Стратегічне планування розвитку підприємства

 

 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Державний Вищий Навчальний Заклад

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені  Вадима Гетьмана

Кафедра Економіки Підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни “Економіка Підприємства”

Тема: Стратегічне планування розвитку підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: Тимошенко Єгор    Олексійович

студент 17-ї групи II курсу

спеціальності 6503

Перевірила: асистент Ковтун В.П.

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ  - 2011

 

ЗМІСТ

Вступ             3

 

Частина 1.  Теоретичні основи стратегічного планування     5

 

- Сутність, мета, принципи та моделі стратегічного планування 

- Зміст і структура стратегічного плану

 

Частина 2.   Основні етапи процесу стратегічного планування             11

 

2.1  Визначення місії, цілей та завдань підприємства               11

- Сутність і значення місії

- Стратегічні цілі і завдання

 

2.2   Проведення  аналізу внутрішнього і зовнішнього  середовища підприємства           15

- Багатофакторний системний аналіз (PEST-аналіз)

- Метод SWOT

 

2.3   Розробка та вибір стратегії підприємства                18

- Стадії та фактори вибору стратегій

- Основні підходи до формулювання стратегій

- Стратегічні альтернативи розвитку підприємства

- Основні конкурентні стратегії

 

2.4   Реалізація стратегії                   26

 

2.5   Контроль і оцінка реалізації  стратегії підприємства              27

- Контроль і регулювання виробництва

- Оцінка реалізації стратегії та ефективність діяльності підприємства

 

Частина 3. Проблеми та напрями вдосконалення процесу стратегічного плануванн         31  

 

- Можливі проблеми на підприємстві

- Напрями вдосконалення процесу стратегічного планування на підприємстві

 

Висновки                     35

 

Додатки                     37

 

Список використаної літератури                 38

 

 

 

 

ВСТУП

 

На даному етапі  розвитку української економічної  системи найбільш актуальним завданням  для неї є створення та подальша організація ефективного і динамічного  переходу до реальних ринкових відносин.

Одним з найважливіших  факторів цього є реорганізація надмірно монополізованого та концентрованого виробництва, удосконалення організаційних і структурних відносин та визнання необхідності перегляду застарілих командно-економічних методів управління підприємствами та економікою країни загалом.

Саме в таких умовах особливої гостроти набуває проблема необхідності пожвавлення активності підприємців,  діяльності підприємств та організацій, що спрямовані на споживача, та, як кінцевий результат – отримання ними прибутку.

Практичне розв'язання проблем, пов'язаних з необхідністю забезпечення продуктивної роботи підприємства (не тільки сьогодні, але й у перспективі), залежить від ступеня освоєння методології і методів стратегічного керування.

Саме поняття "стратегія" в галузі управління підприємством як соціально-економічною системою має на увазі довгостроковий комплексний план дій з управління діяльністю співробітників з метою досягнення місії організації.

Цей план має переслідувати чітко визначені цілі і будуватися на реальних можливостях організації, з огляду на ринкові умови, у яких вона функціонує.

Стратегічне планування є основою стратегічного керування  й має охоплювати:

 

• формування цілей організації, її структурних підрозділів і особистих цілей кожного співробітника;
• встановлення головної мети розвитку організації і цілей, що відображають процес її адаптації до навколишнього середовища;
• оцінку потенціалу організації і можливості його підвищення в перспективі (включаючи кадровий склад і внутріорганізаційні відносини);
• оцінку зовнішнього і внутрішнього соціально-економічного середовища, у якому діє організація, його можливих змін і вимог до функціонування і розвитку підприємств;
• організацію і стимулювання діяльності персоналу підприємства для досягнення стратегій;
• основні напрямки, методи й інструменти досягнення поставлених цілей при існуючих можливостях і в ситуаціях, що складаються;
• забезпечення надійної реалізації поставлених цілей і завдань необхідними ресурсами;
• облік, контроль і аналіз досягнення цілей стратегічного планування, їхню оцінку і висновки, що були  зроблені з діяльності підприємства.

 

Стратегічне планування дозволяє втілити у життя місію  підприємства, забезпечити його сталий розвиток, вирішити комплекс завдань, що пов’язані з виходом на нові ринки збуту. Воно є невід’ємною частиною процесів, що стосуються випуску нової продукції,  розширення асортименту, впровадження і використання нових технологій, розвитку маркетингу, удосконалювання структури керування підприємством, своєчасної і якісної підготовки і перепідготовки кадрів. Висококваліфіковані спеціалісти з стратегічного планування належать до так званого «топ менеджменту» підприємства і високо цінуються на ринку праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина 1.  Теоретичні основи стратегічного планування

Сутність, мета, принципи та моделі стратегічного планування

 

Стратегічне планування є однією з основних функцій стратегічного управління. Воно являє собою процес прийняття управлінських рішень щодо стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

Я вважаю, що процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління. Більшість компаній використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства. Основні передумови переходу до стратегічного планування такі:

• необхідність реакції на зміни умов функціонування підприємств;
• потреба в об'єднанні різних напрямків діяльності підприємства в умовах розвитку процесів децентралізації та диверсифікації;
• наявність яскраво виражених конкурентних переваг і необхідність їхньої підтримки (у підприємств, що їх мають) або створення їх (в аутсайдерів), посилення конкуренції;
• інтернаціоналізація бізнесу, розвиток зв'язків з підприємствами, які використовують систему стратегічного планування;
• наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних вирішувати складні питання, застосовуючи систему стратегічного управління;
• розвиток теорії та практики стратегічного планування, які допомагають перейти від методу «проб і помилок» до наукових методів передбачення й підготовки майбутнього та до майбутнього;
• наявність доступної інформації (глобальних інформаційних мереж) для вивчення сильних і слабких сторін підприємства, зовнішнього середовища та умов конкуренції;
• посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння підприємствами нових ідей;
• необхідність впровадження високої культури управління, орієнтованої на запобігання опору змінам та стимулювання розвитку підприємства.

У світі існують макропроцеси, що стимулюють розвиток стратегічного планування. Понад 40 країн розвивають свою економіку за допомогою системи п'ятирічних планів. Наприклад, у Японії планувалося 10 п'ятирічок, у Франції п'ятирічні плани застосовуються з 1947 року. Наявність таких планів орієнтує підприємства на певні напрямки та спонукає їх планувати свою діяльність.

Стратегічне планування — це систематизовані та порівнянно формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів і програм.

У свою чергу, розробка планів як специфічний вид діяльності —  це послідовний процес, що складається  з кількох взаємопов'язаних етапів:

• встановлення цілей;
• визначення стратегій та заходів щодо Їхньої реалізації;
• передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;
• організація виконання планових завдань;
• облік, контроль та аналіз їхнього виконання;

На мою думку, саме останні два етапи є переходом до впровадження цілісної системи стратегічного управління, оскільки зумовлюють необхідність організаційно-аналітичної та контрольно-координаційної діяльності не лише в органах стратегічного планування, а й у ланках, де виконуються дії, визначені стратегічними планами та програмами.

 

Мета  стратегічного планування — встановлення певного порядку дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Реалізація мети стратегічного планування можлива, якщо вона відповідає таким основним принципам:

• цілевстановлення та цілереалізація — всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямовано на встановлення та досягнення цілей: саме система планування є відповідальною за це. Відповідність цьому принципу свідчить про дієвість планів, які цінні тим, що дають змогу досягти результатів;
• багатоваріантність, альтернативність та селективність — реакція на середовище, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обгрунтовані та визначені альтернативи;
• глобальність, системність, комплексність і забалансованість — орєнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів діяльності об'єкта та взаємозв'язок між ними; в межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окремі рішення; спрямованість на зміну ситуації зовні та всередині підприємства;
• спадковість і послідовність — стратегічні зміни мають впроваджуватися в певному порядку (про це йшлося під час розгляду «стратегічного набору») з урахуванням досягнутих результатів і специфічних особливостей процесів та явищ;
• безперервність — стратегічна діяльність є складним процесом, зупинка якого повертає підприємства у початкову позицію;
• наукова та методична обґрунтованість — використання поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища;
• реалістичність, досяжність — врахування особливостей функціонування об'єкта, відносно якого розробляються стратегічні плани, та можливості досягнення певних параметрів;
• гнучкість, динамічність, реащія на ситуацію — урахування часових характеристик і характеру змін, що відбуваються на підприємстві згідно з етапами «життєвих циклів» (підприємства та пов'язаних з ним окремих підсистем); цьому сприяє наявність надійного зворотного зв'язку;
• ефективність і соціальна орієнтованість — забезпечення, з одного боку, перевищення результатів, передбачениих плануванням над витратами, потрібними для його здійснення; з іншого — розв'язання не лише суто виробничих проблем, а й участь у пом'якшенні суспільних проблем;
• кількісна та якісна визначеність — планування має дати певні орієнтири, які відіграватимуть роль контрольних точок, але не можна процес планування звести лише до розрахунків показників, забуваючи про сутність процесів, які потрібно здійснити;
• довгостроковість заходів — орієнтація на розв'язання складних проблем, які існуватимуть у довгостроковій перспективі; неможливість усунення їх одномоментним заходом спонукає до обгрунтованих, послідовних, складних заходів.

Період (часові характеристики) стратегічного планування залежить від специфіки підприємства, його галузевої приналежності, рівня невизначеності та динамічності середовища. Так, на підприємствах різних галузей заміна технологічних процесів та оновлення продукції здійснюються через різні проміжки часу; їх, як правило, і враховують, визначаючи періоди, на які розробляються стратегічні плани:

• лісотехнічне господарство — 10-20 років;
• транспортне машинобудування та автомобілебудування — 10—20 років;
• хімічна та фармацевтична промисловість—до 10 років;
• електротехнічна промисловість — 5—10 років;
• легка промисловість—до 5 років;
• виробництво комп’ютерів — 2-3 роки і т. д.

     Збільшення  «часового горизонту» не підвищує ефективність планів. Одним із факторів (особливо для малих підприємств) підвищення якості планів є збільшення частоти планування (за рахунок корекції), вдосконалення змісту, що впливає суттєвіше, ніж подовжений період.

При переході до ринкових відносин підприємствам надано можливість самостійно господарювати в умовах ринку, тому особливої ваги набуває  здатність цих підприємств так  спланувати свою діяльність, щоб не стати банкрутом, а ше краще —  щоб отримувати прибуток, тим самим підвищуючи добробут населення. Виходячи з різноманітності характеристик підприємств, можливі різні підходи до організації системи стратегічного управління загалом і стратегічного планування зокрема. Світовий досвід свідчить: на основі загальних принципів кожне підприємство обирає ту чи іншу систему, робить акцент на окремих сторонах діяльності підприємства, вводячи цей орієнтир як основу планування.

Розглянемо деякі зі підходів до організації процесу  стратегічного планування.

Модель стратегічного планування, що базується на врахуванні ринкових переваг: ця модель тісно пов'язана з використанням результатів SWOT-аналізу. Основна увага приділяється врахуванню інтересів акціонерів (зовнішніх і внутрішніх), які беруть участь у прийнятті рішень стосовно заходів, які забезпечують довгостроковий розвиток підприємства. Використання цього підходу обмежене через складність у визначенні та балансуванні інтересів великої кількості акціонерів, особливо тоді, коли відсутні сконцентровані пакети акцій. Ринкові переваги трактуються різними групами акціонерів по-різному, що зумовлює труднощі в складанні стратегічних і тактичних планів, контроль за їхнім виконанням, інтерпретацію отриманих результатів.