.

Операційна система – умови цілеспрямованої діяльності людей, які об’єднані єдиною метою. з цього випливає, що операційною функцією являються ті дії, які забезпечують надання послуг. Операційна система складається з переробної системи, підсистеми забезпечення, підсистеми управління.

Переробна підсистема – це підрозділ організації, який виконує виробничу роботу, безпосередньо пов’язану з перетворенням ресурсів, які надходять, у вихідну продукцію (послугу).

Підсистема забезпечення – підрозділ, який забезпечує життєво необхідні для переробної підсистеми функції і безпосередньо не пов’язаний з наданням послуг.

Підсистема управління – підрозділи, які на основі зібраної інформації від інших двох підсистем приймають рішення про перспективні цілі та функції переробної підсистеми.

Ефективність операційної системи визначають відношенням ринкової вартості спеціалізованої послуги на загальні затрати для виготовлення цієї послуги. Ринкова вартість спеціалізованих послуг вимірюється їх обсягами, відповідністю асортименту попиту, якістю продукції, своєчасністю доставки вантажів споживачам, гнучкістю виробничої системи для задоволення потреб споживача. Ефективність операційної системи для підприємства необхідно досягати забезпеченням високого рівня конкурентоздатності продукції, для досягнення якого необхідно використовувати такі способи, як зниження витрат виробництва, підвищення надійності товарів.