Збереження і розвиток української культури в діаспорі країн світу (на прикладі діаспори українців у Канаді)

У 1915 р. створена Федерація українців  Америки, яка вже у 1916 р. була прийнята в Конгресі і президентом США. Тут діє ряд відомих організацій  українців зарубіжжя, зокрема "Український народний союз", "Український конґресовий комітет Америки", "Злучений українсько-американський допомоговий комітет", "Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці", "Українська вільна академія наук", є молодіжні, ветеранські, фахові (напр., лікарів, інженерів, істориків) організації.

У 1964 р. у столиці США м. Вашингтоні відкрито пам'ятник Т.Шевченку. Відкрив  монумент президент Д.Ейзенхауер. Ряд  університетів у США мають  кафедри української мови, українознавства: Пенсильванський, Колумбійський, Каліфорнійський, Іллінойський (Урбана-Шампейн) та 20 коледжів країни. Авторитет деяких науковців-українців у США дуже високий, напр., Ю.Шевельова, О.Пріцака, Т.Сунчака, Р.Шпорлюка, І.Коропецького, Я.Білінського, Б.Винара, Б.Футея та ін. Фізик Ю.Кістяківський з Києва став одним з батьків американської ядерної бомби, був радником Д.Ейзенхауера. Авіаконструктор І.Сікорський найбільші свої досягнення у вертольотобудуванні зробив саме в США. Харків'янин С.Кузнець - відомий економіст, лауреат Нобелівської премії. Одесит Г.Гамов - родоначальник американської астрофізики та космології. Ф.Добжанський з Поділля - основоположник американської генетики. Українці досягли значних результатів у галузі вивчення космосу - серед них є і астронавти, і дослідники, вчені. Директор американського інституту аеронавтики та астронавтики - М.Яримович, президент корпорації супутників зв'язку - Й.Чарик.

Велику культурну роботу ведуть суспільно-політичні організації  української діаспори – Лемко-Союз, "Батьківщина", "Черемош", Ліга американських українців і т.д. Політичною діяльністю займаються Організація українських націоналістів, Українська революційно-демократична партія та ін. Багатотисячними тиражами виходить україномовна преса США -"Українські вісті", "Сучасність", "Дзеркало тижня", "Українське життя", "Народна воля" та ін.

Приклад значних досягнень українців  у США свідчить про те, що талановитий  і працьовитий український народ  у цивілізованих умовах є не тільки конкурентоздатним, але й здобуває собі гідне місце серед міжнародної співдружності.

Українська  діаспора в Італії

Про українську присутність у Ватикані та Італії існують історичні свідчення. Перш за все йдеться про пам'ятки, пов'язані з історією Української  Церкви.

У грудні 1897 р. папа Лев XIII заснував Українську папську колегію св. Іосафата або, як її ще називають, Велику Семінарію. У перші роки свого існування Колегія перебувала під наглядом отців єзуїтів (до 1904 р.), а згодом — під проводом отців василіян. Нині в ній навчають ся близько 50 семінаристів з України та діаспори. Утримання колегії та її студентів здійснюється на кошти конгрегації східних церков Ватикану. Студенти видають журнал "Альма Матер".

1963 р. в Римі кардиналом Сліпим  був заснований Український католицький  університет (УКУ) як продовження львівської Богословської академії, закритої в 1944р.

УКУ має архів, який містить цінні  матеріали, манускрипти, рідкісні документи, зокрема Михайла Грушевського та його родини, архів президента ЗУНР Є.Петрушевича, частину архіву В.Липинського. У бібліотеці цього закладу зібрано понад 30 тис. книжок і 20 тис. одиниць періодики. При УКУ діє музей з експонатами українського релігійного, культурного та народного життя. Університет має філії в Буенос-Айресі, Чикаго, Філадельфії, Вашингтоні, Монреалі, Лондоні. Серед численних видань теологічних праць УКУ найвагомішою є 14-том-на "Monumenta Ucraine Historica", де опубліковано документи ватиканських архівів, що стосуються української Церкви. У серії "Оpera Omnia" надрукувано "Твори Йосипа (Сліпого) Патріарха і Кардинала". Крім того, видано понад 60 томів інших наукових праць. У 1963 р. відновлено видання журналу "Богослов'я", який до 1943 р. виходив у Львові.

З 1968 р. при УКУ діє Колегія  св.Софіі, яку очолює отець доктор Степан Гарванка. У 1998 р. в ній навчалося 20 студентів.

У Римі зосереджено ряд інших  релігійних інституцій та організацій. Серед них головні управи отців  василіян, сестер василіянок, сестер служебниць. Окрім місіонерської й освітньо-виховної роботи, деякі з цих духовних орденів, зокрема отці василіяни, здійснюють значну наукову та видавничу діяльність. Так, починаючи з 1949р. вони видали 55 томів документів із ватиканських і римських архівів, що стосуються історії України, понад 60 томів наукових праць і близько 90 книжок серії "Українська духовна бібліотека". Виходить також періодичне видання. Записки чину св. Василія Великого". Помітну активність виявляють Українське богословське наукове товариство (УБНТ), яке видає журнал "Богословіє", Товариство "Свята Софія", Українська громада Італії, Союз українських студентських товариств в Європі (СУСТЕ), Пластова група в Римі.

Росія.

Наші співвітчизники в РФ утворили понад 50 національно-культурних об'єднань, що входять до двох масових організацій: "Об'єднання українців Росії" (1992) та Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії" (1998). Ці об'єднання засновані в 47 регіонах РФ. В Москві відкрито Український культурний центр, діє Українська бібліотека, виходить двомовний часопис "Український огляд". В Москві активно діють українські земляцтва, особливо Донбаське, Дніпропетровське, Харківське, Чернігівське, які лобіюють інтереси певних регіонів України. Українські центри відкриті в Башкортостані та тюменському Сургуті. В деяких вищих навчальних закладах викладається українська мова (Дипломатична академія МЗС, Московський державний лінгвістичний університет, Воронезький університет).

Наша українська діаспора зробила  великий (іноді вирішальний) внесок у становлення і розвиток Росії, її культури, науки, промисловості, війська. Практично всі відомі українці з Росії невіддільні від українства, бо вони за формулою Петра Струве брали участь у культурі свого народу, не відмовлялися від нього, часто демонстрували свою приналежність до України, докладали свій вагомий внесок у її розвій.

На жаль, сьогодні українці в Росії  не мають адекватних можливостей  розвитку своєї культури, мови, які  мають росіяни в Україні. Залишається  сподіватися, що то проблема часу.

Республіка  Чехія і Словацька Республіка

Українці в Чехії і Словаччині значною мірою є автохтонами. В межах нинішніх кордонів цих держав по роках, за оціночними (й, імовірно, заниженими) даними, проживало: 1921 - 102313, 1930 - 118440, 1950 - 67615, 1961 - 54984, 1970 - 58651, 1980 - 54582 особи. Це 0,8-0,4% від усього населення. Більшість населення проживало в Словаччині, менше - в Чехії.

Заслуговує на увагу велика когорта  українців-літераторів (Ю.Липа, Ю.Клен, О.Лятуринська, Г.Мазуренко, О.Ольжич, О.Теліга та ін.), яка працювала в Празі  в 20-30 роки ХХ ст. і відома сьогодні під  назвою "Празька школа". Українська інтелігенція Праги об'єднувалася навколо гуманітарних кафедр Карлового університету, Українського Вільного університету (згодом він переїхав до Мюнхена) і Української господарської академії. У Карловому університеті на чільних посадах професорів і завідуючих кафедр працювали відомий історик Михайло Грушевський, літературознавець О.Колесса, мовознавець І.Панькевич. У Вільному університеті з відомих вчених працювали хімік І.Горбачевський, юрист С.Дністрянський, археолог і етнограф В.Щербаковський, історик Д.Дорошенко, історик театру Д.Антонович та ін.

На сході Словаччини (Пряшівщина) споконвіків живе автохтонне українське населення - близько 300 сіл. Мовою українців  Словаччини є один з варіантів  західноукраїнського діалекту, на ньому  ж викладаються дисципліни у початкових та середніх школах. Культурне та наукове життя української діаспори тут протікає досить жваво: активно працює українське відділення педагогічного університету у м. Кошіце, Український народний театр у Пряшеві, радіо, виходять друковані періодичні видання. Разом з тим всередині самої діаспори існують проблеми з українською ідентифікацією (питання русинів), через що словацький уряд з 1991 року не фінансує національно-культурні діаспорові програми.

Австралія

Вихідці з України вважаються найзгуртованішою етнічною групою континенту. Вони активно прявляють себе в науці, освіті, бізнесі. Зараз загальна чисельність іммігрантів-українців становить понад 40 тисяч і постійно зростає через те, що австралійський уряд зацікавлений у притоці нової робочої сили. Отже, виділяється достатньо фінансування для розвитку українських шкіл та підготовки фахівців з україністики: в цьому напрямі плідно працюють різні педагогічні курси, кафедри українознавства в університетах Сіднея й Мельбурна. Культурний розвиток українського етносу в Австралії забезпечує Музей української культури, театр ім.Л.Курбаса (Мельбурн), хорові, танцювальні, інструментальні колективи аматорів і професіоналів. Серед останніх найбільш відомими є: музиканти К.Скрипченко, О.Тарнавська, В.Мішалов, художники М.Кміт, В.Савчак, Л.Денисенко, літератори Д.Нитченко (Чуба), В.Онуфрієнко, Н.Лазурський. В Австралії діє також ряд українських видавництв і газет.

Розділ 2. Розвиток та збереження української культури в українській  діаспорі Канади.

2.1. Особливості української діаспори в Канаді

Українці Канади або: україноканадці — народжені в Канаді чи прибувші до Канади особи українського походження, які є громадянами країни.

За даними Статистики Канади 2006 року у Канаді проживало 1,209,085 україно-канадців, унаслідок чого українці являються  дев'ятою за чисельністю етнічною групою в багатокультурній Канаді. Українці Канади — складова української діаспори, а сама Канада — третя країна за числом етнічних українців (після України та Російської Федерації).

Початковий період еміграції до Канади був наймасовіший. У 1896-1914рр. сюди переселилося 170 тис. українців. Головним чином це були вихідці з Галичини, Буковини і Закарпаття, які перебували під владою Австро-Угорщини. Люди тікали не тільки від матеріальної скрути, а й від політичної сваволі, сподіваючись за океаном знайти достаток і довгождану волю. За переписом 1981 р. українці становили 3,1% населення країни, що складає 755 тис. осіб. А за оцінюванням у 1989 р. близько 1 млн. осіб. Канада займає друге місце у світі за чисельністю українців, що становить 4% усього населення Канади.

Перші українці в Канаді: Іван Пилипів  та Василь Еленяк, родом з села Небилів (нині: Рожнятівського району Івано-Франківської області, де їм і встановлено пам'ятник,) — прибули до Канади у 1891. У 1892 вони вже встигли посприяти переселенню в Канаду кількох сімей. Хоч Пилипів заснував у канадській провінції Альберта поселення Една-Стар, перше й найбільше групове поселення українців у Канаді, ініціатором масової міграції українців до Канади вважають Йосипа Олеськова, відомого популяризатора еміграції з Галичини і Буковини до Канади наприкінці 1890-х років.

Саме тоді уряд Канади практично  безкоштовно роздавав ділянки землі  іммігрантам для заселення канадських степів — та під однією умовою: розпочати  на ній господарювання за три роки. Оскільки перші українські іммігранти до Канади були переважно землеробами, вони почали селитися громадами у цілинному поясі прерій Альберти, Саскачевану і Манітоби. Хоч прерії Канади часто порівнюють з українським степом, слід зауважити, що ні Галичина, ні Буковина, не визначаються степом — і українці воліли селитися в районах поближче до Едмонтону й Вінніпегу, цебто лісостепової зони. Від українців-канадців Альберти досі можна почути, що для них життя на південь від Едмонтону «є нецікавим, адже там не росте осика». Своїм компактним поселенням українці намагалися створити зручне культурне середовище і посприяти родинним зв'язкам. Не диво, що нині райони на схід і на північний схід Едмонтону визнано провінцією Альбертою як екомузей «Kalyna Country», цебто «калиновий край».

У національних архівах Канади збереглося чимало документів і матеріалів, які  свідчать, що українські іммігранти були чи не найбіднішими серед тих, хто  прибував у цю країну. Вони часто  не мали навіть мінімуму в 25 доларів, що їх за імміграційними правилами мусили мати переселенці для проживання на перших порах у цій країні.

Незважаючи на подібні перешкоди, еміграція до Канади набула масового характеру. До початку Першої світової війни сюди прибуло близько 170 тис. українців, - майже всі – з австро-угорської частини України. Вони направлялися переважно в новоутворені степові провінції – Манітобу, Саскачеван та Альберту, де канадський уряд надавав поселенцям так звані гомстеди – земельні ділянки площею 65 гектарів. Українські іммігранти прагнули селитися на нових місцях компактно й заснували цілий ряд етнічно-однорідних поселень-колоній.

Протягом 15 років (до 1905р.) українські поселення виросли по всій території  прерій Західної Канади, перетворивши ці цілинні, мало заселені корінними  жителями землі в освоєну й економічно продуктивну зону.

Головні райони населення канадських українців знаходяться на півдні країни, поблизу кордону зі США. Більше половини українців прожинають в  провінціях Манітоба, Саскачеван і  Альберта. Українська мова, література і культура вивчаються у широкій мережі громадських суботніх і недільних шкіл, а також у двомовних школах, де є класи з українською мовою навчання. Усього в Канаді близько 6 тис. дітей вивчають українську мову.

Впродовж майже 30 років (від початку 1890-х до 1920р) в канадських часописах, а також офіційних джерелах національність українців зазначалася такими назвами, як “буковинці”, “галичани”, “русини”, “австрійці”, “поляки”. Назву “українці” вперше подано в канадському часопису 1915року. Вона швидко витісняє регіональні самоназви, а також назви за країною громадянства і з 1919 р. стає єдиною, що сприяло об’єднанню вихідців із різних українських земель.

У 1914—1921 роках істерія Першої світової війни призвела до того, що уряд Канади визнав українців з австро-угорським громадянством як «союзників ворога» («aliens of enemy nationality»). Легалізований Актом Військового Часу (War Measures Act) 1914-го року дозволив вимагати від означеної категорії населення реєстрації у відповідних державних органах. Біля 5000 етнічних українців опинилися у спеціальних таборах для інтернованих і на примусових роботах.

Інтерновані українці Канади: одна з  кількох етнічних груп інтернованих громадян-вихідців із ворожих Канаді країн за часів Першої світової війни, яких обмежено в правах і свободах, — та затримано у 24-х трудових таборах Канади і таборах для інтернованих. Інтерновано між 1914 і 1920 роками в Канаді приблизно 5 тис. українців-громадян Австро-Угорщини.