Формування економічної стратегії інноваційного розвитку підприємства

Нарешті, авангардну інноваційну  стратегію застосовують корпорації, що мають сильні ринкові й технологічні позиції. Її обирають, в основному, компанії, які мають дуже гарну репутацію  в споживачів, завдяки чому їм не потрібно витрачати багато зусиль для  забезпечення достатнього попиту на пропоновані ними нові товари.

І.3. Методичні  підходи до оцінки економічної стратегії  інноваційного розвитку.

На нашу думку, конкретних показників оцінки економічної стратегії  інноваційного розвитку  немає. Це є однією із проблем формування теоретичних  основ формування стратегій розвитку.

Ознаками ефективної стратегії амер. дослідник Томпсон вважає [8]:

• адекватність стратегії (потребам середовища, ресурсам та цінностям організації та її основній меті);
• виконуваність стратегії (забезпеченість ресурсами, відповідність вимогам та інтересам суб’єктів, яким належить її втілювати, відповідність поточному історичному моменту);
• прийнятність стратегії (відповідність стратегічним суспільним потребам та інтересам, належна очікувана віддача, наявність синергетичного ефекту, прийнятний рівень ризиків реалізації стратегії).

Для початку потрібно зробити  розрахунки фінансово-економічного стану  підприємства , SWOT-аналіз, щоб визначити  яка саме стратегія підходитиме  до підприємства конкретної галузі, певних масштабів, форми власності, портфельного набору, ринкової ситуації, кон’юнктури  та інфраструктури.

Не існує загальновизнаної методики оцінки техніко-технологічної  бази підприємства. На практиці для  цього використовується комплекс показників, які відображають стан та розвиток основних засобів, існуючі технології й організацію виробництва, роль і участь у ньому нематеріальних активів. Серед показників комплексу  це, передусім, вартість основних засобів, їхній стан і рух – введення, оновлення, вибуття, ліквідація, та відповідні їм розрахункові коефіцієнти.

Вартість основних виробничих засобів на кінець періоду розраховується за формулою:

Фк = Фн + Фвв – Фвиб ,       (1.1)

де Фн – вартість основних засобів на початок періоду;

Фвв – вартість основних засобів, введених за даний період;

Фвиб – вартість основних засобів, що вибули за даний період.

Стан і рух основних засобів підприємства можна описати  системою таких показників:

1)  Квв = Фвв / Фк –  коефіцієнт введення;     (1.2)

2) Ко = Фнов / Фн – коефіцієнт  оновлення,      (1.3)

де Фнов – вартість нових  основних засобів;

3)  Квиб = Фвиб / Фн –  коефіцієнт вибуття;     (1.4)

4) Кл = Фл : Фн – коефіцієнт  ліквідації,                  (1.5)

де Фл – вартість ліквідованих основних засобів.

Найбільш загальним показником техніко-технологічної бази підприємства є фондоозброєність праці. Вона визначається як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих засобів і середньоспискової чисельності працюючого виробничого персоналу за формулою:

Фо = Фсп / Чсп,     (1.6)

де Фсп – середньорічна  вартість основних виробничих засобів;

Чт – середньоспискова чисельність працюючого виробничого  персоналу.

До загальних показників, які характеризують техніко-технологічну базу підприємства, належать фондовіддача, фондомісткість, енергооснащеність  та електроозброєність праці.

Фондовіддача визначається за формулою:

Фв = ОВП / Фсп,     (1.7)

де ОВП – обсяг виробленої за рік на підприємстві продукції;

Фсп – середня вартість виробничих засобів у періоді.

Фондомісткість – це показник, який є зворотним до фондовіддачі і вказує на потребу в основному  капіталі  на одиницю виробленої продукції.

Наступними показниками, які необхідно аналізувати, є  показники ефективності інноваційної діяльності підприємства. Про ефективність реалізації інновацій свідчать не лише економічні результати. В таблиці 1.3 наведено види ефекту від реалізації інноваційної стратегії розвитку.

Таблиця 1.3

Види ефекту від  реалізації інновацій

Вид ефекту	Показники
Науково-технічний	Відображають зміну техніко-експлуатаційних  і споживчих характеристик інновації
Економічний	Враховують у вартісному вираженні усі види результатів  і витрат, обумовлених реалізацією  інновацій
Ресурсний	Відображають вплив інновації  на обсяг, виробництва і споживання певного виду ресурсу
Соціальний	Враховують соціальні  результати реалізації інновацій
Екологічний	Враховують вплив інновацій  на навколишнє середовище

Загальним принципом оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і  витрат на їх розроблення, виробництво  та споживання.

Ефект від застосування нововведень  може характеризуватися збільшенням  прибутку, отриманого шляхом економії від зниження собівартості, і збільшенням виручки від зростання обсягу реалізації інноваційної продукції завдяки її новій якості.

Отже, оцінювання стратегії  інноваційного розвитку дає змогу точніше врахувати усі результати і наслідки, які очікуються від її втілення у життя, і прийняти правильне рішення щодо доцільності її реалізації.

Термін окупності інноваційного проекту - це період, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення вкладених інвестицій. Його розрахунок також базується на грошовому потоці з його дисконтуванням для приведення до початкової (теперішньої) вартості. Необхідність такого розрахунку викликана потребою знаходження певних часових рамок використання реальної інноваційної стратегії. Період окупності інноваційного проекту розраховують за формулою:

       (1.8)

де ПІ –  початкові  інвестиції у проект; Д – прогнозні  щорічні грошові доходи.

Точку беззбитковості використовують для визначення того обсягу нової продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення якого забезпечуватиме прибутковість проекту. Точку беззбитковості (критичний обсяг продукції) можна розраховувати у натуральних одиницях за формулою:

     (1.9)

де Суп –  умовно-постійні витрати підприємства грн., Ц од –  ціна одиниці продукції, грн..;  Взм  – змінні витрати на одиницю продукції, грн.

У вартісному вираженні критичний  обсяг визначають за формулою:

     (1.10)

де  m_зм – частка змінних витрат у ціні продукції.

Показник відносної економічної  ефективності капіталовкладень використовується за існування кількох альтернативних варіантів інновації в межах стратегії інновацій, причому реалізація інновації передбачає різнобічний вплив на виробничий процес, який полягає у зміні рівня витрат і в поліпшенні збуту продукції, що зменшує величину питомих витрат на її виготовлення. Критерієм вибору кращого варіанту є мінімум приведених витрат:

    (1.11)

де S_i – поточні витрати з розрахунку на одиницю продукції (собівартість) за і-тим варіантом; К_i – питомі капіталовкладення за і-тим варіантом; Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень, який визначається як прийнятний для конкретного підприємства рівень віддачі від вкладеного капіталу і не може бути нижчим від ставки банківського відсотка.  

Валова річна економія витрат залежно від сутності інновації охоплює економію заробітної плати, економію матеріалів, економію умовно-постійних витрат.

а) економія заробітної плати  – наявна за використання нового способу виконання робіт, який потребує менше часу, ніж старий:

  (1.12)

де р₁ і р₂ – розцінки на операцію відповідно до і після впровадження інновації; Д і Н – відповідно відсоток додаткової заробітної плати і нарахувань на заробітну плату; В₂ – річний обсяг випуску продукції після впровадження інновації;

б) економія витрат матеріалів – розраховується у разі застосування дешевшого замінника (зміна ціни матеріалу) або нового способу оброблення матеріалу, завдяки чому зменшуються  його питомі витрати:

   (1.13)

де Н₁ і Н₂ – норми витрат матеріалів на одиницю продукції відповідно до і після впровадження інновації; Ц₁ і Ц₂ – ціна одиниці матеріалу.

в) економія умовно-постійних  витрат – розраховується у разі збільшення обсягу продажу продукції, виготовленої із застосуванням інновації (інновації маркетингового характеру, інновації, що поліпшують якість продукції  тощо):

     (1.14)

де УП₁ – умовно-постійні витрати на одиницю продукції до впровадження інновації; в – індекс зміни умовно-постійних витрат; а – індекс зміни обсягу продажу продукції.

 Додаткові експлуатаційні витрати наявні за збільшення вартості основних засобів внаслідок їх модернізації. Враховують зміну витрат на амортизацію обладнання, його утримання та експлуатацію і на електроенергію:

а) зміна витрат на амортизацію  обладнання та на його утримання і  експлуатацію:

                  (1.15)

де К₁ і К₂ – вартість основних засобів до і після впровадження інновації; N_a – норма амортизації, %; Н_у.е – норма витрат на утримання та експлуатацію обладнання, %; В₁ – річний обсяг випуску продукції до впровадження інновації;

б) зміна витрат на електроенергію:

    (1.16)

де П₁ і П₂ – потужність встановлених електродвигунів до і після впровадження інновації; Т_р – річний фонд робочого часу обладнання; к_з – коефіцієнт завантаження обладнання у часі; Ц_е – ціна однієї кВт/год. електроенергії.

Тоді умовно-річна економія витрат дорівнює:

    (1.17)

Фактична економія витрат розраховується шляхом приведення умовно-річної економії до періоду використання інновації в даному році за формулою:

      (1.18)

де n – кількість місяців  до кінця року а моменту впровадження інновації.

Річний економічний ефект  визначається приведенням капітальних витрат до поточних протягом умовного року за формулою:

     (1.19)

де DК – додаткові капіталовкладення, пов’язані з реалізацією інновацій; Е_н – показник нормативної економічної ефективності, величина якого залежить від прийнятного для підприємства рівня віддачі від капіталовкладень (як правило, для устаткування достатнім є рівень 15%, тобто Е_н = 0,15).

Частка прибутку від інноваційної діяльності показує, яку частину  від чистого прибутку підприємства становить прибуток отриманий від  реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг.

      (1.20)

де П_ІП – прибуток від реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг

    П – чистий  прибуток підприємства.

Частка витрат на інноваційну  діяльність показує, як багато коштів від загальної суми витрачається на розвиток нових продуктів. Для  цілей зростання всього підприємства цей показник повинен плануватися  на достатньому рівні й відповідати  структурі інноваційного портфелю, встановлюючи необхідне співвідношення між різними напрямками інвестицій. Він розраховується як:

     (1.21)

де В^Н – витрати, вкладені в нові продукти до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін; В^З – загальні витрати на інноваційну діяльність до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін.

Коефіцієнт оновлення  продукції відображає частку нової  продукції у загальному обсязі продажу  продукції підприємства. Його можна  розраховувати за наступною формулою:

     (1.22)

де К_ОП – коефіцієнт оновлення продукції;

О_ВНП – кількість видів нової продукції, од.;

О_ЗОП – загальна кількість товарної продукції, од.

Висновки до розділу  І

У процесі розробки теоретико-методологічних основ економічної стратегії  інноваційного розвитку підприємств  зроблені наступні висновки.

Можна виділити два підходи  до визначення інновацій: вузький і  широкий. Згідно з першим інновація  ототожнюється з новою технікою, технологією, промисловим виробництвом. У широкому розумінні інновації  розглядаються як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових  продуктів, послуг, організаційно-технічних  і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру. На наш погляд, інновації – це результат інноваційної діяльності, реалізований у вигляді нових або вдосконалених продуктів чи послуг, впроваджених на ринку, а також техніко-технологічних, наукових, організаційних і соціально-економічних нововведень, що використовуються в практичній діяльності.