Дійсно, мотивацію з’ясовують з потребами  і мотивами – світоглядом людини і особливостями його уявлення про себе, особистісними і функціональними станами, з переживаннями, знаннями про середовище, з очікуванням подій і оцінки інших людей (В.А. Іванніков, 1985, 1991).

     Не  краще справа виглядає з поняттям „мотив”. В якості його називають  самим різним психологічним феноменом: уявлення ідеї, почуття і переживання (Л.І. Божович, 1968), потреби і потяги, схильності (Х. Хекхаузен, 1986), морально-політичні установки і помисли (А.Г Ковальов, 1969), психічні процеси, стани і якості особистості (К.К. Платонов, 1986), предмети зовнішнього світу (А.К. Леонтьєв, 1971, 1975), установка (А. Маслоу, 1954).

     Недарма А.Н Леонтьєв писав, що роботи по проблемам  мотивації не піддаються систематизації – до такого ступеня різні поняття, з приводу якого вживається термін „мотив”, що саме це поняття обернулось у великий мішок, в якому складені різні речі.

     В деяких працях „мотив” розглядається  тільки як інтелектуальний продукт  мозкової діяльності. Так, Ж. Годфруа (1994) пише, що „мотив” – це мислення, по якому суб’єкт повинен діяти. Х. Хекхаузен (1986) пише, що в дійсності ніяких „мотивів” не існує, вони не спостерігаються і не можуть бути представлені як факти дійсності. Вони лише умовні, доповнені конструкти нашого мислення. Не дивно, що в його двотомній монографії за „мотив” приймаються лише потреби (потреба у владі, називають його „мотивом влади”; потреба в досягненні – „мотив досягнення”, чи особисті диспозиції (тривога і інші), чи зовнішні і внутрішні причини тої чи іншої поведінки (надання допомоги, прояви агресії).

     А.Н. Леонтьєв в 1956 році писав, що мотив спонукає окремі, часткові дії. В різних працях він стверджував, що мотиви відносяться тільки до діяльності, а дії не мають самостійного мотиву [25, 19].

     Мотиваційна готовність до військової служби може бути розкрита лише в контексті взагалі, яка є однією з актуальних у сучасній психології. Вивчення її полягає в аналізі причин, і факторів, які спонукають ініціюють, спрямовують, посилюють та підтримують активність людини на шляху до поставленої мети.

     Мотив – це спонукання до дії, пов’язана із задоволенням потреб суб’єкта; сукупність умов, які викликають його активність та визначають спрямованість діяльності; спонукаючий і визначаючий вибір предмета діяльності, заради якого вона реалізується; усвідомлена особистістю причина, що лежить в основі вибору вчинків, дій індивіду.

     В психології існують різноманітні підходи  до розуміння сутності мотивації. Так, наприклад, Дж. Гілфорд зводить мотивацію  до цільових установок результативного  характеру, так як у його розумінні  „мета найкраще визначається як певний кінцевий стан, на якому припиняється підтримуюча активність” (206). Дещо подібні погляди на мотивацію були і у З. Фрейда, який джерелом мотивації, активності людини вважав функцію „воно” як систему інстинктивних, вроджених потягів, яка прагне підтримати психіку в стані свободи від будь-якого збудження (207).

     Тенденцію до гомеостатичного пояснення мотивації  проявляє і такий психолог як Н.Ю. Войтоніс, який визначає „мотив як систему реакцій, які порушили рівновагу організму, і є передумовою для здійснення іншої системи реакцій, органічно пов’язаної з першою і відновлюючою відносну  рівновагу організму” [34, с. 49].

     Важливою  щодо мотивації є думка С.Л. Рубінштейна  про те, що ставлення людини до навколишнього  середовища, до оточуючих проявляється через мотивацію. Тлумачення С.Л. Рубінштейном поняття „мотив” зводиться до таких основних положень: мотив розуміється як спонукання, як відображення у свідомості об’єктивних рушійних Сил людської поведінки як переживання чогось особисто значущого для індивіда.

     Важливим  внеском в розробку теоретичних  основ мотивації були дослідження  виконані О.М. Леонтьєвим та його учнями. О.М. Леонтьєв наголошував, що мотив  не тільки спонукає особистість до діяльності і визначає спрямованість  останньої, але й надає діяльності і визначає спрямованість останньої, але й надає діяльності певний особистісний зміст [100, с. 210-215].

     О.М. Леонтьєв говорить про існування  трьох видів змісту: біологічного (інстинктивного), життєвого і свідомого (особистісного, суб’єктивного) [99, 101].

     Проблемою аналізу змісту поняття „мотив”  займався дослідник В.А. Іванніков [66, с. 130-142].

     Він зокрема, зробив висновок, що термін мотив  означає як першопричини поведінки, так і стійкі психічні утворення, що мотивують вибір засобів та способів дій, формують зміст дії. Дослідженням мотивації в аспекті вивчення її структури та зв’язку із спрямованістю особистості займалась Л.І. Божович (21). В процесі аналізу навчальної діяльності вона зробила припущення, що функціональні потреби в орієнтовно-дослідницькій діяльності, потреби у зовнішніх враженнях набувають здатності до саморозвитку і до саморуху. Вони задовольняються при досягненні мети діяльності, яка реально не має власної спонукальної сили [25, 48].

     2.2. Класифікація  мотивів

     спроби  класифікувати мотиви робились неодноразово і з різних позицій. При цьому виділення мотивів і їх класифікації залежать у багатьох авторів від того, як вони розуміють сутність мотиву. Так, розподіл мотивів на біологічні і соціальні, виділяють мотив самоповаги, само актуалізації, мотив прагнення до результату (мотив досягнення), мотив прагнення до самої діяльності, мотив до успіху уникнення невдач в свої основі базуються на виділенні і класифікації різних видів потреб людини (біологічні і соціальні).

     Розподіл  мотивів на особистісні і суспільні, егоїстичні і суспільно значимі пов’язані з установками особистості, її моральні мотиви (так як вони відображають, переконують особистість, її світогляд, моральні норми і принципи поведінки), і мотиви колективізму (які базуються на таких аттитюдах (установках), як норми життя даного колективу, прийняті особистістю. Таким чином, значення (назва) мотивів в більшості випадків проходять по ведучому (найбільш яскраво виражені) мотиватору. Такі мотиви можна назвати, використовуючи термін Л.С. Виготського, „однозначними”, у випадку від „багатозначних”, в яких є одразу декілька мотиваторів, що мають для людини протилежні значення – притягаючі і відштовхуючі, приємні і неприємні.

     Другий  підхід до виділення і класифікації мотивів – по видам активності, проявляється людиною: мотиви спілкування, ігри, навчання, професійній, спортивній і суспільній діяльності і т.д. тут назва мотиву визначається видом прояву активності.

     Ще  один підхід до класифікації мотивів  – з урахуванням їх тимчасової характеристики. З одного боку – це ситуативні і постійні (періодичні) мотиви, другого – це мотиви короткочасні і стійкі. Останні називають мотиваційними установками: оперативними – відстроченими для виконання, довготривалими, характеризується направленістю особистості (Б.М. Теплов говорив, як далекій мотивації в різниці між короткою мотивацією, коли люди спонукають до діяльності тільки ближчими задачами).

     Виділяють мотиви на основі їх структури: первинні (абстрактні) з урахуванням тільки абстрактній цілі, другорядні –  з урахуванням конкретної цілі; другорядні діляться на повні (з наявності компонентів із всіх блоків: потребуючого, „внутрішнього фактора” і цільового) і скорочений (сформовані без участі блока – „внутрішнього фільтра”).

     Класифікація  мотиву дана в книжці І.В. Васильєва і М.Ш. Магомет-Емінова (1991). В ній виділені: суспільно стійкі мотиви, які виражаються в індивідуально-особистісних особливостях (мотив прагнення до успіху, мотив – вихід з невдач – не важливо в якій діяльності чи ситуації, тут і успіх, і невдача виступає як абстрактній цілі, одна зі знаком „плюс”, друга зі знаком „мінус”), конкретні стійкі мотиви, які систематично відтворює активність (наприклад, при професійній діяльності: виготовлення деталей, заняття наукою і т. д.), загальні нестійкі мотиви, у яких мається загальне предметне значення, конкретні нестійкі мотиви, яким залежна вузька тимчасова перспектива на рахунку конкретної цілі.

     Класифікація  мотивів може бути різною в залежності від цілей дослідження, кута розгляду питання т д. Єдине, що можна вимагати від цих класифікацій – щоб вони не суперечили сутності мотивів, їх генезису. Так, наприклад, важко погодитись з розподілом В.С. Мерлі ним (1971) мотивів на спадкові і набуті: всі мотиви є набуті, сформовані в процесі життя людини, в онтогенезі.

     Є.І. Головаха (1979) виділяє три види мотивів  на основі їх функцій: реально діючі  мотиви, виконуючі тільки спонукаючу, змістоподібну і пояснюючу функцію: „розуміння” мотиву, виконуючи тільки пояснену, чи змістоподібну, чи ту і другу функцію одночасно.

     В заключенні зупинимось на виділенні  деякими психологами і філософами антимотивів, антипотребності і  антимотивації (Г.В. Суходольський, 1988). Такі стани суб’єкта, протилежна потребам, Я. Дітріх, називає антипотребностями.

     Антипотребності реалізуються в анти направленні, визначаються анти мотивами (згідно поняттю мотиву А.Н. Леонтєва), анти мотиви конкретизуються в анти цілях, оцінюються як шкідливі. Антинаправленість розуміється як установка діяти протилежним якому-небудь образі, що проявляються в егоцентризмі, нонконформізмі і т. д.

     Антимотив – це принцип втечі чи суспільна  заборона (лікарська – „не нашкодь”, адміністративне – „накази не обговорювати”).

     Антиціль  – це передбачений конкретний шкідливий  результат. Умови, одержані користю результату, Г.В. Суходольський називає антиумовами. Він підкреслював, що приведені роздуми – не жонглювання словами, а має визначений зміст. Так, наприклад, з його точки зору, боротьба мотивів і антимотивів в оцінці всього „за і проти”, а свідомий вибір цілей (ціле покладання) – як вибір між цілями і анти цілями [25, 141].

     2.3. Психологічна  характеристика мотиву

     виділяють динамічні (силу, стійкість) характеристики мотиву, по іншому називають енергетичним, і змістовні характеристики (повнота  усвідомлення структури мотиву; впевненість в правильному виборі прийнятого рішення; направленість мотиву – особистісна, індивідуальна чи суспільна, колективна; орієнтована на зовнішні і внутрішні фактори при поясненні своєї поведінки; на задоволення якихось потреб – біологічних чи соціальних – вони направлені з якоюсь діяльністю – ігровою, навчальною, трудовою, спортивною – вони між собою зв’язані.

     Сила  мотиву визначається інтенсивністю  мотиваційного збудження, яка в  свою чергу, залежить, як відмічає К.В. Судаков (1972), від гіпоталамуса, приходячи в стан збудження від нестачі якихось речовин в організмі. Гіпоталамно-ретикулярні центри здійснюють активуючий вплив на кору головного мозку. Таким чином, гіпоталамус виступає в ролі генератора енергії, необхідної для формування потягів до дії.

     Однак силу мотиву визначають і психологічні фактори: знання результатів діяльності, а не виконання роботи „в сліпу”, розуміння її змісту, визначення свободи творчості, а не жорсткі регламентування.

     Сила  мотиву в більшості супроводжується  емоціями, із-за чого мотив може набути афективний характер. Яскравий емоційний окрас мотиву вказує на перевагу експресивного характеру, що потребує негайної і вичерпаної „енергетичної розрядки” відповідної зовнішньої діяльності. Навіть найбільше затягування ефективного розряду (наприклад, рахувати до десяти) може призвести до зниження сили емоцій, а послідовно і сили мотиву, дає час подумати і про наслідки.

     Сила  мотиву більша, якщо мотивація внутрішньоорганізована, коли людина сама детермінує свою діяльність, виходячи із внутрішніх потягів (потреб, бажань).

     К. Левін міркував, що наміри, постановка цілі, носить в собі напругу, направлені на досягнення цілей, тому що сила мотиву (потребуюча напруги) слабшає, якщо ціль досягає (що можна зв’язати з затуханням домінантного вогнища збудження по А.А. Ухтомському). Однак рахувати, що є вірним для всіх випадків не можна. По-перше, цьому суперечить виникнення у людини екстазу, в процесі розвитку якого збудження і напруга зростає (в той час, здавалось би, чим більше задовольняються потреби, менше напруги повинно залишитись; згадаємо в зв’язку з цим і досвід Дж. Олдса (1977).