Диференційований підхід в навчанні молодших школярів

міністерство  освіти  і  науки  україни

Донецький педагогічний коледж

 

 

 

 

Педагогіка

 

 

 

Диференційований підхід в навчанні

молодших школярів

 

Курсова робота

 

Нечипоренко О.А.

студентки 41 групи

спеціальність: 5.010102

“Початкове  навчання”

 

Керівник: Тесленко Т.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

2003 р.

 

ПЛАН

Вступ

1. Актуальність проблеми диференційованого навчання на сучасному етапі розвитку школи.

1.1. Поняття диференціації в системі освіти.

1.2. Проблема розвитку диференційованого навчання школярів в теоретичній спадщині класиків української і зарубіжної педагогіки.

2. Диференціація навчання – основа врахування індивідуальних особливостей і розумових здібностей кожного учня.

2.1. Сутність зовнішньої і внутрішньої диференціації в школі.

2.2. Доцільність диференційованих завдань на різних етапах уроку.

2.3. Ключові елементи диференційованого підходу.

2.3.1. Прийом  багаторазового пояснення навчального  матеріалу.

2.3.2. Вибір  учнями завдань за варіантами  для самостійної роботи.

2.4. Способи диференціації навчальних завдань.

3. Можливості використання диференційованого підходу в навчанні учнів на:

3.1. уроках математики:

3.2. уроках української мови і читання;

3.3. уроках навчання грамоти.

Висновки

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В нашій  державі спостерігаються зміни  по відношенню до  загальнолюдських цінностей, до знань. Якщо дорослі люди розуміють важливість отримання  освіти та  бачать в ній залог  майбутньої економічної самостійності, та серед молодших поколінь, навпаки, знизився інтерес до навчання. На сьогоднішній день, я вважаю, не дивлячись на гостру необхідність в кваліфікаційних  спеціалістах, економічна підтримка  освіти з боку держави є недостатньою. Як показує досвід: реформи в галузі освіти та реорганізації школи не відповідають інтересам самих школярів. Ті ж діти, які бажають отримати знання, прислідують споживацькі  цілі. Причому у школярів спостерігається  вибірковий інтерес до предметів. Великою  популярністю користуються математика, англійська мова та інформатика, які  вже існують з 1 класу. Перед школою стоїть задача - підвищити інтерес  до навчання, до предметів гуманітарного  циклу, як основний розвиток особистості.

Для успішного  виконання поставлених завдань  необхідний якісний підхід до навчання школярів, а також зміна мислення вчителів. Як показує аналіз літератури, можливим виходом із діючої ситуації може бути реорганізація роботи школи, в основі якої лежать умови врахування індивідуальних особливостей школярів.

Одне  з головних завдань, яке закладено  в Державний стандарт початкової загальної освіти - це орієнтація на дитячу особистість та  її розвиток.

Об’єктом  мого дослідження є спільна діяльність вчителя та учнів на уроках. Предмет дослідження – процес диференціації в початковій школі.

           В своєму дослідженні  я  висунула гіпотезу: диференційований підхід буде ефективним, якщо система дидактичних та виховних засобів, які використовують на уроці, буде відповідати меті діяльності, реальним пізнавальним  здібностям класу,  окремих учнів , груп учнів.

Мета курсової роботи - визначити актуальність  проблеми диференційованого навчання на сучасному етапі розвитку школи, більш детально познайомитися з проблемою диференціації навчання в школі, як основи  врахування індивідуальних особливостей і розумових здібностей кожного учня, виявити сутність зовнішньої і внутрішньої диференціації в школі, визначити доцільність диференційованих завдань на різних етапах уроку, дізнатися про ключові елементи диференційованого підходу, про способи диференційованих навчальних завдань, прослідкувати за можливостями використання диференційованого підходу в навчанні учнів на уроках математики, української мови, читання та уроках навчання грамоти.

Завдання: проаналізувати літературу та використати  знання з практики для того, щоб  більше дізнатися про диференційований підхід в початкових класах, щоб  у подальшій роботі “не загубити” жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою; дізнатися чим живиться дитяча думка, щиро цікавитись кожним учнем, як особистістю; орієнтуватися не на клас взагалі, а бачити в дітях типове і особливе; прагути не від випадку до випадку, а в постійній діючій системі використовувати індивідуальний підхід (диференціацію в початкових класах).

Для розв’язання поставленої мети та завдань я використаю наступні методи досліду: вивчу та проаналізую педагогічну та психологічну літературу за темою, проведу бесіди з вчителями за темою, вивчу досвід роботи вчителів по диференційованому підходу, використаю диференційований підхід в своїй практиці.

 

1. Актуальність  проблеми  диференційованого навчання  на сучасному  етапі  розвитку  школи.

Одне  з головних завдань, яке закладено  в Державному стандарті початкової загальної освіти – це орієнтація системи освіти на дитячу особистість, її розвиток.

Практика  доводить, що особистісно-розвивальна  спрямованість освіти неможлива  без диференційованого навчання. Найбільш гуманною і доступною для кожного вчителя є диференціація у звичайному класі, яка спрямована як на реабілітацію відстаючих у навчанні, так і на стимулювання їхньої навчально-пізнавальної діяльності. За допомоги використання диференційованого підходу робота на уроці дає можливість вчителю одночасно працювати з усіма учнями. Сильніші учні поглиблюють свої знання, допомагають слабшим, а слабші міцно засвоюють програмний матеріал. Завдання добираються такі, щоб і слабші відчували, що вони можуть самостійно добувати знання. Вихід на спільне завдання застерігає учнів від постійного вибору варіантів, оскільки знання оцінюються в кінці даного виду роботи, коли всі розв’язують спільні завдання. Актуальність проблеми диференційованого навчання на сучасному етапі розвитку школи полягає ще в тому, що не кожен вчитель добре знає своїх учнів: рівень підготовки і розвиток кожного учня, його індивідуальні особливості.

Працюючи  на практиці з шестилітками. На мою  думку, в 1 класі метод диференційованого  навчання використовувати недоцільно, бо він ускладнює роботу з малюками. Але 1 клас – чудова нагода підготувати  дітей. По-перше, привчати їх до уважності. Наприклад, номер задачі чи вправи, сторінку називаю тільки один раз. Так  само не повторюю інструктаж до виконання  якогось завдання. Діти привчаються, що треба слухати уважно, бо повторних  вказівок не буде. (Але це не стосується пояснення нового матеріалу). По-друге  треба привчати дітей самостійно розбиратися в завданнях до вправи, задачі, тексту. По-третє, в 1 класі треба  включати в уроки елементи диференціації. Не дає змогу призвичаювати дітей до самостійності, до того, що треба працювати не відволікаючись. Потім поступово потрібно ускладнюювати завдання для сильних дітей.

Певне застосування диференційованого методу починати потрібно з 2 класу.

Найскладніше, для вчителів, привчити дітей працювати  тільки за своїм варіантом, але після 2-3 тренувальних уроків усе стає на свої місця.

Багато  вчителів не можуть використовувати  планшети, які використовує в своїй  роботі Світлана Панасівна Логочевська, не мають можливості дуже швидко перевірити всі зошити і тому покладаються на чесність дітей, коли перевіряють правильність виконання завдання. Але згодом діти вчаться правильно оцінювати  свої можливості і працюють з тими завданнями, які їм під силу. Але  і це допомагає виявити і тих  дітей, які не впевнені у своїх  силах, лякаються осоромитись, не впоравшись із складним завданням.

В педагогіці, як і в медицині, головний принцип  вчительських дій: “Не нашкодь дитині!”. В його основі не тільки людяність, але і високий професіоналізм вчителя. Особливо виразно це повинно  проявлятися в здійсненні индивідуального  підходу до всіх дітей незалежно  від здібностей.

В шкільній практиці індивідуальний підхід частіше  знаходить проявлення під час  урахування типу всіх особливостей учнів. Тому індивідуалізація в умовах класно-урочної  системи над усе здійснюється через групові диференційовані  завдання з включенням їх на окремих  етапах індивідуальних.

 

1.1. Поняття диференціації в системі освіти

Диференційований підхід в навчанні – один із кроків до реальної гуманізації  і демократизації національної освіти сьогодні, а отже, завтра – всього суспільства.

За якими б варіантами  не добиралися класи, але в кожному  з них будуть свої підгрупи, й  тому виникатиме необхідність диференціювати навчальний процес, оскільки не можна  орієнтуватись тільки на те, щоб  усіх вчити однаково.

Розрізняють диференціацію за ступенями  складності – це добір різноманітних  завдань, які можна класифікувати  таким чином: завдання,  що потребують різної глибини узагальнення і висновків; завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обгрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного  і творчого характеру.

Диференціація за ступенями складності використовується не лише як засіб  систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв’язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і  підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добираються завдання з нарощуванням ступеня складності. Ось, наприклад, ускладнення завдань з розвитку мовлення школярів:

1.    Переказати зміст оповідання  за малюнками.

2. Скласти оповідання за динамічним  малюнковим планом (на фланелографі  поступово виставляються окремі  деталі малюнка, одночасно учні  складають речення, пов’язуючи  їх у зв’язну розповідь).

3. Розмістити у певному порядку  сюжетні картинки і скласти  за ними оповідання.

4. Скласти оповідання за опорними  словами (за аналогією).

5. Скласти оповідання за планом.

6. Користуючись малюнком, домислити,  що було до і після зображених  подій.

7. Скласти оповідання з власного  життя (на основі спостережень).

Поступове ускладення завдань відкриває  учням можливість перейти на більш  високий рівень пізнавальної діяльності.

Диференціація буває за ступенем самостійності  – це коли, добираючи завдання, всім учням пропонували завдання однакової  складності, але при цьому диференціювали міру допомоги різним групам школярів, зокрема, кількість інформації про  хід рішення дозували від найбільш повної до найменш повної. Інформація також варіюється за характером:

- конкретизація завдань;

     - розв’язання допоміжних  завдань, що приводять до вирішення  основного завдання;

     - вказівка на прийом  розв’язання;

     - навідні питання;

     - наочне підкріплення.

На практиці я багато раз переконувалась, що метод диференціації дає помітні  результати. На таких уроках матеріал засвоюється глибоко. Цей метод  довів свою життездатність, і багато вчителів переконалось у його перевагах.

Диференційоване навчання – давно  відомий і ефективний засіб здійснення індивідуального підходу до організації  навчальної діяльності. Його застосування має бути систематичним і гнучким, відповідати змінам, які відбуваються у підготовці учнів.

Взагалі диференціація  в навчанні і освіті –

1) це організація навчальної  діяльності учнів, за допомогою  якої відбір змісту, форм і  методів, темпів, обсягів матеріалу  створює оптимальні умови для  засвоєння знань кожною дитиною;

2) орієнтація системи освіти  на задоволення різних освітніх  потреб індивідуалізація навчання  – організація навчального процесу   з урахуванням індивідуальних  особливостей учня, дозволяє створювати  оптимальні умови для реалізації  потенційних можливостей кожного учня.

Індивідуалізація навчання здійснюється в умовах колективної навчальної праці в рамках задач і змісту освіти.

Як свідчить аналіз літератури, ідеї диференціації не є “винаходом”  педагогічної науки. Вона була запозичена педагогікою з психології та частично з соціології кінця ХІХ століття. В науці термін “диференціація”  зустрічається раніше ніж “індивідуалізація”. В переводі з латинської diffirentia означає на російській мові разность, различие. В кінці Х1Х ст. цей термін проник в соціологію та психологію, з’явились нові направленості, наприклад, “диференційована психологія” – галузь психології, яка вивчала індивідуальні відмінності між людьми. Першими представниками диференційованої психології були А. Біне, Дж. Кентал, А.Ф. Лазурський.

Основним методом, який використовували  в диференційованій психології, було тестування. На наш час досягнення диференційованої психології важливі  для діагностики в процесі  індивідуалізації навчання, а також  для прогнозування подальшого розвитку нахилів та здібностей школярів. Для  виховання всебічно розвиненої особистості  організатор виховного процесу  має знати, особливості, спецефічні яксоті вихованців, з їх обліком  вибирати методи, прийоми засоби педагогічного  впливу.

На наш погляд, випуск учбових  планів та програм, розвиток різних направленостей в навчанні незмінно облічує індивідуальні  особливості, але несе загальний  характер, об’єднує школярів в групи  за якоюсь ознакою, тобто місто вже  має  диференціація. Диференціація  виступає як засіб індивідуалізації навчання.