Авиационные пассажирские перевозки

-   третя "свобода повітряного простору" — право висаджувати пасажирів, вивантажувати пошту і вантажі, взяті на борт на території держави, чий прапор має повітряне судно;

-   четверта "свобода повітряного простору" — право брати на борт літака на іноземній території пасажирів, пошту та вантаж для перевезення на територію держави, чий прапор має повітряне судно;

-   п’ята "свобода повітряного простору" — право висаджувати, вивантажувати та брати на борт пасажирів, пошту та вантаж на території держави, які прямують з третьої держави чи в неї, що надає відповідне право. 

Рис.2.1. Дев’ять «свобод повітряного простору»

Зазвичай виділяють ще чотири "свободи повітряного простору":

-    шоста «свобода повітряного простору» - це право чи привілей відносно регулярних міжнародних авіаційних перевезень здійснювати через державу реєстрації перевізника перевезення між двома іншими державами;

-   сьома «свобода повітряного простору» - це право чи привілей стосовно регулярних міжнародних авіаційних перевезень, які надаються однією державою іншій державі, на здійснення перевезень між територією держави, що надає відповідне право, та територією будь-якої третьої держави без вимоги про включення  в таке перевезення будь-якого пункту на території держави, яка отримує таке право;

-   восьма  «свобода повітряного простору» - це право чи привілей стосовно регулярних міжнародних авіаційних перевезень здійснювати каботажні перевезення між двома пунктами на території держави, що надає відповідне право, за маршрутом, який починається чи закінчується на території держави реєстрації іноземного перевізника чи поза територією держави, що надала право (послідовний каботаж);

-   дев’ята «свобода повітряного простору» - це право чи привілей здійснення каботажних перевезень за маршрутом, який повністю проходить по території держави, що надає таке право (автономний каботаж). 

Угоду чиказького типу розроблено на Чиказькій конференції 1944 року. В цій Угоді узгоджуються: обмін маршрутами і перевізними правами (свободами повітряного простору). Ємність і тарифи не узгоджуються.

Угоди бермудського типу 1 і 2, крім перерахованих вище положень, містять питання регулювання місткості та тарифів.

Угоди про «відкрите небо» спираються на ринкову конкуренцію та цілком або частково заздалегідь позбавлені урядового контролю за правами на доступ, ємністю і ціноутворенням.

Контрольні завдання

1.    За документом ІСАО DOC 9626 визначте структуру державного регулювання міжнародного повітряного транспорту.

2.    Визначте цілі національного регулювання на повітряному транспорті.

3.    Проаналізуйте необхідність елементів законодавчого компоненту національного регулювання на повітряному транспорті.

4.    Визначте основну мету ліцензійного компоненту  національного регулювання на повітряному транспорті.

5.    Визначте стандартні положення двосторонніх   угод про повітряне перевезення.

6.    Проаналізуйте можливі комерційні права, що надаються в міжурядових угодах про повітряне сполучення.

7.    Проаналізуйте переваги для держави перевізника, яка отримує п’яту, шосту, сьому, восьму та дев’яту „свободи повітряного простору”.

8.    Визначте переваги та недоліки міжурядових угод про повітряне сполучення типів чиказького, бермудського, „відкритого неба”.

Лекція 3

Міжнародне регулювання

на повітряному транспорті

План

1.       Міжнародні організації в галузі повітряного транспорту.

2.       Міжнародна організація цивільної авіації (ІСАО).

3.       Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА).

4.       Міжнародні конвенції.

Література: [9]; [10].

Міжнародні організації в галузі повітряного транспорту. На регулювання діяльності авіаційної галузі істотно впливають міжнародні транспортні організації. Міжнародних організацій цивільної авіації нараховується понад 30 (наприклад, ІСАО – Міжнародна організація повітряного транспорту, ІАТА – Міжнародна асоціація повітряного транспорту, ІФАТКА – Міжнародна федерація асоціацій диспетчерів повітряного руху, ІКАА – Міжнародна асоціація цивільних аеропортів тощо).

Міжнародні авіаційні організації — постійні міжнародні об'єднання в галузі авіації, зазвичай створені на основі міжнародної  угоди або рішенням міжнародної конференції.

Міжнародні авіаційні організації створюються з метою погодженого вирішення питань діяльності міжнародної цивільної авіації, що становлять загальний інтерес для їхніх членів, розвитку міжнародного співробітництва у відповідній галузі, захисту прав та інтересів їх членів.

Сфера діяльності, цілі і завдання кожної міжнародної авіаційної організації визначаються її установчим документом, що регламентує також структуру організації, характер її діяльності, порядок прийняття рішень, членство, джерела фінансування та ін.

Згідно з колом учасників Міжнародні авіаційні організації поділяються на універсальні (Міжнародна організація цивільної авіації – ІСАО) та регіональні (Європейська конференція цивільної авіації – ЕКАК; Європейська організація з забезпечення безпеки аеронавігації – Євроконтроль; Африканська комісія цивільної авіації – АФКАК; Агентство з забезпечення безпеки аеронавігації в Африці і на Мадагаскарі – АСЕКНА; Центральноамериканська організація з обслуговування аеронавігації – КОКЕСНА; Латиноамериканська комісія цивільної авіації – ЛАКАК; Рада цивільної авіації арабських держав – КАКАС).

Залежно від того, хто являється членами організації –  держави або юридичні і фізичні особи, – розрізняють міжурядові і неурядові Міжнародні авіаційні організації. До перших належать усі перераховані вище організації, до других — Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА), Міжнародна федерація асоціацій лінійних пілотів (ІФАЛПА), Міжнародний союз авіаційних страховиків (ІЮАІ), Міжнародне суспільство авіаційного електрозв'язку (СІТА), Міжнародна асоціація цивільних аеропортів (ІКАА), Інститут повітряного транспорту (ІТА), Міжнародна федерація аеронавтики (ФАІ), Міжнародна федерація асоціацій диспетчерів керування повітряним рухом (ІФАТКА) та ін. Усі зазначені неурядові Міжнародні авіаційні організації являються універсальними організаціями.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІСАО). ІСАО (International Civil Aviation Organization, ICAO) – спеціалізована установа ООН, утворена в 1947 р. і призначена для розвитку міжнародного повітряного транспорту. Статус ІСАО заснований на Чиказькій конвенції 1944 р. про міжнародну цивільну авіацію.

Діяльність ІСАО спрямована на розроблення, удосконалювання і впровадження авторитетних міжнародних стандартів та рекомендацій в галузі конструювання пасажирських літаків та проектування аеропортів і аеронавігаційних систем, стандартів і рекомендацій з ліцензування обслуговуючого персоналу та метеорологічного забезпечення польотів, за правилами безпеки польотів цивільної авіації і безпеки пасажирів.

ІСАО надає країнам-учасницям різноманітні опубліковані заяви про свою політику з питань регулювання діяльності міжнародного повітряного транспорту, розроблені або затверджені Асамблеєю чи Радою, а також регулятивні документи та інформацію, які підготували органи ІСАО або Секретаріат ІСАО.

Документ ІСАО "Політика та інструктивний матеріал у сфері економічного регулювання міжнародного повітряного транспорту" (Doc 9587) є об’ємним виданням висновків, рішень та регулятивних матеріалів з питань повітряного транспорту, які було затверджено Асамблеєю чи Радою та адресовано країнам, або які безпосередньо стосуються дій країн у сфері повітряного транспорту, а також резолюцій Асамблеї як для ІСАО, так і для країн.

Питання регулювання в сфері повітряного транспорту періодично висвітлюються в "Журналі ІСАО", щомісячному виданні, що публікує короткі звіти про діяльність ІСАО й наводиться додаткова інформація, необхідна для країн-учасниць і міжнародного авіаційного співтовариства.

Усі матеріали, що стосуються політики ІСАО, рекомендації, інформація, зазвичай містяться в одному із трьох типів видань ІСАО: документі, циркулярі або збірнику.

Документом ІСАО є вид публікації, що використовується для матеріалів, які, як вважається, мають постійний характер або особливу важливість для всіх країн-учасниць; такими   документами є:

-    резолюції, рішення й рекомендації, офіційно прийняті Асамблеєю або Радою, тексти, затверджені Радою, і протоколи Асамблеї й Ради;

-    заяви Ради стосовно політики з питань повітряного транспорту;

-    звіти про зустрічі, такі як всесвітні конференції й спеціалізовані наради, проведені Радою або Авіатранспортним комітетом;

-    інструктивний матеріал та інформація про міжнародний повітряний транспорт.

Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА). ІАТА – неурядова міжнародна організація, членами якої є понад 140 авіаційних підприємств різних країн. Асоціація створена в 1945 р., місцезнаходження її штаб-квартири – Монреаль. Являється правонаступницею Міжнародної асоціації повітряних перевезень, яка існувала з 1919 р. до другої світової війни.

Основними цілями ІАТА, відповідно до її Статуту, є сприяння розвитку безпечного, регулярного й економічного повітряного транспорту в інтересах народів світу, заохочення авіаційної комерційної діяльності і вивчення зв'язаних з цим проблем.

Велику роль у діяльності ІАТА відіграють Регіональні конференції з перевезень (зональні і міжзональні), що збираються два рази на рік. Уся земна куля поділена ІАТА на три зони:

перша зона - країни Америки;

друга зона - Європа й Африка;

третя зона - Азія (крім Близького Сходу), Австралія й Океанія.

ІАТА розробляє рекомендації по рівнях, побудові і правилах застосування тарифів, єдині загальні умови перевезень, у тому числі стандарти обслуговування пасажирів, проводить роботу з узагальнення й поширення економічного і технічного досвіду експлуатації авіаліній, включаючи стандартизацію й уніфікацію перевізної документації і комерційних угод, узгодження розкладів тощо. Фактично обов'язкову силу мають тільки рішення ІАТА з технічних питань. Рішення з економічних і фінансових питань мають характер рекомендацій і можуть відхилятися урядами країн, авіапідприємства яких входять до ІАТА.

Члени ІАТА поділяються на дійсні (входять у Загальні збори з правом голосу) і асоційовані (без права голосу). Дійсним членом може бути будь-яке авіапідприємство, задіяне в міжнародних повітряних сполученнях. Авіапідприємства, які здійснюють винятково внутрішні перевезення, можуть бути тільки асоційованими членами ІАТА. Дійсні члени, у свою чергу, поділяються на «повних» (basic), що беруть участь у всіх сферах діяльності ІАТА, і «часткових» (optional), для яких допускається факультативна участь у діяльності ІАТА з розроблення і встановлення тарифів.

На Регіональних конференціях з питань перевезень авіапідприємства мають право голосу стосовно тих тарифів, перевезення за якими для них є використанням права третьої і четвертої «свобод повітряного простору». Непогоджені на конференціях тарифи розглядаються за участю авіапідприємств безпосередньо зацікавлених країн. У цьому разі одноголосності для ухвалення рішення, як на конференціях, не потрібно. Якщо згоди все ж не досягнуто, навіть два перевізники можуть укласти угоду про тариф на конкретному маршруті.

У рамках ІАТА існують Клірингова палата (створена в 1947 р., розміщена в Лондоні) для взаємних розрахунків між авіапідприємствами-членами і Контрольне бюро (засноване в     1950 р., розміщене в Нью-Йорку) для контролю за дотриманням Статуту Асоціації, рішень Загальних зборів і Регіональних конференцій.

Міжнародні конвенції. Основні конвенції, що регулюють питання повітряних перевезень, – це Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р. та Чиказька конвенція 1944 р. і додатки до неї [35].

Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. (Варшавська конвенція підписана у Варшаві 12 жовтня 1929 р). Це основний міжнародно-правовий документ, що регулює міжнародні повітряні перевезення. Конвенція діє стосовно будь-якого міжнародного повітряного перевезення пасажирів, багажу і вантажів, якщо пункти відправлення і призначення незалежно від того, чи були перевантаження, розриви в перевезенні, розміщені на території двох держав-учасниць конвенції або на території однієї з них, якщо передбачена зупинка на території іншої держави, навіть і не учасниці конвенції.

У конвенції регламентується зміст і порядок застосування перевізних документів: квитка, багажної квитанції, авіавантажної накладної. Визначається відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю пасажира, знищення, втрату й ушкодження багажу і вантажу, а також за запізнення під час повітряного перевезення. Відповідальність повітряного перевізника настає за наявності його провини (суб'єктивна відповідальність). Однак тягар доведення відсутності провини лежить на перевізникові. Конвенція встановлює межі відповідальності перевізника: стосовно кожного пасажира — 125 тис. французьких золотих франків (мається на увазі франк, що містить 65,5 мг золота проби 0,900), стосовно зареєстрованого багажу і вантажу — по 250 таких франків за 1 кг і стосовно  предметів, що залишаються пасажиром при собі, у тому числі його особистих речей, — 5 тис. франків (рис.3.1). Кожне застереження  або домовленість про зменшення межі відповідальності недійсне, а домовленості про вищу  межу допускаються. У разі, якщо заподіяння шкоди було наслідком наміру перевізника, він не може посилатися на положення конвенції, що обмежують його відповідальність. Конвенцією передбачений обов'язковий претензійний порядок розгляду справ про відшкодування шкоди, заподіяної багажу і вантажу.