Військова строкова служба має свої специфічні соціально-психологічні особливості, які в значній мірі детермінують суб’єктивну психологічну структуру діяльності, служби юнаків. До них належать:

1. велика суспільна та державна значущість діяльності;
2. висока напруженість, темп та динаміка її перебігу;
3. жорстка регламентація та правове регулювання взаємостосунків між людьми;
4. можливість проходження її в різних кліматичних, погодних умовах, часових інтервалах тощо;
5. високий ступінь колективності у сфері діяльності (зброя, бойова техніка – засоби колективної дії);
6. певна замкнутість, просторова локалізація діяльності (під водою, в танку, окопі, за пультом управління тощо);
7. високий рівень організації по вертикалі і горизонталі;
8. обмеження можливостей для добровільного вибору військової спеціальності, підрозділу, ін.;
9. часта зміна одних видів військової діяльності на інші, їх тісна взаємозалежність та взаємовплив.

     Структура об’єктивної військової діяльності за певних умов трансформується в  структуру суб’єктивної психологічної  діяльності. Цей процес успішно проходить у випадку збігу суспільного значення і особистісного змісту військової служби. Проектуючи своє майбутнє на умови військової служби, вони не завжди бачать в її структурі можливість задоволення своїх індивідуальних, військових потреб. Це перш за все вказує, крім іншого на необхідність введення в структуру військової служби таких її компонентів, які б обумовлювали подальший розвиток особистості (інтелектуальний, професійний, фізичний, моральний). Наприклад, це могло б бути паралельно із службою отримання юнаками, які мають добрі показники у військовій діяльності, вищої освіти, підготовки до вступу  в інститут, отримання цікавої цивільної спеціальності, добра фізична підготовка.

     Соціально обумовлена мета військової служби, навчально-бойової  діяльності перетворюється у суб’єкта майбутньої військової служби в певний ідеальний образ результату.

     На  формування мети та мотивації військової служби юнаків, на нашу думку, впливають:

1. висока соціальна значимість діяльності ( чим більше її усвідомлює особистість, тим швидше мета суспільства щодо захисту держави перетворюється у її власну мету і краще мотивується);
2. умови організації і служби. Призовників дуже цікавлять рід військ, майбутня військова спеціальність, місце знаходження військової частини, її матеріально-технічне забезпечення, наявність культурно-спортивних закладів. Це збігається з процесами пошуку юнаками особистісного змісту служби;
3. рівень стимулювання військової служби з боку суспільства, держави: система моральних, матеріальних стимулів, яка повинна сприяти формуванню у юнаків відповідної мети та мотивації військової служби;
4. рівень підготовленості до військової служби. Чим точніші і ширші знання юнака про військову службу (інформаційна основа діяльності), чим повніше сформовані практичні навички та вміння, необхідні молодому воїну, тим з більшим бажанням, інтересом (а це мотивація) він буде йди на військову службу.

     Після формування мотиваційно-цільової основи діяльності настає етап формування уявлень  про засоби, способи виконання  військової діяльності. В процесі  підготовки особистості до служби в  ЗСУ (на заняттях з допризовної фізичної підготовки, в процесі військово-патріотичного виховання) у юнаків формуються знання, навички, уявлення про конкретні види дій, рухів, поведінки в умовах служби, їх засвоєння. В міру наближення допризовників до моменту призову інформаційні ознаки, особливості військової служби уточнюються, розширюються [30, 28].

      Уточнивши певним чином суть понять "військова  служба", "військова діяльність", "служба в армії", " служба в  ЗСУ" для зручності ми будемо вживати  їх надалі в значенні "строкова військова служба" [13; 100]. В подальшому під строковою військовою службою ми будемо розуміти готовність до виконання загальних вимог навчально-бойової діяльності. Ця готовність не передбачає наявності якостей особистості, які їй необхідні для виконання службових обов'язків.

      Підготовка  до військової служби — це діяльність, яка має свою специфічну мету і особливості. А тому підготовку до служби в армії слід розглядати з позиції загальної структури діяльності, яка, на думку Г.С. Костюка, є найважливішою формою прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності [18, 109]. 

     1.2. Суть і значення  військової дисципліни

     Військова дисципліна – це суворе й точне  дотримання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених законодавством України і статутами Збройних Сил України.

     Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні кожним військовослужбовцем військового обов’язку та особистої відповідальності.

     Якщо  в підрозділі міцна дисципліна, то в ньому ефективніше відбувається навчання солдатів; вони швидше оволодівають довіреною їм зброєю і технікою. На заняттях у класі, на полігоні, в добовому наряді й на вахті військовослужбовець повинен діяти відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

     Дотримання  військової дисципліни обов’язкове  для військовослужбовця в бою  і в повсякденному житті, в строю і поза ним, в розташуванні військової частини і поза нею.

     Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця:

1. дотримуватися Конституції України і законів України;
2. неухильно виконувати вимоги Військової присяги, військових статутів, накази і розпорядження командирів (начальників);
3. стійко переносити труднощі військової служби, не шкодувати своєї крові і самого життя при виконанні військового обов’язку;
4. бути пильним і суворо зберігати військову таємницю;
5. бути чесним, правдивим;
6. ретельно вивчати військову справу;
7. берегти довірену зброю, військову техніку, військове та громадське майно;
8. виявляти повагу до командирів (начальників) і старших;
9. дотримуватися правил військової ввічливості і віддання честі;
10. допомагати командирові (начальнику) у встановленні військової дисципліни і порядку;
11. не допускати самому й утримувати інших від порушень громадського порядку.

     На  солдатів строкової служби може бути накладено таке стягнення за порушення  військової дисципліни: зауваження, догана, сувора догана, позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини, призначення поза чергою в наряд на роботу – до 5 нарядів, позбавлення нагрудного знаку „Відмінний фахівець”, позбавлення військового звання „старший солдат”, арешт з наглядом на гауптвахті до 10 діб.

     На  солдатів, які проходять службу за контрактом, може бути накладено таке стягнення: сувора догана, призначення  поза чергою в наряд на роботу –  до 5 нарядів; арешт з наглядом на гауптвахті до 10 діб, позбавлення нагрудного знаку „Відмінний фахівець Збройних Сил України”, позбавлення військового звання „старший солдат”, звільнення з військової служби за службову невідповідність.

     Солдати за вчинені ними злочини несуть кримінальну  відповідальність згідно з чинним законодавством.

     При визначенні виду і міри стягнення враховується ступінь вини, характер провини, попередня поведінка винуватця, обставини, за яких провина була скоєна, а також те, скільки часу перебуває солдат на службі і чи добре знає порядок служби.

     Суворість дисциплінарного стягнення збільшується, якщо винний неодноразово скоював провину, або брав участь у груповому порушенні військової дисципліни і громадського порядку, або провина була скоєна при виконанні службових обов’язків, під час бойового чергування, в нетверезому стані, або провина викликала значне порушення порядку.

     Солдатам  стягнення оголошується особисто або  перед строєм. Дисциплінарне стягнення  виконується, як правила, негайно і  тільки у виняткових випадках його можуть відкласти, при цьому не більше ніж на місяць [30, 75].

     1.3. Психологічна характеристика юнацького віку

      Слово "юність" визначає фазу переходу від залежного дитинства до відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема  статевого, дозрівання, а з іншого — досягнення соціальної зрілості.

     Торкаючись  цього питання, К.Д. Ушинський писав: „Юність – такий же необхідний період розвитку людини, як і дитинство, і обійти цей період неможливо, і  якби було можливо, то було б дуже нерозумно..., тому що юність ... такий же істотно  важливий і необхідний період, як період цвітіння в організмах рослинних. Цвіт часто буває пустоцвітом, але без квітів плодів бути не може” [15, 395].

      Великий вклад у розуміння юнацького  віку вніс представник гештальтпсихології Курт Левін (1880-1947). Він виходив з  того, що поведінка людини є функція, з одного боку особистості, з іншого — з іншого оточуючого середовища.

     Найважливішими  процесами перехідного віку Левін  вважав розширення життєвого світу  особистості, кола спілкування, групової належності та орієнтації на певний тип людей. Характерною ознакою концепції К. Левіна є те, що він розглядає юність як соціально-психологічне явище, пов'язуючи психічний розвиток особистості зі змінами соціального оточення.

     Найавторитетнішим представником неофрейдизму в психології розвитку взагалі та юнацького віку зокрема вважають американського психолога Кріка Кріксона (1902 – 1982). Розвиток людини, за Кріксоном, складається з трьох взаємопов’язаних хоч і автономних процесів: соматичного розвитку, що вивчає біологія, розвитку свідомого „я”, що вивчає психологія і соціального розвитку, що вивчається суспільними науками. Основний закон розвитку – „епігенетичний принцип”, за яким на кожному новому етапі розвитку виникають нові явища і властивості. Перехід до нової стадії розвитку відбувається у формі „нормативної кризи”, що зовні виражає нормальні труднощі зростання [28, 85].

     У підході Л.І. Божович (1968) до аналізу юнацького віку акцентується розвиток мотиваційної сфери особистості: визначення свого місця у житті, формування світогляду і його вплив на пізнавальну діяльність, самосвідомість і моральну свідомість. В юнацькому віці зростає почуття обов'язку та людської гідності й вимогливості до самих себе, самоконтроль і принциповість суджень щодо своїх взаємин у групі. Вони дуже дорожать своєю честю. Звідси прагнення до самовдосконалення, намагання стати повноцінною людиною. Але вдається це їм не завжди легко. На їхні почуття та настрій завжди впливає властива ще в цьому віці підвищена емоційність.

      Одна  з головних тенденцій перехідного  віку — переорієнтація у спілкуванні. Якщо раніше це була орієнтація на батьків, учителів і взагалі сторонніх, то тепер — на однолітків, які займають приблизно однакове статусне становище. Спілкування з однолітками значиме тому, що це важливий канал інформації, особливий вид міжособових стосунків. Групова гра та інші види спільної діяльності сприяють формуванню необхідних навичок соціальної взаємодії, вміння підкорятися спільно виробленим нормам і водночас відстоювати власні права, співвідносити особистісні інтереси з громадськими [30, 25].

      Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції і розширення його сфери  та зростаюча індивідуалізація. Перша  виявляється, наприклад, у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3-4 години в будні, 7-9 годин у вихідні та святкові дні). Щодо індивідуалізації стосунків, то насамперед, вкажемо на чітке розмежування характеру взаємин із різними людьми, високу вибірковість і максималістську вимогливість [30, 30].

      Психологія  спілкування у юнацькому віці базується на двох суперечних потребах: відособленні й афіціації, тобто потребі належати до складу певної групи чи спільності. Типовою ознакою юнацьких груп є їхня надзвичайна комфортність. Настирливо відстоюючи свою незалежність від старших, юнаки часто абсолютно некритичні до міркувань власної групи та її лідерів. Дифузне „я” потребує сильного „ми”, яке у свою чергу, трансформується в певне „вони”. Сильне бажання бути „як всі” (а всі – це лише „свої”) поширюється і на одежу, і на естетичні смаки, і на стиль поведінки. Найпоширеніша комунікативна складність юнаків – сором’язливість. За даними Р. Пільконіс та Ф. Зімбардо, 42 відсотки молодих людей відмічають у себе таку схильність. Особливо напружено переживають її юнаки. Психологічні дослідження показали, що ті, хто вважає себе сором'язливим, насправді мають низький рівень екстраверсії, більш тривожні, схильні до невротизму і переживають більше комунікативних утруднень [30, 50].

      Юність  — це вирішальний етап становлення світогляду, тому що саме в цей час суттєвого рівня досягають когнітивний та емоційно-особистісний компонент. Для юнацького віку характерним є прагнення не просто збільшити обсяги знань, а розширити розумовий потенціал, виникають теоретичні інтереси й потреби об'єднати розрізненні факти на основі певних принципів. Це період "юнацького філософування".

      Польський психолог К. Обухівський (1972) засвідчує, що потреба в пошуку сенсу життя  ся для юнацького віку є однією з найважливіших потреб. Це пов’язано  з тим, що людина цього віку вперше постає перед свідомим вибором життєвого шляху. Життєвий план виникає, з одного боку, як результат узагальнення цілей, що їх ставить перед собою особистість у поєднанні з мотивами та цінними орієнтаціями, з іншого – це результат конкретизації цілей і мотивів.