Перспективи покращення оподаткування підприємницького сектору в Україні

ign="justify">     Цей метод зменшення вартості продукції  шляхом збільшення вартості зворотної тари підприємства застосовують лише тоді, коли відомо, що протягом договірних строків тару повернуто не буде з будь-яких причин, відомих продавцю. При цьому зменшена ціна на продукцію має бути в межах звичайних цін. Адже відповідно до норм Податкового кодексу України, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче від звичайних цін [1].

     Переваги  схеми для платника податків:

     1) зменшення податкових зобов’язань продавця щодо ПДВ у межах чинного законодавства;

     2) вартість неповерненої тари, фактично, стає безкоштовним кредитом для  підприємства-продавця.

     Можливі ризики для підприємств:

     1) покупець може повернути тару  до закінчення законодавчо визначеного строку (12 календарних місяців з моменту отримання зворотної тари), тоді, звичайно, схема не діє;

     2) ризик привернення підприємством  до себе уваги податкових органів,  у представників останніх можуть  виникнути сумніви щодо «звичайності» таких цін. У такому випадку стосовно цього платника податку схема оптимізації буде визнана податковими органами незаконною.

     2. Використання дати валютування. 

     Згідно  з пунктом 1.3 ст. 1 Закону України  «Про платіжні системи та переказ  коштів в Україні» дата валютування – зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючих отримувача банку або в установі – члени платіжної системи.

     Хоча  механізм дати валютування діє з  позиції податкового обліку податку  на прибуток підприємств, щодо ПДВ ця схема не спрацьовує. Пов’язано це з тим, що в Податковому кодексі зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат на сплату податку, які не підтверджено податковими накладними. Якщо на момент перевірки платника податків податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими, платник податків несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій. Тобто для того, аби відповідна сума потрапила до складу податкового кредиту звітного періоду, необхідно, щоб дата здійснення першої події належала саме до цього звітного періоду та щоб указану суму було підтверджено податковою накладною [21, c.22].

     Дата  виникнення права на податковий кредит і дата виписування податкової накладної, яка підтверджує право на включення  податку до податкового кредиту, будуть припадати на різні звітні періоди, оскільки податкова накладна виписується в момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Цей факт є підставою для невизнання податковими органами податкового кредиту того звітного періоду, в якому було здійснено платіж.

     3. Використання схеми комісійного  експорту.

     Враховуючи  те, що згідно статті 195 Податкового кодексу України [1] експорт товарів підлягає оподаткуванню за ставкою 0%, а також той факт, що експортерам досить важко отримати від держави відшкодування ПДВ, на практиці розроблена схема комісійного експорту, яка представлена на рисунку 2.6.  

     

     

     

     

     Рис. 2.6. Схема комісійного експорту, [28, c.70] 

     Розглянемо, як дія ця схема. Наприклад, у реальних операціях експортер продає свою продукцію за 100 грн. без ПДВ, та «впускає» до свого ланцюжка фіктивного експортера, який з’являється між постачальником та комісіонером.

     Розглянемо  дану схему детальніше по операціях:

     1) постачальник із відстрочкою  платежу реалізує продукцію підприємству (фіктивному експортеру) за ціною 120 грн. із ПДВ;

     2) підприємство (фіктивний експортер)  за договором комісії реалізує  товар на експорт. При цьому  для комісіонера (реального експортера) практично нічого не змінюється; за ним залишаються функції,  які він виконував раніше, тільки від імені комітента (фіктивного експортера);

     3) комісіонер від імені комітента  продає товар на експорт за  ціною 100 грн. без ПДВ; 

     4) на рахунок комісіонера надходить  виручка в іноземній валюті;

     5) комісіонер продає валюту та  розраховується з комітентом;

     6) комітент отримані 100 грн. віддає  постачальнику та додатково сплачує  йому ті 20 грн., які він повинен  був сплатити державі; 

     7) постачальник «розраховується»  з підприємством (фіктивним експортером)  за проведену операцію.

     «Недоліки» даної схеми:

     1) у такому випадку важко встановити  межу між законністю та фіктивністю.  А отже, податкові органи мають  усі підстави прирівнювати такі  заходи до ухилення від сплати  податків, наслідком чого може  бути притягнення посадових осіб  підприємства до відповідальності (адміністративної або кримінальної);

     2) «фінансовий ризик» – значні  фінансові витрати (штрафи) за  умови визнання вказаної операції  «фіктивним експортом»;

     3) підприємство повинно ураховувати  можливі коливання попиту на  експорт. 

     4. Договори зберігання як спосіб оптимізації ПДВ та податку на прибуток.

     У податковому обліку під терміном «відповідальне зберігання» мається  на увазі господарська операція платника податку, що передбачає передавання  згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик [41, c.117].

     Операція  з передавання майна у схов (відповідальне зберігання) та операція з повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику не є об’єктами оподаткування ПДВ. Крім того, ці операції не належать до операцій з поставки товарів:

     «Поставка товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу» [1].

     Не  належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів  схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

     З урахуванням того, що операція з  передачі майна у схов (відповідальне  зберігання) та операція з повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику не належать до операцій з поставки товарів, вартість переданих (повернених) товарів у межах таких операцій не повинна відображатися в рядку 3 у складі «Обсягів поставки (без ПДВ)» колонки А податкової декларації з ПДВ.

     Таким чином, оскільки операції з передачі майна на зберігання та повернення майна зі зберігання його власнику не відповідають критеріям операцій з поставки товарів, немає підстав  для визнання умовного продажу товарів  та нарахування податкових зобов’язань з ПДВ за такими операціями.

     Саме  тому зберігання у покупців може бути зручним методом оптимізації  податкових платежів як з податку  на прибуток, так і з ПДВ через  відстрочення першої події на час  зберігання та транспортування.

     Оскільки  під час передачі речей на відповідальне  зберігання у сторін не виникає податкових наслідків, одночасно з договором  зберігання підприємства укладають  і договір купівлі-продажу (поставки), що набирає чинності після закінчення дії договору зберігання товарів. Таким чином, після закінчення договору зберігання товар переходитиме у власність покупця на підставі договору купівлі-продажу (поставки) з усіма відстроченими податковими наслідками. Тобто у продавця з’являється цілком законна можливість відстрочити податкові платежі при першій події – відвантаженні ТМЦ.

     Звісно, підприємства зберігають товар у  перевірених покупців, з якими  давно працюють (це може бути засобом  додаткового просування товару і  заохочення покупців та дилерів, які  фактично утримують складські запаси товару у себе за кошт продавця), а також у покупців, яких повністю контролюють, наприклад, дочірні підприємства. Такі взаємовідносини можуть бути досить вигідні продавцю не лише для оптимізації ПДВ та податку на прибуток, але і тоді, коли через відсутність власних складських приміщень підприємство укладає договори зберігання з покупцями – власниками складів.

     Не  так давно актуальним став ще один законний спосіб оптимізації оподаткування  – списання безнадійного податкового  боргу. Право на списання безнадійного боргу встановлює Податковий кодекс України. Безнадійним визнається борг, стосовно якого минув строк позовної давності 1095 днів. Передбачено щоквартальне списання такого боргу [1].

     Також серед схем оптимізації сплати ПДВ, які застосовуються сьогодні, можна виділити такі:

     1) продаж товарів іноземному покупцю (експорт), в операціях з яким застосовується пільгова або нульова процентна ставка ПДВ;

     2) імпортування товарів через осіб, які мають пільги або не сплачують ПДВ при імпорті (наприклад, через організації інвалідів) [76, c.131].

     Водночас  необхідно зауважити, що зазначені  вище схеми в певних ситуаціях  будуть не оптимізацією, а ухиленням  від сплати ПДВ. Наприклад, якщо постачальник не міг реалізувати зазначені  в договорі товари чи послуги (не мав достатніх виробничих потужностей, ліцензій, дозволів, інших ресурсів тощо), а покупець (що здійснив передоплату) знав або повинен був знати про це, то у такому випадку угода укладена таємно має на меті винятково скорочення податкових зобов’язань покупця, а отже, здійснена передоплата не пов’язана з господарською діяльністю, а суму сплаченого ПДВ не можна відносити до складу податкового кредиту. Таким чином, у цьому випадку здійснення передоплати є не оптимізацією, а ухиленням від оподаткування .

     Також підприємствами може використовуватися  метод оптимізації податкових платежів з використанням спрощеного режиму оподаткування, що відбувається, як правило, за такими напрямами:

     1. Компанія дробить свій бізнес, щоб кожен підрозділ відповідав  визначенню малого підприємства та сплачував податки за спрощеною системою.

     2. Холдинг створює підприємства, які  працюють за спрощеною системою  для виконання сервісних функцій  (прибирання офісів, вантажно-розвантажувальні  роботи, технічне обслуговування  обладнання).

     3. Підприємство реалізує продукцію  через фірму, яка перебуває  на єдиному податку, продаючи  їй продукцію з мінімальною  націнкою, щоб перевести податкове  навантаження на організацію-«спрощенця»  [8, c.92].

     Українське  законодавство не забороняє використовувати такі методи, проте реально економити на податках, використовуючи спрощену систему, можуть лише малі та середні підприємства. Якщо компанія велика, їй уже немає сенсу дробитися. По-перше, це призводить до збільшення документообігу і вимагає залучення додаткового бухгалтерського персоналу. Штат розростається, витрати зростають. По-друге, якщо підприємство готове виходити на великий ринок та залучати великих покупців, то використання єдиного податку може призвести до відпливу їх частини через неможливість отримання «вхідного» ПДВ.