Дослідження мотиваційної готовності старшокласників до військової служби

      Дитині  з раннього віку доводиться жити в світі соціальних ролей і стереотипів.

      З приходом в школу діти разом з  учителем виражають свою повагу до однокласників, орієнтуючись на оцінки за успішність. Формується стереотип, згідно якому вважається, що всі  відмінники – цікаві особистості, хороші друзі, а всі трійочники – люди буденні; нецікаві. Пізніше починають діяти інші критерії. На період юнацького віку накопичується вже достатньо багато комплексів, шкідливих стереотипів, звикання з певною роллю, а в нашому випадку, все це посилюється зміною соціального оточення.

      Що  дає групова робота ? Новобранець  не завжди в змозі усвідомити, самостійно проаналізувати причини своєї дезадаптованості, наслідки своїх комунікативних утруднень. Тут і знадобиться допомога T - групи разом з тренером. На подібних заняттях юнак бачить, що і в інших людей бувають такі ж проблеми, що і інші члени групи вважають їх наявність абсолютно природнім явищем, яке зовсім не потрібно приховувати від оточуючих.

      У розвитку групового процесу можна  виділити два етапи: діагностичний  та корекційний.

      Діагностичний етап тренінгу - це перш за все самопізнання. Кожен учасник тренінгу в процесі  його проведення вимушений задуматись над своїми індивідуально-психологічними особливостями, оцінити їх, визначити  до них своє ставлення. Все це забезпечує використання різних ігор, під час яких учасники отримують "зворотний зв'язок" від партнерів, причому більш інтенсивний і концентрований, аніж в буденному житті.

      Під час повсякденного спілкування  з оточуючими людьми індивід здійснює на них певний вплив ("прямий зв'язок"). Враження про цей вплив акумулюється в оточуючих, і, поступово узагальнюючись, переростає в певну уяву про характер та інші особливості даної людини.

      В умовах групової роботи проходить стимулювання до обміну  такими уявленнями. Це є "зворотний зв'язок".

      Термін  був введений Н. Вінером. В самому загальному вигляді це інформація, яка виходить від об'єкта впливу, сприймається носієм впливу і об'єднує в собі характеристику результатів такого впливу. Об'єкт впливу в такому випадку виконує роль джерела зворотного зв'язку (або комунікатор), а носій впливу - роль одержувача зворотного зв'язку (реципієнта).

      Поняття соціальний зворотний зв'язок ввів О.О. Бодальов. В книзі "Особистість і спілкування" він пише: "Однією із необхідних умов взаємодії людей, що відповідає сформованим уявленням про нормальне протікання цього процесу і про досягнення в ході його бажаного наслідку, є постійне одержання людиною інформації про результати власних дій в цьому процесі. Таке управління людиною своєю власною поведінкою досягається через механізм зворотного зв'язку" (30, 96).

      За  способами комунікації соціальний зворотний зв'язок поділяється на безпосередній і апаратний, тобто  опосередкований технічними засобами (фотоапарат, відеозапис і ш.).

      Аналіз  робіт вітчизняних авторів дозволяє виділити п'ять основних джерел сприйняття себе та іншого в контексті спілкування.

      Сприйняття  себе через співставлення (ідентифікацію, розмежування) себе з іншими.

      Сприймання  себе через сприймання себе іншими.

      Сприйняття  себе через результати власної діяльності.

      Безпосереднє  сприйняття власного зовнішнього обліку.

      Сприйняття  себе через спостереження власних  внутрішніх станів (60, 20-21).

      Одночасно із самодиагностикою відбувається "зовнішня" діагностика, тобто пізнання тренером індивідуально-психологічних особливостей учасників групи. Ця сторона тренінгу становить необхідну передумову корекційного етапу, який передбачає викорінення недоліків, виявлених попередньою роботою. Корекційний ефект досягається за рахунок одержаних і переосмислених нових знань про себе і інших членів групи. .Між названими етапами немає різкого часового розмежування. Один учасник групи уже зрозумів, що йому заважає, в чому полягає його проблема, і робить перші спроби по відпрацюванню нових для себе форм поведінки. Інший - ще не зрозумів. Один легко звикся з тим, що його сприймають інші дещо не так, як він сам себе, для другого - це варте немалих зусиль.

      Розв'язування обох завдань – психодіагностичної і психокорекційної досягається через відповідну організацію роботи групи за певними правилами, на основі взаєморозуміння, емоційної підтримки, створення клімату довіри.

      Обґрунтовуючи мету роботи в групах активного соціально-психологічного навчання, можна стверджувати, що це - розвиток соціально-психологічної  компетентності особистості, тобто  здатність суб'єкта ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми, розвиток активної соціально-психологічної позиції учасника тренінгу« здатність людини забезпечувати суспільне значиш перетворення в сфері міжособових стосунків; підвищення психологічної культури.

      Методи роботи в таких групах самі різні. Однак, останнім часом перевага надається, так званим, активним методам, серед них виділяються групові диспути та ігри. Метод групового диспуту використовується в основному в формі аналізу конкретних ситуацій і в формі групового самоаналізу (24, 17, 25, 26).

      Серед ігрових методів найбільш широко використовуються рольові ігри. Згадані  методи можуть використовуватись кожен  окремо і бути складовою частиною задано комплексної програми з певною поставленою метою.

      Наприклад , гра "Сповідальна свічка" , один з варіантів якої описаний М. Козловим у книзі "Кращі психологічні ігри-вправи". Суть цій вправи полягає в тому, що група сідає в коло, у центрі якого — людина, яка тримає в руках запалену свічку. Світло в приміщенні вимикається, фоном вправи може бути тиха спокійна музика. Одна з умов для людини, яка знаходиться в колі — дивитися тільки на свічку, відверто відповідати на запитання групи і спостерігати за своїми відчуттями.

      Рольова гра — вид групової роботи, суть якої полягає в розігруванні ролей учасниками тренінгу, що дає їм можливість повністю виражати свої думки та почуття з метою розширення усвідомлення самого себе.

      У тренінговому процесі розрізняють  два види рольової гри. Перший, і  найбільш корисний для учасників  варіант, опис якого дається у книзі Л. Сімеонової "Человек рядом", заснований на установці тренера: "Грайте самі себе, намагайтеся не входити в роль, яку вам нав'язують, щоб здаватися більш симпатичним, скромним, відкритим, всезнаючим, впливовим. Будьте самим собою. Не хвилюйтесь з приводу того, чи достатньо добре виглядає Ваша роль збоку". Суть цього виду ігор полягає в тому, що людині» щоб краще розуміти інших, необхідно навчитися грати (виражати) саму себе. Другий вид ігор має профілактичну мету, розкриває негативні соціальні ролі, наприклад: ігри за Е. Берном — "Алкоголік" (із серії ігор на все життя), "Кохана" (із серії подружніх ігор) та ін.; позиційні ігри, пов'язані з трьома его-станами (Дорослий, Батько, Дитина), в ході яких кожен вчиться займати позицію, оптимальну для спілкування в партнером. Суть цього варіанта в тому, що програвання негативних ролей допомагає людині звільнитися від них у реальному житті. Саморозкриття учасників відбувається не відразу, а поступово. Членам тренінгової групи, як правило, вдається допомогти один одному. Якщо в однієї людини виникають проблеми, обумовлені життєвою кризою, а в інших цих проблем немає, то інші учасники можуть вказати своєму товаришу на його реальні помилки, поділитися секретами своєї комунікативної майстерності; якщо ж вони зустрічалися з такими проблемами, – то поділитися засобами їх вирішення.

      Наслідком використання методу рольових ігор є  зменшення необґрунтованої недовірливості, зникнення у людини почуття, ніби оточуючі неадекватно її сприймають, переоцінка свого характеру і свого ставлення до інших людей та ін.

      Психодрама  – це метод групової роботи, при якому учасники виконують ролі, що моделюють життєві ситуації, які мають особистісний зміст для учасників. Відомі психодраматичні прийоми:

1. монолог;
2. виконання власної ролі;
3. двійник або друге Я (програвання ролі по-іншому);
4. обмін ролями;
5. розігрування однієї ситуації різними учасниками та ін.

      Метод психодрами кілька десятків років тому був запропонований відомим американським  психологом Дж. Морено. Психодрама сприяє створенню несподіваних ситуацій, знижує напруженість у групі, розвиває творче начало, вчить  розуміти  внутрішній світ іншої  особистості,  поважати  її реалії,  дає можливість людині побачити себе очима інших.

      Відмінність психодрами від рольової гри полягає в тому, що в психодрамі задається ситуація, але не ставиться якесь конкретне завдання, тобто надається повна можливість шукати шляхи вирішення конфліктної ситуації і способи подолання життєвих криз.

      Групове інтерв'ю — різновид методу інтерв'ю  як засобу отримання інформації в процесі усної бесіди.

      Цей метод дозволяє групі, по-перше, спостерігати за учасником (респондентом), його мовою, позою, мімікою, манерою поводити себе в незвичних обставинах; і по-друге  — отримати дані про життя людини, сприйняття нею минулих і теперішніх подій, їх оцінку, опис розуміння кризових ситуацій тощо.

      Метод групового інтерв'ю дозволяє виявити  наявність життєвої кризи в житті  людини і має позитивний ефект, коли група "працює" на одну людину, допомагаючи  їй знайти вихід із складної життєвої ситуації, подолати критичний внутрішній стан. Цей метод допомагає також встановити тісні міжособистісні контакти у групі, що сприяє ефективності її подальшої роботи.

      Всі методи соціально-психологічного тренінгу характеризуються тим, що, по-перше, орієнтовані на широке використання ефекту групової взаємодії; по-друге, ці методи реалізують принцип активності через включення учасників в процес експериментування і дослідження; по-третє, названі методи передбачають своєрідний варіант навчання з використанням моделей.

      Специфіка занять в подібних групах полягає  в тому, що аналізу піддаються не тільки ситуації, в які потрапив хтось і колись, а і реальні  ситуації, суб'єктами яких є самі учасники групи. Таким чином, повідомлення про  складності спілкування є не просто побічною інформацією, а тим особистим досвідом утруднень учасника групи, які в  свою  чергу  віддаються  відрефлексованому  груповому  аналізу.

      Виходячи  з цього, робота тренера передбачає прогнозування та організацію таких  ситуацій, які б давали можливість членам групи усвідомити, спробувати і тренувати нові способи поведінки, експериментувати з ними.

      У тренованій групі створюється креактивне середовище, основними показниками  якого є проблемність, невизначеність, відкритість. В зв'язку з цим, особливої уваги потребує розвиток спонтанності.

      Е.Фром (1990) визначає діяльність як спонтанну, коли вона не тільки адаптує людину до ситуації, а обумовлена його внутрішньою сутністю, його природою. Спонтанну активність Фром протиставляє невільним, нав'язливим формам поведінки (авторитарному, комфортному), в рамках яких людина адаптується до ситуації, але платить за це псевдорозквітом свого "Я", неможливістю повноцінно розвивати свої життєві потенціали.

      Роджерс (1994) вводить поняття "тенденція  до самоактуалізації, яка допомагає йому описати спонтанну активність. До речі, механізм неспонтанної поведінки Роджерс характеризує так: потреба в позитивному відношенні з боку дорослого спонукає дитину до засвоєння цінностей і норм поведінки, які не властиві його самоактуалізаційній тенденції.

      Аналіз  робіт Е.Фрома (1990), К.Роджерса (1994), А.Маслоу (1986), Я.Морено дозволяє виявити такі особливості спонтанної активності:

1. Для стану спонтанності характерна цілісність особистості, при котрій її найважливіші компоненти не суперечать, а доповнюють один одного. Ця єдність, стану внутрішньої безконфліктності, коли ніяка суттєва частина особистості не придушується, переживається людиною як почуття гармонії, прийняття себе .
2. Спонтанна активність є одночасно творчою активністю. В теорії особистості Я. Морено (див. 77) центральним поняттям є творчість і спонтанність. Я. Морено вважав, що тільки звільнившись від регідних соціально-рольових шаблонів поведінки, людині вдається реалізувати свій життєвий потенціал в спонтанній творчій активності.
3. На думку Е.Фрома, життя людини наповнене самітністю і тривогою, подолати котрі і знайти реальний зв'язок зі світом вона може в процесі творчої діяльності. Тільки в спонтанній активності людина реалізує свою діяльнісну сутність і за допомогою творчого акту зливається зі світом . Він вказував, що "Наше - тільки те, з чим ми на справді пов'язані своєю творчою діяльністю, чи то інша людина, чи неживий об'єкт".