Лекции по "Правознавство"

   2. Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженою ними особою, відповідно до якої працівник зобов’язується виконувати певну роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату й забезпечувати необхідні умови праці.

   Особливим видом трудового договору є  контракт. Термін дії, права, обов’язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання контракту можуть встановлюватись за згодою сторін. При цьому умови контракту не повинні погіршувати становище робітника порівняно до законодавства. Контракт можна укладати з робітниками, посади яких зазначені у відповідних законах.

   Для укладання трудового договору особа  повинна мати трудову працездатність і дієздатність. Трудова правосуб’єктність виникає із досягненням 16 років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків (усиновителів чи піклувальника) допускається прийом на роботу особи, що досягла 15 років. Можливий прийом на роботу учнів у вільний від навчання час при досягненні ними 14 років за згодою одного з батьків (усиновителів) або опікуна.

   Працедавець – це юридична особа (підприємство, організація) – власник або уповноважений орган. Працедавцем може бути і фізична особа. У цьому випадку трудовий договір має бути зареєстрований у державній службі зайнятості.

   Зміст трудового договору складають обов’язкові  умови (трудова функція, дата початку  роботи, оплата праці) і додаткові  умови (іспитовий строк при прийомі  на роботу, пільги, скорочений робочий час тощо.) Умови трудового договору не можуть погіршувати становище працівника в порівнянні з чинним законодавством. Трудовий договір обов’язково оформлюється у письмовій формі якщо працівник неповнолітній, та на прохання працівника, коли мають місце особливі умови праці при укладанні контракту тощо.

   В залежності від строку на який укладаються  трудові договори, договори поділяються  на:

   - безстроковий, що укладається на невизначений строк;

   - на визначений строк за погодженням  сторін, встановлений за погодженням сторін;

   - таким, що укладається на час виконання певної роботи.

   3. Прийом на роботу оформляється наказом чи розпорядженням по підприємству, установі, організації. При укладанні трудового договору працівник зобов’язаний надати паспорт, трудову книжку, документи про освіту, спеціальність, кваліфікацію, стан здоров’я. Перелік документів визначається законодавством і не може бути розширений працедавцем за своїм розсудом.

     При прийомі на роботу з  метою перевірки ділових якостей  працівника роботі, що доручається, може бути встановлене випробування строком не більше ніж на три місяці, за узгодженням із профспілковим органом - шість місяців, для робітників – один місяць.

     До початку роботи працедавець  зобов’язаний проінструктувати  працівника з умов праці й техніки безпеки, ознайомити з правилами внутрішнього розпорядку і колективним договором, визначити працівнику робоче місце.

   4. Підстава припинення трудового договору – це юридичні факти, що припиняють договірні правовідносини. Згідно чинного законодавства підставами припинення трудового договору є:

1. угода сторін;
2. закінчення терміну трудового договору;
3. призов або вступ працівника на військову чи альтернативну (невійськову) службу;
4. розірвання трудового договору з ініціативи працівника, власника чи уповноваженого ним органу;
5. переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
6. відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством (установою), а також від продовження роботи в зв’язку із зміною істотних умов праці;
7. набуття законної сили вироку, яким працівник засуджений до позбавлення волі чи іншого покарання, що виключає можливість даної роботи;
8. підстави, передбачені контрактом;
9. направлення працівника за рішенням суду до лікувально-трудового профілакторію;

   Працівник має право розірвати безстроковий трудовий договір, письмово попередивши  про це працедавця за два тижні. В  наступних випадках працедавець зобов’язаний розірвати трудовий договір у строк, про який прохає працівник: переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення на нову роботу в іншу місцевість, догляд за дитиною, за хворим членом родини або інвалідом Ι групи, вихід на пенсію та інші поважні причини, а також якщо працедавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Якщо працівник не залишив роботи по закінченні строку попередження про звільнення і не вимагає розірвати трудовий договір, працедавець не має права його звільнити. Виняток складає випадок, коли на це місце вже запрошений інший працівник, якому не може бути відмовлено у прийнятті на роботу.

   Чинне трудове законодавство передбачає підстави за яких трудовий договір  має бути розірваний з ініціативи працедавця. Цей перелік є вичерпним  і довільному розширенню не підлягає:

1. ліквідація, реорганізація чи перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
2. виявлення невідповідності працівника займаній посаді та виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджає продовженню цієї роботи;
3. системне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором (контрактом) чи правилами внутрішнього розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення;
4. прогул (у тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (без поважних причин);
5. неявка на роботу протягом понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки, у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, що втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, місце роботи зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6. поновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу;
7. поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркологічного або токсичного сп’яніння;
8. здійснення за місцем роботи розкрадання (у тому числі дрібного (державного чи громадського майна), встановленого вироком суду, що набрав чинності, або постановою органу, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення чи вжиття заходів громадського впливу.

   У разі звільнення працівника у зв’язку  із скороченням чисельності або штату працівників, виявленням невідповідності займаній посаді чи у зв’язку з поновленням на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу, розірвання трудового договору допускається лише тоді, коли неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи адміністрації в період тимчасової непрацездатності та знаходження працівника у відпустці. Звільнення з ініціативи працедавця здійснюється з попереднім одержанням згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

   Додаткові підстави припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов зазначені у статті 41 КЗ п П України:

1. одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником чи посадовими особами підприємства, установи, організацій;
2. здійснення винних дій працівником, що безпосередньо обслуговує грошові цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку працедавця;
3. здійснення працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням цієї роботи.

   5. Робочий час – це встановлений законодавством, колективним і трудовим договорами час, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати трудову функцію. Нормальна тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень.

   Скорочений робочий час передбачений законодавством для певних категорій працівників, зокрема:

• для неповнолітніх, осіб, що не досягли 18-річного віку;
• для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці;
• для інших працівників, чия праця потребує особливих фізичних чи розумових зусиль (вчителі, лікарі та ін.)

   Робота  в нічний час (з 22 години вечора до 6 години ранку) і робота напередодні святкових і неробочих днів скорочується на одну годину. Неповний робочий час встановлюється за згодою працедавця та працівника. Оплата здійснюється пропорційно відпрацьованому часу. Неповний робочий час може бути встановлений для будь-якого працівника, але в деяких випадках працедавець зобов’язаний на прохання працівника встановити неповний робочий день чи неповний робочий тиждень: для вагітної жінки, для жінки, яка має дитину у віці до 14 років або дитину – інваліда; для особи, яка здійснює догляд за хворим членом родини.

   Ненормований  робочий день допускається тільки для певної категорії працівників (адміністративного, технічного, управлінського персоналу). Тривалість праці цих працівників обмежена не кількістю годин, а колом функціональних обов’язків.

   Надурочною  роботою вважається робота понад встановлену тривалість робочого часу.

   Вона  допускається у виняткових випадках (стихійне лихо, виробнича аварія, гостра виробнича необхідність). До цих робіт не залучаються вагітні жінки, жінки, які мають дітей віком до 3 років, неповнолітні, особи, що навчаються без відриву від виробництва. Тривалість надурочних робіт не має перевищувати 4 години протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

   Час відпочинку – це частина календарного часу, протягом якого працівник має право не виконувати трудові обов’язки і який він може використовувати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності:

   1. Перерва протягом робочого дня. Надається для відпочинку і харчування (не більше 2 годин). Перерва не зараховується до робочого часу, її початок та закінчення встановлюються правилами внутрішнього розпорядку.

   2. Щоденний (міжзмінний) відпочинок тривалістю  - не менше подвійної тривалості робочого дня за винятком перерви в роботі.

   3. Щотижневий відпочинок (вихідні дні). Тривалість не менше ніж 42 години. Загальним вихідним днем є неділя, другий вихідний день має, як правило, надаватися підряд із загальним вихідним днем. На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, зупинення яких неможливе за виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності.

   4. Святкові та неробочі дні: 1 січня (новий рік), 7 січня (Різдво Христове), 8 Березня (міжнародний жіночий день), 1 і 2 травня (День солідарності трудящих), 9 травня (День Перемоги), 28 червня (День Конституції України), 24 серпня (День незалежності України). Крім того, робота не здійснюється в дні Великодня і Трійці. Якщо вихідні і святковий день збігаються, вихідний день переноситься на наступний робочий день після святкового.

   5. Відпустка. Законом встановлені наступні види відпустки:

   - щорічні, що включають основну  (тривалість не менше 24 календарних  днів; деякі категорії працівників  мають більш тривалу основну  відпустку – до 56 календарних  днів);

   - додаткові відпустки за роботу  зі шкідливими і тяжкими умовами праці, додаткову відпустку за особливий характер праці;

   - додаткові відпустки у зв’язку  з навчанням без відриву від  виробництва;

   - творча відпустка (для завершення  дисертаційного дослідження, написання  підручника тощо);

   - соціальні відпустки (відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, додаткова відпустка жінці, яка має двох або більше дітей у віці до 15 років).