Формування економічної стратегії інноваційного розвитку підприємства

Інноваційна  стратегія  – один  із  засобів досягнення цілей організації,  який  відрізняється  від інших  засобів  своєю  новизною,  передусім  для  даної  організації,  для  галузі  ринку,  споживачів, країни в цілому. На  кожному  рівні  управління (національна  економіка,  регіон,  підприємство)  інноваційна  стратегія  має  свої  особливості.  Наприклад,  на  макрорівні  вона  пов’язана  з  впровадженням новітньої  техніки  і  технології,  появою  нових  видів  інтелектуальної  діяльності,  тобто  з радикальними  інноваціями.

Інноваційними стратегіями  можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання  нових  продуктів,  технологій  і  послуг;  застосування  нових  методів  НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових  організаційних структур; застосування нових  видів  ресурсів  і  нових  підходів  до  використання  традиційних  ресурсів.  Відносно внутрішнього  середовища  інноваційні  стратегії  поділяються на кілька  великих  груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення  і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові,  трудові,  інформаційні,  матеріально-технічні);  організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління) [2, c. 356]. Це спеціальні інноваційні стратегії.

Обмежені  ресурси  і  матеріально-технічна  база мають  використовуватись  таким  чином, щоб забезпечити максимальне  зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов’язано з вибором певної лінії поведінки  з  деякої  кількості  альтернатив.  Для  того,  щоб  в  умовах  невизначеності  вибрати  її оптимальний  варіант, необхідно мати  комплекс правил для прийняття  інноваційних рішень,  які максимізують  або  мінімізують  очікувані  результати,  а  також  враховувати  інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

І. Ансофф  виокремлює  чотири  групи  правил, що  визначають  напрями  дій  при  визначенні інноваційної стратегії [12, c. 120–122].

1) правила, які використовуються  для оцінки діяльності фірми  тепер і в майбутньому; 

2) правила, за якими  складаються стосунки фірми з  її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології  фірма розроблятиме, яким чином  досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила називаються продуктово-ринковими  стратегіями; 

3) правила, згідно з  якими встановлюються відносини  та процедури всередині фірми; 

4) правила, за якими  фірма провадить оперативну діяльність.

Як свідчить теорія  і  практика,  інноваційні стратегії  через свої особливості є, з одного боку, ефективним  управлінським  інструментом,  а  з  іншого – створюють низку проблем в управлінні організацією. Інноваційні стратегії:

-  прискорюють постійний  розвиток організації в умовах  ринку; 

-  забезпечують  переваги  в  конкуренції  на  основі  лідерства  в  технології,  якості  продукції, послуг;

-  визначають позицію  на ринку, набір основних товарних  ліній; 

-  сприяють лідерству  в цінах; 

-  створюють основу  для суспільного визнання фірми  (організації).

На рисунку 1.1 показано інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

Інфраструктура  є  важливим  чинником,  що  забезпечує  розроблення  стратегії  та  її  логічне завершення.  Якщо  не  вистачає  ресурсів,  кваліфікації  менеджерів,  відповідної  організаційної структури, інноваційна  стратегія не може бути реалізована.

Рис. 1.1.  Інфраструктурне  забезпечення інноваційної стратегії

Інноваційна стратегія націлена на формування глобальних змін в  економічній  ситуації та пошуку масштабних рішень, спрямованих  на зміцнення ринкових позицій і стабільний розвиток підприємства [10]. 

Співставляючи інноваційні  стратегії  підприємства  з  класичними  еталонними  стратегіями, можна визначити їх кореляцію зі:

1)  стратегією  розвитку  продукту (група  стратегій   концентрованого  росту);  за  цією  стратегією підприємство  розвивається в традиційній для  себе галузі;

2)  стратегією  диверсифікації.  Підприємство  розширює  свою  діяльність  і  в  інших   галузевих напрямках, більш перспективних  та доходних.

Однак, відмінною ознакою  для інноваційної стратегії є  її новизна, передусім, для даної  організації, для галузі  ринку, споживачів, країни в цілому. 

Інноваційний розвиток підприємства це складний соціально-економічний  процес, в ході якого удосконалюються  наявні виробничі сили на основі засвоєння  та впровадження у практику господарювання новітніх досягнень науки і техніки. Рушійними силами цього процесу  виступають зростання та ускладнення  ринкових можливостей підприємства, виникнення нових, більш продуктивних технологій виробництва, форм і методів  організації, управління, збуту продукції  тощо. Ознакою перспективних можливостей  інноваційного розвитку підприємства є його інноваційний потенціал як узагальнююча характеристика сукупності наявних ресурсів підприємства, що визначають його спроможність до створення, свідомого пошуку та відбору, впровадження досягнень науки і техніки (нововведень-інновацій). Інноваційний потенціал відображає ступінь досконалості продукції та виробничої бази підприємства, який визначається результатами первинного засвоєння інновацій та науково-технічного циклу в цілому.

Характерна особливість  процесу інноваційного розвитку підприємства полягає у наявності  чітко виражених циклічних закономірностей  здійснення процесів виникнення, відбору, сприйняття, впровадження та поширення  інновацій.  На Рис.1.2 (Додаток А) розглянуто послідовність, в якій в сучасних умовах відбувається процес інноваційних трансформацій підприємства. Основними  факторами, що обумовлюють циклічність  розвитку зазначеного процесу, є  науково-технічний прогрес, який втілюється у створенні та удосконаленні  виробничо-технологічної основи підприємства, та ринкові можливості підвищення конкурентоспроможності виробника, використання яких надає  доступ до конкурентних переваг над  іншими учасниками ринку.

Світовий історичний досвід незаперечно доводить, що ефективний і стійкий розвиток підприємств  у різних сферах бізнесу досягається  за рахунок оперативного використання у своїй господарській діяльності відкриттів, винаходів, і інших інновацій, що забезпечують стратегічні конкурентні  переваги на ринку.

Підприємства, що здійснюють упровадження нововведень, зосереджуються на пошуку принципово нових, ефективних технологій, проектуванні необхідних, але ще не відомих видів товарів, методів організації виробництва, збуту товарів і т.д.

Отже, інноваційна стратегія  – це проект (модель) проведення головних інноваційних дій, необхідних для реалізації корпоративних стратегій, які націлені на оновлення окремих компонентів виробництва, реалізації та споживання продукції [3, с. 381].

Інноваційна стратегія є  складовою загальної економічної  стратегії розвитку.

Отже, економічну стратегію  інноваційного  розвитку  підприємства  можна  визначити  як  систему  планових дій, що спрямовані на успішне  виконання місії підприємства та досягнення його довгострокових цілей  і дають змогу забезпечити  високу ефективність здійснення підприємством  різних видів інновацій, шляхом створення  сприятливих умов його зовнішнього  та внутрішнього середовища або вигідного  пристосування до реальних їх умов, базуючись на ефективному акумулюванні, поділі і використанні ресурсів підприємства та оптимізації всіх інших процесів, пов’язаних з його діяльністю.

І.2. Формування економічної  стратегії інноваційного розвитку

Економічна стратегія  загалом та інноваційна зокрема  розробляється для того, щоб отримати якомога чіткіше уявлення про  майбутній розвиток організації. Її розробка потребує активного використання системного підходу, який забезпечує складній організації певну збалансованість  і загальний напрям розвитку [5]. Починається розробка стратегії з визначення основних довгострокових цілей і завдань організації, обрання напряму дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей [3]. Її формування передбачає розробку комплексу взаємопов'язаних і виважених економічних дій, спрямованих на зміцнення конкурентоспроможності підприємства (організації) та досягнення конкурентних переваг на ринку. Здійснення таких дій повинно забезпечити життєздатність організації й виживання в умовах середовища, що постійно змінюється. Розробка інноваційної стратегії є завданням не з простих, вимагає залучення великої кількості висококласних спеціалістів з маркетингу, менеджменту, фінансів, які добре знають специфіку виробничої діяльності підприємства. Виходячи з розуміння, що в сучасному світі економічна та політична ситуації швидко змінюються, інноваційна стратегія розвитку підприємства повинна розроблятися так, щоб при необхідності її можна було оперативно модифікувати чи обрати іншу, не відступаючи від кінцевої мети. Тому формулювання кінцевої мети організації (підприємства) набуває дуже важливого значення й через це, напевне, саме з неї, а не з аналізу чинників впливу на попит на продукцію підприємства, слід розпочинати розробку інноваційної стратегії. Хоч остаточна стратегічна мета формулюється з урахуванням як основного напряму економічного розвитку підприємства, визначити який якраз допомагає аналіз вищезгадуваних чинників попиту, так і з урахуванням існуючих традицій і принципів, за якими підприємство будує економічні відносини зі своїми партнерами, конкурентами й споживачами. Мета має бути сформульована просто, зрозуміло для всіх і виражатися в конкретних економічних показниках. Так підприємцеві буде легше доводити до працівників фірми завдання, виконання яких забезпечуватиме досягнення мети.

У принципі головні завдання виробничої діяльності підприємства зрозумілі  й без цього: це - прагнення до рентабельності (принаймні основного  виду діяльності) та зміцнення ринкових позицій. Тому навіть якщо кінцева мета ще не набула чітко окреслених рис, очевидним є те, що при розробці стратегії обов'язково треба планувати  збільшення продуктивності праці, раціональніше  використання людських ресурсів, упровадження нових технологій чи вдосконалення  існуючих виробничих потужностей, спорудження  виробничих площ, покращення організаційної структури, поліпшення соціальної сфери  підприємства та ін. Термін виконання  кожного завдання має бути визначений певними часовими рамками й контролюватися менеджерами. Після ретельного аналізу ринкової ситуації, визначення основних цілей і завдань їх досягнення підприємець підходить до вибору типу інноваційної стратегії. На цьому етапі знову треба дослідити багато різних чинників, зокрема:

 - забезпеченість підприємства фінансовими й матеріальними ресурсами;

- кадровий потенціал;

 - частку ринку, яку контролює підприємство;

 - доступність підприємства до сировинних ресурсів;

 - ринкові позиції основних конкурентів.

Щоб мати успіх упродовж тривалого періоду, підприємство повинно бути забезпечене фінансовими ресурсами, достатніми для виготовлення виробу в обсязі, який відповідає потребам ринку. Це передбачає розробку фінансової стратегії, яка займає особливе місце в системі інноваційного стратегічного планування. У завдання цієї стратегії входить оптимізація основних та оборотних засобів, формування й розподіл прибутку, ведення грошових розрахунків, розробка інвестиційної й інноваційної політики. Остаточно напрям здійснення інноваційної діяльності визначається з урахуванням фінансових можливостей підприємства. Фінансова стратегія виступає також одним із найважливіших елементів при розробці інвестиційної й інноваційної конкурентоздатної стратегії, основою, що визначає поведінку підприємця при виборі ним способу ресурсного забезпечення господарської діяльності. Дієвість і конкурентоздатність стратегії підприємства залежать від його виробничих, фінансових і маркетингових можливостей. Сперечатися щодо того, який компонент інноваційної стратегії - фінансовий, виробничий чи збутовий має першочергове значення для успіху організації, немає сенсу. Адже кожна із цих стратегій служить для забезпечення стабільної діяльності фірми. Окрім забезпеченості фінансовими й матеріальними ресурсами, кадрами, при виборі типу інноваційної стратегії підприємець повинен урахувати й інші важливі чинники:

• визначити рівень допустимого ризику для кожного прийнятого рішення. При цьому треба брати до уваги й те, як реалізація інноваційного проекту відобразиться на морально-психологічному кліматі колективу. Відбір проектів з високим ступенем ризику, особливо якщо вони потребують великих інвестицій, небажаний у компаніях, де керівництво відрізняється високим рівнем неприйняття ризику. Це стосується в основному ризику комерційного, а не технічного, оскільки останній можна обмежити, наприклад, звуженням сфери НДДКР. Процес планування науково-дослідної роботи обов'язково включає кількісну оцінку усвідомленого ризику, хоч було б помилкою думати, що плануючи можна передбачити будь-яку випадковість. Ризик, властивий портфелю НДДКР, часто відображає позицію підприємства: якщо воно дотримується наступальної стратегії, то припускає більший ризик, якщо захисної, то допустимий ризик дещо менший. Але не завжди рівень підприємницького ризику визначається вибраною інноваційною стратегією, інколи, навпаки, ставлення керівництва підприємства до ризику визначає вибір тієї чи іншої стратегії інноваційної діяльності. Так, наприклад, наступальна стратегія пов'язана з великим ризиком, зате керівництво може обрати її саме тому, що вона обіцяє і чималий потенційний прибуток;
• визначити час, який знадобиться для реалізації інноваційної ідеї, включаючи дату початку втілення інноваційного проекту в життя. Виграш у часі дає багато переваг і забезпечує вагомі можливості в умовах інтегрованого розвитку світової економіки.

Виходячи з вищеназваних чинників і досліджень, підприємство організовує розробку найефективнішої інноваційної стратегії. В економічній науковій літературі переважно аналізуються запропоновані всесвітньо відомим економістом Фріменом [4] типи інноваційних стратегій підприємництва: наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна, "за нагодою". Деякі економісти до них додають ще авангардну стратегію.

Існують й інші класифікації інноваційних стратегій. Найбільш повний їх аналіз і систематизацію із зазначенням  авторів стратегічної класифікації, їх переваг, недоліків і умов застосувань наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація  інноваційних стратегій і їх характеристика