Розробка системи менеджменту на підприємстві

     Одним з найважливіших важелів поліпшення організації праці є впровадження організаційного нормування управлінської праці, зокрема застосування нормативів структуризації апарату управління, його чисельності та управлінських процесів.

     Хоча, на мою думку, менеджер підприємства проводить дуже мало часу на своєму робочому місці, все таки воно повинно бути зручним та обладнаним відповідно до його потреб. В першу чергу необхідно сказати, що робочий кабінет менеджера повинен знаходитися в зручному місці. Обов’язкова наявність секретарки, задачею якої є виконувати чорнову роботу, таку як друк документів, ведення документації, вона має відповідати на телефонні дзвінки, готувати каву та інше. Менеджер повинен зосереджуватися на своїй роботі – керувати, а не займатися друком наказів чи чимось подібним. Кабінет менеджера повинен бути зручним та просторим. Обов’язкова наявність комп’ютера підключеного до мережі підприємства, так щоб, наприклад, менеджер в будь-який момент із допомогою комп’ютера зміг уточнити якусь фінансову цифру з бухгалтерії. Також необхідна наявність доступу до Internet як до носія світового розуму. В кабінеті менеджера повинна знаходитись маленька бібліотека. Необхідна наявність сучасних засобів телекомунікації, таких як факс і телефон. В менеджера завжди при собі має бути мобільний телефон. Менеджер ні в якому разі не повинен носити пейджер – це те саме, що кросівки під костюм, при цьому менеджер може втратити авторитет серед колег і особливо серед партнерів.

2. Забезпечення умов техніки безпеки та охорони праці на робочому місці.

     Більше  число ергономічних вимог до якості техніки, елементам устаткування і просторової організації виробничого середовища може зробити враження закінченості процесу оптимізації робочих місць. Однак існуючий досвід суперечить цьому твердженню. Навіть якщо взяти до уваги всі ергономічні рекомендації і безпосередньо реалізувати їх, то з цього не завжди може вийти зручне робоче місце. Тут як і в кожній іншій складовій робочого місця, варто прийняти багато вирішень, що впливають на естетичну якість робочого середовища. Зокрема необхідно:

• визначити і реалізувати помірний ступінь упорядкованості елементів робочого середовища з урахуванням площі робочого місця і розмірів цих елементів;
• установити раціональний розподіл світла і тіні;
• визначити ступінь взаємного узгодження елементів робочого середовища за формою, кольором і матеріалом;
• поліпшити естетичні параметри засобів праці за допомогою кольору й ін.

     Облік цих вимог призведе до поліпшення композиційної цілісності робочого місця, збільшить його інформаційну виразність і т.д.

     Робоче  місце (далі РМ) – це оснащений технічними засобами простір, де здійснюється діяльність виконавця. Організацією РМ називається система заходів щодо оснащення РМ засобами і предметами праці і розміщенню їх у визначеному порядку. Правильна організація РМ сприяє підвищенню продуктивності праці.

     Організація робочого місця включає:

• облік психофізіологічної сумісності виконавця і засобів праці;
• аналіз антропометричних характеристик людини для вибору ергономічно-обґрунтованого робочого положення і робочих зон;
• раціональну компановку РМ;
• облік факторів зовнішнього середовища, у тому числі соціально-психологічного її аспекту.

     Виходячи  з загальних принципів організації  робочого місця, у нормативно-методичних документах сформульовані вимоги до конструкції робочого місця. До них  відносяться:

1. вимоги  до конструкції робочого столу,  що включають:

• вимоги до розмірів робочої поверхні устаткування (висота, ширина і глибина робочої поверхні);
• вимоги до простору для ніг;
• вимоги до параметрів зон розміщення органів управління на устаткуванні;
• вимоги до параметрів зон розміщення засобів відображення інформації;
• вимоги до взаємного розміщення органів управління і засобів відображення інформації;

2. Вимоги  до робочого сидіння відповідно  до технічних властивостей робочого  місця й антропометричними параметрами людини [12]

     Кожного року в банку виділяються кошти  на охорону праці. Також виконуються  комплексні заходи, спрямовані на приведення умов і безпеки праці до нормативних  вимог або підвищення існуючого  рівня охорони праці на виробництві. За 2009р. вони виконані.

7.3 Механізація та автоматизація управлінської праці.

     Рівень  механізації та автоматизації процесів управління суттєво впливає на продуктивність управлінської праці. Номенклатура засобів механізації є дуже широкою. Вона включає засоби обчислювальної і копіювально-множинної техніки і зв'язку. Всі технічні засоби кваліфікують за ознакою відношення технічних засобів до інформаційних процесів, їхніх стадій. Класифікація ґрунтується на логіці перебігу інформаційних процесів. Відповідно до структури процесів перетворення інформації виділяють п'ять класів технічних засобів. В кожному з них — по два підкласи, що належать до окремих стадій перетворення інформації. Кожний з підкласів має декілька типів засобів, розміщених у структурі в міру зростання їхньої технічної складності та універсальності дії, ступеня механізації та автоматизації.

     Слід  особливо підкреслити, що ефективність техніки управління підвищується при  її комплексному застосуванні в інформаційних  процесах. Так, разом зі швидкодіючими ЕОМ використовують й інші засоби (друкарські машинки, розмножувальну техніку тощо), які прискорюють створення документів. Диктофони застосовують переважно для аудіо запису службових документів. Записаний апаратом на звуконосії текст прослуховують і передруковують, що виключає складання чорновиків - документів.

     Засоби  пошуку і збереження документів сприяють покращенню довідково-інформаційної  роботи. До цієї групи належать різного  роду механізовані та автоматизовані картотеки, інформаційно-довідкові  системи. Спеціалізовані меблі з блоками підвісного збереження документів, пересувні стелажі дають змогу організувати робочі місця службовців, підвищити продуктивність їхньої праці. Засоби сигналізації та передавання інформації підвищують оперативність і надійність процесів управління.

     У процесі управління технічні засоби можуть використовуватися різними  способами. Основні з них —  індивідуальні, групові та функціональні.

     Механізація та автоматизація значних обсягів  обчислювальних процесів здійснюється шляхом використання машинолічильних установок

     Стосовно  процесу управління в цілому для  підприємства передбачається комплексне використання прогресивних технічних засобів і методів. Для цього застосовують автоматизовану систему управління як організаційну форму більш високого рівня порівняно з ручною.

     Науково-технічний  прогрес створює матеріальну  базу для якісного перетворення управління виробництвом на основі науки, яка швидко розвивається, і принципово нової  техніки управління. Науково-технічний прогрес в управлінні сприяє прогресивним змінам характеру її умов праці управлінських працівників, створює умови для інтенсифікації виробництва й управління.

     Науково-технічний  прогрес у сфері управління охоплює  як розробку теоретичних проблем, так і впровадження досягнень науки в практику управління виробництвом. Отже, великого значення набуває соціальне та економічне експериментування щодо запровадження управлінських нововведень. Для здійснення експерименту необхідно розробити наукову гіпотезу і методику проведення вимірів та стимулювання результатів, визначити режим й умови експерименту та слідкувати за ними, здійснювати матеріальну підготовку, технічне і організаційне забезпечення, скласти кошторис витрат, забезпечити спільну роботу вчених і спеціалістів.

     Технічний прогрес у сфері управління є важливим фактором підвищення його ефективності. Особливо це стосується автоматизації, яка дає змогу значно розширити коло вирішуваних управлінських задач, підвищити якість і оперативність керівництва, обґрунтувати найбільш ефективні шляхи розвитку виробництва.

     Головне завдання автоматизації управління на сучасному етапі полягає в забезпеченні єдності то взаємодії автоматизованих систем управління різних рівнів і призначень. Проектування і впровадження АСУ — складне комплексне інженерно-технічне і соціально-економічне завдання. Структура АСУ є комплексною, оскільки охоплює всі підприємства, що утворюють підсистеми.

     Крім  того, організація технологічного процесу  управління передбачає його впорядкування, тобто доцільну побудову ланок і  ступенів прийнятої організаційної структури управління в просторі і в часі, заданому для досягнення цілей управління.

     Ефективність  проектування організації процесів управління залежить насамперед від детальної обробки операційної структури етапів процесу управління та від утвореної на її основі системи технологічних нормалей, побудованих на базі уніфікованих і стандартизованих елементів. Стандартизація як форма організації процесу управління набуває все більшого значення.[4]

     Реалізація  процесу управління ґрунтується на певному складі конкретних функцій управління, розробленій і затвердженій організаційній структурі, системі інформаційного забезпечення, в тому числі документаційного і технічного, технологічних нормах і проектах організації виконання окремих етапів процесу управління. Організація процесу управління покликана забезпечити максимально можливу керованість. Тому її розглядають як один із засобів досягнення мети.

     Таким чином, в технології та організації  процесу управління відображаються дії всього комплексу організаційних форм управління. Тому однією з важливих її характеристик є технологічність. Вона характеризується рівнем затрат управлінської праці і засобів на виконання всіх операцій організаційно-технологічного циклу процесу управління при необхідних якості та ефективності прийнятих до реалізації рішень, в чому неабияку роль відіграє змагальність як у сфері управління, так і у виробничій сфері.

7.4 Витрати на управління  підприємством та  ефективність управління.

     Головним  елементом усієї системи управління підприємства є персонал. Здатність персоналу одночасно виступати в ролі об'єкта й суб'єкта управління є головною специфічною особливістю управління персоналом.

     Під управлінням персоналом розуміється  процес планування, підбору, підготовки, оцінювання та безперервного навчання працівників, спрямований на раціональне використання їх та підвищення продуктивності праці.

     Предметом управління персоналом є вивчення відносин працівників у процесі виробництва з метою найбільш повного та ефективного використання їхнього потенціалу в умовах функціонування конкретного підприємства.

     Головна мета управління персоналом — поєднання  ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та трудової мотивації спрямованих на розвиток здібностей працівників заради розв'язання завдань, що стоять перед підприємством та його підрозділами.

     Управлінський персонал здійснює трудову діяльність у процесі управління виробництвом з переважною часткою розумової праці. Вони зайняті переробкою інформації з використання технічних засобів управління. Головним результатом трудової діяльності є вивчення проблем управління, створення  інформації, зміна її змісту або форм, підготовка управлінських рішень, а після прийняття — реалізація та контроль за виконанням рішень. Отже, до кадрів управління належать працівники, які виконують або сприяють виконанню конкретних управлінських функцій.[4]

     Розстановка персоналу має забезпечувати  постійний рух кадрів на підставі результатів оцінювання їхнього  потенціалу, індивідуального внеску, планування кар'єри, віку, термінів зайняття робочих місць та наявності вакантних посад у штатному розкладі підприємства. Науково обґрунтована розстановка кадрів передбачає планування службової кар'єри з урахуванням їхніх життєвих інтересів; раціональне поєднання призначення, конкурентності та виборності залежно від категорії працівників та резерву кандидатів; планомірний рух працівників апарату (підвищення, переміщення, пониження) залежно від результатів оцінювання; визначення термінів зайняття посад і віку кадрів управління; наукову організацію робочого місця; визначення умов і оплати праці.

     Навчання  персоналу призначене для забезпечення відповідності професійних знань та вмінь працівників сучасному рівню виробництва й управління. Розрізняють чотири види навчання: підготовка робітників і службовців у професійних училищах, коледжах, вищих навчальних закладах, котра передбачає одержання базової спеціальності; підвищення кваліфікації у навчальних закладах (центри, школи, інститути), тобто одержання нових знань з базової спеціальності працівника; перепідготовка персоналу для здобуття нової спеціальності; післядипломна професійна освіта (магістратура, аспірантура, докторантура). Взаємодія зазначених видів навчання дає змогу забезпечувати можливості для безпосереднього підвищення освіти кожного працівника, вчасно регулювати відповідність між чисельністю працівників і професійно-кваліфікаційною структурою персоналу.