Формування економічної стратегії інноваційного розвитку підприємства

Продовження таблиці 1.1

Продовження таблиці 1.1

Інноваційну  стратегію  визначають ще  як  генеральний  план  дій  у  сфері  інноваційної діяльності підприємства, який визначає пріоритети  її напрямів  і форм, характер формування інвестиційно-інноваційних  ресурсів  і  послідовність  етапів  реалізації  довготермінових інноваційних цілей.

Аналітичний  огляд наукових  досліджень та  зарубіжних  авторів  показує різноманітність підходів до класифікації інноваційних стратегій, що свідчить про існування багатьох  різновидів  стратегій з  своїми  ознаками  та  характеристиками  й узагальнюються в конкретні групи (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація  інноваційних стратегій та їх характеристика

Продовження таблиці 1.2

Вибрані  за  вищезазначеними  чинниками  та  характерними  кваліфікаційними  ознаками види  стратегій  можуть  розглядатися  як  набір  правил,  методів  і  засобів  пошуку  найкращих перспективних для  підприємства напрямів розвитку науково-технічних  досліджень, ресурсної політики для  їх реалізації, які стосуються як підприємства загалом, так і окремих видів  його діяльності, видів продукції  тощо. 

Дослідження показують, що наступальний (агресивний) тип інноваційної стратегії  поведінки часто обирають ті підприємства, чия діяльність базується на засадах "підприємницької конкуренції", і які виходять на ринок з товарами, що відрізняються від інших принципово новими споживчими якостями. Такий вибір дозволяє підприємцеві зберегти панівне технічне й ринкове лідерство, але й передбачає проведення інтенсивних самостійних розробок нової продукції, яка повинна відповідати кращим світовим зразкам. Щоб бути серед "найспритніших серед найкращих", підприємцеві треба бути добре обізнаним з останніми світовими досягненнями в галузі науки й технологій, зокрема тієї сфери, у якій підприємство здійснює свою діяльність. Агресивна інноваційна стратегія вимагає активної участі в інформаційному просторі країни й світу, широкої співпраці підприємця з провідними консультантами, ученими, організаціями й інституціями, що займаються дослідженнями в тій сфері, у якій діє підприємство. У більшості випадків наступальної стратегії дотримуються великі інноваційні фірми (корпорації), що диверсифікують свою діяльність. З метою ефективної реалізації обраної стратегії корпорація часто створює спеціальний підрозділ, який займається лише дослідженнями та розробками й відіграє в корпорації основну роль. Завдання цього підрозділу полягають у генеруванні необхідної наукової та технічної інформації стосовно сторонніх базових досліджень, а також у здійсненні інтенсивних власних розробок з метою впровадження у виробництво нової технології раніше за інші підприємства. Тому підприємства, що дотримуються наступальної інноваційної стратегії, називають локомотивами технологічного розвитку. Це такі відомі компанії, як Dupon, Microsoft, АКБ ім. Антонова та ін.

Історія науково-технічного розвитку свідчить, що обирати наступальну інноваційну стратегію наважуються головним чином лише окремі високо-інноваційні фірми. На заваді цьому стають такі фактори, як випадковість і великий ризик. Прикладами успішної реалізації цього типу інноваційної стратегії є виробництво напівпровідників, синтетичного волокна, телевізорів, комп'ютерів тощо. Набагато більша кількість інноваційних фірм дотримується захисної (оборонної) стратегії.

Метою захисної стратегії  поведінки підприємства є, по-перше, закріплення на ринку вже досягнутої ним позиції, а по-друге, вихід  на нові ринки на основі опанування новітніми технологіями, що вперше були створені іншими підприємствами. При цьому підприємству для досягнення успіху недостатньо просто імітувати  інноваційний продукт, необхідно його істотно поліпшити, додавши йому нові, у порівнянні з базовою інновацією, споживчі властивості. Підприємства, що дотримуються захисної інноваційної стратегії, намагаються якнайшвидше запатентувати інновацію, щоб захистити її від конкуренції та появи на ринку товарів-субститутів. Для розширення ринку збуту підприємства, що обрали цей тип інноваційної стратегії, активно займаються рекламною діяльністю, формують розгалужений сервіс і технічне обслуговування тощо, багато уваги надають навчанню персоналу. Щоб не допустити проникнення на існуючий ринок нових організацій з аналогічними товарами, функціонуючі підприємства часто вдаються до об'єднання своїх зусиль у боротьбі з конкурентами, сформувавши, наприклад, олігополістичний ринок з продуктовою диференціацією. Тип захисних інноваційних стратегій дуже часто обирають підприємства, що діють у високорозвинених країнах світу. Таким підприємствам, як і тим, що наслідують наступальну інноваційну стратегію розвитку, притаманний високий рівень дослідницької активності, здійснення довгострокового планування своєї фінансово-господарської діяльності. Для заняття інноваційною діяльністю великі підприємства, як правило, створюють спеціальний підрозділ.

Підприємства із захисною інноваційною стратегією займають позиції  поряд чи трохи позаду наступальних фірм, аналізуючи досягнення й помилки  останніх. У більшості випадків захисна  стратегія ненабагато відрізняється  від наступальної, і підприємства, що її дотримуються, також належать до розряду високотехнологічних  і високоінноваційних.

Імітаційна стратегія  застосовується здебільшого підприємствами, яким не вдається бути піонерами в просуванні на ринок нововведень. Такі підприємства у більшості випадків просто копіюють основні споживчі властивості нововведень інноваційних фірм-лідерів і новаторів, купуючи ліцензію на виробництво певного продукту, або, якщо є достатньо технологічних знань, імітуючи таку інновацію. Але для успіху на ринку таке підприємство повинно мати певні переваги у виробництві аналогічної продукції порівняно з фірмами-піонерами. Такими перевагами, як правило, є: зниження вартості продукції, завдяки залученню дешевої робочої сили чи місцевих природних ресурсів, використання вже існуючих виробничих потужностей у новому призначенні та ін. Міжнародний досвід свідчить, що імітаційна стратегія є вдалою за значної державної підтримки та захисту вітчизняних підприємств-інноваторів. Це пояснюється тим, що перші кроки навіть вдалої імітації товару можуть бути економічно неефективними внаслідок малого ефекту від масштабу виробництва. Тому збереження на цьому етапі хоча б національного ринку для таких підприємств має велике значення. Проте захист державою підприємств-інноваторів не означає дозволу підвищувати ринкову ціну на імітаційний інноваційний продукт і не повинен призвести до погіршення дизайну та технологічності такого товару. Імітаційна стратегія передбачає додавання технічних, економічних і споживчих якостей до оригіналу, тоді вона буде вдалою. Виходячи з вищесказаного, для цього типу стратегії можна сформулювати такі основні вимоги: наявність на підприємстві кваліфікованого науково-технічного персоналу, спроможного не тільки опановувати, а й удосконалювати технологічну інновацію; знання кон'юнктури відповідних ринків; уміння виявляти успіхи та невдачі фірм-піонерів; можливість виходу до світового інформаційного простору.

Імітаційна інноваційна  стратегія є одним із способів підвищення наукомісткості українського товаровиробника й може сприяти  підвищенню потенціалу підприємства, зміцненню його ринкових позицій. Якщо імітаційну стратегію обирає більшість  корпорацій, то залежна здійснюється переважно малими інноваційними  фірмами, які мають тісні коопераційні технологічні зв'язки з великою компанією й успіх яких багато в чому залежить від вимог останньої. Підприємства такого типу поширені в капіталомістких галузях, сфері послуг (зокрема,сервісному бізнесі), у просуванні продукції на нові ринки. Ринковий успіх таких малих підприємств прямо залежить від успішної реалізації на ринку продукту головної компанії. "Залежні" фірми не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки її параметри визначаються вимогами, які диктуються головною фірмою. При цьому "батьківські" фірми можуть бути як агресивними інноваторами, так і "захисниками" чи "імітаторами". У будь-якому разі через залежну інноваційну стратегію малі фірми отримують нагоду брати активну участь у світовому інноваційному процесі.

Стратегією підприємства без прикметника "інноваційна" називають традиційну стратегію. Дотримуючись її, підприємство зовсім не прагне до технологічних  змін. Підприємство, що дотримується традиційної стратегії, упевнене в сталості ринку та стабільності споживчих переваг, однак його керівництво повинно розуміти, що, урешті-решт, "життєвий цикл" традиційної продукції наблизиться до завершення. І все ж, обираючи традиційну стратегію, підприємство не зовсім позбавляє себе інноваційної поведінки, адже при цьому воно вдосконалює якісь параметри цієї продукції, хоча б сервіс її реалізації, яскравим підтвердженням чого є розвиток ресторанного й готельного сервісу.

Ознакою стратегії "за нагодою" є відсутність власної науково-технічної діяльності. Ця стратегія характеризує тип поведінки підприємства в довгостроковому періоді, який пов'язаний з відповідями його керівництва на зовнішні сигнали ринку й інституційного середовища. Стратегія "за нагодою" потребує швидкого використання інформації й тих можливостей, що виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Таку поведінку ще називають "стратегією ніші", оскільки при цьому перевага підприємства полягає в знаходженні особливого місця на існуючих ринках товарів і послуг, шукаючи ринкові ніші, що мають свого споживача з нетиповим, але зі значущим різновидом потреб. Саме із цього типу стратегії починають фірми й країни, які намагаються швидко вийти на світові ринки, використовуючи свої традиційні можливості. Але керівництву підприємства треба розуміти, що стратегія "за нагодою" має сенс лише тоді, коли за нею будуть кроки до інших стратегій.