Збереження і розвиток української культури в діаспорі країн світу (на прикладі діаспори українців у Канаді)

Важливим науковим і освітнім осередком української діаспори продовжує залишатись Український Вільний Університет в Мюнхені. За майже 80-річний період існування УВУ випустив із своїх стін тисячі дипломованих фахівців, сотні докторів і магістрів філософії, права й інших наук, видав кілька десятків видатних монографій, збірників наукових праць, підручників тощо.

Однак, сьогодні УВУ переживає кризу. Впродовж свого існування в Німеччині  він фінансувався з бюджету федерального уряду, земельного бюджету Баварії  та пожертв української діаспори. З грудня 1996 року уряд Німеччини припинив фінансування університету. Після зустрічі в січні 2000 р. з ректором УВУ Л. Рудницьким Президента України Л. Кучми було переглянуто питання фінансування УВУ в бік збільшення.

Особлива увага приділяється вивченню молодим поколінням українців Західної Європи (Великобританія, Бельгія, Франція, Швейцарія, Нідерланди) рідної мови, культури та історії й формуванню на цій базі національної української свідомості. Ці навчальні та виховні функції реалізуються, насамперед, у рамкаї суботніх (недільних) українських шкіл, які доповнюють навчання в державних школах, а також в українських дитсадках.

Перша українська школа у США  була відкрита ще 1893 р. у Пенсільванії. Нині у цій країні діють українські школи двох основних типів: цілоденні та суботні й недільні. Всі початкові й середні школи утримуються Українською греко-католицької та Українською православною Церквами. В кінці 90-х років діяло 20 початкових шкіл та 5 середніх. Суботні школи виникли ще наприкінці XIX ст. На сьогодні в 56 таких школах навчається близько 4 тис. учнів. Для відповідного методичного забезпечення цих шкіл Українським конгресовим комітетом Америки створена Шкільна рада. Знання української мови можна вдосконалити в системі вищої освіти США, де в низці університетів існують кафедри української мови. Федеральною підтримкою користується вивчення української мови в Гарвардському та Пенсильванському університетах. Без федеральної підтримки вивчається українська мова в Каліфорнійському, Колумбійському та Іллінойському університетах. Водночас, українська мова, література та історія викладається у 20 коледжах країни. При Українському науковому інституті Гарвардського університету (керівник - проф. Дж. Грабович) щороку діють курси української мови. В цілому у США при різних наукових закладах та університетах діє 40 курсів українознавства.

Невідривним атрибутом суспільно-громадського життя українців в Австралії  є українське шкільництво. Українські суботні школи були засновані  тут ще 1949 року в тимчасових переселенських таборах. Розуміючи значення українських шкіл у збереженні себе як етнічної групи, українці відкривали такі школи скрізь, де селилися. Наприклад, в Аделаїді у 1960-1970-х рр. 67% дітей українського походження вчилися в українській суботній школі. У 1991 р. в 15 українських суботніх школах Австралії здобувало українознавчу освіту 760 учнів. Певний час діяльністю суботніх шкіл опікувалися українські громади в штатах і Союз українок Австралії. Згодом для цього була утворена Українська центральна шкільна рада.

Одним із найважливіших досягнень українців Австралії стало те, що українська мова була включена як предмет вступного іспиту до вищих навчальних закладів. Для підготовки нових вчителів із числа українців, народжених уже в Австралії, в 1968 році в Лідкомбі відкрито курси з підготовки вчителів початкових та середніх класів для суботніх шкіл. Українські вчительські курси фінансово підтримувалися різними установами та організаціями, зокрема австралійським Міністерством освіти для дорослих і фондом Любомира Шлепковича. З 1984 р. підготовку вчителів для українських «рідних шкіл» здійснює Центр українознавчих студій - одне з відгалужень Центру славістичних досліджень університету ім. Макворі в Сіднеї.

2. Розвиток  видавничої справи в умовах  української діаспори

До культурних здобутків українства слід також віднести і величезну книговидавничу справу, розгорнуту на заході ще з давніх часів і розвинуту після 2-ї світової війни.

Історія українського книговидавництва в західній діаспорі має довготривалу історію, яку можна було б почати з церковних книг Святополка Фіоля, українського першодрукаря, який протягом 1485-1491 рр. у Кракові на замовлення православних українських і білоруських магнатів надрукував кирилицею п'ять церковнослов'янських літургійних книг: Осмогласник-Октоїх, Часословець або Горологіум, Тріодь Цвітну і Постну та Псалтир.

Під час 2-ї світової війни, у зв'язку з другою хвилею еміграції українського народу, з рідних земель українське книгодрукування переміщується  до Західної Європи. Головними осередками української видавничої справи стали Українське Видавництво у Кракові, видавництва "Пробоєм", Українського Вільного Університету та педагогічного Інституту ім. М.Драгоманова, "Колос" у Празі; видавництво Українського Наукового Інституту в Берліні та ін. За підрахунками спеціалістів у самих тільки країнах Задної Європи (поза залізною завісою) з'явилося 2104 книжок і брошур (в тому числі 96 чужими мовами). З-поміж них 577 на суспільні теми, 557 із літератури і літературознавства, 295 на релігійну тематику, 172 із історії і географії, 148 загальних праць, 122 із мистецтва і спорту, 102 із прикладних знань, 98 із мовознавства.

До вагомих досягнень у виданні  української книжки у 50-80-х рр. у  західному світі належать "Енциклопедія Українознавства", видана українською  та англійською мовами, "Історія України-Руси" в 10 томах та "Історія української літератури " в 5 томах М.Грушевського, зібрання творів у 20 томах І.Франка та у 12 томах Лесі Українки, видання творів Т.Шевченка у 14 томах. Це - громадський, культурний і політичним подвиг українських книговидавців за кордоном.

Значним внеском в історію української  церкви стали видання у 1952-1973 рр. "Documenta Romana Ecclesiae Catholicae in terris Ucrainae et Bielo-russiae" (Документи з римських архівів  у 47 томах, опубліковані Українським Католицьким Університетом ім. св. Климентія Папи; "Monumenta Ucrainae Historica" ("Пам'ятки історії України"), зібрані Митрополитом Андрієм Шептицьким; видання у Баунд-Бруку Українською Православною церквою історії Української Православної Церкви у 13 томах; перевидання 1966 року спогадів О. Лотоцького "Сторінки минулого" в 4 томах. Справжнім подвигом треба назвати і здійснюване Маріяном Коцем видання "Українських народних мелодій" Зіновія Лиська в 6 томах у 1967-1971 рр. Доповнюють видавничу українську палітру "Записки НТШ" в 31 томі у 1948-1970 pp., "Аннали УВАН" у 12 томах у 1951-1972 pp., "Записки ЧСВВ" у 7 томах у 1949-1973 pp., "Наукові записки" УВУ у 10 томах у 1957-1969 pp., "Наукові Записки" УТГІ у 23 томах у 1960-1972 pp., книжкові видання Гарвардського Осередку Українських Студій у 6 томах у 1970-1973 роках.

Значні досягнення здобуло в західному світі українське письменство. У 50-х рр. ХХ ст. українські митці художнього слова західного зарубіжжя об'єднались у письменницьку організацію "Слово". Сьогодні вважається класикою творчість багатьох українських митців, зокрема Василя Барки, У.Самчука, Івана Багряного, Є.Маланюка, Е.Андієвської, О.Тарнавського, Ю.Тарнавського та багато інших. У Сполучених Штатах розвинулася критична і літературознавча діяльність П.Одарченка, Г.Костюка, Ю.Шереха-Шевельова, М.Гарасевич, Ю.Бойка та ін.

Після війни у західному світі  зростала кількість українських  бібліотек. Це бібліотеки оо. Василіян у Римі, Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка у Сарселі й Українського Вільного Університеті в Мюнхені, бібліотеки УВАН й НТШ у Нью-Йорку, Української  Православної Церкви у Баунд-Бруку, Українського музею у Стемфорді, музеїв-архівів у Чикаго і Клівленді, десятки приватних книгозібрань. Крім того, необхідно назвати українознавчі зібрання книжок у бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні, у Публічній і Колумбійській бібліотеках у Нью-Йорку, в бібліотеці Вайденера у Гарвардському університеті, в бібліотеці Іллінойського університету в Урбана-Шампейн та ін.

На початку 90-х рр. продовжує  виходити серія наукових видань Української  Вільної Академії Наук у США. У  кінці ХХ ст. кілька тисяч українських видань, що зберігаються у бібліотеках західного світу, було перенесено на електронні носії. Вони є доступними сьогодні для тисяч українців в усьому світі.

3. Інші напрямки культурного життя в діаспорі.

Німеччина

З довоєнних часів у Німеччині працюють наукові організації української діаспори: Український вільний університет, Наукове товариство Т. Г. Шевченко; відділення Української вільної академії наук. Серед відомих вчених українського походження можна назвати професорів О. Горбача, Ю. Жваво-Бложца, Т. Мацківа та ін. З 50-х рр. ХХ ст. у Західній Німеччині діють українські емігрантські видавництва "На гору" і "Дніпрова хвиля", де крім літератури видаються і газети "Шлях перемогти", "Мета" та ін.

Серед представників української  діаспори в Німеччині 70 % – прихильники греко-католицької церкви, інші належать до православної або до баптистської конфесій.

Серед найвидатніших культурних діячів української еміграції в Німеччині  слід згадати письменників І.Багряного, Ю.Клена, істориків Н.Полонську-Василенко, Д.Чижевського, фізиків О.Смакулу, Б.Раєвського, співака М.Менцинського та ін.

Українці у  Франції:

Франція дала притулок на своїй території  приблизно 40 тис. українцям. Багато хто  з них – нащадки від змішаних шлюбів і не вважають себе українцями. Майже 90% українців Франції проживають у містах. Основні місця проживання – Париж, Мец, Страсбург, Нансі, Орлеан, Тулуза, Марсель, Бордо. Більшість осіб українського походження мають французьке підданство. Багато хто з них працюють у промисловості, володіють підприємствами, незначна частина займається інтелектуальною працею. Приблизно 10 % українців Франції проживають у сільській місцевості. Внаслідок асиміляції усередині діаспори мало використовується українська мова. Культурне життя української етнічної групи у Франції зосереджено при церкві або в суспільних структурах – хорових, дошкільних або танцювальних колективах. Широко відомі групи "Запорожці", "Гопак", "Карлик" та ін. Центром культурного життя української діаспори Франції є Париж. Тут у ХХ ст. працювали представники українського мистецтва Михайло Бойчук, Микола Кричевський, Іван Вовк, Георгій Пономаренко, Євгенія Зарицька, Мирослав Скеля-Старицький та багато інших.

Центром україністики у Франції  вважається м. Сарсель поблизу Парижа. Тут з 1951р. діє Наукове товариство імені Т. Г. Шевченко. Воно має ряд секцій – медичну, математичну, історико-філологічну.

Серед суспільно-політичних організацій  українців у Франції можна  назвати Українське академічне товариство, українське товариство ім. Т.Г. Шевченко, Товариство ім. Маркіяна Шашкевича та ін. 2/3 українців Франції належать до української католицької церкви; інші до української автокефальної православної; римсько-католицької або протестантської церкви.

Культурна активність української  громади завдячує таким талановитим митцям, як художники і скульптори М. Башкирцева, М.Паращук, О.Архипенко, С.Левицька, М.Кричевський, В.Хмелюк, О.Мазурик, А.Сологуб; композитори І.Вовк, В.Гридін, Г.Пономаренко, Т.Якименко. У Франції протягом 30 років жив і творив видатний український письменник і громадський діяч В.Винниченко.

Українці у  Великобританії:

У масовому порядку українці почали проникати у Великобританію з 1947 р., в основному напівлегально  з таборів для переміщених  з Німеччини й Австрії – 25 тис. осіб. Також отримали політичний притулок тут залишки дивізії СС-Галичина й Української повстанської армії (близько 9 тис. чоловік). Основними регіонами розселення українців у Великобританії стали: Ланкашир – 4,5 тис., Йоркшир – 4 тис. осіб, Центральна Англія – 4 тис., Шотландія – 500 осіб і т.д. Таким чином більшість – 99 % мешкає в Англії; 1 % у Шотландії. З них 3/4 проживають в індустріальних містах Центральної Англії – Ноттінгемі, Лестері, Ковентрі, Манчестері, Лідсі, Гордфорді та ін. Приблизно 2 тис. українців проживає у Лондоні, де розташовані штаб-квартири всіх українських організацій Великобританії.

У Великобританії ніколи не було щоденних українських шкіл. Епізодично діють  українські недільні школи і дитячі сади, а також система літніх таборів  відпочинку "Спілки української молоді", де діти українських емігрантів знайомляться з українською мовою, історією і літературою України. Серед суспільно-політичних організацій українців Великобританії можна назвати: "Союз українців Великобританії", "Гуцулію", "Станіславщину", "Товариство підгаєчан в Англії", при яких працюють хори, танцювальні колективи, драмгуртки, спортивні команди. У Лондоні діє бібліотека української діаспори і музей Т.Г. Шевченко. Серед вихідних україномовних видань виділяються газета "Українська думка" і журнал "Український огляд".

75 % українців у Великобританії  відносяться до української греко-католицької  церкви; інші до української автокефальної  православної церкви та євангелістско-баптистським  братствам.

Одним з осередків української  духовності та культури у Великобританії є заснована в 1979 р. в Лондоні філія римського Українського католицького університету (УКУ). Цей науковий центр діє "як автономна науково-навчальна інституція, цілі якої випливають з основних завдань УКУ, і які є пристосовані до наукових і навчальних потреб української спільноти у Великій Британії". Крім богослов'я, тут вивчаються філософія, мова і література, історія і культура тощо. Головне призначенні УКУ – дати додаткові знання з українознавчих предметів студентам-українцям, які навчаються в англійських університетах.

Українці у  США:

Українці почали переселятися на територію  США з другої половини ХІХ ст. і до початку 90-х рр. ХХ ст. склали приблизно 30 % від усієї чисельності  закордонної української діаспори – приблизно 1,2 млн. чоловік. По чисельності українці в США займають друге місце серед слов'янської еміграції – після поляків. Найбільше компактно розселені українці на американській території в південно-східних промислових штатах – Пенсільванії, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, а також у Массачусетсі, Коннектикуті, Огайо, Іллінойсі, Мічигані, Міннесоті та Південній Дакоті.

За релігійною ознакою частина  – атеїсти; інші відносяться до Української  католицької церкви (285 тис. чоловік); Карпато-руської католицької церкви (263 тис. чоловік); Української православної церкви (90 тис. чоловік); Греко-католицької церкви (108 тис. чоловік) і т.д.

країнська діаспора Америки надзвичайно  сильно зорганізована. З 1893 р. у США  виходить одна з "найстарших" газет - "Свобода" (нині - тижневик). Сьогодні у США працюють численні українські ЗМІ, видавництва, музеї, архіви, церкви, школи українознавства.