Авиационные пассажирские перевозки

міністерство освіти І науки україни

Національний авіаційний університет

К.в. Марінцева

авіаційні пасажирські перевезення

Курс лекцій

Київ 2007

Удк 656.7.072 (042.4)

Ббк О585я7

         М263

рецензенти:

А.М. Новікова – д-р екон. наук, старш. наук. співроб., заступник директора з наукової роботи ДП «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут»;    

Є.М. Сич – д-р екон. наук, проф., завідувач  кафедри економіки транспорту Київського університету Економіки та технологій транспорту;

С.Г. Губань – заступник голови Державної авіаційної адміністрації

Затверджено методично-редакційною радою Національного авіаційного університету (протокол № 6 від  21 червня 2007р.).

Марінцева К.В.

Авіаційні пасажирські перевезення: курс лекцій.– К.: НАУ, 2007. - 132с.

У курсі лекцій розглянуто основні організаційні питання та технологічні операції з обслуговування пасажирів та обробки багажу на повітряному транспорті.

Для студентів спеціальності 6.100400 “Організація перевезень і управління  на транспорті (повітряному)”.

Удк 656.7.072 (042.4)

Ббк О585я7

 К.В. Марінцева, 2007

Зміст

вступ

Розвиток цивільної авіації в Україні як у незалежній державі розпочався з 1991 року. Саме тоді перед авіацією постали завдання зі створення системи державного регулювання авіаційної діяльності в ринкових умовах і утворення суб'єктів, здатних працювати в умовах конкуренції. Суб'єктами авіаційної діяльності незалежно від форм власності є: авіаційні компанії (авіаперевізники), аеропорти, підприємства з управління повітряним рухом, підприємства з технічного обслуговування, ремонту та дороблення авіаційної техніки, навчальні заклади та наукові установи, наукові дослідні та проектні організації, інші підприємства та фізичні особи, діяльність яких регламентується Повітряним кодексом України.

Перше завдання було вирішено Державною адміністрацією авіаційного транспорту України прийняттям Повітряного Кодексу, вступом країни в міжнародні авіаційні організації, укладанням міжурядових угод про повітряне сполучення. Протягом             1992-1993 рр. було підписано близько 20 угод, що стало серйозним проривом України у світову авіацію.

Друге завдання виявилося набагато складнішим. Воно торкалося інтересів десятків тисяч працівників авіатранспортної галузі і всіх тих, хто користувався її послугами. Потрібно було виділити зі структур «Аерофлоту» авіакомпанії й аеропорти, здійснити їхнє технічне переоснащення, впровадити ринкові методи управління.

Цивільна авіація в Україні не мала досвіду самостійної роботи на міжнародних повітряних лініях, необхідної інфраструктури.

Аеропорти України вводилися в експлуатацію в 60-70 роках, і технологія їхньої роботи на сьогодні не повністю відповідає міжнародному рівню. За відсутності бюджетних капіталовкладень  останніми роками авіапідприємствами за рахунок кредитів реконструйовані аеровокзальні комплекси в аеропортах Бориспіль, Дніпропетровськ, Сімферополь, Запоріжжя.

Головний аеропорт країни «Державний міжнародний аеропорт Бориспіль» виконує основний обсяг пасажирських і вантажних перевезень, за рахунок основної авіаційної діяльності може покривати видатки та забезпечувати часткову реновацію основних фондів. Регіональні аеропорти – аеропорти, що розміщені у містах Сімферополь, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, у регіонах із потужним економічним потенціалом, до яких виявляють значний інтерес ділові партнери іноземних держав, українська діаспора; за рахунок основної авіаційної діяльності вони можуть лише покривати видатки та не забезпечують реновацію основних фондів.

Українські авіакомпанії знаходяться на різних стадіях розвитку. Однією з відмінних рис українського ринку авіаперевезень є відсутність національного перевізника. На докорінну зміну ситуації на ринку авіаційних перевезень вплинуло створення авіакомпаній з частками іноземного капіталу „МАУ”, „Аеросвіт”, „Українські середземноморські авіалінії”, які здійснюють достатньо ефективну господарську діяльність і на сьогодні є провідними в цій галузі.        

Водночас розвинені країни світу мають єдиного національного перевізника, якого приховано чи відкрито підтримують і допомагають вигравати у конкурентній боротьбі на світовому ринку авіаперевезень.

Останніми роками змінилася кон'юнктура використання авіаційного транспорту. Різке підвищення цін на ресурси, яке потребує цивільна авіація, спричинило зростання собівартості авіаційних перевезень, робіт і послуг, особливо на вітчизняному ринку.

Льотна придатність парку повітряних суден (ПС) України знизилась через відсутність обігових коштів та інвестування ремонту та модернізації ПС. Ще однією проблемою парку ПС України є невідповідність міжнародним стандартам, що не дає українським перевізникам можливості виконувати міжнародні польоти. Нині авіакомпанії України вирішують проблему поповнення парку ПС шляхом збереження льотної придатності літаків радянського виробництва, оренди або лізингу літаків закордонного виробництва типу Boing або Airbus.

Існуюча пропускна здатність аеропортів України забезпечує перевезення до 80 млн пасажирів та 182,5 тис. т вантажу на рік. Разом з тим обладнання та пропускна спроможність міжнародних секторів та аеропортів ще не повною мірою відповідають рівню міжнародних стандартів щодо надання сервісних послуг.

Отже, цей курс лекцій  розкриває основні питання професійно-орієнтовної  дисципліни „Авіаційні пасажирські перевезення”, вивчення якої необхідно для професійного формування фахівця зі спеціальності 6.100400 “Організація перевезень і управління на транспорті (повітряному)”, призначений допомогти студентові в самостійній роботі з дисципліни та зорієнтувати його в науковому підході до проблем в авіаційній галузі.

Мета викладання цієї дисципліни - надання знань з питань організації та технології пасажирських перевезень на міжнародних та національних повітряних лініях згідно з встановленими нормами, правилами і стандартами.

Завданням вивчення навчальної дисципліни є:

- вивчення правил та міжнародних стандартів авіаційних пасажирських перевезень;

- оволодіння методами розробки технології авіаційних пасажирських перевезень;

- вивчення методик розробки технологічних схем обслуговування пасажирів на повітряному транспорті.

Після вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: організацію та технології обслуговування пасажирів в аеропорту, обробки багажу пасажирів, обслуговування пасажирів на борту ПС, особливості обслуговування пасажирів залежно від категорії, правила перевезень пасажирів і багажу, види засобів механізації та автоматизації технологічних процесів, технологію комплектування завантажування пасажирського рейсу, методи розрахунків оптимальних технологічних параметрів пасажирських комплексів; уміти: організовувати обслуговування різних категорій пасажирів; розробляти та обґрунтовувати технології обслуговування пасажирів та обробки їхнього багажу.

У курсі лекцій наведено план кожної лекції, а також додаткову літературу, яку необхідно обов’язково переглянути під час самостійної роботи з зазначених питань.

Лекція 1

методи Дослідження РИНКУ авіаційних

пасажирських  перевезень

План

1.       Загальні визначення.

2.       Алгоритм дослідження ринку авіаційних перевезень.

Література: [1]; [3]; [4]; [6]; [7]; [22].

Загальні визначення. Розвиток повітряних перевезень у світі та в Україні, жорстка конкурентна боротьба за залучення потенційних пасажирів та клієнтів змушує авіакомпанії та аеропорти приділяти більше уваги вдосконаленню організації та технології обслуговування авіаперевезень.

Під організацією будемо розуміти сукупність процесів чи дій, що ведуть до утворення й вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого.

Організація пасажирських перевезень на повітряному транспорті передбачає:

 створення умов для функціонування ринку авіаційних перевезень (нормативно-законодавча база);

 створення мережі аеропортів, повітряних ліній, відповідної інфраструктури;

 створення умов для функціонування авіакомпаній;

 впровадження технологій продажу перевезень та взаєморозрахунків;

 впровадження новітніх технологій обслуговування пасажирів та їхнього багажу в аеропорті, на борту ПС, обслуговування ПС авіакомпаній та ін.

Технологія (у широкому значенні) – це обсяг знань, які можна використовувати для виробництва товарів та послуг з економічних ресурсів. Технологія передбачає методи, прийоми, режим роботи, послідовність операцій та процедур. Вона тісно пов'язана із засобами, устаткуванням, інструментами, матеріалами, що використовуються.

Перевезення –– транспортування пасажирів та багажу на ПС, що здійснюється відповідно до угоди про перевезення, за умовами якої, згідно з рішенням сторін, пункт відправлення і пункт призначення незалежно від того, була чи не була зупинка під час перевезення або перевантаження, розміщені або на території двох різних країн, або на території однієї країни, якщо узгоджена зупинка передбачена на території іншої країни. Під терміном “перевезення” також розуміємо транспортування пасажирів і/або багажу на ПС між двома пунктами, які розміщені на території України.

Перевізник (або авіакомпанія) –– юридична або фізична особа, що має постійне місце діяльності в Україні (і/або Україна забезпечує і підтримує фактичний контроль за діяльністю цієї юридичної або фізичної особи) і яка перевозить або бере на себе зобов’язання перевезти пасажира та/або його багаж згідно з квитком, а також бере на себе зобов’язання надати всі інші послуги, що пов’язані з таким перевезенням, незалежно від того, чи є ця юридична або фізична особа “фактичним перевізником” або “перевізником за договором”. З метою звільнення від відповідальності чи обмеження відповідальності, передбаченої чи визначеної Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу від 14.03.2006 № 187, термін “перевізник” включає агентів, службовців, представників і підрядників перевізника.

Внутрішнє повітряне перевезення –– такий тип повітряного перевезення, коли пункт відправлення, пункт призначення і всі передбачені зупинки розміщені на території однієї і тієї самої держави. Умови внутрішнього повітряного перевезення і відповідальність перевізника визначаються національним законодавством відповідної країни.

Міжнародне повітряне перевезення –– такий тип повітряного перевезення, коли місце відправлення і місце призначення, незалежно від того, чи були вивантаження та навантаження або розриви в перевезенні, розміщені:

-   на території двох держав;

-   на території однієї держави, якщо передбачена зупинка на території іншої держави.

Регулярні рейси виконуються відповідно до опублікованого розкладу договірних авіаліній на основі угод про повітряне сполучення між державами, що укладають угоду. У розкладі вказують маршрут польоту, проміжні пункти посадок, час вильоту та прильоту і кожний пункт маршруту, частоту руху та тип літака. Зміна цих умов виконання регулярних рейсів здійснюється тільки за взаємної згоди країн, що укладають угоду.

Додаткові рейси виконуються тими самими авіалініями, що і регулярні рейси, але за особливим розкладом. Додатковий рейс може виконуватись за згодою партнера, за умови, що завантаження не можуть перевозити регулярні рейси партнерів. Додатковий рейс, як правило, виконується в той же день, що і регулярний, але в будь-якому випадку не пізніше і не раніше, ніж за 24 год від часу виконання регулярного рейсу, зазначеного в розкладі польотів.

Спеціальні рейси виконуються з чітко визначеним завданням як за маршрутом регулярних рейсів, так і за особливим маршрутом.

Чартерне перевезення — перевезення “фактичним перевізником”, який згідно з повноваженнями, які він отримав від “перевізника за договором” (фрахтувальника або оператора рейсу), виконує частину або все перевезення згідно з договором чартеру.

2. Алгоритм дослідження ринку авіаційних перевезень. Під ринком авіаційних перевезень будемо розуміти сукупність пропонованих авіатранспортними компаніями провізних послуг повітряного транспорту і платоспроможного попиту на цей вид транспорту.

Розрізняють світовий, регіональний і місцевий ринки.

Розвиток ринку авіаційних пасажирських перевезень потребує взаємозалежного формування таких підсистем: парку ПС, мережі авіаліній і аеропортів, баз з обслуговування ПС, навігації, посадки і зв'язку управління повітряним рухом.

Стратегічний аналіз загальної ситуації в галузі та конкуренції в ній припускає відповідь на сім запитань[1]: