Перспективи покращення оподаткування підприємницького сектору в Україні

     Рис. 2.5. Динаміка податкових надходжень від  платників єдиного та фіксованого  податку у 2008 – 2010 рр., [103]

     Сума  податкових надходжень від платників єдиного податку – фізичних осіб у 2010 році становила 2 704,50 млн. грн. (72 % у загальній кількості надходжень). При цьому, частка надходжень від юридичних осіб – платників єдиного податку склала 20 % (732,42 млн. грн.) та від фізичних осіб – платників фіксованого податку – 8 % (281,35 млн. грн.) (дод. Б). У 2008 – 2010 рр. відбувається різке зниження надходжень від платників єдиного податку - юридичних осіб, у яких надходження зменшились на 60 % (тобто на 1108,59 млн. грн.). Надходження від платників єдиного податку - фізичних осіб збільшуються, хоча і не значно - на 9,43 %

     Зростання надходжень від платників єдиного податку – фізичних осіб можливо пов’язати із встановленням місцевою владою максимально можливого розміру єдиного податку (200 грн.) у більшості населених пунктів.

       Таким чином, можна зробити  висновок, що у 2010 році кількість суб’єктів малого підприємництва – юридичних осіб зменшилася, також погіршилися основні показники їх діяльності, що свідчить про негативні тенденції у розвитку малого бізнесу на фоні посткризових явищ в економіці. Проте у 2010 році збільшилася кількість фізичних осіб – підприємців. Протягом 2008 – 2010 років кількість суб’єктів малого підприємництва, які сплачували єдиний податок постійно зростала, що свідчить про надання переваги спрощеній системі оподаткування перед загальною. У структурі загальних податкових надходжень найбільшу частку від спеціальних режимів оподаткування мають надходження від фізичних осіб – платників єдиного податку, і дані надходження постійно зростають в динаміці. Доходи ж від СМП – підприємств, що перебувають на спрощеній системі оподаткування (сплата єдиного податку) протягом останніх років стабільно знижуються.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Аналіз напрямів  оптимізації податкового  навантаження суб’єктів підприємницької діяльності

     Для забезпечення державних надходжень потрібні зміни в оподаткуванні, спрямування на оптимізацію податкового навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності та скорочення кількості податкових платежів. Зниження податкового навантаження забезпечить стабілізацію фінансового становища підприємств і розвиток економічних процесів країни.

     В основу багатогранного механізму податкової оптимізації закладено розуміння  власником або уповноваженим  ним органом адміністративної та кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків і, як наслідок, заперечення незаконних методів  податкової оптимізації. У класичному розумінні, основними способами оптимізації оподаткування є:

     - використання «пропусків» законодавства;

     - застосування податкових пільг; 

     - формування адекватної облікової  політики;

     - використання офшорів; 

     - застосування пільг для підприємств;

     - професійне укладання договорів; 

     - застосування «потрібної» норми  чинного законодавства; 

     - «правильна поведінка» щодо контрольних  державних органів; 

     - інші фактори (заміна зобов’язань, давальницька переробка, використання судової практики тощо) [13, c.43].

     Господарська  мета підприємства в основному визначає спосіб оптимізації в кожному  конкретному випадку. Відповідно до чинного законодавства, метою платників  податків є здійснення підприємницької  діяльності, спрямованої на отримання доходу, прибутку, незалежно від обраних методів її ведення, а не мінімізація оподаткування. Якщо ж усі дії суб’єкта господарювання спрямовані на зниження податкового навантаження і досягнення цієї мети не виправдане з погляду ведення бізнесу, не відповідає договірним відносинам з контрагентами, то такі дії платника податків можуть кваліфікуватися як ухилення від сплати податків.

     При здійсненні оптимізації податкового навантаження необхідно досягати збільшення усіх видів фінансових ресурсів підприємства. Плануючи податкові наслідки своєї діяльності, необхідно наперед прораховувати суми передбачуваних податків для визначення можливості їх мінімізації або максималізації доходів законними способами і методами у межах бізнесової етики.

       Основним інструментом податкового планування є схеми податкової оптимізації. Рішення про вибір конкретної схеми приймається суб’єктом господарювання залежно від цілей, яких бажає досягти платник, можливостей (для застосування деяких маневрів потрібен значний проміжок часу або додаткові витрати впровадження оптимізації (створення підприємства-сателіта), ставлення до конкретних оптимізаційних заходів третіх осіб (контрагентів, працівників, контролюючих органів), періоду, впродовж якого буде використовуватися оптимізація (для разової угоди чи тривалого застосування).

     Залежно від змін, які будуть здійснені  на підприємстві з впровадженням  податкової оптимізації, схеми можна  поділити на:

     - локальні – передбачають оптимізаційні  заходи лише щодо одного податку  або збору; 

     - комплексні – пов’язані з податковим плануванням конкретних господарських операцій щодо всіх пов’язаних з ними податків і зборів;

     - глобальні – передбачають податкове  планування податкових наслідків  здійснення різних видів господарської  діяльності та відповідну структурну реорганізацію підприємства [28, c.69].

     На  сьогодні платники податків мають у  своєму арсеналі значну кількість схем оптимізації податків, які ґрунтуються: на грамотній та оптимальній побудові своєї господарської діяльності; на прогалинах у законодавстві; на відвертому ухилянні від сплати податків. Розглянемо найбільш поширені схеми оптимізації податкових платежів, які застосовуються в Україні, у розрізі основних бюджетоутворюючих податків.

     Можливості  оптимізації податку на прибуток підприємств. Для оптимізації податкових виплат з податку на прибуток підприємства вживають заходів для:

     - зниження суми доходів;

     - збільшення суми витрат;

     - збільшення суми нарахованої  амортизації основних засобів  та нематеріальних активів [63, c.48].

     1. Можливість зниження доходів.  Доходи підприємства формуються  від продажу, тому у певних межах можна регулювати ціни на товари, тарифи на послуги, тощо. Проте це призведе одночасно й до зниження надходження грошових коштів. Цінова/тарифна оптимізація має сенс для групи компаній, а не для одного підприємства. Недоліком її для підприємств є те, що контролювати потоки досить складно.

     2. Можливість збільшення витрат.

     Під час оптимізації здійснюють «штучне» завищення сум витрат. Проте, за період з 1997 року по сьогоднішній день основні  напрями відомі, відрізняються вони лише технікою реалізації та деталями. Збільшення витрат може здійснюватися за наступними напрямами. Наприклад, якщо підприємству терміново потрібні готівкові кошти, будь-якому працівнику фірми видається поворотна строкова безвідсоткова фінансова допомога (позика) на будь-яку суму на підставі заяви працівника, у якій він може вказати поважну причину – наприклад, придбання житла. Потім, у зв’язку з тим, що придбати він його не зміг, він її повертає. (На практиці були випадки, коли працівникам одноразово з каси видавали навіть по 30 млн.грн., без жодних наслідків). Повертає працівник позику грошима. Пов’язати ці 2 операції між собою у податкових органів немає жодних підстав, відповідно, у обліку підприємства податківці бачать лише реальні витрати на послуги, у яких не виникає жодних сумнівів. Ризик цієї схеми є лише у тому випадку, якщо працівник, на якого оформлювалася позика, особисто повідомить про це податковим органам, проте на практиці такі випадки невідомі. Сума виданої позики до витрат не включається.

     Іншою схемою нарощування витрат є здійснення «фіктивних» операцій з придбання та продажу товарів, під час здійснення яких на суму послуг зі зберігання виписується вексель власної емісії, який потім викупається зі значним дисконтом через третю фірму. Результат - сума витрат, яка арифметично дорівнює вартості послуг зі зберігання мінус сума дисконту по векселю. Схема працює, проте складність її реалізації полягає у наявності як мінімум 4 надійних контрагентів - продавця товару, покупця товару, та 2 компаній, через які пройде вексель. Крім того, всі ці операції необхідно здійснити протягом 1 місяця. Тому ця схема поширена у великих корпораціях, які у своєму складі мають фінансову компанію та торговця цінними паперами  
[63, c.49].

     Усі інші варіанти зводяться до одного - збільшення суми окремих видів витрат, які несе підприємство (роялті), з можливістю наступного відшкодування різниці підприємству (механізми повернення різноманітні). Тобто, різниця лише у видах витрат, а принцип оптимізації залишається той же самий. До прийняття Податкового кодексу України витрати підприємства можна було збільшувати на суму вартості робіт (послуг) з реклами, консалтингу та маркетингу, проте з 01.04.2011 року до витрат підприємства дозволяється включати витрати, понесені у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених на користь постійних представництв нерезидентів) в обсязі, що не перевищує 4 відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному. Таким чином, Податковий кодекс суттєво обмежив можливості застосування даної схеми оптимізації податку на прибуток підприємств.

     3. Можливість збільшення суми нарахованої  амортизації, основних засобів та нематеріальних активів.

     Амортизація - привабливий спосіб оптимізації  оподаткування, проте її можливості не безмежні. Проте порядок визначення та нарахування амортизації у  зв’язку з прийняттям Податкового кодексу зазнав кардинальних змін. Класифікаційний перелік груп основних засобів та інших необоротних активів налічує 16 груп. Серед нових видів витрат, які не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період, передбачено витрати платника податку на ліквідацію основних засобів. Дані нововведення ускладнять можливості використання схем оптимізації податку на прибуток підприємств шляхом збільшення суми нарахованої амортизації.

     При використанні усіх описаних вище резервів зниження податку на прибуток, підприємство може прийняти рішення щодо здійснення певної реструктуризації бізнесу підприємства (повної чи часткової).

     Стосовно  оптимізації податку на доходи фізичних осіб слід зазначити, що найчастіше підприємствами застосовується виплата заробітної плати «в конверті», а це вже є ухиленням від оподаткування.

     Розглянемо  схеми оптимізації податку на додану вартість (ПДВ), які використовуються українськими підприємствами.

     1. Використання засобів цінової  політики стосовно співвідношення  цін на продукцію та зворотну тару.

     Згідно  Податкового кодексу України, вартість тари, яка за умовами договору (контракту), визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. Якщо протягом строків, установлених Кабінетом  Міністрів України, але не більше 12 календарних місяців із часу отримання, вона не повертається відправнику, її вартість включається до бази оподаткування отримувача [1].

     Таким чином, збільшення питомої ваги зворотної  тари в загальній вартості продукції, що продається, дозволяє, по-перше, стимулювати покупців до повернення тари, а по-друге, сприяє зменшенню податкових зобов’язань продавця.

     Неповернення  тари може бути цілком прогнозованим, наприклад, якщо покупець використовуватиме  її у своїй господарський діяльності для упакування товарів. Також воно може бути обумовлене звичайним форс-мажором, адже тара ламається, її крадуть, вона може згоріти або зіпсуватися й вартість застави залишиться в продавця продукції.

     Наприклад, за вартості продукції 100 грн. та вартості зворотної тари 5 грн. із метою стимулювання збереження тари її заставну вартість можна збільшити, за домовленістю сторін, до 10 грн., зменшуючи при цьому вартість продукції на ті самі 5 грн. (за умови наявності резерву рентабельності). Якщо вартість продукції – 100 грн., то ПДВ становить 16,67% від цієї суми, тобто 16,67 грн. Від продажу вказаної продукції на рахунок підприємства надходить 105 грн., з яких 5 грн. є вартістю зворотної тари, при цьому підприємство має податкові зобов’язання з ПДВ на 16,67 грн. У іншому випадку за вартості продукції 95 грн. ПДВ становить 15,84 грн., а підприємство отримає на рахунок ті самі 105 грн. При цьому відбувається економія на ПДВ в сумі 0,83 грн. (16,67 грн. – 15,84 грн.) [79, c.104].