Зміст  
 
 

 

     

Вступ

 

     Актуальні проблеми: Становлення і розвиток України як сучасної Європейської держави можливі за умови гарантування її національної безпеки. Військова безпека, як одна з її найважливіших складових, поряд з економікою, економічною, політичною та іншими видами безпеки, детермінується не лише об’єктивними, але й суб’єктивними факторами, перш за все, людським фактором, рівням підготовленості молоді до захисту держави.

     Економічний та духовний розвиток України можливий тільки за умови гарантування її національної безпеки та суверенітету. Гарантом державної безпеки виступають Збройні  Сили України.

     Підготовка  молодих людей до служби в армії, до виконання свого громадянського обов’язку, до захисту України – одна з головних завдань держави. Оборона країни від збройної агресії відноситься до найважливіших функцій держави і справою всього народу України. Захист України – конституційний обов’язок кожного громадянина [7, 878].

     Гарантом  військової безпеки держави виступають збройні сили. Їх боєготовність визначається об’єктивними (розвиток бойової техніки, озброєнь, організація навчально-бойової  діяльності) та суб’єктивними факторами. Останній відіграє вирішальну роль і характеризується рівнем мотивації старшокласників до захисту України.

     З огляду на це, мотивація юнаків до служби в Збройних Силах України (ЗСУ) –  є одним з найголовніших завдань  держави.

     Стан  проблеми: Нинішня ситуація у сфері дослідження мотивації юнаків до служби в Збройних Силах України в цілому характеризується відсутністю праць. Підготовка юнаків до захисту держави розглядається більшістю дослідників не як концептуальна діяльність, а лише як така, що певною мірою відокремлена від процесу формування цілісної особистості. Таким чином, не достатньо вивчена психологія мотивації юнаків до військової служби. Готовність особистості до підтримання військової безпеки України зумовлюється ступенем її мотиваційної готовності до військової служби. На превеликий жаль, на сьогодні рівень мотивації свідомості молоді залишається низьким.

     Об’єктом  даного дослідження є старшокласники, які навчаються і проживають в селі Сьомаках, а також учні, які проживають в м. Хмільник і навчаються в ПЛСП, і також учні школи №4 м. Хмільник.

     Предметом дослідження виступає мотивація старшокласників до військової служби.

     Теоретична  цінність дослідження  полягає:

1. в уточненні понять „військова служба”, „військова діяльність”, „військова дисципліна”, „мотивація”;
2. проведення таких методик на визначення мотивації:

1. методика визначення мотивації допризовної підготовки учнів;
2. методика визначення мотивів строкової військової служби;

3. в виявленні закономірностей процесу мотивації особистості до військової служби.

 

     

     Розділ І. Психологічна характеристика військової служби

     1.1. Соціально-психологічний  аналіз військової служби та  процесу підготовки особистості  до неї.

 

     Людина  задовольняє свої життєві потреби  через активну взаємодію з  навколишнім середовищем. Основними видами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші види діяльності: гра, навчання, військова служба. Споконвічною потребою людини, суспільства біла потреба жити в мирі, спокої. Вона вимагала пошуку шляхів і засобів, у тому числі і військових, що гарантували б безпеку.

     Військова служба у Збройних Силах – це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати національну безпеку  України [29, 360].

     Науково-теоретичний  аналіз готовності юнаків до служби в ЗСУ неможливий без глибокого системного аналізу понять „військова служба” та „військова діяльність”. Під військовою службою в подальшому будемо розуміти строкову військову службу юнаків у різних державних військових формуваннях України. Аналіз наукової, військової літератури свідчить, що поняття "військова служба" та "військова діяльність" більшістю науковців, військових психологів ототожнюється. Дотепер ще не зроблено чіткого визначення, системного соціально-психологічного аналізу понять військова служба і військова діяльність.

     Військова діяльність інтерпретується багатьма вченими як синонім виразу "військова  служба" [27, 86].

      В інших джерелах військова діяльність розглядається, як правило, як бойова діяльність [11, 97].

      Глибоко зрозуміти сутність військової служби можна лише вивчивши її як цілісну єдність таких окремих характеристик:

1. зовнішніх, соціальних (практичних);
2. психологічних;
3. фізіологічних.

      Вони  між собою взаємопов'язані і  взаємо-обумовлюють одна одну. Зупинимось на аналізі походження слова „служба”, "військова служба". В тлумачному словнику В. Даля "служба" — це діяльність, життя для інших, корисна справа, послуга (Толковый словарь в 4-х томах. М.: Русский язык. – Т. 4. – 1991. с. 224). В словнику М. Фасмера „служити” означає підтримувати, допомагати, замінювати кого-небудь на роботі (М. Фасмер. Этимологический словарь русского языка в 4-х томах. – М.: Прогрес. – Т. 3. 1987. с. 137). В словнику української мови поняття "службу служити" означає: 1) робити що-небудь корисне, потрібне, необхідне комусь, чомусь; 2) мати повне значення, виконувати свою роль, своє призначення. "Військова служба" — це перебування в армії, відбування військового обов'язку, або ж певна галузь військових знань, обов'язків, а також система обслуговуючих установ у структурі армії (Словник української мови. — К., Наукова думка, 1978 p., т. 9, с. 378).

      Інший зміст вкладається в поняття "діяльність", "військова діяльність". "Діяльність" — це активна взаємодія з оточуючою дійсністю, в ході якої жива істота виступає як суб'єкт, що цілеспрямовано впливає на об'єкт і задовольняє таким чином свої потреби" (Психологический словарь. — M., Педагогика, 1983, с. 91).

      Військовими психологами поняття "військова  діяльність" розкривається як специфічний  суспільно необхідний вид діяльності, який охоплює військове навчання, бойове чергування, караульну і внутрішню службу, обслуговування, перевірку і ремонт військової техніки, безпосередні бойові дії [28, 25].

     Отже  поняття "військова служба" значно ширше, ніж "військова діяльність".

     Розглянемо спочатку військову службу з точки зору її об'єктивності, як зовнішню, соціально-нормативну діяльність. Зовнішня, практична оцінка військової служби є певною абстракцією, оскільки, як це може здаватися, не пов’язана з особистістю, її психологічною суттю. Разом з тим соціальні, зовнішні особистості служби впливають на результати виконання особистістю її конкретних функцій.

     Військова служба, на нашу думку, — це життєдіяльність  людини в особливих, у більш екстремальних, порівняно із звичайним життям, умовах існування.

      Це  цілодобово нормована та контрольована  діяльність юнака в ЗСУ. Перш за все військова служба проходить із значними соціальними, матеріальними, правовими, моральними, часовими, просторовими, фізіологічними та іншими обмеженнями.

      У військовослужбовців строкової служби з моменту призову в армію раптово розриваються звичні комунікативні зв'язки, канали інформації, різні за змістом, формою і спрямованістю види спілкування. Якісно іншим від попереднього стає формальне та неформальне спілкування, з’являється такий новий вид спілкування, як командування (єдність вербального та вольового компонентів) тощо.

      Суттєво змінюється матеріальне становище  юнаків у ЗСУ. З одного боку держава забезпечує їхні найперші життєво необхідні потреби (в харчуванні, одязі, житлі), з іншого боку юнаки не можуть в повній мірі задовольнити, як це було до армії, свої значно ширші і все зростаючі потреби за рахунок незначної платні за строкову службу.

      Військовослужбовці  обмежені в певній мірі і в правовому  відношенні [12; 56]. В армії більш жорстко і нормативно регулюються діяльність і взаємостосунки між військовослужбовцями. Юнаки не мають права бути членами будь-яких партій, не можуть брати активної участі у роботі різних громадських організацій, товариств тощо.

      Військова служба особливим чином регламентує всю діяльність військовослужбовців у часі, діях. В армії існує чіткий розпорядок дня, порушити який ніхто не має права. Це в певній мірі обмежує свободу юнаків в прийнятті власних рішень, в розподілі свого часу, виключаючи інколи можливість займатись цікавою справою тощо.

      Просторові  обмеження у військовій службі полягають  у тому, що кожний вид діяльності передбачає точне знаходження воїна  у конкретно визначеному місці, яке детермінується статутами ЗСУ, інструкціями, приписами, іншими чинниками. Юнак не має права самовільно покинути військову частину, змінити своє місце служби, пост, пульт управління і т.д.

      Фізіологічні  обмеження проявляються в тому, що суттєво змінюється якість, калорійність, асортимент харчування (воно стає котловим, менш різноманітним), фізичні навантаження стають значнішими, динамічними, відпочинок проходить в умовах казарми, поля, в присутності великої кіль осту людей тощо.

      Такі  обмеження створюють для молоді більш екстремальний (в порівнянні з минулим), напружений життєвий, психологічний простір, більш складну морально-психологічну атмосферу, на фоні якої розгортаються різні види військової діяльності. До цього додається й ціла низка інших соціально-психологічних проблем, які можуть бути пов’язані з низькою готовністю юнаків до встановлення між особових стосунків, до службового та неформального спілкування, до виконання військових обов’язків в перші місяці служби тощо.

      На  наш погляд, саме неготовність частини  юнаків до військової служби, а не до власне військової діяльності, як системи дій, рухів, призводить до появи у них цілої низки психологічних зривів, конфліктів, складності у період адаптації до ЗСУ.

      У структурі військової служби можна  умовно вичленити також такі види діяльності, які стимулюються не безпосереднім виконанням прямих військових обов’язків, функцій і які впливають на результати служби лише опосередковано. До них можна віднести художню, технічну самодіяльність, образотворчу діяльність, заняття спортом, громадську діяльність, відпочинок та ін.

      Найвагоміше місце в структурі військової служби юнаків посідають різні види військової діяльності. Вони є основою військової служби.

      За  своєю кінцевою метою військова  діяльність поділяється на два основних види: навчально-бойову та бойову. Метою навчально-бойової діяльності є підготовка військовослужбовців до можливої бойової діяльності. Навчально-бойовою ж діяльністю воїни оволодівають в умовах строкової військової служби. За своїм змістом вона являє собою складну, багаторівневу систему діяльності, яка охоплює такі прості види:

1. навчальну (гуманітарну, стройову, вогневу, фізичну);
2. караульну, гарнізонну службу та службу у внутрішньому наряді (виконання обов'язків, пов'язаних з охороною об'єктів);
3. ремонт, обслуговування бойової техніки та зброї;
4. військові навчання, маневри, походи;
5. господарська діяльність (виконання різних видів простої роботи, яка забезпечує функціонування інших видів діяльності);
6. діяльність, пов’язана із самообслуговуванням (догляд за обмундируванням, власна гігієна, підтримка порядку на власному робочому місці, в казармі тощо);

      Кожен з цих видів діяльності має  також свою власну структуру –  предмет, мету, засоби та способи досягнення, умови організації та виконання.

      Порівняно з минулим, у сучасній військовій діяльності, службі стались суттєві зміни:

1. збільшилась її інтелектуалізація, питома вага розумової праці у зв’язку з усе більшим впровадженням в неї наукових, науково-технічних розробок, техніки, приладів;
2. проходіть певні реорганізаційні зміни в структурі, змісті діяльності військових частин, з’єднань, що пов’язані з розбудовою Україною своїх власних національних Збройних Сил;
3. соціально-економічні труднощі перехідного для України періоду викликали появу значних економічних, матеріальних, соціальних проблем у ЗСУ.